4.8. Інституціоналізм

Одним з напрямків еволюції економічної теорії першої третини XXст стала концепція інституціоналізму в її різних модифікаціях. Назва концепції служить ілюстрацією наміру авторів дати системний аналіз процесів і явищ, названих ними інститутами, - під ними розуміють і державу, і конкуренцію, і монополії, і податки, і стійкий спосіб мислення, і юридичні норми. У рамках інституціоналізму розрізняють ряд напрямків: психологічний (Веблен); соціально-правовий (Коммонс); емпіричний і соціологічний.

Інституціоналізм у своєму розвитку пройшв такі етапи:

Перший етап - 20 - 30-і роки XX століття. Він характеризується формуванням основних положень інституціона­лізму. Засновниками цього етапу є Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчелл.

Другий етап - середина XX століття. Типовими представниками, Дж. М. Кларк, А. Берлі, Т. Мінзом була розроблена теорія трансформації капіталізму: «Народний капіталізм», «Колективний капіталізм», де вивчалися демографічні проблеми, соціально-економічні протиріччя капіталізму, була розроблена теорія профспілкового руху.

Третій етап - 60- 70-і роки XX століття. Цей етап називають неоінституціоналізмом, у якому економічні процеси ставляться в залежність від розвитку технологій, а також підкреслюється значення економічних процесів у соціальному житті суспільства; визначними ідеологами цього етапу є Н. Ноув, Дж. Гелбрейт, Р. Хейлбронер, Р, Коуз.

Т. Веблен(1857-1929). На його думку, існує розрив між економічною теорією і реальністю. У теорії розглядається рівноважний стан, а в реальності відбувається постійна еволюція, жорстока боротьба за існування. Економічне поводження людини не завжди раціональне і залежить від багатьох факторів, в тому числі психологічних (суперництво, прагнення до успіху і т.д.) Потрібно враховувати різні інститути, закріплені звичаями, законами. Вивчати потрібно не поводження окремих суб'єктів, а колективні дії інститутів, під якими маються на увазі корпорації, профспілки, політичні партії, об'єднання підприємців, держава. їх роль не однакова на різних стадіях існування економіки. На першій стадії ринкового господарства власність і влада знаходяться в руках підприємців, що згодом поділяються на власників капіталу й організаторів виробництва. Джерелом доходу власників капіталу є не реальний сектор економіки, а цінні папери. У цьому змісті власників капіталу він називав дозвільним класом. Протиріччя між дозвільним класом і продуктивними класами (як він вважав) приведе до того, що влада перейде в руки технократії, а власність на капітал перейде в акціонерну форму - такий порядок називають технократизмом.

Джон Роджерс Коммонс (1862-1945)

Систему його поглядів викладено в таких працях, як «Розподіл багатства» (1893), «Правові основи капіталізму» (1924), «Інституціональна економіка, її місце в політичній економії» (1934), Економічна теорія колективних дій» (1950).

Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститути - юридичні, правові норми. Він досліджує дію колективних інститутів: сім'я, виробничі корпорації, профспілки, держава тощо; досліджує колективні дії, спрямовані на контролювання дій індивідуальних. Він дійшов висновку, що прагнення в економіці виявляються через суди. Суди він розглядає як важливий фактор економічного розвитку. В основу вираження економічних проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливостями його розвитку в США, зокрема, відсутністю так званого загального права (відтворених кодексів). За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов'язкову силу щодо всіх аналогічних справ. Отже, суди були тлумачами права.

Коммонс формулює «юридично-мінову концепцію» суспільного розвитку. Її суть полягає в тому, що в основу розвитку він покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Виходної економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути суспільства: сім'я, тред-юніони, акціонерні компанії і навіть держава. Відносини між капіталістом і робітником теж є угодою рівноправних членів суспільства.

Коммонс критикує класиків і неокласиків за їх визначення вартості і зазначає, що воно могло бути придатним колись. З розвитком «банкірського капіталізму» поняття вартості випливає з угоди про виконання в майбутньому певного контракту. Поки теорія виводить вартість із переговорів, її остаточне встановлення завершується в судах. Він вважає, що юридичний підхід до визначення вартості є прагматичнішим. Коммонс не заперечує необхідності врахування і витрат виробництва. Проте самі ці витрати він розглядає із суб'єктивно-психологічних позицій як притаманну людині внутрішню психологічну протидію стимулом до дій (протидія ризику передачі власності в наймання на невигідних умовах тощо). Саме в результаті такої протидії і виникає «розумна вартість».

Розумна вартість є не тільки результатом випадкового втручання судових органів у вирішенні конфліктів між окремими підприємцями, а загальним принципом регулювання ними економічного життя, тобто «торжеством колективного розуму» над індивідуальним. Коммонс розглядає вартість як очікуване право на майбутні блага й послуги.

«Інституціональна економіка» в Коммонса - це економіка «регульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», або, як він сам підкреслював, «розумного капіталізму». Ці характеристики зв'язані з визначенням ролі держави в капіталістичному суспільстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталістичної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими капіталістами, а й між капіталістами й робітниками.