Лауреати Нобелівської премії за відкриття в галузі генетики

1910 р. – А. Коссель. За внесок у вивчення хімії клітини, який полягає у дослідженні білків та речовин ядра. У той час роль нуклеїнових кислот у кодуванні та передачі генетичної інформації була ще невідома, і вчений не міг передбачати, яке значення матимуть його роботи для генетики.

1930 р. – К. Ландштайнер. За відкриття груп крові людини системи АВ0. Учений обґрунтував гіпотезу серологічної ідентифікації, ще не знаючи, що групи крові успадковуються. Генетичні методи Ландштайнера використовуються і сьогодні для визначення батьківства.

1933 р. – Т. Х. Морган. За відкриття ролі хромосом у спадковості. Уявлення про те, що гени локалізовані в хромосомі у відповідній послідовності та що ступінь зчеплення двох генів залежить від відстані між ними, відносяться до ряду основних досягнень генетичної теорії.

1946 р. – Г. Дж. Меллер. За відкриття появи мутації під впливом рентгенівського опромінення. Це відкриття показало можливість умисного змінювання спадковості в лабораторних умовах, а також небезпечного ушкодження генетичного апарату живих істот під дією іонізуючих випромінювань, що має важливе значення у часи атомної зброї та енергетики.

1958 р. – Дж. Бідл, Е. Тейтем. За відкриття ролі генів у специфічних біохімічних процесах. Проведені ними дослідження показали, що синтез специфічних речовин у клітині контролюється певними генами. Вивчаючи ефекти індукованих рентгенівськими променями мутацій, вчені розробили ефективні методи визначення механізму контролювання генами біохімічних реакцій у живій клітині.

1958 р. – Дж. Ледерберг. За відкриття генетичної рекомбінації та організації генетичного матеріалу в бактерій. Учений виявив у бактерій процес трансдукції – перенесення фрагментів хромосом від однієї клітини до другої, що дає змогу визначати порядок розташування генів у хромосомі. Відкриття Ледерберга дало значний поштовх у розвитку генетики бактерій.

1959 р. – С. Очоа, А. Корнберг. За відкриття механізмів біологічного синтезу рибонуклеїнової та дезоксирибонуклеїнової кислот. Уперше були синтезовані РНК та білкові молекули з відомою послідовністю азотистих основ та складом амінокислот відповідно. Це дало змогу згодом розшифрувати генетичний код і визначити нові напрямки у лікуванні спадкових захворювань та раку.

1962 р. – Ф. Крік, Дж. Уотсон, М. Уїлкінс. За визначення молекулярної структури нуклеїнових кислот та їх значення у передачі інформації в живих системах. Відкриття було оцінено як одне з найвидатніших біологічних відкриттів століття, бо сприяло розшифруванню генетичного коду, а також дослідженню механізмів контролю та передачі генетичної інформації.

1965 р. – Ф. Жакоб, А. Львов, Ж. Моно. За відкриття механізму генетичного контролю синтезу ферментів та вірусів. Дослідженнями було започатковано нову галузь біології – молекулярну біологію та визначено нове поняття в генетиці – оперон. Оперон являє собою комплекс генів, що визначають синтез ферментів, які беруть участь у виконанні якогось одного певного завдання, наприклад, послідовно каталізують ланцюг біохімічних реакцій, наприклад, розкладаючих певний вуглевод чи синтезуючи якусь амінокислоту. Відкриття дало змогу сформулювати гіпотези про природу раку та поліомієліту.

1968 р. – Р. Холлі, Х. Г. Корана, М. Ніренберг. За розшифрування генетичного коду та визначення його ролі в синтезі білків. Дослідження вчених визначило повну хімічну структуру РНК, її здатність зчитувати генетичний код з молекули ДНК та трансформувати його в послідовність амінокислот у молекулі білка. Відкриття започаткувало вивчення можливості контролювати спадковість та позбавлятися спадкових патологій.

1969 р. – М. Дельбрюк, А. Херші, С. Лурія. За відкриття механізму реплікації та генетичної структури вірусів. Учені виявили можливість обміну генетичною інформацією між двома різними лініями бактеріофагів (вірусів, що уражують бактерії), які інфікують одну й ту ж бактеріальну клітину. Цей феномен дістав назву рекомбінації. Відкриття дозволяє глибше пізнати природу вірусів, що необхідно для розуміння механізмів вірусних захворювань вищих тварин і людини та боротьби з ними.

1975 р. – Д. Балтимор, Р. Дульбекко, Ж. М. Темін. За відкриття явища взаємодії між онкогенними вірусами та генетичним матеріалом клітини, що призводить до виникнення таких захворювань людини як гепатит, деякі форми рака та СНІД. Результати досліджень учених дозволили розробити методику ідентифікації злоякісних пухлин людини, викликаних пухлинними вірусами.

