Контрольні запитання до теми 5.1

1. Назвіть основну умову розуміння головної властивості патологічних процесів.

2. Які соціальні фактори впливають на поширеність та спектр спадкових захворювань?

3. У чому полягає дія шкідливих екологічних чинників на частоту спадкових патологій?

4. Поясніть поняття «пластичність генотипу».

5.2. Класифікація спадкових захворювань

Дотепер відомо понад 12 тис. спадкових ознак та патологій, і цей показник постійно збільшується. Описуються все нові, раніше невідомі спадкові хвороби. В рамках вже відомих синдромів виділяють різні за механізмом виникнення патологічні форми. Це стосується таких неінфекційних захворювань як атеросклероз, гіпертонічна хвороба, бронхіальна астма, виразка шлунку, злоякісні новоутворення, псоріаз, ряд психічних і багато інших патологій. Сучасні методи генетичного аналізу дозволяють серед захворювань, обумовлених спадковою схильністю, виділяти моногенні форми, тобто аномалії, зумовлені мутацією одного гена. Постала необхідність створення раціональної класифікації спадкових патологій.

Перші класифікації спадкових захворювань спиралися головним чином на клінічні (описові) особливості певних груп патологій. При цьому виділяли, наприклад, спадкові хвороби скелета, спадкові хвороби обміну речовин, спадкові хвороби шлунково-кишкового тракту і т.п. Оскільки однією з особливостей спадкового захворювання є ураження багатьох органів і систем, використовування чисто клінічного підходу не дозволяє уникнути помилок класифікації. Наприклад, аутосомно-домінантний синдром «рука-серце» (синдром Холта – Орама) залежно від ведучого клінічного симптому може діагностуватися, як променева косорукість (дефект променевої кістки), і, отже, буде віднесений згідно клінічної класифікації в групу «ураження скелета». Разом з тим у іншого хворого з ідентичною мутацією (наприклад, у брата описаного пацієнта) ведучим у клінічній картині захворювання може бути ураження серця при мінімальній аномалії кісткової системи (у вигляді незначного недорозвитку великого пальця). Таким чином, цей хворий потрапляє в групу спадкових захворювань «ураження серцево-судинної системи».

Найбільш раціональним у класифікації спадкових патологій виявився генетичний підхід. У основі таких класифікацій лежать генетичні відмінності, наприклад, вид мутантних клітин (соматичні чи статеві) або тип успадкування (аутосомно-домінантний, аутосомно-рецесивний і т.п.) тощо.

У даний час відомо декілька класифікацій спадкових хвороб.

Наприклад, в основу класифікації академіка Н.П. Бочкова (1984; нар. 1931) покладено критерій співвідношення генетичних та середовищних чинників у виникненні, перебігу та наслідках захворювань. При цьому виділяється 4 групи хвороб.

I група – власне спадкові хвороби (моногенні та хромосомні), причиною яких є мутації. Прояви мутацій практично не залежать від середовища, тобто хвороба є або її немає. До цієї групи хвороб відносяться, наприклад, численні вроджені порушення обміну речовин (фенілкетонурія, галактоземія, мукополісахаридози), порушення синтезу структурних білків (хвороба Марфана, неповний остеогенез), спадкові порушення транспортних білків (гемоглобінопатії, хвороба Вестфаля – Вільсона – Коновалова), хромосомні хвороби (синдром Дауна, синдром Шерешевського-Тернера тощо).

II група – спадкові хвороби, обумовлені мутацією, яка виявиться лише при дії на організм специфічного для мутантного гена чинника зовнішнього середовища. До даної групи відносяться такі хвороби, як печінкова порфірія, реакції на деякі ліки (наприклад, тривала зупинка дихання) та екогенетичні (що виникли в процесі еволюції в результаті впливу середовища) аномалії (фавізм – пучок волосся на попереково-крижовій ділянці шкіри).

III група – хвороби, виникнення яких в істотній мірі визначається чинниками середовища. Вони об'єднують більшість розповсюджених захворювань, особливо хвороб зрілого та похилого віку. Найчастіше та найтяжче ці захворювання розвиваються у схильних до них людей. Прикладами таких патологій є гіпертонічна хвороба, онкологічні хвороби, психічні хвороби.

Між II і III групами немає різкої межі, і їх часто об'єднують в групу хвороб із спадковою схильністю, розрізняючи моногенну чи полігенну їх природу.

IV група – хвороби, що викликаються винятково чинниками зовнішнього середовища (травми, опіки, відмороження, особливо небезпечні інфекції і т.п.). Але і при цих захворюваннях особливості їх перебігу, ефективність терапії, спектр виникаючих ускладнень, швидкість одужання, об'єми компенсаторних реакцій організму, наслідки захворювання тощо визначаються генетичними чинниками.

У сучасній клінічній генетиці людини широко використовується класифікація, що базується на характерних відмінностях первинного патогенетичного механізму виникнення хвороб. За цим принципом усю спадкову патологію можна розділити на 5 груп.

І. Генні хвороби – порушення, які викликаються генними мутаціями. Вони передаються з покоління в покоління і успадковуються за законами Г. Менделя.

ІІ. Хромосомні хвороби – аномалії, що виникають в результаті порушень структури та кількості хромосом.

ІІІ. Хвороби, обумовлені спадковою схильністю (спричинювані множинними чинниками). Ці захворювання виникають на основі певної генетичної конституції та наявності відповідних чинників зовнішнього середовища. Іншими словами – за наявності середовищних чинників реалізується спадкова схильність.

IV. Генетичні аномалії, які виникають внаслідок мутацій в соматичних клітинах (генетичні соматичні хвороби). До них відносяться деякі пухлини, окремі вади розвитку, аутоімунні захворювання (нерозпізнавання імунною системою організму своїх власних клітин).

V. Хвороби генетичної несумісності матері та плоду, які розвиваються в результаті імунологічної реакції організму матері на антигени плоду.