4.5. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії. Маржиналізм

Австрійська школа граничної корисності. Теоретичні по­гляди К. Менгера, Є. Бем-Баверка, Ф. Візера.

Австрійська школа маржиналізму - найстаріший неокласич­ний напрямок. Основні її положення:

• у теорії вартості увага цієї школи зосереджена на споживчій вартості, корисності;

• представники школи ввели в економічну науку поняття су­б'єктивної корисності (цінності), визначивши останню як основу ціноутворення. Суб'єктивна корисність - значимість даної речі для даної людини;

• замінили терміни класичної політекономії «вартість» і «то­вар» на «цінність» і «економічне благо»;

• застосовували принцип монізму - єдиною підставою ціни визнавалася корисність.

Карл Менгер (1840 - 1921) - основоположник австрійської школи маржиналізму, професор кафедри політичної економії Ві­денського університету. У 1871 році він опублікував книгу «Ос­нови політичної економії», де дослідив порушення фізіологічної рівноваги людини як результат незадоволення бажань і прагнень. Методологія дослідження К. Менгера зводиться до мікроеконо- мічного аналізу. Автор «Основ політичної економії» вважав, що економічні процеси варто вивчати через їх причинний зв'язок і закони, якими вони керуються. Принцип граничної корисності, що знижується, стверджує, що вартість (цінність) будь-якого бла­га визначається тією найменшою корисністю, якою володіє остання одиниця запасу. Ця найменша корисність залежить від співвідношення кількості благ (об'єктивний фактор) і інтенсивно­сті споживання індивіда (суб'єктивний фактор). Тому кожна до­даткова одиниця блага одержує все меншу і меншу цінність. Цін­ність матеріальних благ визначається за шкалою конкретних пот­реб конкретної людини. К. Менгер розділив економічні блага на порядки - так звана шкала Менгера. Вона являє собою спробу пояснити місце кожного блага в шкалі корисності і ступінь наси­чення потреби в ньому, причому розрізняється абстрактна корис­ність різних категорій благ (предмети харчування, одяг, взуття, паливо, прикраси і т.п.) і конкретна корисність кожної одиниці даного роду благ (наприклад, першого, другого, третього і т.д. кі­лограма хліба; першої, другої, третьої і т. д. пари взуття). Блага першого порядку - це найбільш насущні блага (споживчі), що за­безпечують безпосереднє задоволення людини. Блага більш ви­соких порядків - це блага, що використовуються для виробницт­ва споживчих благ. У результаті цього використання споживчі блага наділяють цінністю виробничі ресурси, що йдуть на них. Благами вищого порядку виступають засоби виробництва. До останніх К. Менгер також відносив «користування капіталом і ді­яльність підприємців».

Є. Бем-Баверк, (1851-1914), Ф. Візер (1851-1926) - предста­вники австрійської школи, що вивели математичне вираження те­орії попиту та пропозиції, розробили теорію граничної корисно­сті. Вона з'явилася в другій половині XIX в., коли Є. Бем-Баверк і К. Менгер дійшли висновку, що вартість - це чисто психологічне явище, яке пояснюється "граничною", тобто найменшою, корис­ністю даного товару для покупця. Вони вважали, що вартість то­вару визначається обмеженістю і рідкістю ресурсів і тією корис­тю, що може принести останній екземпляр товарів визначеної групи, тобто граничною корисністю. Граничною корисністю на­зивають найменшу користь від даного блага. Кожне благо має цінність - це суб'єктивна корисність, величина якої залежить від суб'єкта і від обставин. Бем-Баверк розкриває це положення на прикладі поселенця, що живе в лісі з п'ятьма мішками зерна. Пе­рший мішок потрібний йому для прогодування, другий —для по­ліпшення харчування, третій - для відгодівлі домашнього птаха, четвертий - для виготовлення горілки, п'ятий - для годівлі папу­ги, що служить йому забавою. Вартість хліба буде визначатися саме корисністю п'ятого мішка, що задовольняє не насущні пот­реби. Звідси робиться висновок: чим більше товарів, тим менша їх корисність для покупця, тим нижча їхня вартість. Для більш точного опису процесу зниження корисності в економічній науці використовується поняття гранична корисність, тобто додаткова корисність, що додається кожною останньою порцією товару. Використовуючи це поняття, сформулюємо закон спадної грани­чної корисності: у міру збільшення кількості споживаного товару його гранична корисність має тенденцію до скорочення. У відпо­відність з поглядами австрійської школи не цінність, а ціна зале­жить від витрат виробництва. Більше того, завдяки наявності цін­ності в споживчих благ утворюються оцінки виробничих ресурсів (виробничих факторів), що формують витрати і тим самим і цін­ність і ціни. З твердження, що тільки корисність товару може оцінити витрати праці, можна припустити, що поняття граничної корисності є конкурентом поняття трудової вартості. Але при цьому концепція граничної корисності має більш загальний хара­ктер, оскільки вона застосована як до досконалої, так і до недос­коналої конкуренції, а також до будь-якого числа виробничих факторів. Наприклад, якщо розглядати працю як єдиний фактор виробництва, а конкуренцію вважати досконалою, то з теорії гра­ничної корисності випливає наявність пропорційності між вартіс­тю і витраченою працею, тобто теорія трудової вартості. Основні висновки: цінність речі вимірюється величиною граничної кори­сності цієї речі; основа цінності - найменша користь, що дозволяє в конкретних умовах споживати цю річ раціональним шляхом; ціна товару як наслідок суб'єктивних оцінок матеріальних благ учасниками обміну; теорія сподівань (робітники на відміну від капіталістів не дооцінюють свого майбутнього, не прагнучи до сподівань плодів своєї праці); визнає виникнення додаткової вар­тості в процесі перенесення капіталом своєї цінності на продукт, але за основу самозростання вартості береться час, протягом яко­го обертається капітал; відсоток на капітал є загальноекономіч­ною категорією там, де має місце обмін поточного і майбутнього споживання. Теорії додаткової вартості К.Маркса Є.Бем-Баверк протиставив концепцію відсотка, як прибутку на капітал. Прибу­ток на капітал є відсотком у результаті різниці між сьогоденням і майбутнім, тому що дійсні блага цінуються вище майбутніх, у грошовому вираженні це породжує відсоток. Капітал - це ресурс, використання якого вимагає часу. Фрідріх фон Візер увів сам те­рмін граничної корисності і поняття альтернативних витрат, роз­робив шкалу виміру корисності На основі альтернативних витрат формулюється закон Візера: дійсною цінністю(вартістю) будь- якої речі є не доотримані вартості інших речей, що могли бути виготовлені з цих ресурсів. У підсумку: завдяки наявності цінніс­них (споживчих) благ і процесу зобов'язання утворюються ціни факторів виробництва (виробничих ресурсів), що формують ви­трати і тим самим ціну виробленої речі.. Таким чином, ці теорії (граничного - продукту, продуктивності, витрат і т.д.) заклали основи неокласичної концепції, що відрізняється від класичної використанням граничних понять.

