2.5. Теорія поведінки виробника

Виробництво - це процес використання праці та засобів ви­робництва (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріала­ми для створення необхідних суспільству продуктів та надання послуг. Фактори виробництва - праця, капітал, земля (природні ресурси) та підприємницькі здібності.

Здатність виробництва виробляти товари при відповідних за­тратах факторів виробництва визначається технологією.

Технологія - практичне застосування знань про способи ви­робництва продуктів і послуг. Вона матеріалізується в обладнан­ні, методах виробництва, організації праці, професійному рівні підготовки працівників.

Припустимо, що технологія залишається незмінною, тоді іс­нує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що викори­стовуються у виробничому процесі, та мах обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демон­струє виробнича функція. Виробнича функція - відношення між будь-яким набором факторів виробництва та мах можливим обся­гом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q = f(L,K,M)

Q - обсяг виробництва, L - праця, K - капітал, M - матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд власти­востей :

1. Існує межа збільшення обсягів виробництва, яке може бути досягнуте зростанням затрат одного ресурсу при інших незмін­них умовах: наприклад, К, М - const, а зростає L, то AQ^Q.

2. Ефективне функціонування кожного фактора виробництва вимагає наявності певної кількості іншого.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еласти­чні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період - період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найча­стіше капітал). Довготерміновий - період, протягом якого виро­бник має достатньо часу для зміни усіх факторів виробництва.

Однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях факторів виробництва. Тому існує можливість графічно зобразити ті комбінації факторів виробництва, які дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива має назву «ізокванта».

Ізокванта - крива, що відображає усі різні варіанти комбіна­цій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва зада­ного обсягу продукції.

Карта ізоквант - ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції при будь-якому наборі факторів виробництва. Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. Це означає, що скоро­чення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збе­реження незмінного обсягу виробництва.

к

L

Карта Ізоквант

Зміна обсягів виробництва означає перехід від однієї комбі­нації факторів виробництва до іншої, що знаходиться на різних ізоквантах. У короткотерміновому періоді збільшення обсягів виробництва можливе за рахунок додаткового використання пра­ці при незмінних затратах капіталу. Виробник, використовуючи більше праці, переходить від однієї ізокванти до іншої. При цьо­му змінюється співвідношення К/Ь. Результати виробництва ха­рактеризують наступні поняття:

Ізокванта

к

к, К2

Ll L2

- сукупний продукт змінного фактора виробництва, у на­шому випадку - праці (ТР_Ь) - кількість продукції, що виробляєть­ся при певній кількості цього фактора;

• середній продукт змінного фактора виробництва (АРі) - відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора АР₁ = ТР₁ /і;

• граничний продукт змінного фактора (МРі) - це зміни су­купного продукту при зміні фактора на одиницю МР₁= АТР₁ /Лі.

Сукупний продукт змінного фактора зростає поскільки, як збі­льшуються затрати праці. Але це зростання затухаюче. І настає та­кий момент, коли додаткові затрати праці зменшують результат ви­робництва. Це означає, що виробничий процес перенасичений пра­цею, яка не може знайти ефективного використання при цьому обся­зі капіталу. Відзначені залежності можна показати графічно:

ТР

Крива сукупного продукту змінного фактора

ь

Ь,

Q

0

Крива сукупного продукту відображає зміну виробленої про­дукції при зміні одного з факторів виробництва і незмінній кіль­кості інших. Середній продукт точки А визначається співвідно­шенням її координат: Q₁ /і₁^ Максимального значення середній продукт досягне в точці дотику променя, що виходить від почат­ку координат, та кривої сукупного продукту. В нашому випадку це точка С.

Середній продукт буде збільшуватися до того часу, поки гра­ничний продукт буде більший за нього. Максимального значення середній продукт змінного фактора досягне в точці перетину кривих середнього і граничного продуктів (т. С), тобто при АР=МР. Граничний продукт досягає свого максимуму в точці А, а потім починає зменшуватися.