1978 р. – В. Арбер, Д. Натанс, Х. Сміт. За виявлення рестрикційних ферментів та їх застосування в молекулярній генетиці. Відкриття кардинально змінило існуючі уявлення про організацію генів вищих організмів: ДНК вищих організмів мають «нейтральні» ділянки, які чергуються з ділянками, що несуть генетичний код. Дослідження вчених дало можливість здійснювати детальний аналіз хімічної структури генів, а також дозволило розробити методи рекомбінації ДНК з метою одержання нових форм мікроорганізмів, здатних синтезувати цілий ряд медичних препаратів (інсулін, гормони росту тощо).

1980 р. – Б. Бенасерраф, Ж. Доссе, Дж. Д. Снелл. За відкриття на поверхні клітин особливих генетичних структур, що регулюють імунні реакції. Дослідження стосуються найважливішого біологічного механізму розпізнавання клітин, імунних реакції та відторгнення трансплантатів. Було зроблено припущення про існування гена чи генів, які контролюють реакцію на трансплантат. Пізніше було виявлено, що ця група генів розташована в одній і тій же хромосомі.

1980 р. – П. Берг, У. Гілберт, Ф. Сенгер. За фундаментальні дослідження біохімічних властивостей нуклеїнових кислот, особливо рекомбінантних ДНК. В результаті досліджень була визначена послідовність розташування основ у нуклеїнових кислотах, особливо в ДНК, а також амінокислот в молекулах білка. Відкриття започаткувало створення технологій біологічного синтезу фармацевтичних засобів (інтерферону та гормонів росту) за допомогою бактерій.

1983 р. – Б. Мак-Клінток. За відкриття транспозуючих генетичних систем. Дослідження визначили майбутні досягнення генетики бактерій, коли стало можливим пояснити, що стійкість до антибіотиків передається від одного виду бактерій іншому за допомогою так званих мігруючих генів.

1985 р. – М. Браун, Дж. Голдштейн. За відкриття стосовно обміну холестерину та лікування порушень рівня холестерину в крові. У результаті досліджень було описано кілька генних мутацій, які спричинюють надлишок холестерину в крові та розвиток хвороби атеросклерозу.

1987 р. – С. Тонегава. За відкриття генетичного принципу генерації різновидності антитіл. Учений виявив структуру генів імуноглобулінів та рецепторів Т-лімфоцитів. Дослідження є значним внеском у генетику імунітету.

1993 р. – Р. Робертс, Ф. Шарп. За незалежне один від одного відкриття переривчастої структури гена. Дослідники виявили, що генетична інформація в геномі еукаріотів розташована у вигляді окремих сегментів, розділених некодуючими ділянками ДНК. Останні видаляються або перед транскрипцією (із ДНК), або після неї (із іРНК).

1995 р. – К. Нюссляйн-Фольхард, Е. Вейсхаус, Е. Л’юіс. За відкриття генетичного контролю ранньої стадії ембріонального розвитку. Дослідники виявили гени, які на стадії раннього ембріонального розвитку визначають формування схеми тіла та його сегментів, а також просторово-часову відповідність між розташуванням генів у хромосомі та частинами тіла, розвиток яких вони визначають.

2002 р. – С. Бреннер, Х. Р. Хорвіц, Дж. Салстон. За відкриття у галузі генетичного регулювання розвитку органів. Крім того, у процесі досліджень були виявлені гени апоптозу («гени смерті»), які руйнують клітини, що вичерпали свій час життя. Це започатковує нові шляхи у справі подолання хвороб, які є головними причинами смерті людей.

2006 р. – Р. Корнберг. За дослідження механізму копіювання клітинами генетичної інформації. Учений виявив, як спадкові ознаки, які визначаються генами, передаються іншим клітинам.

2006 р. – Е. З. Файер, К. Меллоу. За відкриття РНК-інтерференції – пригнічення експресії генів за допомогою дволанцюжкової РНК. Це відкриття стало однією із головних подій молекулярної біології та генетики на рубежі століть. Методики, розроблені на основі відкриття, уже використовуються для визначення функцій генів, у тому числі і при вивченні геному людини.

2007 р. – М. Капеккі, О. Смітіс, М. Еванс. За відкриття принципів включення специфічних генних модифікацій в геном мишей шляхом використання ембріональних стовбурних клітин. Ці вчені значно розвинули технологію генного планування, яка дає змогу зрозуміти причини виникнення багатьох захворювань, у тому числі поки-що невиліковних. Їм удалося скопіювати хвороби людини в організмах лабораторних мишей. Нова генна технологія дозволяє блокувати дію деяких генів в організмі і спостерігати за наслідком. Блокувати можна як один ген, так і велику їх кількість для того, щоб зрозуміти механізм виникнення хвороби.

2009 р. – Е. Блекберн, К. Грейдер, Дж. Шостак. За відкриття механізму захисту хромосом від укорочування під час поділу клітини. Цей механізм здійснюється за допомогою теломер та ферменту теломерази. Подальші дослідження у цьому напрямку забезпечать пошук нових шляхів боротьби проти старіння та онкохвороб.