1. Порушення встановленого порядку здійснення міжнародних передач то­варів, що підлягають державному експортному контролю,-

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбав­ленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, вчинене повторно або організованою групою,-

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі

на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 333 в редакції Закону N8 668-І\/ від 03.04.2003 р.)

1. Суспільна небезпека злочину полягає у тому, що його вчинення створює умови для безконтрольного розповсюдження різних видів зброї у світі, зокрема в країнах з нестабільною політичною ситуацією, для озброєння екстремістських, терористичних угруповань тощо, і таким чином впливає на стан виконання Україною своїх міжнарод­них зобов’язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та звичайних видів озброєння і на стабільність міжнародних відносин України з іншими державами.

2. Об’єктом злочину є встановлений порядок здійснення міжнародних передач то­варів, що підлягають державному експортному контролю.

Міжнародні передачі товарів - це експорт, імпорт, реекспорт товарів, їх тимча­сове вивезення за межі України або тимчасове ввезення на її територію, транзит това­рів територією України, а також будь-які інші передачі товарів, що здійснюються за межами України, за умови участі в них суб’єктів здійснення міжнародних передач товарів.

При цьому щодо міжнародних передач товарів відповідні терміни розуміються у такому значенні:

1. експорт - продаж або передача на інших законних підставах товарів іноземним суб’єктам господарської та іншої діяльності з вивезенням або без вивезення цих това­рів за межі митного кордону України, включаючи реекспорт товарів, у т. ч.: а) продаж або передача товарів в Україні посольству чи представнику будь-якої юридичної осо­би іноземної держави, іноземцю чи особі без громадянства; б) продаж або передача в Україні чи за її межами права управління (контролю) товарами відповідно юридичній особі іноземної держави чи її представнику, іноземцю чи особі без громадянства, у т. ч. через засоби зв’язку; в) розкриття технології іноземцю чи особі без громадянства;

г) фактичне відвантаження товарів з метою подальшої їх передачі або переміщення за межі України;

2. імпорт - купівля або отримання на інших законних підставах від іноземних суб’єктів господарської та іншої діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів в Україну, включаючи їх купівлю для власного споживання філіями та представ­ництвами установ і організацій України, що знаходяться за її межами, а також дипло­матичними представництвами та консульськими установами України за кордоном;

3. реекспорт - продаж або передача на інших законних підставах іноземним суб’єк­там господарської та іншої діяльності з вивезенням або без вивезення за межі України товарів, раніше імпортованих в Україну;

4. транзит - перевезення товарів з однієї до іншої іноземної держави територією України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України, за винятком випадків, коли право власності чи лраво володіння та ко­ристування товаром у разі такого перевезення на території України в установленому порядку переходить від однієї до іншої особи;

5. тимчасове вивезення товарів - вивезення товарів з України до іноземної держави з наступним їх поверненням в Україну;

6. тимчасове ввезення товарів — ввезення товарів в Україну з іноземної держави з наступним їх вивезенням за межі України.

3. Предметом злочину є товари, що підлягають державному експортному конт­ролю. Такими товарами згідно з законодавством України є товари: і) військового при­значення; 2) подвійного використання.

До товарів військового призначення в сукупності чи окремо належать: а) виро­би; б) послуги з розроблення, виробництва тощо вказаних виробів чи технологій;

в) самі технології.

Вироби військового призначення - це озброєння, боєприпаси, військова та спе­ціальна техніка, спеціальні комплектуючі вироби для їх виробництва, вибухові речовини, а також матеріали та обладнання, спеціально призначені для розроблення, виробництва або використання зазначених виробів. При цьому до озброєння (зброї) у ст. 333 треба відносити: а) хімічну, біологічну, ядерну, лазерну, інфразвукову, радіологічну, проме­неву та інші види зброї масового знищення; б) реактивну, ракетну, мінну, запалюваль­ну, торпедну та інші звичайні види військової зброї; в) вогнепальну зброю (стрілкову, артилерійську та гранатомети), крім мисливської. Про поняття боєприпаси, військова та спеціальна техніка дав. коментар до ст. 410.

Послуги військового призначення - надання іноземним юридичним чи фізичним осо­бам в Україні або за її межами послуг, у т. ч. посередницьких {брокерських), у сфері розро­блення, виробництва, будівництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуго­вування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, демілітаризації, знищення, збуту, зберігання, виявлення, ідентифікації, придбання або використання виробів чи техно­логій військового призначення, а також надання зазначеним юридичним особам іноземної держави чи її представникам або іноземцям послуг з фінансування таких робіт.

