23. Лютого 1994 р. (ст. 28).

Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. (ст. 38).

Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 р.

Перелік і нормативи застосування засобів індивідуального захисту працівників закладів охорони здоров ’я, що проводять діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію, надають медичну допомогу ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД, а також контактують з кров 'ю та іншими біоло­гічними матеріалами від ВІЛ-інфікованих осіб. Затверджені постановою КМ№ 2026 від 18 грудня 1998 р.

Наказ МОЗ «Про забезпечення безпеки та якості донорської крові, її компонентів та виго­товлених з них препаратів» № 353 від 10 грудня 1998 р.

Ліцензійні умови здійснення підприємницької діяльності з переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів. Затверджені наказом Держпідприємництва і МОЗ № 38/63 від 16 лютого 2001 р.

Наказ МОЗ, МОН, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, ДДПВП, МПСП «Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфік&ваних дітей та їх сімей» № 740/1030/4154/321/614а від 23 листопада 2007 р.

Стаття 132. Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівни­ком відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зара­ження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекці№іої хво­роби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків,-

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно прожива­ють або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають право на: 1) медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту лю­дини; 2) одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо запобігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції. Медич­ний огляд провадиться добровільно і, за бажанням особи,- анонімно. Облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян та медичний нагляд за ними повинні здійс­нюватися з дотриманням принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законами та міжнародними договорами України.

2. Об’єктом злочину є встановлений порядок надання інформації про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, права і свободи громадян.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у розголошенні відомостей про: 1) прове­дення медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліков­ної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД); 2) його результати.

Медичний огляд з метою виявлення зараження ВІЛ-інфекцією проводиться анонім­но у кабінетах довіри чи за направленням медичного працівника, до якого звернулась особа. Огляд здійснюється шляхом забору крові або інших біологічних рідин, що на­правляються до спеціальної лабораторії діагностики СНІД. Тестування на ВІЛ здійсню­ється шляхом виявлення антитіл, які виробляє організм людини.

Відомості про результати медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфек­ції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосують­ся, а у випадках, передбачених законом, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров’я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду. Порядок оформлення та збереження відповідної медичної документації встановлюється МОЗ. Облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб ведеться обласними (міськими) санітарно- епідеміологічними станціями і обласними (міськими) центрами профілактики СНІДу.

Розголошення відомостей означає, що особа, яка зобов’язана зберігати відповідну інформацію в таємниці, незаконно ознайомлює з нею сторонніх осіб або своєю поведін­кою створює умови, які надають стороннім особам можливість ознайомитися з відповід­ними відомостями.

Способи розголошення відомостей можуть бути різними і на кваліфікацію вчине­ного за ст. 132 не впливають: повідомлення у розмовах, наукових статтях, виступах, лекціях, засобах масової інформації, надання сторонній особі документів, що містять відповідні відомості, або недбале зберігання чи втрата таких документів тощо.

За наявності до цього підстав розголошення відомостей про сам факт проведення медичного огляду або про з’ясовану внаслідок його проведення відсутність невиліков­ної інфекційної хвороби може розглядатись як діяння, яке через малозначність не ста­новить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

Медичний працівник, який працює в слідчому ізоляторі або виправно-трудовій установі ДЦПВП і згідно з наказом начальника по установі є відповідальним за прове­дення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстежен­ня на ВІЛ, зобов’язаний, зокрема: додержуватись правил користування конфіденційною інформацією, порядку заповнення облікових карток ВІЛ-інфікованих та зберігання їх; складати та надавати звіти щодо ВІЛ або СНІД, при цьому у звітах забороняється персо­ніфікація ВІЛ-інфікованої особи або зазначення рис або інших характеристик, за якими її можна ідентифікувати; обліковими картками під час роботи користуватися так, аби унеможливити ознайомлення з ними інших осіб; при виході з кабінету облікові картки закривати у металевому сейфі. Порушення медичним працівником покладених на нього обов’язків, внаслідок чого відповідна інформація стала відомою сторонній особі, може утворювати розглядуваний склад злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли відповідні відомості стали відомі особі, яка не повинна була їх знати. Можливі негативні наслідки (самогубство потерпі­лого, вимушене звільнення його з роботи тощо) мають враховуватись при призначенні винному покарання. Втрата документів, які містять відповідні відомості, або тимчасо­вий вихід їх з-під контролю, що не мало своїм наслідком ознайомлення сторонніми особами з інформацією, ознак коментованого складу злочину не містить.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа лікувального закладу;

2. допоміжний працівник такого закладу (наприклад, прибиральниця, секретар), який самочинно здобув інформацію; 3) медичний працівник.

До лікувальних належать заклади, в яких особам надається лікувально-профілак­тична допомога,- поліклініки, лікарні, диспансери, клініки науково-дослідних інститу­тів, інші акредитовані заклади охорони здоров’я. Під службовими особами лікувальних закладів слід розуміти працівників указаних закладів, які здійснюють функції організа­ції та управління в сфері охорони здоров’я (директори, головні лікарі, їхні заступники, керівники структурних підрозділів - завідуючі відділеннями, начальники відділів тощо). Конкретні назви посад керівників закладів охорони здоров’я та їх структурних підроз­ділів визначаються типовими штатами та штатними нормативами цих закладів. Про поняття медичний працівник див. коментар до статей 139 і 140.

Суб’єктами цього злочину можуть бути, зокрема, працівники центрів профілактики СНІДу, санепідемстанцій та інших закладів охорони здоров’я, яким повідомляються відомості про позитивні результати медичних оглядів на ВІЛ-інфекцію, медичні пра­цівники, які працюють у слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах ДДПВП.

Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення заражен­ня вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, не зазначеною в диспозиції ст. 132 (суддею, працівником прокуратури тощо), за наяв­ності підстав тягне відповідальність за незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145) або за вчинення злочину у сфері службової діяльності.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» в редакції від 3 березня 1998 р.

Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними. Затверджені постановою КМ N9 2026 від 18 грудня 1998 р.

Інструкція щодо заповнення Звіту про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД (форма N9 1-СНІД, квартальна). Затверджена наказом Мінстату України N9 340 від 18 листопада 1996р.

Порядок медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання пока­рань. Порядок забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих. Затверджені наказом ДДПВП та МОЗ N9 3/6 від 18 січня 2000р.

Порядок добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію. Затверджений нака­зом МОЗ № 415 від 19 серпня 2005 р.

Інструкція про впровадження порядку добровільного консультування і тестування на ВІЛ- інфекцію (протоколу) у протитуберкульозних, дерматовенерологічних та наркологічних закла­дах охорони здоров 'я. Затверджена наказом МОЗ N9 446 від 6 липня 2006р.

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою