РОЗДІЛ І. ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ НА ЗАХИСТІ ВІТЧИЗНИ

Тема. Збройні сили України у міжнародній діяльності

Тема уроку. Міжнародне військове співробітництво. Мета:

• ознайомити з розвитком міжнародного військового спів­робітництва ЗСУ;

• вивчити поняття напрямки розвитку взаємостосунків України;

• узагальнити та систематизувати знання по заходах без­пеки на заняттях предмета «Захист Вітчизни»;

• тренувати шикування в колону по три;

• виховувати повагу до законодавства України, любов до Батьківщини, дисциплінованість, мужність та гордість за Збройні сили України.

Очікувані результати:

учень визначає основні напрями миротворчої діяльності України у рамках загальноєвропейської та світової без­пеки, розуміє поняття та військово-політичну діяльність блоку НАТО та інших міжнародних військових структур.

Обладнання та матеріали:

плакати із зображенням структури НАТО, підставка для стендів, транслятор слайдів, екран.

Базові поняття й терміни:

• Військове співробітництво України з НАТО та іншими між­народними військовими структурами.

• Напрямки розвитку взаємостосунків України з міжнарод­ними військовими структурами.

• Участь Збройних Сил України в миротворчих місіях ООН.

Форма проведення:

теоретичне заняття.

Методи проведення:

розповідь, бесіда, пояснення.

Місце проведення:

місце для вивчення стройових прийомів (вступна частина, тренування), класна кімната.

Тип уроку:

комбінований.

»

С

. 2 хв. . 5 хв.

. 7 хв. 23 хв.

труктура уроку

1. Організаційний етап

2. Тренування особового складу

3. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності

4. Вивчення нового матеріалу

1. Військове співробітництво України з НАТО та іншими міжнародними військовими структурами.

2. Напрямки розвитку взаємостосунків України з міжнародними військовими структурами.

3. Участь Збройних сил України (ЗСУ) в миротворчих місіях

5. У

   З хв. З хв. 2 хв.

   загальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів..

6. Підбиття підсумків уроку

7. Домашнє завдання

Хід уроку

І. Організаційний етап

1. Шикування особового складу (двошеренговий стрій).

2. Привітання та доповідь викладачу.

3. Перевірка готовності до заняття.

2. Тренування особового складу

Шикування в колону по три. Відповідь на привітання.

2. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності

Фронтальна бесіда з елементами розповіді.

Структура Збройних сил України на сучасному етапі.

Завдання Збройних сил України та інших військових формувань.

Оголошення теми та навчально-виховної мети заняття.

2. Вивчення нового матеріалу

1. Військове співробітництво України з НАТО та іншими між­народними військовими структурами.

Міжнародне військове співробітництво є важливою воєнно- політичною функцією держави та її збройних сил. Збройні Сили України (ЗСУ) розвивають військове співробітництво з 43 країнами світу. Підписані та діють різного рівня угоди, меморандуми та протоколи з питань співробітництва у вій­ськовій сфері. Цими документами визначаються як загальні підходи, так і конкретні питання співробітництва в окремих напрямках діяльності. У відповідності до них щорічно роз­робляються плани військового співробітництва з метою прак­тичної реалізації досягнутих домовленостей та укладених договорів і угод. Світовий досвід засвідчує, що воєнна сила залишається одним з найважливіших інструментів політики держав. За сучасних умов, не дивлячись на об’єктивне поси­лення миролюбних тенденцій, загроза виникнення збройно­го протиборства продовжує існувати. Зміни геополітичного характеру, становлення нових держав та союзів, виникнен­ня широкого спектру загроз та ризиків, які переростають у конфлікти, впливають на формування воєнно-політичної обстановки у Європі, основним змістом якої стає розбудова нової архітектурної безпеки на всьому євроатлантичному про­сторі.

Безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Національна безпека — державна політика, скерована на створення внутрішніх і міжнародних умов, сприятли­вих для збереження чи зміцнення життєво важливих на­ціональних цінностей; це стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та кожного його громадянина.

Європейська безпека — такий стан міжнародних відно­син, за якого створюються умови, необхідні для існування та функціонування держав, забезпечення їхнього повного суве­ренітету, політичної та економічної незалежності, можливої відсічі воєнно-політичному натиску й агресії, рівноправних відносин з іншими країнами.

