3.10. Механізм зовнішньоекономічної діяльності

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни від­биваються в спеціальному статистичному документі - платіжно­му балансі.

Платіжний баланс складається з двох розділів. Основним розділом є рахунок поточних операцій (СА), що поділяється на три підрозділи:

1. Баланс товарів і послуг, що відбиває співвідношення між експортом і імпортом товарів і послуг;

2. Доходи, що показують співвідношення між отриманими і сплаченими доходами у формі зарплати, дивідендів і відсотків.

3. Поточні трансферти, що відображають співвідношення між отриманими і виплаченими пенсіями, грошовими переказами, подарунками й іншими трансфертами.

Другий розділ - рахунок операцій з капіталом і фінансовий рахунок чи скорочено - рахунок капітальних операцій (КА).

Він відбиває співвідношення між прибуттям і вибуттям капіталу у формі капітальних трансфертів, нематеріальних ак­тивів, інфляцією і кредитів.

Крім двох розділів, платіжний баланс включає також авто­номну статтю «Помилки і недогляди» (ЕО). Вона відображає сальдо статистичних неточностей, що виникають під час ідентифікації зовнішньоекономічних операцій, викликаних тим­часовими і вартісними розбіжностями між митною і банківською статистикою.

Сальдо цієї статті дорівнює різниці між сальдо СА і КА. Рівновага платіжного балансу забезпечується за умов, коли СА = -КА-ЕО - сальдо СА дорівнює сальдо КА з протилежним знаком з одночасним урахуванням сальдо статті «Помилки і не­догляди».

Це можна виразити формулою:

ВР = СА+КА+ЕО.

Платіжний баланс завжди є рівноважним. Якщо створюються умови, що порушують його рівновагу, то вона відновлюється че­рез статтю «Резервні активи», що входить до складу КА.

Так, в умовах виникнення дефіциту платіжного балансу може мати місце таке співвідношення:

- СА > КА + ЕО,

тоді з метою усунення дефіциту платіжного балансу сальдо КА збільшується за рахунок використання іноземних активів, що по статті «Резервні активи» відбивається зі знаком «+». Це зна­чить, що зміни в статті «Резервні активи» прирівнюються до опе­рацій імпортного типу. Іншими словами, використання іноземних активів країни на покриття дефіциту платіжного балансу розцінюється як імпорт капіталу.

Будь-яка угода має 2-і сторони, тому в платіжному балансі реалізується принцип подвійного запису. Основними статтями платіжного балансу є кредит і дебет.

Кредит - відтік вартості, за яким повинний піти компенсую­чий приплив у дану країну. У кредиті відбивається відтік цінностей із країни, за які згодом її резиденти одержують пла­тежі в іноземній валюті.

Дебет - приплив вартості в дану країну, за яким її резиденти повинні згодом платити можливо готівкою, тобто витрачати іноземну валюту.

Загальна сума кредиту повинна дорівнювати загальній сумі дебету платіжного балансу за визначенням.

Результати зовнішньоекономічної діяльності країни в значній мірі залежить від валютного курсу. Він може встановлюватися у формі прямого котирування (1дол США = 5 грн), чи у формі зво­ротного котирування (1 грн = 0,2 дол США).

Необхідно розрізняти гривневу оцінку іноземної валюти й курс гривні. Наприклад, ціна 1дол США зросла з 5 до 6 грн. Це означає, що гривнева оцінка долара зросла, а курс гривні упав, оскільки її доларова оцінка зменшилася з 0,2 дол до 0,17 дол США.

Щоб визначити купівельну спроможність національної валю­ти, варто враховувати не тільки валютний курс, а і ціни. З цією метою розрізняють 2-а виду валютного курсу: 1. Номінальний; 2. Реальний.

Номінальний курс (е) - ціна однієї валюти в одиницях іншої. (1дол США = 5 грн) - «обмінний курс».

Реальний курс (е_г) - відносна ціна товарів, зроблених у 2-х країнах.

У формі прямого котирування реальний валютний курс ви­значається за формулою:

е ■ Р_р

е„ =■

^г _Р ^{, де}

^ГсІ

Рр Р^ - відповідно іноземні і внутрішні ціни.

Реальний курс валюти відображає співвідношення між цінами окремого товару тих країн, які знаходяться в торгівельних відносинах.

Якщо еРр < Р^ то е_г<і. За цих умов ціна товару за кордоном нижча, тому для даної країни вигідно імпортувати цей товар, з одного боку, а з іншого боку, продаж даного товару усередині країни є більш вигідним ніж експорт.

Реальний валютний курс є аналітичним показником конку- рентоздатності вітчизняних товарів. Чим вище внутрішні ціни, тим нижче коефіцієнт ег (пряме котирування), тим дорожчим і менше конкурентоздатними будуть вітчизняні товари як усере­дині країни, так і на зовнішньому ринку. Так, між внутрішніми цінами і конкурентноздатністю вітчизняних товарів існує зворот­ний зв'язок.

Крім цін, на е_г впливає номінальний курс. Чим нижче номінальний курс гривні (висока гривнева оцінка долара), тим більше е_г і вище конкурентоздатність вітчизняних товарів.

Особливим варіантом визначення валютного курсу є кон­цепція паритету купівельної спроможності (ПКС). У її основі лежить закон єдиної ціни, за яким ціна визначеного товару на всіх національних ринках повинна бути однаковою, тому що різниця між ними усувається валютними курсами. Чим вище національна ціна, тим нижче курс національної валюти і навпаки.