Технології військового призначення - спеціальна інформація в будь-якій формі (за винятком загальнодоступної інформації), необхідна для розроблення, виробництва або використання виробів військового призначення та надання послуг військового при­значення, а інформація може надаватися у формі технічних даних або технічної допо­моги. При цьому: а) технічні дані - проекти, плани, креслення, схеми, діаграми, моделі, формули, специфікації, програмне забезпечення, посібники та інструкції, розміщені на папері або інших, у т. ч. й електронних, носіях інформації; б) технічна допомога - про­ведення інструктажів, надання консультацій, здійснення заходів з метою підвищення кваліфікації, навчання, практичного освоєння методів роботи; в) базові технології — технології, які визначають принцип робота і використання техніки, та елементи техно­логій, без яких військова техніка не може бути створена і використана.

Термін «технології» не поширюється на загальнодоступну технологію (технологію, на подальше поширення якої не накладено ніяких обмежень, у т. ч. обмеження, що сто­суються авторського права) та фундаментальні наукові дослідження.

Товарами подвійного використання є: окремі види виробів, обладнання, матеріа­лів, програмного забезпечення і технологій, спеціально не призначені для військового використання, а також роботи і послуги, пов’язані з ними, які, крім цивільного призна­чення, можуть бути використані у військових або терористичних цілях чи для розроб­лення, виробництва, використання товарів військового призначення, зброї масового знищення, засобів доставки зазначеної зброї чи ядерних вибухових пристроїв, у т. ч. окремі види ядерних матеріалів, хімічних речовіш, бактеріологічних, біологічних та токсичних препаратів, перелік яких визначається КМ.

Такими товарами тиожуть бути, наприклад, такі вироби, обладнання і матеріали:

а) різноманітні види електронного, броньованого, захисного обладнання; б) різноманітні реакційні посудини, реактори та змішувачі, ємкості для зберігання, системи та датчики контролю тощо; в) обладнання для випробування, кокгролю і виробництва перспектив­них матеріалів, електроніки, комп’ютерів, систем зв’язку і захисту інформації, оптичних і лазерних, навігаційних систем тощо; г) реакторне обладнання, обладнання для поділу ізотопів урану, для виробництва важкої води, для розробки систем вибуху тощо.

Предметом розглядуваного злочину не є, зокрема:

1. будь-які товари, які переміщуються у зв’язку із заходами, що проводяться ЗС та іншими військовими формуваннями України за її межами або військовими формуван­нями іноземних держав на території України в рамках міжнародних договорів, що пе­редбачають відповідні механізми державного контролю за переміщенням товарів;

2. газова, спортивна чи мисливська зброя, її складові частини, патрони до газової та боєприпаси до спортивної чи мисливської зброї під час їх міжнародної передачі;

3. табельна та службово-штатна зброя, що належить військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, іншим особам, які відповід­но до законодавства мають право на носіння такої зброї, та яка вивозиться чи ввозиться згідно з міжнародними договорами.

4. З об’єктивної сторони злочин полягає у будь-якому порушенні встановленого порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експорт­ному контролю.

Диспозиція ст. 333 сконструйована як бланкетна. Тому для визначення тих чи ін­ших ознак складу злочину необхідно звертатися до відповідних нормативно-правових актів, передусім Закону України «Про державний контроль за міжнародними передача­ми товарів військового призначення та подвійного використання».

Стаття 24 цього Закону визначає вичерпний перелік порушень вимог законодавства в галузі державного експортного контролю. Відповідно, формами, в яких може прояви­тися розглядуваний злочин, відповідно до конструкції диспозиції ст. 333, є:

1. проведення діяльності, пов’язаної з міжнародними передачами товарів, без отри­мання в установленому порядку дозволу, висновку чи документа про гарантії.

Дозвіл - це документ, виданий спеціально уповноваженим органом виконавчої вла­ди з питань державного експортного контролю, який надає суб’єкту здійснення міжна­родних передач товарів право на експорт чи імпорт товарів. Дозвіл може бути разовим, генеральним або відкритим.

Висновок - документ, виданий спеціально уповноваженим органом виконавчої вла­ди з питань державного експортного контролю, який надає суб’єкту здійснення міжна­родних передач товарів право на тимчасове ввезення або вивезення товарів чи їх тран­зит, проведення переговорів, пов’язаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про міжнародні передачі товарів військового призначення або про експорт товарів подвійного використання та інших товарів до держав, стосовно яких установ­лено часткове ембарго на поставки таких товарів. Висновок може бути разовим, гене­ральним або відкритим.

