4.4. Пролетарська політекономія Розробка к. Марксом і ф. Енгельсом економічної теорії капіталізму.

Карл Маркс (1818 - 1883) - німецький економіст, філософ, засновник марксизму - економічного напрямку, що виражав ін­тереси робітничого класу. Марксизм є своєрідним варіантом роз­витку класичної економічної школи. Основними положеннями теорії є:

1. Сукупність виробничих відносин, у які вступають люди в суспільному виробництві, складає економічну структуру суспіль­ства, реальний базис, на якому піднімається юридична і політич­на надбудова. 2. Капіталізм заперечує демократію, основна мета - одержання прибутку. Має місце експлуатація одного класу ін­шим, не забезпечується повна зайнятість, тому головне - це боро­тьба класів. 3. Неминучість краху капіталізму. 4. Ідеалом є кому­ністичне суспільство, що складається з двох фаз: нижчої - соціа­лізму і вищої - комунізму, у цьому суспільстві засоби виробниц­тва не стануть більше об'єктом індивідуального присвоєння, і ко­жна людина знайде справжню волю. 6. Ключовою теорією є тео­рія додаткової вартості: робоча сила як товар продається по вар­тості; джерелом додаткової вартості є «неоплачена праця» робіт­ників, що продають свою робочу силу; робочий день поділяється на «необхідний час» і додатковий час» (коли створюється додат­кова вартість). 7. Капітал - засіб експлуатації робітника і устано­влення влади над робочою силою. Поділяється на постійний (час­тина капіталу, що втілена у засобах виробництва), та змінний (ча­стина, що втілена в робочій силі). 8. Вартість визначається суспі­льно необхідним робочим часом). 9. Обмін у будь-якому суспіль­стві повинен здійснюватися з дотриманням закону вартості. 10. Заробітна плата - винагорода робітника за його працю як резуль­тат обміну з капіталістом за продану робочу силу, а не за саму працю. 11. Теорія ренти. 12. Теорія відтворення (економічний цикл починається з підйому, викликаного ростом сукупного по­питу з метою нагромадження заради максимізації прибутку капі­талістів і закінчується спадом - зниженням норми прибутку і сповільненням нагромадження). Причина криз - бідність і обме­женість споживання мас, що протидіє прагненню капіталістично­го виробництва розвивати продуктивні сили.

Логічно завершуючи формування трудової теорії вартості, К.Маркс зробив висновок, що в основі вартості лежить тільки один виробничий фактор - праця, а прибуток капіталістів і рента землевласників - частина вартості, створеної працею робітників, що привласнюється безоплатно власниками засобів виробництва і землі (це додаткова вартість). К.Маркс вирішив «парадокс Смі- та», відповідно до якого вартість складалася з доходів - заробіт­ної плати, прибутку і ренти і не включала постійного капіталу. Розкриваючи неспроможність такого підходу, К.Маркс довів, що вартість у цілому складається з трьох частин: вартості матеріаль­них витрат, витрат на зарплату і прибутку - с + V + т (де с - пос­тійний капітал, тобто вартість засобів виробництва і предметів праці, V - змінний капітал, тобто витрати на зарплату, т - прибу­ток). К.Маркс обґрунтував принципову відмінність постійного капіталу (с) від змінного (V) в утворенні вартості: перший лише переносить свою вартість на собівартість нового продукту і тому названий постійним; другий збільшує собівартість і тому назва­ний змінним. Саме він і створює прибуток. Таким чином, V + т утворюють заново створену, чи додаткову вартість. Розмежуван­ня капіталу на постійний і змінний дозволило Марксові створити наукову теорію, що виключала повторний рахунок вартості ми­нулого, втіленого в засобах виробництва праці. Саме на повтор­ному рахунку спіткнувся Сміт, у результаті чого з'явився «пара­докс Сміта». Але трудова теорія виходила з конкретної економіч­ної реальності тих часів і не могла враховувати змін, що відбули­ся в економіці пізніше. Складна праця просто зводилася до прос­тої, як одиниці виміру. У вартості не враховувалися витрати капі­талу й інші фактори, наприклад, вплив співвідношення попиту та пропозиції. Недоліком трудової теорії є те, що праця розглядала­ся як єдиний фактор, а умови зводилися до досконалої конкурен­ції, коли вартість пропорційна витратам праці, і не враховується вплив співвідношення попиту та пропозиції