2.10. Ринок факторів виробництва

Виробники і споживачі як контрагенти ринкових відносин зустрічаються двічі: на ринку товарів та на ринку ресурсів. Ці два ринки тісно пов'язані між собою. По-перше, ціни на ресурси ви­значають грошові доходи домогосподарств, що впливають на споживчий вибір. По-друге, співвідношення цін на різні види ре­сурсів формує структуру доходів домогосподарств та, відповідно структуру попиту на кінцеві товари. По-третє, для фірми рівень цін на ресурси визначає розмір витрат та вибір обсягу виробниц­тва кінцевих товарів.

Попит на будь-який ресурс залежить від попиту та ціни на товар виробника, а також від продуктивності ресурсу. Якщо ре­сурс є високопродуктивним, то попит на такий ресурс буде більш значним. Але в кінцевому рахунку все залежить від попиту та ці­ни на кінцевий продукт. Таким чином, попит і пропозиція на ри­нках факторів виробництва формуються під впливом ринків спо­живчих товарів і послуг. Отже, попит на ресурси є похідним по­питом, тобто він залежить від попиту на товари, які виробляють­ся за їх допомогою.

Згідно з теорією попиту на ресурси, граничний продукт змін­ного фактора (наприклад, праці) у грошовому вираженні розра­ховується:

MRP_l= MR*MP_l, (11.1)

де MRP_l - граничний продукт праці у грошовому вираженні;

MR - граничний дохід;

MP_L - граничний продукт праці.

Граничний продукт у грошовому вираженні (MRP) - приріст загального доходу у результаті використання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва.

Граничні витрати на ресурси (MRC) - величина, на яку зрос­тають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю. Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна викорис­товувати додаткові одиниці будь-якого виду ресурсів до тих пір, поки кожна наступна одиниця дає більший приріст сукупного до­ходу фірми, ніж приріст її сукупних витрат. Межею доцільності залучення додаткових ресурсів буде рівновага між граничним

продуктом у грошовому вираженні та граничними витратами на ресурс:

MRP = MRC.

В умовах досконалої конкуренції MR = Р. Якщо фірма мак- симізує прибуток, то вона залучає додаткових робітників до тих пір, поки граничний продукт у грошовому вираженні не буде до­рівнювати заробітній платі (MRP_L = MRC = W). Підставимо зна­чення MR = Р, а MRP_l = W в (11.1):

W

W = P*MP_L, MP_L = —,

де W - номінальна заробітна плата;

Р - ціна продукції;

W ■

р - реальна заробітна плата.

Таким чином, умовою максимізації прибутку є рівність між граничним продуктом і реальною заробітною платою.

Ми встановили, що W = MR*MP_L

Аналогічно можна вивести рівняння для капіталу і землі: R_k = MR*MP_k, і R_t = MR*MP_t,

де R_k - рентна оцінка капіталу;

R_t - рентна оцінка землі.

Якщо поділимо W на MP_L, то отримаємо:

W

^MR = MP_L

^RK ^Rt

Аналогічно MR = мр_к * MR = MP_t .

За умови мінімізації витрат граничний дохід від усіх факторів виробництва повинен бути однаковим:

^RK R_t W

MR =

MPk MPP MP_L •

Так як фірма знаходиться в стані рівноваги, то MR = МС, і:

мя - мс - _МРк - щ - _МРь ■

Заробітна плата - ціна вартості праці найманого робітника. Вона може набувати найрізноманітніших форм: безпосередньо заробітної плати, премії, участі у прибутках фірми, комісійних, винагороди за підсумками року тощо. За своєю суттю усе це - плата власнику трудових ресурсів за одиницю часу надання тру­дових послуг. Залежно від методів оцінки трудових затрат вико­ристовують погодинну, відрядну, акордну та інші види оплати праці. Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номі­нальна заробітна плата - сума грошей, яку отримує найманий ро­бітник, реальна - сукупність товарів і послуг, яку може придбати робітник з урахуванням купівельної спроможності грошей.

Головним фактором, який впливає на рівень заробітної плати, є ефективність використання трудових ресурсів, яка характеризується показником «продуктивності праці». Продуктивність праці - здат­ність конкретної праці виробляти певний обсяг продукції за оди­ницю робочого часу. В свою чергу, на продуктивність праці впливають ефективність використання основного капіталу підп­риємства, матеріалів, сировини. Статистика свідчить про високий ступінь залежності між продуктивністю праці і реальною заробі­тною платою.