Після досягнення нуля в точці В набуває від'ємного значення. З цього моменту сукупний продукт починає зменшуватися при збільшенні змінного фактора. Ця залежність називається законом.

Закон спадаючої граничної продуктивності полягає в тому, що збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо зміню­ється тільки один фактор. Точка зменшення граничної продукти­вності - межа використання змінного фактора, за якою його гра­ничний продукт починає зменшуватися.

З'ясування динаміки обсягів виробництва залежно від дина­міки змінного фактора має важливе практичне значення. У коро­ткотерміновому періоді можна виділити три стадії виробництва:

Криві середнього та граничного продуктів

Криві середнього та граничного продукту подано на наступ­ному рисунку:

- перша стадія: від початку виробництва до досягнення граничним продуктом максимального значення (ОА). На цій ста­дії збільшення затрат праці сприяє більш повному використанню капіталу: гранична і загальна продуктивність праці зростають.

Про це свідчить зростання граничного і середнього продукту, при цьому МР > АР.

• друга стадія: на цій стадії (АС) величина граничного про­дукту зменшується і в точці С стає рівною середньому продукту (МР=АР). Перша і друга стадія характеризують­ся надлишком капіталу та нестачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів, як наслідок, високої собівартості продукції, а можливо і збитковості виробництва.

• третя стадія: на даній стадії (СВ) МР < АР, в результаті чого сукупний продукт зростає повільніше ніж витрати праці. Ця стадія найпривабливіша для виробника, оскільки досягається збалансованість факторів виробництва.

• четверта стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення (МР < 0). В результаті збільшення за­трат праці виробництво сукупного продукту зменшується. Тобто виробництво стає перенасичене працею, що приз­водить до зниження його економічної ефективності.

Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення мож­ливостей заміщення одного фактора виробництва іншим. к

К=2

!\ L=1

з

К=1

2

L=2

К=

1

1

Гранична норма технологічного заміщення

Гранична норма технологічного заміщення капіталу пра­цею (MRTS_ІK) визначається розміром капіталу, який може замі­нити одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів ви­робництва: MRTS_LK =-АК/АІ.

Випукла форма ізокванти показує, що гранична норма замі­щення зменшується, так як фактори виробництва доповнюють один одного.

Граничну норму технологічного заміщення факторів вироб­ництва можна розрахувати не тільки через зіставлення їх прирос­тів, але і через граничні продукти. Якщо при зменшенні капіталу з К та К₂ та зростанні праці з L₁ до L2 виробник залишається на тій самій ізокванті, це означає, що: АІМР_І=-АКМР_к, тоді MRTS_LK =-АК/АІ=МР_І /МР_К.

Зменшення граничної норми технологічного заміщення одно­го фактора іншим свідчить, що ефективність використання будь - якого ресурсу обмежена.

На відміну від короткого періоду в довготерміновому періоді усі фактори виробництва змінні. Тому зростання виробництва в довготерміновому періоді відбувається при незмінному співвід­ношенні факторів виробництва, коли використання його факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат:

к

120

100

150

100 120 150

Збільшення виробництва в довготерміновому періоді

При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього про­дукту на збільшення масштабів виробництва:

• зростаюча реакція середнього продукту відбувається при позитивному ефекті збільшення масштабів виробництва. Він досягається за рахунок таких факторів: поділ праці, по­ліпшення управління та ін.

• нейтральна реакція середнього продукту означає, що не­залежно від розмірів підприємства і обсягів продукції сере­дній продукт залишається незмінним.

• спадаюча реакція означає, що рівень середнього продукту зменшується. Це відбувається внаслідок інерції великих систем виробництва, втрати ними гнучкості, якої вимагає нестабільний ринок. Крім того, фірма може вийти за поріг керованості, тобто великі розміри створюють громіздку си­стему управління, розвивають бюрократичні тенденції.