2. Напрямки розвитку взаємостосунків України з міжнарод­ними військовими структурами.

Пріоритетними напрямами міжнародного співробітни­цтва України є:

сприяння підвищенню ролі України у зміцненні регіо­нальної та глобальної безпеки, стабілізаційних процесах та міжнародній миротворчій діяльності;

поглиблення співробітництва з сусідніми країнами та про­відними державами світу;

виконання комплексу заходів щодо євроатлантичної та європейської інтеграції України;

забезпечення виконання міжнародних договорів України у воєнній сфері;

забезпечення ефективної участі підрозділів та військо­вослужбовців збройних сил в миротворчих, гуманітарних, пошуково-рятувальних та інших операціях.

Перший вектор — Військове співробітництво України із Заходом. Складовою цього вектора є інтеграція до європей­ських та євроатлантичних структур. Основними напрямками тут залишаються відносини з ЄС та НАТО. Зусилля України спрямовуються на поглиблення і розширення співробітни- дтва, наповнення його конкретними програмами і заходами в рамках реалізації Угоди про партнерство і співробітництво України та ЄС, а також Хартії Україна—НАТО.

Другий вектор —- Військове співробітництво України з країнами СНД.

СНД — (Союз Незалежних Держав) як об’єднання 12 дер­жав пострадянського простору виникло після розпаду СРСР (1991 р.) відповідно до Мінської угоди, Алма-Атинської де­кларації та Протоколу до Мінського договору. На початковій стадії існування СНД зберігалися елементи спільного військо­вого командування та воєнної інфраструктури сил стратегіч­ного призначення. З розбудовою національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту ця функція поступово відмерла. Функції захисту кордонів по зовнішньому периметру країн Співдружності (крім України) свого часу перейняла на себе РФ, але з розбудовою національ­них прикордонних військ ця функція також поступово від­мирає. Роки існування СНД засвідчили, що Співдружність як інтеграційне об’єднання держав пострадянського простору так до кінця і не склалася. Прийняті її керівними органами близько 800 документів фактично не діють.

3. Участь Збройних сил України в миротворчих місіях ООН.

Миротворчі сили — це загальна назва суб’єктів світо­вої та регіональної політики, діяльність яких спрямована на зміцнення миру і безпеки, ліквідацію або обмеження міждержавних, міжетнічних, міжконфесійних конфліктів і суперечностей, на демілітаризацію суспільної свідомос­ті. Найвпливовішими миротворчими силами сучасності, як свідчить військово-політична практика, є спеціалізова­ні структури ООН — місії спостерігачів і збройні сили по підтриманню миру, що виконують визначені Генеральною Асамблеєю або Радою Безпеки Організації заходи і дії, спря­мовані на підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки.

Історія існування ЗСУ за період незалежності надає мож­ливість класифікувати застосування підрозділів ЗС за межа­ми України за наступними видами: у складі миротворчих місій ООН;

у складі колективних сил по підтримці миру СНД, НАТО, ОБСЄ;

самостійно при наданні допомоги за міждержавними до­говорами;

проведення багатонаціональних навчань у складі сил швидкого реагування НАТО.

Основними завданнями українського миротворчого кон­тингенту є:

підтримання безпеки у зоні відповідальності, супрово­дження конвоїв, гуманітарних вантажів, несення служби на блокпостах, патрулювання тощо;

охорона органів місцевого самоврядування, релігійних та історичних пам’яток, мостів, джерел питної води та інших важливих об’єктів;

контроль за здачею зброї цивільним населенням та учас­никами колишніх озброєних формувань;

здійснення інженерних та інших робіт, необхідних для ліквідації наслідків конфлікту, надання допомоги у забезпе­ченні цивільного населення питною водою;

забезпечення безпеки діяльності міжнародних гуманітар­них організацій, надання допомоги у перевезенні гуманітар­них вантажів;

евакуація цивільного населення у разі виникнення небез­пеки його життю;

надання медичних послуг, насамперед, першої медичної допомоги цивільному населенню;

виконання інших функцій із забезпечення безпеки і до­тримання прав людини.