Математична школа в політичній економії. Теоретичні моделі л. Вальраса, в. Парето.

Леон Вальрас (1834-1910г) - французький економіст, автор теорії загальної рівноваги. Прихильник економічної теорії, що розглядає ринкову економіку як систему, потенційно здатну до­сягати рівноваги на основі попиту та пропозиції. Головне в його творчості - побудова загальної теорії макроекономічної рівнова­ги. Л. Вальрас розробив модель загальної економічної рівноваги, що має у своїй основі аналіз попиту та пропозиції і містить ряд систем рівнянь. Вивів математичне вираження теорії попиту та пропозиції. Складовими ринкової системи були, на думку еконо- містів-математиків», раціональні суб'єкти, які безупинно прагну­ли до оптимуму свого існування, тобто економічного успіху. Л. Вальрас вважав, що економіка сама через ринок забезпечує такі пропорції, які створюють загальну економічну рівновагу, при якій ефективний попит та пропозиція виробничих послуг рівні, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів, і, нарешті, прода­жна ціна продуктів дорівнює витратам. Йому вдалося побудувати замкнуту модель загальної економічної рівноваги, засновану на граничній корисності. У цій моделі загальна сума надлишкового попиту на всіх ринках завжди дорівнює нулю. Він запропонував і математичний опис, але з усіма труднощами не справився. Л. Ва- льрас вважав помилковою трудову теорію вартості і поділяв всіх економічних суб'єктів на дві групи: підприємців і власників про­дуктивних послуг (праці, капіталу, землі, на його думку, держава повинна забезпечити стабільність грошей, забезпечити безпеку громадян, дати можливість одержати утворення соціального за­хисту, забезпечити умови ефективної конкуренції і рівності мож­ливостей, земля повинна бути націоналізована, а рента дає необ­хідні засоби державі. Проте головною у його спадщині є теорія макроекономічної рівноваги, але вона є теорією економічної статики, вона не враховує багатьох реальних компонентів - еко­номічний ріст, циклічність і т.д. Але його роботи дозволили на­ступним ученим перейти до більш складних систем, що врахову­ють і ці компоненти.

В. Парето (1848-1923рр., італійський економіст) - послідов­ник Л.Вальраса. Він відмовився від традиційних для австрійської школи статичних теорій і почав розглядати динамічну рівновагу, при якій змінюються всі параметри економіки. Він увів замість поняття «цінності» поняття «перевага», що має не кількісний зміст, а порядковий. І розглядав не окремі блага, а їхні набори. Він сформулював закон про зміну розподілу доходу: для того щоб підняти рівень мінімального доходу чи зменшити розрив у доходах, необхідно забезпечити більш швидке збільшення багат­ства в порівнянні з чисельністю населення. З цього він зробив ви­сновок про те, що інші шляхи (у тому числі і революційний пере­розподіл багатства) ведуть тільки до руйнування багатства нації, оскільки максимум добробуту пов'язаний з перетворенням зао­щаджень у капітал. В. Парето побудував динамічну систему мак- роекономічної рівноваги. Увівши поняття «переваг» і «ранжу- вання» корисності, він звів їх до визначеного набору благ і термі­ну «Парето - ефективний стан економіки» чи «оптимум Парето». При вивченні проблеми вибору він використовував для характе­ристики переваг (граничних корисностей) поняття «криві байду­жності». Кожна точка таких кривих відповідає деякій комбінації двох благ, сумарна корисність яких однакова у всіх точках. Це підвело його до поняття оптимуму, що означає рівноважний стан економіки («Парето-ефективний стан економіки») і характеризу­ється такими основними умовами:

• зважені (за цінами) граничні корисності рівні для всіх това­рів;

• для кожного суб'єкта сума його доходів дорівнює сумі ви­трат;

• запас продуктивних благ використовується цілком.

Цей рівноважний стан економіки тривав би вічно, якби не змінювалися умови, але вони постійно міняються. «Парето - ефе­ктивний стан економіки» - це стан економіки, при якому немож­ливо поліпшити положення якого-небудь учасника обміну без то­го, щоб не погіршити положення іншого. При такому стані еко­номіки подальше поліпшення можливе тільки шляхом глибоких структурних перебудов. В. Парето з'ясував, що поняття ефектив­ного стану економіки і конкуренція взаємозалежні. Довгостроко­ва рівновага досконалої конкуренції створює оптимальний роз­поділ ресурсів.