Концепція прибутку. Дійсне благо - заробітна плата, майбу­тнє благо - засоби виробництва. Дійсне благо цінується вище, ніж майбутні блага. У грошовій сфері це положення є джерелом відсотка. Відсоток - нагорода підприємця за чекання. Відсоток (прибуток) - це категорія, пов'язана з обміном дійсних і майбут­ніх благ, оскільки веде до розподілу одержуваних доходів у часі.

Теорія ціноутворення. Модель ціноутворення Є.Бем- Баверка побудована за принципом утворення рівнодіючих оцінок різних пар продавців і покупців і показує, що висота ринкової ці­ни обмежується і визначається висотою суб'єктивних оцінок то­вару двома граничними парами. Ціна на конкурентному ринку, за Є.Бем-Баверком, - це об'єктивна цінність. Механізм ціноутворен­ня виключає роль праці і витрат виробництва. Єдиними фігурами системи стають покупці і продавці. Теорія виходить з того, що запас благ обмежений, тому цінність товару (блага) залежить тільки від попиту. Механізм граничної корисності при обміні ви­ходить із припущення даних про ціну і доходи споживача.

Теорія зобов'язання. За цією теорією частина цінності блага повинна бути віднесена на рахунок іншого продуктивного блага (праця, земля, капітал), що бере участь у виробництві, тобто кож- ному з трьох факторів ставиться частина цінності створеного продукту. Теорія математично розроблена Дж. Б. Кларком.

Теорія витрат. По-перше, продуктивні блага представляють майбутнє. Цінність їх залежить від цінності кінцевого продукту, тому витрати виробництва здобувають цінність від своїх продук­тів. По-друге, пропозиція є зворотною стороною попиту - попиту тих, хто має товар. При цьому витрати вважаються в платі за від­волікання ресурсів від альтернативних варіантів використання, а також у ціні за послуги факторів, використаних для виробництва іншими виробниками. Закон Візера: дійсна вартість (корисність) будь-якої речі є не доотриманою корисністю інших речей, що мо­гли бути вироблені за допомогою інших ресурсів, витрачених на виробництво даної речі. На відміну від Є. Бем-Баверка, Л. Візер відстоював втручання держави в економіку.

Кембриджська школа. Теорія А. Маршалла

Альфред Маршалл (1842 - 1924) - англійський економіст, засновник кембриджської школи, з ім'ям якого пов'язують стано­влення неокласичного напрямку в економічній теорії. В 1875 році виклав свої власні доктрини в роботі «Принципи економічної на­уки». Ця праця принесла йому світову популярність. З 1908 року з ініціативи А. Маршалла був уведений новий курс за назвою «Economics», що витіснив підручник Дж. Мілля. У своїх дослі­дженнях використовував математичні і графічні методи аналізу. Під впливом Г. Спенсера вважав еволюцію єдиною формою сус­пільного розвитку, поширюючи теорію дарвінізму на економічні відносини.

