1. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер,-

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Об’єктом злочину є конституційне право громадян на таємницю листування, те­лефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

2. Предметом його є відомості, що передані чи передаються громадянами через листування або телефонні розмови, а також повідомлення громадян, які передаються або були передані телеграфом чи за допомогою інших засобів зв’язку, а також через комп’ютер і становлять таємницю громадянина (громадян). Отже, обов’язковими ознаками зазначених відомостей і повідомлень як предмета цього злочину є їхній ха­рактер (вони становлять таємницю громадянина) і спосіб передачі (вони передані чи передаються засобами зв’язку, під якими розуміється технічне обладнання, що вико­ристовується для організації зв’язку, або через комп’ютер - електронною поштою). Не можуть бути визнані предметом цього злочину відомості та повідомлення, які міс­тяться в службовій кореспонденції, а також відомості та повідомлення, що містяться у приватній кореспонденції, яка передається через третіх осіб, за допомогою тварин чи в інший спосіб.

Незаконне ознайомлення із службовими кореспонденцією, телефонними розмова­ми, телеграфними та іншими повідомленнями та їх розголошення за наявності для того підстав можуть розглядатися як комерційне шпигунство (ст. 231), розголошення комер­ційної таємниці (ст. 232), розголошення державної таємниці (ст. 328), передача відо­мостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330), розголошення відомостей військового характеру (ст. 422).

3. Об’єктивну сторону злочину становить порушення таємниці: 1) листування;

2. телефонних розмов; 3) телеграфних повідомлень; 4) інших повідомлень, що переда­ються засобами зв’язку чи через комп’ютер.

Порушення вказаної таємниці полягає у вчиненні будь-яких дій, що полягають у незаконному ознайомленні з відомостями та повідомленнями приватних осіб, що пере­даються засобами зв’язку або через комп’ютер, без згоди громадянина або з недотри­манням встановленого законом порядку ознайомлення з такими відомостями чи пові­домленнями, або їх неправомірному розголошенні. Такими діями можуть бути перлюст­рація особистої кореспонденції, ознайомлення зі змістом телеграм, електронної пошти, підслуховування телефонних переговорів, повідомлення сторонніх осіб про факт листу­вання, телефонної розмови, телеграфного чи іншого повідомлення тощо.

Засоби зв’язку - це технічне обладнання, що використовується для організації зв’язку. Про поняття комп’ютер див. коментар до ст. 361.

Листування - це приватна кореспонденція, яка передається поштовим зв’язком (листи, телеграми, інші письмові відправлення, бандеролі тощо) або електронною пош­тою (через комп’ютер). Під телефонними розмовами слід розуміти розмови між осо­бами, які відбуваються за допомогою будь-якого телефонного зв’язку, що здійснюється за допомогою провідних чи електромагнітних систем тощо. Телеграфна кореспон­денція - це повідомлення, що передаються телеграфом. Інша кореспонденція - це по­відомлення громадян, які передаються за допомогою інших, крім описаних вище, засо­бів зв’язку або через комп’ютер. Це можуть бути повідомлення, зроблені громадянином по телефаксу, за допомогою пейджингового зв’язку, електронної пошти, інших теле- комунікацій тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного ознайомлення зі змістом при­ватної кореспонденції, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень грома­дянина, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер.

4. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктом цього злочину не є особа, яка завідомо для одного з учасників розмови знаходиться поряд з відкритою кабіною телефону- автомата, в його службовому кабінеті, квартирі, автомобілі тощо.

5. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що незаконно ознайомлюється із відомостями або повідомленнями громадянина, які пере­даються засобами зв’язку чи через комп’ютер, і бажає вчинити такі дії. Мотиви злочину можуть бути різними (помста, користь, цікавість тощо) і значення для його кваліфікації не мають.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину визнаються вчинення його: 1) щодо держав­них чи громадських діячів; 2) службовою особою; 3) з використанням спеціальних за­собів, призначених для негласного зняття інформації (ч. 2 ст. 163).

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та коментар, викладе-1 ний у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК. Це можуть ] бути службові особи поштово-телеграфних установ, правоохоронних органів, інших - установ, підприємств та організацій. Про поняття державного та громадського діяча, які є спеціальними потерпілими від вчинення цього злочину, див. коментар дост. 112.

Використання спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, є більш небезпечним способом порушення зазначеної вище таємниці, що й обумовлює віднесення його до кваліфікуючих ознак цього злочину. Про поняття спеціальних засо­бів, призначених для негласного зняття інформації, див. коментар до ст. 359. Неза­конне використання таких засобів, поєднане з порушенням таємниці листування, теле­фонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, охоплюється ч. 2 ст. 163, але за наявності кваліфікуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 359, кваліфікується за сукуп­ністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 163 і ч. 2 ст. 359.

7. Не утворює складу цього злочину законне ознайомлення службових осіб з приват­ною кореспонденцією, телефонними розмовами, телеграфними та іншими повідомлен­нями, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, коли це має місце у випад­ках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 31 Конституції України винятки щодо права на вказану таємницю можуть бути встановлені судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо в інший спосіб одержати інформацію неможливо. До таких випадків закон відносить можли­вість ознайомлення зі змістом кореспонденції громадян у результаті накладення арешту на кореспонденцію та її виїмки в поштово-телеграфних установах, а також у результаті зняття інформації з каналів зв’язку, застосування інших технічних засобів для отри­мання інформації підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність за наявності підстав для цього.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства, арешт на кореспонден­цію і зняття інформації з каналів зв’язку може бути застосовано лише за наявності до­статніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюва­ного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваче­ному, а також у інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв’язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове зна­чення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо. Зазначені арешт та знят­тя інформації здійснюються за постановою голови апеляційного суду чи його заступ­ника. Ознайомлення з вказаними відомостями та повідомленнями за відсутності для того підстав, або з порушенням встановленого порядку, або з іншою, ніж передбачена законом, метою утворює склад злочину, передбаченого ст. 163. Склад цього злочину може мати місце і в тому випадку, коли, наприклад, зняття інформації з каналів зв’язку продовжується після закінчення терміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді, або коли існують підстави припинення зняття інформації з каналів зв’язку з причини відпадіння необхідності у здійсненні таких заходів, а також при за­критті кримінальної справи.

Конституція України (ст. 31, п. 9 Перехідних положень).

КПК (статті 187, 187-1).

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (ст. 11).

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (стат­ті 8,9).

Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. (ст. 25).

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (ст. 46).

Закон України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 р. (ст. 34).

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні,-

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або об­меженням волі на строк до двох років.