Для конкурентного ринку праці характерна, з одного боку, значна кількість фірм, які конкурують між собою за придбання трудових послуг, а з іншого чисельна група працівників, які пропонують певний вид трудових послуг. За цих умов ні фір­ми, ні працівники не можуть здійснювати контролю над рин­ковими ставками заробітної плати. Тому фірма погоджується з ціною трудових послуг, що склалася на ринку. Пропозиція праці для окремої фірми на конкурентному ринку є абсолютно еластичною, і відповідатиме заробітній платі та граничним ви­тратам на цей ресурс. Попит на трудові ресурси для окремої фірми буде визначатися кривою граничного продукту у грошо­вому вираженні і матиме спадаючий вигляд. Фірма залучатиме додаткових робітників до того часу, доки граничний продукт у грошовому вираженні перевищуватиме граничні витрати, тоб­то заробітну плату

:W'

MRP = MRC = W

D = MRP

(S

c

(S

|E W<

о &

E S = MRC = W_c

Lc

Кількість праці

L

0

Г

0

Пропозиція і попит на працю в умовах досконалої конкуренції

Рисунок свідчить, що затрати підприємця на заробітну плату становитимуть площу фігури 0W_cEL_c. Коливання заробітної пла­ти зумовить зміну обсягу попиту на працю. І згідно з неокласич­ною теорією кількість зайнятих працівників обернено пропорцій­на рівню середньої заробітної плати

.

wt

D = MRP

L

0

L3 Li L2

Взаємозалежність попиту на працю і заробітної плати

Досконала конкуренція на ринку праці є виключним явищем. Для більшості ринків праці типовою є недосконала конкуренція. На ринку праці досить часто може виникати ситуація, коли моно­польне положення займає покупець трудових послуг. Такий ри­нок отримав назву монопсонії. Він властивий для невеликих міст, у яких кількість зайнятих на певному підприємстві стано­вить основну частину усіх працюючих. У даному разі підприємс­тво є головним (або єдиним) покупцем трудових послуг і має мо­жливість диктувати рівень заробітної плати за рахунок скорочен­ня кількості найманих працівників. Внаслідок посилення конку­ренції між найманими робітниками їх заробітна плата зменшу­ється нижче рівноважного рівня .

>

Ц

Формування заробітної плати на ринку монопсонії

За умови досконалої конкуренції рівновага формується в точ­ці С - точка перетину кривих попиту і пропозиції праці. Заробіт­ну плату W_c отримує Ц. працівників. В умовах монопсонії підп­риємство платить однакову заробітну плату за кожну одиницю праці, тому крива пропозиції є кривою середніх сукупних витрат. Залучення додаткових робітників зумовить підвищення заробіт­ної плати вище середнього рівня, тому крива граничних витрат MRC розташована вище кривої пропозиції. А її перетин з кривою граничного продукту в грошовому вираженні визначить рівень зайнятості. Отже, монопсонія зумовлює зниження масштабів за

-

йнятості та рівень заробітної плати і одночасно формує прибуток монопсонії, який дорівнює площі ABHW_m.

Економічна рента. Проблема рентних відносин спочатку ви­никла в землеробстві, тому поняття «економічної ренти» і «земе­льної ренти» були тотожними. Зараз поняття «економічна рента» більш ширше, ніж «земельна рента». Економічна рента - плата за використання жорстко обмежених ресурсів. Економічну ренту можуть отримувати зірки естради, знамениті актори, видатні спортсмени. Економічна рента включає земельну ренту. Земельна рента - плата за використання землі та інших природних ресур­сів, пропозиція яких жорстко обмежена.

Q

Взаємодія попиту і пропозиції на ринку землі наведена на ри­сунку.

	8 ,Е2
		Р2
		и	ь.

R R2

Rз

0

Q^/

Формування земельної ренти

Точка перетину кривої попиту D₁ і кривої пропозиції S є умо­вою початкової рівноваги на ринку землі і формує ренту Я₁. Як­що ціни на вирощену сільськогосподарську продукцію зростуть, то крива попиту переміститься в положення D₂, що збільшить ре­нту до Я₂ . Зростання цін на промислові засоби виробництва, які застосовуються в сільському господарстві, знизить попит на зем­лю, а отже, і рівень ренти до Я₃ .

