2.9. Олігополістичний ринок

Основні ознаки олігополістичного ринку:

1. Олігополія у перекладі з грецької мови означає «панування небагатьох». Тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування на ньому кількох фірм. їх може бути від трьох до два­дцяти, олігополія займає проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.

Умовою формування олігополістичного ринку є високий сту­пінь конкуренції виробництва. Для його виміру застосовують такі показники:

• Частка кількох найбільших виробників (як правило, чоти­рьох чи восьми) у загальному обсязі галузевого продажу. Для пі­дтримки конкурентного середовища у багатьох країнах встанов­люється гранична межа галузевої концентрації виробництва. Так, у США вважається, що кількість конкуруючих фірм для норма­льного розвитку повинна бути не менше 10. При цьому на долю однієї, найбільшої, повинно припадати не більше 31% галузевого продажу, двох - не більше 44, трьох - 54%, чотирьох - 64%.

• Індекс Херфіндаля-Хіршмана (ІХХ). В основу розрахунку покладено частку (4,8 фірм) окремих виробників на галузевому продажу. Він розраховується за формулою: ІХХ=ІЛі²

Де Лі - доля кожної окремої фірми на галузевому ринку про­дажу, %.

Максимального значення цей індекс досягає у тому випадку, коли галузь представлена чистою монополією (100²=10000). Най­характернішим для олігополістичного ринку можна вважати зна­чення індекса від 1200 до 5000.

2. Продукт, що його виробляє олігополія, може бути як стан­дартним, так і диференційованим. Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі (стандартний), автомобілів (диференційо­ваний).

3. Оскільки частка будь-якого виробника на загальному рин­ку досить значна, кожен з них може проводити самостійну цінову політику. Однак результати від її зміни будуть залежати від реак­ції на дії учасника ринку з боку інших виробників.

4. Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку чистої моно­полії. Але усі бар'єри, які характерні для чистої монополії можна застосувати і для характеристики олігопольного ринку.

Поведінка фірми відносно ціни та випуску. За умови чистої конкуренції, чистої монополії та монополістичної конкуренції можна із значною вірогідністю передбачити поведінку виробника при виборі ціни та обсягів виробництва. Цього не можна сказати про олігополістичний ринок. Точний прогноз неможливий, так як існує багато варіантів олігополії. У галузі може бути 2-4 пануючі фірми (жорстка олігополія) так і 10-20 (м'яка олігополія). Тому механізм взаємодії фірм за таких умов буде різним. Крім того важко передбачити відповідно реакцію конкурента.

Можливі чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ці­ноутворення: ламана крива попиту, ціноутворення зумовлене та­ємним договором, лідерство у цінах, ціноутворення за принципом «втрати плюс».

Припустимо, що галузь представлена трьома рівноцінними фірмами (А,В та С). Що відбудеться на ринку, якщо фірма А змі­нить ціни? Усе залежить від реакції конкурентів. Якщо фірма А знижує ціни з Р1 до Р2, намагаючись реалізувати більше своєї продукції, а фірми конкуренти повторять цей маневр, то реальний приріст продажу буде незначним, а загальний дохід фірми змен­шиться.

Якщо фірма підвищує ціну, а її приклад наслідують інші, то це призведе до загального зменшення продажу в цілому по галузі і зменшення продажу кожною фірмою. При цьому крива попиту буде нееластичною.

Однак фірми-конкуренти можуть і не повторювати те, що ро­бить одна фірма. Які ж варіанти поведінки конкурентів найвіро- гідніші?

Якщо фірма-ініціатоор прийме рішення про зниження ціни з метою збільшення обсягів власного продажу, конкуренти зроб­лять те ж саме, оскільки в протилежному разі вони втратять час­тину завойованого ринку. Таким чином, зниження цін буде вирі­вняно.

Якщо фірма спробує підняти ціни, то конкуренти проігнору­ють таку поведінку, і намагатимуться заволодіти частиною рин­ку, що звільниться від першої фірми. І аналогічного підвищення цін не відбудеться. Тому крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої:

Крива попиту буде сильно еластичною на відрізку, що роз­ташований вище ринкової ціни Рс, і слабо еластичною, або взага­лі нееластичною (коли продукт диференційований) на відрізку нижче ринкової ціни. Через таку суттєву відмінність у еластично­сті попиту крива граничного доходу матиме розрив.

Однак, базуючись лише на ламаній кривої попиту, неможли­во пояснити, чому ринкова ціна встановлюється якраз на рівні Рс. Крім того, ціни олігопольного ринку мають чітку тенденцію до зростання. Тому наше вивчення олігопольного ринку доповнимо аналізом можливостей до мови кількох продавців.Ця мова є таємною, так як узгоджені дії товаровиробників у сфері ціноутворення в більшості країн заборонені законодавст­вом. Мета таємної мови: встановлення фіксованих цін, розподіл ринків, пошук шляхів обмеження конкуренції між собою.

Проведення фірмами спільної цінової політики фактично пе­ретворить ринок олігопольної конкуренції на ринок чистої моно­полії. Але слід мати на увазі, що в економіці існує багато факто­рів, що протидіють досягненню нових картельних угод і руйну­ють старі. Зокрема:

• відмінність у витратах та обсягах продажу фірм- олігополістів, за таких умов не будуть збігатися ціни, що максимізують економічний прибуток кожної фірми;

• при «м'якій» олігополії кількість фірм занадто велика для досягнення погоджених дій;

• економічні коливання примушують фірми самостійно шу­кати шляхи подолання труднощів;

• економічний прибуток може приваблювати нових вироб­ників, які не є учасниками угоди;

• шахрайство, таємне зниження ціни для отримання додатко­вих замовлень;

• державне регулювання економіки через обмеження ціни, притягнення до адміністративної, матеріальної, криміналь­ної відповідальності учасників цього зговору.

Для олігопольного ринку, на якому представлені різні за роз­мірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого «лідерства у цінах». Найвпливовіша фірма визначається лідером у ціноутворенні зі згоди інших фірм, які наслідують її приклад. Фірма лідер завчасно попереджує про наступні зміни, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватися до наступного маневру, а з іншого боку, - вивчити їх можливу реак­цію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни, які макси- мізують прибуток, а прагне створити або зберегти бар'єри для вступу в галузь.

Для спрощеного механізму розрахунку ціни галузеві лідери досить часто застосовують методику під назвою «витрати плюс». В даному випадку до певних типових витрат додається економіч­ний прибуток у вигляді надбавки (5% та 10%). Перевага даного методу полягає у його простоті. Він не потребує глибокого ви­вчення кривих попиту, доходу, граничних витрат.