Література:

Основна:

1. Валовой А.В. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика): Учебник для вузов / Под редакцией А.В. Валового. – М: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 2000. – Изд. 2-е. – 408с. – Глава 1.

2. Воробйов Е.М. Економічна теорія. Посібник для вищої школи / Е.М. Воробйов, А.А. Гриценко, В.М. Лісовицький, В.М. Соболєв. – Харків – Київ. – 2003. – 704 с.

3. Воробйов Е.М. Экономическая теория. Курс лекций / Е.М. Воробьев, А.А. Гриценко, М.Н. Ким., В.М. Лисовицкий. – Х.: ФОП Чиженко С.Ю., 2006. – 396 с.

4. Кривенко К.Т. Політична економія: навч. посібник / К.Т. Кривенка, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін. – К.: КНЕУ, 2008. – Тема 1.

5. Макконнелл К.Р. Економікс: принципи, проблеми й політика в 2-х томах / К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю – М.: Республіка, 1992. – т. 1. – пер. с англ.

6. Мочерний С.В. Політична економія. Навч. посіб. / С.В. Мочерний. – К.: Знання - Прес, 2002. – 667с. – Тема 1.

Додаткова:

7. Абалкин Л. Роль держави в становленні ринкової економіки // Л. Абалкин // Вопросы экономики. – 1998. – № 6.

8. Астапов К. Стратегия развития в постиндустриальной экономике / К. Астапов // МЭиМО. – №2. – 2006. – с. 49.

9. Волинський Г., Гордина І. Що таке «Соціальне ринкове господарство» / Г. Волинський, І. Гордина // Бізнес-Інформ. – 1998. – № 23.

10. Маєвський В. Становлення змішаної економіки / В. Маєвський // Вопросы экономики. – 1993. – №1.

11. Рыбалкин В. Акціонерна власність – внутрішня основа формування й функціонування соціального ринкового господарства / В. Рыбалкин // Економ. України. – 1998. – № 2.

12. Фролова Н. Налогообложение доходов от труда и от капитала / Н. Фролова // Экономика Украины. – 2006. – №12. – с. 21.

13. Ясин Э. Функції держави в ринковій економіці / Э. Ясин // Питання економіки. – 1997. – № 6.

Тема 16. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин

Навчальна мета: з’ясувати зміст світового господарства, показати зв'язок між ростом ефективності національної економіки й включенням країни в сферу миро господарських відносин.

Світове господарство і його структура. У перехідний до ринку період зовнішньоекономічні проблеми стали більш актуальними для України, ніж у радянський період. Це пов'язане насамперед з лібералізацією ЗЕД. Риси сучасного світового господарства – цілісність і різноманітність.

Суб'єкти світового господарства: 1) підприємства та організації, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність; 2) державні органи, які проводять ЗЕД; 3) об'єднання країн; 4) міжнародні організації й заклади.

Світове господарство – це система національних господарств окремих країн, об'єднаних міжнародним поділом праці, торгово-виробничими, фінансовими й науково-технічними зв'язками.

Сьогодні виділяють 4 групи країн за критерієм рівня технологічного розвитку: лідери НТП, індустріально розвинуті країни, країни - індустріальні аутсайдери, маргінали. ООН виділяє промислово розвинені країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою.

Еволюція світового господарства.

Світове господарство (СГ) – результат тривалого історичного розвитку. Як цілісна система, СГ сформувалося наприкінці 19 ст. у результаті діяльності міжнародних корпорацій і побудови колоніальних імперій. Об'єктивна основа створення СГ – суспільний поділ праці, який перетворив країни в ланки єдиного світового процесу відтворення.

Історично першими формами МЕВ були світова торгівля, міграція робочої сили, валютно-кредитні відносини. У середині XIX ст. фабрично-заводська індустрія починає орієнтуватися на світовий збут, з'являється можливість і необхідність вивозу капіталу. У другій половині XX ст. процес розвитку світового господарства розвивається під впливом розвитку НТП та зростання ролі держави: послаблення митних та адміністративних бар'єрів на шляху переміщення товарів, капіталів та робочої сили; посилення інтеграційних тенденцій, перетворення ТНК у провідну ланку розвитку світових продуктивних чинностей; підвищення ролі міжнародних організацій; посилення взаємозалежності країн.

Інтернаціоналізація й міжнародний поділ праці.

Інтернаціоналізація – процес посилення взаємозв'язку і взаємозалежності між суб'єктами МЕВ та національними господарствами або економіками різних країн.

Інтернаціоналізація обумовлена розвитком та поглибленням міжнародного поділу праці (МІДІ) – простий обмін товарами перетворився в стійкі міжнародні торговельні відносини, які переросли в інтернаціональне переміщення капіталу й створення нових виробництв – національні економіки "проникають" одна в одну.

