1. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням во­лі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потер­пілого або піклування про нього, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

(Стаття 155 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 600-V/ від

2008. р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх, а також статева недоторканість особи. Додатковий об’єкт - здоров’я неповнолітньої особи, якому передчасний вступ у статевий зв’язок може завдати серйозної шкоди.

2. Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої' статі, яка не досягла ста­тевої зрілості. Вжите у тексті кримінального закону поняття статевої зрілості, з одного боку, дозволяє врахувати стан індивідуального розвитку конкретного потерпілого, але з іншого - створює небезпеку об’єктивного інкримінування. Під час ухвалення КК Украї­ни 2001 р. не була сприйнята слушна ідея заміни у розглядуваній нормі поняття ста­тевої зрілості на більш наочний і менш суперечливий щодо встановлення вікового критерію.

Особи жіночої і чоловічої статі віком до 14 років вважаються такими, що не досяг­ли статевої зрілості. Статева зрілість є виключно біологічним поняттям, яке не стосу­ється соціальних факторів, зокрема здатності виховувати дитину і матеріальної спро­можності утримувати її. Проте не є злочином добровільні статеві зносини з особою, яка досягла шлюбного віку (для жінок - це 17 років, для чоловіків - 18 років). Шлюбний вік визначається законом з урахуванням як формування статевої зрілості, так і психіч­ного, інтелектуального та соціального розвитку людини. Питання про досягнення ста­тевої зрілості особою у віці від 14 років до шлюбного віку вирішується у кожному кон­кретному випадку на підставі висновку судово-медичної експертизи, яка за таких об­ставин є обов’язковою.

Статева зрілість полягає у завершенні формування організму чоловіка чи жінки, коли статеве життя, а для жінок, крім того, запліднення, вагітність, пологи та годування дитини, є фізіологічно нормальною функцією і не завдає шкоди подальшому розвиткові організму. При встановленні статевої зрілості враховується сукупність таких ознак:

а) загальний фізичний розвиток; б) розвиток зовнішніх і внутрішніх статевих органів;

в) для особи жіночої статі - здатність до статевих зносин, запліднення, виношування плоду, розродження (пологів) і годування дитини, а для особи чоловічої статі - здат­ність до статевих зносин та запліднення. При встановленні статевої зрілості слід вихо­дити з того, що її настання відбувається не в один день, а поступово, протягом кількох років. Досягненню статевої зрілості передує період статевого дозрівання, який зазвичай триває 3-5 років.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні природного статевого акту (див. п. З коментарю до ст. 152) з особою, яка не досягла статевої зрілості. Статеві зно­сини у даному разі не поєднуються із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи і не вклю­чають в себе задоволення статевої пристрасті неприродним способом (див. коментар до ст. 153). Такий висновок випливає із системного тлумачення кримінального закону - зокрема, з використання у тексті ст. 152 тотожного поняття «статеві зносини» і необ­хідності розмежування складів злочинів, передбачених статтями 155 і 156. Добровільні статеві зносини неприродним способом з особою, яка не досягла статевої зрілості, за наявності підстав можуть бути кваліфіковані за ст. 156.

За загальним правилом, розглядуваний склад злочину передбачає згоду потерпілого на вчинення статевого акту з ним. У разі, коли статевим зносинам з особою, яка не до­сягла статевої зрілості, передувало примушування жінки або чоловіка до вступу у ста­тевий зв’язок, статевий акт має недобровільний характер, у зв’язку з чим дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 154 і 155.

Якщо потерпіла особа з тих чи інших причин (малолітній вік, розумова відсталість, непритомний стан тощо) не розуміла характеру і наслідків вчинюваних з нею дій, скоє­ні статеві зносини треба розцінювати як зґвалтування малолітньої (малолітнього) або неповнолітньої (неповнолітнього) з використанням її (його) безпорадного стану (див. також коментар до ст. 152). Якщо особа, яка не досягла статевої зрілості, була спочатку зґвалтована, а потім погодилась на вступ у статеві зносини, дії винного треба кваліфі­кувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 152 і 155.

Злочин визнається закінченим з початку вчинення хоча б одного статевого акту. На кваліфікацію діяння за ст. 155 не впливає те, були статеві зносини одноразовими, неод­норазовими або тривали більш-менш значний проміжок часу, набувши, скажімо, форми фактичного шлюбу.

4. Суб’єкт злочину - особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилось 16 років. Оскільки у ст. 155 йдеться про природний гетеросексуальний акт, стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому у судовій практиці визнається, що психічне ставлення до стану статевої зрілості потерпілої особи може бути і необережним - коли винний міг і повинен був передбачати, що потер­піла особа не досягла статевої зрілості. Це питання вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішнього ви­гляду і поведінки, інших факторів. Сумлінна помилка щодо досягнення статевої зрілості особою, з якою здійснювались статеві зносини, відповідальність за ст. 155 виключає. На­приклад, це може мати місце у випадку того чи іншого порушення статевого дозрівання, зумовленого патологією ендокринної системи або генетичними аномаліями.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 155) визнаються: 1) вчинення його батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього; 2) спри­чинення безплідності чи інших тяжких наслідків.

Порядок визначення походження дитини від батьків залежно від того, перебувають вони у шлюбі або ні, внесення відповідних записів до документів про народження ди­тини, а також порядок оспорювання батьківства і материнства встановлено законом. СК також містить правила визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. У певних випадках батьківство або материнство може бути визнане за рішенням суду. До батьків належать і усинови­телі, оскільки відповідно до закону вони у відношенні до усиновлених прирівнюються в особистих та майнових правах та обов’язках до родичів за походженням.