В наведеній моделі економічної ренти ми припустили, що зе­мля має однакову родючість та місцеположення. В дійсності ро­дючість різних земельних ділянок може суттєво відрізнятися.

Припустимо, що процес виробництва сільськогосподарської про­дукції здійснюється на різному за рівнем природної родючості ґрунті: кращому, середньому і гіршому. За умови однакового вкладення капіталу і праці результати господарської діяльності будуть відрізнятися. Гірші землі забезпечать отримання їх влас­нику тільки економічної ренти, а середні і гірші - також і дифе­ренціальної ренти (рис ).

Власники кращих земельних ділянок будуть отримувати ди­ференціальну земельну ренту R₁, а власники земельних ділянок середньої родючості - ренту R₂. Диференціальна рента гірших земельних ділянок дорівнює нулю.

Природна родючість ґрунту не залишається незмінною. Вона може бути поліпшена або погіршена в результаті господарської діяльності людини. За цих умов до природної родючості землі додається штучна, які разом формують економічну родючість ґрунту. Застосування сучасних технологій вирощування сільсько­господарських культур, додаткові інвестиції в землю можуть за­безпечити отримання кращих результатів порівняно з експлуата­цією землі за традиційною технологією. Але відмінності в еконо­мічній родючості ґрунту менш стабільні і можуть бути ліквідова­ні, якщо конкуренти перейдуть до аналогічних технологій вироб­ництва.

Позичковий відсоток. Кожен фактор виробництва створює дохід, який є винагородою для його власника. дохід на капітал формується за умови, коли власник надає капітал для виробничо­го використання підприємцю (або сам стає підприємцем). Через певний період часу підприємець повинен повернутися власнику його капітал з певним приростом. Величина приросту і формує позичковий відсоток.

Позичковий відсоток - ціна, що сплачується власнику капіта­лу за використання його засобів протягом певного періоду часу. Якщо власник капіталу сам здійснює підприємницьку діяльність, то його дохід поділяється на відсотковий дохід і підприємниць­кий дохід (прибуток). Основою відсоткового доходу є витрати альтернативного використання капіталу (наприклад, грошові ко­шти можна розмістити на банківському рахунку, придбати акції, надати позику тощо).

Найчастіше позичковий відсоток розглядається не в абсолют­ному значенні (як кількість грошей), а у відносному - як відсоток від суми позичених грошей. Надання кредиту та повернення гро­шей позичальнику розірвані у часі, тому в зв'язку з інфляцією, виникає проблема втрати грошима їх купівельної спроможності. За даних обставин частина плати за користування грошима піде на покриття втрати їх купівельної спроможності, а частина буде доходом власника грошових засобів. Тому необхідно розрізняти номінальну і реальну ставку позичкового відсотка.

Номінальна ставка ) - відсоткова ставка, виражена у гро­шових одиницях за поточним грошовим курсом. Реальна ставка (г_Е) - відсоткова ставка скоригована з урахуванням інфляції. Вона вимірює дійсні витрати позичальника за користування грошови­ми засобами. Взаємозв'язок між номінальною та реальною став­кою характеризує наступна формула:

^ГК ⁼ ~ ¹Т ,

де: г_к - реальна ставка позичкового відсотка;

- номінальна ставка позичкового відсотка;

ІТ - темпи інфляції.

ставка позичкового відсотка формується залежно від співвід­ношення попиту на гроші та їх пропозиції. Але реально не існує єдиної для всіх випадків відсоткової ставки. Фактори, які впли­вають на диференціювання відсоткової ставки:

• ступінь ризику: ймовірності втрати грошей кредитором. Чим вона вища, тим більший відсоток;

• розмір кредиту. За різних умов кредитор надає перевагу бі­льшим кредитам, це зменшує витрати на вивчення еконо­мічного стану позичальника, обслуговування кредиту то­що. Тому більші суми, як правило, надаються під менші відсотки;

• термін надання кредиту. На довгострокові кредити відсо­ток вищий, для перестрахування від непередбачуваних по­дій та зменшення негативного впливу від інфляційних про­цесів;

• державна політика оподаткування. Якщо відсотки, отрима­ні від надання кредиту не оподатковуються або оподатко­вуються на пільгових умовах, то вартість отримання креди­ту буде меншою.

РОЗДІЛ III. МАКРОЕКОНОМІКА