Перелік загальних проблем, притаманних системі цивільного захисту:

(за матеріалами Національної доповіді про стан техногенної та природної безпеки України)

- недостатнє фінансування цільових програм, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

- недостатній розвиток економічних механізмів регулювання техногенно-природної безпеки, насамперед страхування;

- послаблення захищеності територій внаслідок прискореного та науково не обґрунтованого реформування військ цивільної оборони;

- серйозні складнощі при комплектуванні особового складу за контрактом регіональних та територіальних загонів Оперативно - рятувальної служби;

- недосконала структура управління цивільного захисту на територіальному рівні, явне домінування відомчого підходу;

- слабке методологічне підґрунтя підготовки керівного складу і населення до дій у надзвичайних ситуаціях;

- практична відсутність механізмів впровадження законодавчих актів України з питань цивільного захисту.

Низку існуючих проблем, як то не впровадження перспективних методів та форм виконання заходів із захисту населення і територій, епізодичність роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади з питань цивільного захисту тощо можна продовжити, але доцільніше розглянути проблеми притаманні цивільному захисту, з точки зору системного підходу у єдності його складових, що безперервно взаємодіють, між собою та із зовнішнім середовищем, якім виступають НС.

Система цивільного захисту є державною системою тому процес управління в системі розглядається як державне управління у сфері цивільного захисту.

Державне управління – цілеспрямований організаційний, регулюючий та контролюючий влив суб’єкта державного управління на об’єкт державного управління шляхом запровадження державної політики, виробленої політичної системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією

Специфіка державного управління полягає в тому, що воно спирається на владу - організаційну силу суспільства, здатну до примусу та поширює свій вплив на все суспільство.

За своєю структурою система державного управління охоплює:

Складові системи цивільного захисту, як державної системи управління:

• управляюча складова;

• управлінська діяльність (вплив);

• сфери і галузі суспільного життя (захист населення від НС)

Суб’єктом державного управління є орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи посадова особа, яка наділена владними повноваженнями зі здійснення державного управління.

Об’єктом державного управління відповідно до організаційно-структурного критерію виступають формально визначені структури (область, місто, район, підприємство), а за функціональними критерієм види діяльності (запобігання НС, захист населення і територій, ліквідація НС).

Для нотаток.

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

Заняття 2. Управляюча складова системи та етапи управлінської діяльності

Інтегрованою національною системою протидії НС виступає ЄДС ЦЗ.

Таким чином, з позиції системного підходу, сама національна система державного управління у сфері цивільного захисту в організаційному аспекті представляється як складна взаємодія трьох державних систем які в свою чергу є організованою державою сукупністю суб’єктів (державних органів, громад, посадових осіб, окремих громадян), об’єднаних цілями і завданнями із захисту населення, тварин, рослин, об’єктів економіки і територій від наслідків надзвичайних ситуацій. Кожна з трьох систем має власні територіальні і функціональні підсистеми та сама повинна бути ієрархічною частиною більш загальної системи забезпечення національної безпеки та підтримувати певні інформаційні зв’язки з іншими складовими загальної системи – політичної, воєнної, екологічної, техногенної, соціальної, економічної, науково-технологічної, інформаційної безпеки.

Слід також зазначити, що існування на законодавчому рівні в Україні трьох державних систем, дві з яких є єдиними, які будуються за однаковим територіально-виробничим принципом, мають практично єдині координуючі і постійні органи управління сили і засоби, певним чином дублюють одна одною є для держави проблемою системного характеру, яка вказує на недосконалість, неузгодженість і суперечність основних положень законодавчо-нормативної бази у сфері цивільного захисту.

Побудова організаційної структури управляючої складової системи цивільного захисту, розміщення і взаємодія її елементів, вертикальні та горизонтальні зв’язки, форма зв’язків формується під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх (демократизму і стилю державного управління тощо) факторів.

Лінійна (вертикальна підлеглість, ієрархічна піраміда) простота, оперативність управління, недоліки високі вимоги до всебічної підготовки керівників і фахівців, перевантаженість інформацією.

Функціональна (формування органів пристосованих спеціально до виконання конкретних функцій) висока компетентність спеціалістів, зменшення потреби у фахівцях широкого профілю, недоліки надмірна зацікавленість у реалізації «своїх» завдань.