Так, згідно з паритетом купівельної спроможності валютний курс відбиває співвідношення між внутрішніми й іноземними цінами і визначається:

е = ^ _Р , де

Р_ж, Р_уу - ціни товарів у національній і іноземній валютах.

Звідси, згідно з ПКС, єдина ціна товарів на національному ринку визначається:

Рж =еРу, де

е - валютний курс прямого котирування.

Розрізняють два види валютного курсу:

1. Фіксований курс - це твердий курс, який держава офіційно оголошує і зобов'язується підтримувати. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор.

2. Змінний курс - це курс, що вільно формується ринком під впливом попиту та пропозиції.

Сучасна міжнародна валютна система пройшла у своєму роз­витку ряд етапів.

1. етап - система золотого стандарту (до початку 2-ої світової війни) - курс національної валюти визначався на підставі золотого паритету, тобто з обліком офіційно встановленого золо­того змісту валют, що обмінювалися.

2. етап -Бреттон Вудська валютна система» (1944р.) - у її основі лежав золотовалютний стандарт, відповідно до якого функція світових грошей була закріплена за американським до­ларом, що обмінювався на золото.

3. етап - «Ямайська валютна система» (1976р.) - в її основі лежить плаваючий валютний курс. Це значить, що ціна національної валюти залежить від стану національної економіки і її конкурентоспроможності на світовому ринку.

Крім індивідуальних валют, міжнародні розрахунки спира­ються на колективні чи регіональні валюти. Так, у 1970р. МВФ увів міжнародну розрахункову одиницю - спеціальні права за­ощадження (СПЗ). У 1979р. країни-члени Європейського еко­номічного союзу створили регіональну валюту - екю. Останнім етапом у розвитку Європейської валютної системи став перехід від екю до євро, яка спочатку в безготівковій формі була введена в практику міжнародних розрахунків з 1999р, а нині функціонує як повноцінна резервна валюта.

Серед усіх видів зовнішньоекономічної діяльності безпосередні впливи на ВВП здійснює зовнішня торгівля. Вона вносить зміни в сукупні витрати й умови економічної рівноваги.

Згідно з методом «витрати - випуск» модель економічної рівноваги в умовах відкритої економіки набирає вигляду:

У = С + Ї + G + N.

Зовнішня торгівля вносить також зміни у вилучення й ін'єкції. Вилучення доповнюються імпортом (ІМ), а ін'єкції - експортом (Е). Тому модель економічної рівноваги за методом «вилучення - ін'єкції» відображає тотожність між сумою вилучень і сумою ін'єкцій:

Б+T+ЇM=Ї+G+Е.

Розділимо внутрішню економіку і зовнішній сектор економіки:

Б+(Т^)-Ї=Е-ЇМ, Б+(Т^)-Ї=К

Як відомо, вираження Б+(Т^) відображає величину внутрішніх фінансових ресурсів приватного інвестування (Б+(Т^)=Ї). Тому економічна рівновага за методом «вилучення - ін'єкції» забезпечується на умовах, коли різниця між внутрішніми фінансовими ресурсами приватного інвестування і частковими інвестиціями дорівнює чистому експорту.

Якщо замість G підставити + Ї_я, то економічну рівновагу можна виразити інакше:

Б + (Т - С^) - (Ї + ) = NX.

Економічна рівновага за методом «вилучення - ін'єкції» забезпечується за умови, коли різниця між національним заощадженнями (^Б + ^{Т - C}_g) і інвестиціями (^Ї + ^Їдорівнює чистому експорту.

З наведених моделей випливають два висновки:

1. В умовах дефіциту внутрішніх фінансових ресурсів виникає дефіцит рахунка поточних операцій, що покривається додатковими сальдо рахунка капітальних операцій: -СА=+КА. Це значить, що визначена частина приватних інвестицій фінансується за рахунок іноземного капіталу.

В умовах надлишку внутрішніх фінансових ресурсів - усе навпаки: частина національних заощаджень використовується для фінансування іноземців: +СА=-КА.

2. Існує тісний зв'язок між держбюджетом і платіжним балансом. Так як (T-G) - загальне бюджетне сальдо, то ріст бюджетного дефіциту зменшує внутрішні фінансові ресурси і збільшує дефіцит рахунка поточних операцій, що вимагає збільшення чистого припливу капіталу.

Важливим фактором, впливаючим на ВВП, є чистий експорт. Між чистим експортом і ВВП існує пряма мультиплікативна залежність.

В умовах відкритої економіки мультиплікатор витрат враховує ще один канал вилучень - імпорт. Щоб врахувати вплив імпорту на мультиплікатор, варто спиратися на граничну схильність до імпорту (q¹):

MM

Тоді мультиплікатор витрат:

1

= 5+ c't + q' ■

чистий експорт залежить від таких факторів:

• рівень доходу в нас і в наших торгових партнерів;

• валютний курс;

• торгова політика.

Так при збільшенні внутрішнього доходу збільшується вітчизняний імпорт, що зменшує чистий експорт. При збільшенні доходу іноземних країн збільшується наш експорт, що збільшує чистий експорт.

В умовах зниження курсу гривні ціна українських товарів за кордоном упаде, що збільшить наш експорт, і навпаки, ціна імпортних товарів виросте, що зменшить вітчизняний імпорт.

Торгова політика також може стимулювати чи стримувати обсяги експортно-імпортних операцій.

З цією метою держава застосовує два способи:

1. Митні способи, до яких відносяться імпортне і експортне мито.

2. Немитні способи, до яких можна віднести квоти і ліцензії, пільгове кредитування й оподатковування експортерів, надання експортних субсидій.

РОЗДІЛ IV ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