МПП – відокремлення видів трудової діяльності з подальшим обміном результатами між країнами. Розвиток МПП обумовлений прагненням до економічних вигод: отримання різниці між світовою й внутрішньою ціною експортних товарів; економія внутрішніх витрат за рахунок відмови від національного виробництва й використання більш дешевого імпорту; доступ до ресурсів, яких у країні недостатньо.

4. Міжнародна економічна інтеграція. МЕІ

МЕІ – процес господарчо-політичного об'єднання країн за рахунок розвитку глибоких сталих взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами.

На мікрорівні цей процес іде через створення філіалів підприємств. На макрорівні – за допомогою формування економічних об'єднань держав й узгодження національних політик.

Форми економічної інтеграції: зона вільної торгівлі; митний союз; загальний (спільний) ринок; економічний союз; повна Міжнародна торгівля та її економічні основи. Міжнародні товарні ринки. Протекціонізм і вільна торгівля. Митні та немитні засоби регулювання зовнішньої торгівлі.

Сутність і форми міжнародного руху капіталу. Прямі та портфельні інвестиції. Міжнародні кредити. Міжнародні валютно-фінансові відносини. Міжнародна валютна система. Платіжний баланс і його регулювання.

Міжнародна міграція робочої сили. Інші форми міжнародних економічних відносин.

Зовнішня торгівля й зовнішньоторговельна політика. Значення зовнішньої торгівлі в сучасних умовах зростає, тому що посилюється економічне співробітництво між різними країнами.

Зовнішня торгівля розвивалась історично. Матеріальна основа виникнення й розвитку ЗТ є міжнародний поділ праці, спеціалізація країн на виробництві різних товарів. Головна позначка зовнішньої торгівлі – отримання прибутку (перебільшення експорту за імпорт).

Здійснюється за світовими цінами, які визначаються суспільно-необхідними умовами виробництва того чи іншого товару. Зовнішньоторгова політика держави може здійснюватись у двох формах:

1. протекціонізм – політика захисту галузей національної економіки від іноземних конкурентів на основі обмеження імпорту за допомогою різних торговельних перешкод (мито, квота) з метою зміцнення позицій національних компаній і підприємств;

2. фрітредерство – політика вільної торгівлі, спрямована на усунення торговельних перешкод, вільний і необмежений міжнародний товарообіг.

Сучасна тенденція – послаблення протекціонізму, лібералізація торгівлі.

Міжнародна торгівля – обмін товарами та послугами, перша в історії форма економічних відносин між країнами, яка в сучасний період є найбільш розвинутою формою міжнародного поділу праці.

Міграція робочої сили.

Переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу в пошуках роботи, кращих умов життя. Причина: загальні (інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; економічна політика ТНК) і специфічні (відмінності в рівні розвитку країн відмінності в оплаті праці, житлових умовах, розвитку соціальної сфери; нестача робітників певних спеціальностей; відмінності в умовах професійного зростання).

Міграція легальна й нелегальна; асиміляційна (на постійне місце проживання) і ротаційна (на певний термін).

Міжнародна міграція капіталу

Вивіз капіталу – це вилучення капіталу з обороту однієї країни й введення в обіг в іншій країні в товарній або грошовій формі.

Вихідна причина – відносна надлишковість на національному ринку, тобто неможливість застосування його з бажаним рівнем прибутковості. Відбувається у двох формах: підприємницькій (прямі інвестиції – вкладення капіталу у виробничий процес із участю в управлінні підприємством; портфельні вкладення капіталу в цінні папери) і позичковій (надання міжнародних позик або економічної допомоги).

Міжнародні валютні відносини і міжнародний ринок позичкових капіталів.

На рубежі 60-х сформувався позанаціональний кредитний ринок – ринок євровалют – міжнародний ринок коротко- і середньострокових кредитів, заснувань на операціях, що здійснюються з національною валютою за межами країни її виникнення. Міжнародний кредит розрізняють за джерелами – державний і приватний; за формою надання – товарний і валютний; за цільовим призначенням – зв'язаний і фінансовий.

На світовому ринку позичкових капіталів функціонує ряд міжнародних фінансових центрів: Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Париж, Цюріх, Люксембург, Гонконг та ін.

Міжнародні валютні відносини – сукупність відносин, пов'язаних із функціонуванням грошей як світових. Здійснюються на національному та міжнародному рівнях – національні та міжнародна валютні системи.

Основні елементи МВС: національні резервні валюти; механізм валютних паритетів та курсів; умови конвертації валют; режим міжнародних валютних ринків та ін.