7.1.2. Темперамент у дітей

У дослідженнях, проведених на парах монозиготних та дизиготних близнюків перших днів життя, одержані низькі внутрішньопарні кореляції по основних рисах темпераменту (збудливість, здатність заспокоюватися тощо) і по характеристиках активності протягом сну та неспання. Кореляції у монозиготних близнят варіювали в межах 0,06-0,31, у одностатевих дизиготних – 0,06-0,59, у різностатевих дизиготних – 0,13-0,30. Головною причиною такого досить значного варіювання цих показників можуть бути умови пренатального розвитку та особливості пологів, що підтверджено поведінковими характеристиками, вагою новонароджених та спеціальним тестом, який засвідчує рівень їх фізіологічної зрілості. Таким чином, у цьому віці гени ще не здійснюють свого вирішального впливу на індивідуальні відмінності дітей за темпераментом.

Найближчими місяцями життя дітей ситуація істотно міняється. У ряді досліджень, проведених над близнюками віком 3‑12 місяців за допомогою різних методик оцінювання поведінки дітей, показники внутрішньопарних кореляцій у монозиготних близнят були суттєво вищими, ніж у дизиготних. Хоча коефіцієнти успадковуваності при цьому складали в середньому всього 30%, однак це вже свідчить про досить виразні генетичні впливи на темперамент.

Це підтверджується і результатами досліджень прийомних дітей. Так, біологічні брати та сестри у віці одного року мали кореляцію за особливостями поведінки в межах 0,09-0,20, але на другому році життя тут теж виразно проявилися впливи генотипу.

При обстеженні поведінки близнят віком 1,5-2,0 роки коефіцієнти успадковуваності вже достатньо високі: h² = 0,42-0,56, – майже такі, як і показники генетичного впливу на складові темпераменту у дорослих. Крім того, ці дослідження показали виразний вплив на окремі складові темпераменту (наприклад, емоційність та активність) певних умов домашнього середовища (наявність бабусі, систематичні ігри батьків з дітьми, хороші побутові умови тощо). Проте внутрішньопарна подібність і, отже, коефіцієнт успадковуваності від цих обставин не залежить. Індивідуальні відмінності по активності повністю визначаються середовищем, причому в обох випадках велику роль грає індивідуальне середовище. Але при цьому емоційність і активність виявилися взаємопов’язаними генетичною кореляцією (r_g = 0,45), що свідчить про наявність у них системи спільних генів, що визначають їх варіативність.

Таким чином, починаючи приблизно з 9 місяців життя у дітей виявляється генетично задана індивідуальність стосовно динамічних характеристик темпераменту – активності (переважно рухової), регулярності (ритмічності появи поведінкових реакцій, наприклад, голоду, здійснення фізіологічних функцій, чергування сну та неспання тощо), пристосовуваності (реакції на нову ситуацію), порогу активності, домінуючого настрою, гнучкості (легкість зміни поведінки за нової ситуації), уваги/наполегливості (тривалості певної діяльності та здатності продовжувати її всупереч перешкодам) і т.п..

У процесі продовжених досліджень поведінки дітей був виявлений так званий синдром тяжкого темпераменту. Його ознаками є: низька ритмічність, переважання негативного настрою, слабка реакція на нові стимули, погана пристосовуваність і висока інтенсивність реакцій. Виявилося, що цей синдром стійкий у перші роки життя. У вікових парах одержані позитивні кореляції: 1 і 2 роки – 0,48; 2 і 3 роки – 0,49; 3 і 4 роки – 0,42.

Більше того, ознаки тяжкого темпераменту 3-річних дітей корелюють з ознаками людини віком 17-24 роки – 0,34. Цікаво, що між віком дітей 1-2 роки та дорослими така кореляція відсутня. Виявилося також, що важкий темперамент дитинства впливає на пристосовуваність дорослої людини до різних сфер діяльності – навчальної, соціальної, сімейної тощо.

За даними близнюкових досліджень, з п’яти компонентів синдрому тяжкого темпераменту 6-річних дітей три мають високу генетичну складову: слабка реакція на нові стимули (h² = 0,94), висока інтенсивність реакцій (h² = 0,82), низька регулярність (h² = 0,68); один – погана пристосовуваність – визначається в основному загальносімейним середовищем (с² = 0,55), і ще один – негативний настрій – індивідуальним середовищем (е² = 0,63). Правда, в двох останніх випадках помітний незначний вплив спадковості: h² = 0,26 та 0,37 відповідно.