Вітчимом вважається нерідний батько - чоловік рідної матері дитини, а мачухою - нерідна мати - дружина рідного батька дитини, з якою вони проживають однією сім’єю. Якщо шлюб з батьком (матір’ю) дитини припинено внаслідок його (її) смерті, вдова (вдівець), який залишається спільно проживати з дитиною, буде і надалі для останньої мачухою (вітчимом). У випадку розірвання шлюбу з батьком (матір’ю) дити­ни колишня дружина (колишній чоловік) вже не може вважатись мачухою (вітчимом) для дитини, навіть якщо вона (він) продовжує проживати з нею спільно.

Відповідно до СК, опіка і піклування встановлюються над дітьми, які залишились без батьківського піклування (батьки померли, визнані у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими, недієздатними або обмежено дієздатними, позбавлені батьків­ських прав, відбувають покарання у місцях позбавлення волі, тривалий час хворіють тощо), і мають на меті забезпечення виховання таких дітей, а також захист їх особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Різниця між поняттями опіки і піклування, яка не має значення з точки зору виховання підопічних дітей, зумовлена неоднаковим обсягом визначеної ЦК дієздатності осіб у віці до 14 років (малолітніх) і від 14 до 18 ро­ків (неповнолітніх). Опікун - це призначена органом опіки та піклування за її згодою повнолітня дієздатна особа, яка здійснює опіку над дитиною, котрій не виповнилось 14 ро­ків, а піклувальник - це зазначена особа, яка здійснює піклування над дитиною у віці від 14 до 18 років. Якщо позбавлена батьківського піклування дитина, яка не має опіку­на чи піклувальника, постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здо­ров’я, функції опікуна чи піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію за­кладу і виконуються його керівником (директор, завідувач, головний лікар). З погляду застосування ч. 2 ст. 155 до опікунів і піклувальників не можуть бути віднесені ті, хто відповідно до ЦК здійснює опіку і піклування над визнаними недієздатними або обме­жено дієздатними повнолітніми особами, оскільки останні не визнаються потерпілими від розглядуваного злочину (див. п. 2 цього коментарю).

До осіб, на яких покладено обов^уязки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, слід відносити: а) патронатного вихователя (особа, яка на підставі договору про патронат взяла у свою сім’ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклу­вання); б) прийомних батьків і батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу (по­дружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли для спільного проживання та виховання, відповідно, від одного до чотирьох та не менш як п’ять дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування); в) фактичного вихователя (особа, яка взяла у свою сім’ю дитину-сироту чи дитину, з інших причин позбавлену батьківського піклу­вання, і яка згідно з вимогами СК зобов’язана виховувати таку дитину і піклуватись про неї так само, як опікун чи піклувальник); г) особу, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої дитини або нагляд за нею на підставі договору (няня, гувернантка, домашній вчитель та ін.); д) відповідних працівників закладів охорони здоров’я, навчаль­них, позашкільних навчальних та інших закладів, зобов’язаних наглядати за дітьми і пік­луватись про них (лікарні, будинки дитини, школи, дитячі садочки, оздоровчі табори, дитячі будинки, дитячі будинки-інтернати, школи-інтернати, притулки для дітей тощо).

У певних випадках обов’язок утримувати своїх малолітніх і неповнолітніх онуків закон покладає на діда і бабу, а обов’язок утримувати малолітніх і неповнолітніх братів і сестер - на повнолітніх братів і сестер. Незважаючи на це, дід, баба, повнолітні брати і сестри не можуть бути визнані особами, на яких покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, як цього вимагає ч. 2 ст. 155, оскільки СК не покладає на вказаних осіб (на відміну, зокрема, від батьків) такі особисті немайнові і відмінні від майнових (утримання) обов’язки, як обов’язки виховувати дитину, піклу­ватись про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання.

Добровільні статеві зносини батьків, опікунів та інших осіб, вказаних у ч. 2 комен­тованої статті, з неповнолітніми, які досягли статевої зрілості, кримінальну відповіда­льність за ст. 155 не тягнуть.

Безплідність - це нездатність особи жіночої або чоловічої статі до запліднення, а в особи жіночої статі це також нездатність до виношування плоду та розродження (поло­гів). Некоректність законодавчого закріплення безплідності як кваліфікуючої ознаки ста­тевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, полягає у тому, що безплідність особи як така може бути встановлена судово-медичною експертизою лише щодо того, хто досягнув статевої зрілості. Крім цього, статеві розлади у потерпілих від злочину, передбаченого ст. 155, як правило, не мають незворотного характеру і не впливають на подальше формування дітородних органів дівчат та хлопців.

До інших тяжких наслідків. за наявності хоча б одного з яких дії винного кваліфі­куються за ч. 2 ст. 155, потрібно відносити, зокрема, тяжке тілесне ушкодження, смерть або самогубство потерпілої особи, зараження вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою.

Безплідність та інші тяжкі наслідки повинні перебувати у причиновому зв’язку із статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості.

КПК (ст. 76).

СК (глави 12, 18-21).

ЦК (глави 6,82).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (статті 1, 10, 12, 24, 27, 34, 35).

Закон України «Про попередження насильства в сім ’ї» від 15 листопада 2001 р.

Типове положення про притулок для дітей служби у справах дітей. Затверджене постано­вою КМN2 565 від 9 червня 1997р.

Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р.

Типове положення про будинок дитини. Затверджене наказом МОЗ N.? 123 від 18 травня 1998р.

Постанова ПВС N2 3 від 15 травня 2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімей­ного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення алімен­тів» (пункти 3-13).

Постанова ПВС N2 3 від ЗО березня 2007 р. «Про практику застосування судами законодав­ства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав».

Стаття 156. Розбещення неповнолітніх