Витрати виробництва - вартість факторів виробництва, ви­користання для створення певного обсягу продукції. В економіч­ній теорії існують різні підходи до визначення категорії «вар­тість». Прихильники трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважають, що вартість - це втілена у товар праця. Од­нак сьогодні в економічній теорії поширення набула концепція альтернативної вартості.

3 позицій якраз цієї концепції і розглядаються в мікроеконо- міці витрати виробництва.

Альтернативна вартість витрачених на виробництво коштів визначається найбільш можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені в щось інше (депозит в банку; купівля речі, авто; путівка на відпочинок). Роз­різняють зовнішні (бухгалтерські або явні) та внутрішні (прихо­вані або неявні) витрати.

Зовнішні витрати - плата за ресурси, що не належать підп­риємству (зар. плата найманим робітникам, відсотки за кредити, орендна плата, плата за послуги тощо).

Внутрішні витрати - це грошові платежі, які могло б отри­мати підприємство при альтернативному використанні ресурсів, що йому належать (використовує власні приміщення, але міг би передавати їх в оренду і отримувати дохід; вкладає кошти в роз­виток виробництва, але міг би розмістити їх у банк на депозит).

Зовнішні і внутрішні витрати формують економічні витрати. До складу економічних витрат входить нормальний прибуток, як плата за виконання підприємцем підприємницьких функцій. Її ро­змір визначається рівнем дохідності, що є середнім (нормальним) для певної галузі і утримує підприємця в цій галузі.

Іншою формою прибутку виступає прибуток економічний, який є додатковим прибутком підприємця в результаті його ефек­тивної діяльності в цій галузі. Цю форму прибутку отримують не всі підприємці, і вона не відноситься до витрат. У мікроекономі- ці, мова йде, як правило, про економічний прибуток.

Дохід, який відшкодовує тільки економічні витрати, достат­ній для створення умов зацікавленості у виробничій діяльності, оскільки він приносить підприємцю нормальний прибуток. Над­лишок доходу над економічними витратами є економічним при­бутком. Економічні витрати дозволяють зрозуміти різницю між підходами бухгалтера і економіста до оцінки діяльності фірми. Бухгалтера цікавлять, перш за все, результати діяльності фірми за певний (звітний) період. Він аналізує минулу діяльність фірми. Економіста, навпаки, цікавлять перспективи діяльності фірми, її майбутнє. Тому він уважно стежить за ціною найкращої альтер­нативи використання наявних ресурсів.

Економічні витрати залежать від кількості використаних ре­сурсів та їх ціни. Тоді можна встановити залежність між обсяга­ми виробництва та між можливими витратами, необхідними для його отримання. Ця залежність називається функцією витрат: Q=f(PL, Т, Р_к, К), де Ь,К - затрати праці та капіталу; Р_ь Р_к - ціни відповідних ресурсів. Тоді загальні (сукупні) витрати (ТС) на ви­робництво можна розрахувати як суму витрат на придбання кож­ного фактора:

ТС=Р_ьЬ+Р_К К.

При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу і праці, які можна придбати за однакові витрати. Напри­клад: 2х7=14+4х4=16=30; 2х5=10+4х5=20=30.

Графічне зображення цих наборів отримало назву «ізокоста».

Ізокоста - це лінія, яка відображає затрати капіталу і праці, при яких витрати виробництва залишаються незмінними. Нахил будь-якої ізокости дорівнює: -АК/АЬ, або Рі/ Р_К, тобто -АК/АЬ= Р_Ь/ Р_К 2/1=4/2

Зміна ціни на працю чи капітал може змінити нахил ізокости.

Який же із запропонованих ізокостою наборів капіталу та праці забезпечить мах обсяг продукту? Для відповіді необхідно сумістити ізокости з картою ізоквант. Максимальний обсяг виро­бництва буде в спільній точці ізокванти і ізокости, які мають од­наковий нахил:

Нахил ізокванти визначається граничною нормою технологі­чного заміщення, а ізокоста - співвідношенням цін праці та ка­піталу. Тоді умова рівноваги виробника - стан, в якому він не бажає змінювати співвідношення капіталу і праці, що задіяні у виробничому процесі.