Економічна теорія А. Маршалла є синтезом досягнень класи­чної науки (А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Мілля) і теорії маржиналіз­му. Метод А. Маршалла - метод часткової рівноваги. При розг­ляді ситуації всі елементи, крім одного, приймаються як постійні, і ведеться спостереження змін цього одного елемента.

Концепція ціноутворення (попит та пропозиція) А. Мар­шалла: функція попиту на товар залежить від граничної корис­ності, а ціна попиту, за Маршаллом, не що інше, як грошова оцінка бажання. Далі автор формулює закон попиту, відповід­но до якого попит на товар зростає при зниженні ціни і підви­щується при перевищенні ціни. А. Маршалл увів поняття «ела­стичність попиту» - функціональна залежність попиту від змі­ни ціни. Попит на товар еластичний, якщо він змінюється в бі­льшою мірою, ніж ціна товару. Після цього А. Маршалл дослі­джує ціну пропозиції як мінімальну ціну, за якою продавець згодний продати дану кількість товару. Ціна пропозиції визна­чається винятково витратами. Під останніми розуміється подо­лання небажання піддатися незручностям через вагу праці і жертви капіталу. Далі А. Маршалл представляє в графічній формі функціональну залежність ціни від попиту та пропози­ції. Ціна рівноваги встановлюється на перетинанні кривих по­питу та пропозиції.

Теорія А. Маршалла - це теорія цін у конкурентних умовах. У «Принципах економічної науки» аналізується стихійне регулю­вання цін в умовах вільної конкуренції. Але вчений не міг обійти процесу швидкого росту виробничих монополій (широко розпо­всюдженого в той час) і їх впливи на механізм ціноутворення. Автор розглядає монополію як окремий випадок в умовах пану­вання необмеженої конкуренції і її механізму ціноутворення.

Учений трактував закон спадної родючості ґрунту як універ­сальний закон спадної продуктивності, що діє не тільки в сільсь­кому господарстві, але й у промисловості, що має всеосяжне зна­чення.

Капітал, на думку А, Маршалла, не має речовинної форми, але тісно пов'язаний з речами. До капіталу він відносив і немате­ріальні блага: знання, організацію, а також ділові здібності, про­фесійну майстерність і ділові зв'язки підприємця.

Принципу заміщення А. Маршалл надавав великого значен­ня. Підприємець вибирає собі ті фактори виробництва, що вважає найбільш придатними для досягнення мети. Ціна суми його фак­торів завжди нижче ціни будь-якого іншого набору факторів.

Американська школа маржиналізму (Д.Б.Кларк)

Дж. Б. Кларк (1847-1938) належав до американської школи. Зробив висновки: усі види праці носять продуктивний характер;

корисність і можливість присвоєння - необхідні передумови ви­значення багатства; господарська система ґрунтується на приват­ній власності й індивідуальній волі; вартість виникає з кориснос­ті; участь держави обмежується примусом окремих учасників до дотримання умов гри; капітал і праця складається з мобільних одиниць, що легко переміщуються; незважаючи на усі відхилення в дійсності, заробітна плата і відсоток протягом тривалого періо­ду повинні установлюватися відповідно до природного (статич­ного) рівня; фактори, що підтримують суспільство в динамічному стані і говорять про свою наявність впливом на соціальну струк­туру: (ріст народонаселення, нова техніка виробництва, зміна ор­ганізаційних форм підприємства, нагромадження капіталу, зміна смаків споживачів); у системі розподілу спирається на закони, що виявлялися в цінах; ринок - засіб, що дозволяє товарам одержати суспільну оцінку й обумовлює розподіл суспільного продукту; в основі лежить індивідуальна гранична корисність; приймає прин­цип пріоритетності мікроекономічного аналізу; головна заслуга - закон граничної продуктивності (розподіл доходів на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва; ціна фактора виробництва обумовлена її відносною дефіцитністю).

Виділяв чотири фактори виробництва: капітал у грошовій формі, капітал у речовинній формі (засіб виробництва), підприє­мницькі здібності, праця. Основні ідеї: для праці і капіталу має місце закон спадної продуктивності - кожне нове вкладення пра­ці у виробництво при даному капіталі супроводжується падінням продуктивності (те ж справедливе для збільшення капіталу при тій же праці); кожен фактор виробництва одержує свій прибуток - відсоток, рента, зарплата, дохід; фактор виробництва збільшу­ється, поки вартість продукту, виробленого з його допомогою, не буде дорівнювати ціні фактора. Дж. Б. Кларк розрізняв статичну і динамічну рівновагу. При статичній - ціни дорівнюють гранич­ним витратам виробництва, прибуток і додатковий продукт від­сутні; при динамічній - удосконалення можуть збільшити грани­чну продуктивність факторів виробництва, при цьому підвищен­ня зарплати відбувається трохи пізніше і це створює тимчасовий прибуток, що зникає в новій статичній рівновазі.