Лінійно-функціональна або штабна (одні органи приймають рішення і владно проводять у життя, інші забезпечують їх інформацією) недостатньо чітка відповідальність, оскільки той, хто готує рішення, в його реалізації як правило участі не бере.

Програмно-цільова (структура утворюється на час реалізації програми) можливість залучення компетентних спеціалістів, які відповідають за реалізацію окремих завдань програми, недоліки відсутність належного зв’язку між розробниками і виконавцями програм.

Матрична структура (поєднує лінійну та програмно-цільову структури) недоліки надмірна змагальність між керівниками програм, труднощі в набутті навиків, необхідних для роботи за новою програмою.

Побудова управляючої складової системи управління в умовах НС як поліструктури реалізує функціонально-територіальний принцип системи цивільного захисту, оскільки у цієї сфері практично переплітаються усі галузі функціонування суспільства і держави, а саме забезпечення безпеки у НС відноситься до складної міжвідомчої управлінської проблемі, яка включає в себе забезпечення екологічної, промислової, радіаційної, хімічної, гідротехнічної, воєнної та інших видів безпеки.

Функціонально-територіальний принцип дозволяє розподілити повноваження з державного управління між центральними органами виконавчої влади які створюють і управляють функціональними підсистемами і спеціалізованими службами в межах єдиної системи цивільного захисту та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування які забезпечують реалізацію політики держави у сфері цивільного захисту через створення і управління територіальними підсистемами цивільного захисту.

Організаційно така система повинна бути структурою з локальною автономією й глобальною координацією. Її різні елементи беруть участь у встановленні цілей і завдань на державному, регіональному і місцевому рівнях та спільними зусиллями домагаються їхньої реалізації.

Координуючим та контрольним органом за діяльністю Єдиної державної системи в умовах мирного або воєнного стану визнається РНБОУ.

Загальне керівництво Єдиною державною системою здійснює КМУ. Очолює Єдину державну систему – Прем’єр-міністр – якій за посадою є начальником цивільного захисту України.

Координуючим, колегіальним органом щодо діяльності центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у складі Єдиної державної системи є Державна комісія з питань ТЕБ та НС. На період ліквідування НС додатково утворюється Урядова комісія з ліквідації наслідків НС.

Поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності комісій здійснює МНС, як орган повсякденного управління процесами захисту населення і територій від НС техногенного, природного і воєнного характеру. З цієї метою МНС забезпечує роботу Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань НС.

Центральні органи виконавчої влади організують роботу із захисту населення і територій від НС техногенного, природного і воєнного характеру відповідно до сфери своєї діяльності та доручених ним галузях економіки, а також безпосередньо створюють і управляють функціональними підсистемами. Перелік суб’єктів та кількість функціональних підсистем визначається КМУ. На сьогодні цій перелік складає біля 50 функціональних підсистем. Внаслідок чого сама система стає дуже громіздкою, а більшість з підсистем існує лише документально, при цьому частина з них немає і достатнього рівня документального підтвердження.

МНС виконує функції постійного органу управління єдиною системою цивільного захисту. За своєю посадою Міністр з питань НС є заступником начальника цивільного захисту України.

На МНС безпосередньо покладається створення і управління функціональними підсистемами: оповіщення населення при НС; реагування на НС; проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт; захисту населення і територій при виникненні НС.

Крім цього Законом України "Про правові засади цивільного захисту" на Міністерство покладене додаткове завдання в єдиної системи цивільного захисту із створення і управління державною службою особливого характеру – службою цивільного захисту, яка визначена правонаступником військ Цивільної оборони України та органів і підрозділів державної пожежної охорони. Саме ця державна служба стає основою для створення та управління підсистемами реагування на НС та проведення аварійно-рятувальних робіт.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні і міські Ради, як представницькі органи делегують повноваження і функції щодо «вжиття необхідних заходів щодо ліквідації наслідків НС відповідно до закону, інформування про них населення, залучення в установленому порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення» місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування.

Саме вони забезпечують виконання законів України, актів Президента, КМ України, інших органів виконавчої влади вищого рівня, зокрема і МНС, в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці та реалізуючи належні їм функції мають право в односторонньому порядку видавати юридичні акти нормативного характеру, тобто мають реальний засіб впливу на об'єкти управління.