МЯТ8_ЬК=Р_Ь/ Р_К (гранична норма технологічного заміщення дорівнює співвідношенню цін на працю і капітал). Оскільки МЯТ8_ЬК=МР_Ь/МР_К (гранична норма технологічного заміщення дорівнює співвідношенню граничних продуктів факторів вироб­ництва), то справедливим буде рівняння: МР_Ь/ МР_К= Р_Ь/ Р_К або МРі/Рь= МР_К/ Рк.

Останнє рівняння відображає правило найменших витрат - виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витрата­ми вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину граничного продукту на одиницю вартості ресурсу. За умови рівноваги виробника досягається оптимальна комбінація факторів виробництва, яка забезпечує максимальни

й

випуск продукції. Правило найменших витрат стосується не тіль­ки набору певних ресурсів, але і використання одного і того ж ре­сурсу в різних виробничих процесах.

Правило найменших витрат є аналогічним правилу максимі- зації корисності для споживача.

Правило максимізації прибутку - виробництво заданого об­сягу продукції з максимальним прибутком вимагає, щоб граничні продукти всіх ресурсів, які використовуються одночасно у варті­сному виразі, дорівнювали їх цінам:

МР_І/Р_І=МР_К/Р_К=1.

Витрати в короткотерміновому періоді. При аналізі фор­мування витрат в короткотерміновому періоді необхідно провес­ти їх розмежування на постійні, змінні, сукупні, граничні.

Постійні витрати ^С) - не залежать від обсягів виробницт­ва: орендна плата, відсотки на кредит, амортизація тощо.

Змінні витрати (УС) - вартість змінних ресурсів: заробітна плата, витрати на придбання сировини, матеріалів, електроенергії і т. д.

Сукупні (ТС) - сума постійних і змінних витрат.

В мікроекономічному аналізі широко використовуються по­казники середніх витрат:

Середні сукупні: АТС=ТССередній постійний AFC=FC/Q; Середні змінні: АУС=УС^.

Особливого значення в дослідженні поведінки виробника на­бувають граничні витрати: МС=ЛТС/ЛQ. Граничні витрати в ко­роткотерміновому періоді не залежать від постійних витрат, на їх рівень впливають тільки змінні витрати.

На основі даних можна побудувати відповідні криві. Оскіль­ки постійні витрати не залежать від змін обсягів виробництва, то на графіку їх крива матиме вигляд прямої лінії, яка проходить паралельно до осі обсягу виробництва:

Зображення кривої змінних витрат відбиває форму кривої сукупного продукту змінного фактора. Крива сукупних витрат матиме таку ж форму, як і крива змінних витрат, однак проходи­тиме вище на величину постійних витрат.

Середні змінні витрати АУС досягають свого мінімуму при те­хнологічно оптимальному розмірі підприємства . Поняття середніх змінних витрат необхідне для визначення поточної ефективності го­сподарювання фірми та майбутніх перспектив її розвитку: збіль­шення, скорочення виробництва або закриття. Розмежування пос­тійних і змінних витрат має важливе значення для аналізу процесу виробництва і поведінки фірми в різних ринкових структурах.

Середні сукупні витрати ATC є сумою середніх постійних і середніх змінних витрат: ATC=AFC+AVC=(FC+VC)/Q. Графічно ATC можуть бути отримані як сума кривих AFC і AVC.

Граничні витрати спочатку зменшуються, а потім починають зростати при більших обсягах виробництва. Крива граничних ви­трат перетне криву середніх сукупних витрат в точці їх мінімаль­ного значення.

Аналіз кривих граничних і середніх сукупних витрат свід­чить: якщо MC<ATC, крива середніх сукупних витрат має спа­даючий характер: виробництво кожної додаткової одиниці про­дукції зменшує середні витрати; якщо MC>ATC, крива середніх сукупних витрат має зростаючий характер: виробництво кожної додаткової одиниці продукції збільшує середні витрати; якщо ATC - min, то MC=ATC.