Разовий дозвіл чи висновок надається суб’єкту здійснення міжнародних передач товарів для проведення відповідних переговорів або здійснення конкретної міжнарод­ної передачі товарів визначеному кінцевому споживачу із зазначенням їх наймену­вання, кількості, вартості, особливих умов поставки, назви іноземного суб’єкта гос­подарської або іншої діяльності, держави призначення або походження товарів та їх кінцевого споживача; генеральний - для неодноразового проведення відповідних пе­реговорів чи здійснення міжнародних передач товарів визначеному кінцевому спожи­вачу із зазначенням їх найменування, особливих умов поставки, назви іноземного суб’єкта господарської або іншої діяльності, держави призначення або походження товарів та їх кінцевого споживача; відкритий - для неодноразового проведення відпо­відних переговорів чи здійснення міжнародних передач товарів із зазначенням тільки їх найменування, особливих умов поставки та назви держави призначення або похо­дження товарів.

Документ про гарантію - документ, який містить письмове зобов’язання (підтвер­дження) уповноваженого на це державного органу України або іноземної держави щодо використання в заявлених цілях товарів і видається у формі міжнародного імпортного сертифіката, сертифіката підтвердження доставки чи іншого документа, що містить таке зобов’язання (підтвердження), а також документ, який містить письмове зобов’язання кінцевого споживача, що видається у формі сертифіката кінцевого споживача;

2. здійснення міжнародних передач товарів на підставі дозволів, висновків чи до­кументів про гарантії, отриманих шляхом подання підроблених документів або доку­ментів, що містять недостовірні відомості. Підроблення відповідних документів за на­явності підстав додатково кваліфікується за статтями 358 або 366;

3. укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) стосовно міжнародних передач будь-яких товарів або участь у їх виконанні в будь-який інший спосіб, ніж пе­редбачений Законом «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання», якщо суб’єкту зовнішньоеко­номічної діяльності стало відомо, що такі товари можуть бути використані іноземною державою або іноземним суб’єктом господарської діяльності з метою створення зброї масового знищення чи засобів її доставки;

4. здійснення міжнародної передачі товару, незважаючи на те, що суб’єкту зовніш­ньоекономічної діяльності стало відомо, що товар буде використано в інших цілях або іншим кінцевим споживачем, ніж це було визначено в зовнішньоекономічному догово­рі (контракті) чи пов’язаних з ним документах, на підставі яких було отримано дозвіл, висновок або міжнародний імпортний сертифікат;

5. умисне приховання відомостей, які мають значення для вирішення питання про надання дозволу, висновку чи міжнародного імпортного сертифіката;

6. здійснення міжнародних передач товарів з порушеннями умов, визначених у до­зволах, висновках чи міжнародних імпортних сертифікатах, у т. ч. після внесення без погодження із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань держав­ного експортного контролю змін до зовнішньоекономічного договору (контракту), що стосуються найменувань та реквізитів експортерів, імпортерів, посередників та кінце­вих споживачів, а також найменувань товарів, зобов’язань про їх кінцеве використання та надання відповідних документів про гарантії;

7. проведення переговорів, пов’язаних з укладанням зовнішньоекономічних дого­ворів (контрактів) стосовно здійснення експорту товарів військового призначення, а також товарів подвійного використання, на поставки яких до відповідної іноземної держави встановлено часткове ембарго, без отримання відповідного позитивного ви­сновку спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного екс­портного контролю.

Під ембарго розуміється заборона чи обмеження експорту товарів до держав, ви­значених міжнародними організаціями, членом яких є Україна, або до держав, щодо яких проводиться відповідна національна політика;

8. неподання або несвоєчасне подання спеціально уповноваженому органу вико­навчої влади з питань державного експортного контролю звітів та відповідних докумен­тів про підсумки проведення згаданих вище переговорів, а також про фактично здійс­нені міжнародні передачі товарів військового призначення та подвійного використання на підставі отриманих дозволів чи висновків, а також про використання цих товарів у заявлених цілях;

9. створення перешкод для виконання службових обов’язків посадовими особами спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю та інших державних органів, що здійснюють державний експортний конт­роль, під час виконання ними своїх службових зобов’язань або невиконання законних вимог цих осіб. За наявності підстав злочин у цій формі додатково кваліфікується за статтями 350, 352 або 355;

10. безпідставна відмова в наданні інформації та документів, які вимагаються спе­ціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного експортного контролю або іншим державним органом, що здійснює державний експортний конт­роль у межах своїх повноважень, їх навмисне викривлення або приховування;

11. умисне знищення документів, пов’язаних з укладанням та виконанням зовніш­ньоекономічних договорів (контрактів) стосовно здійснення міжнародних передач товарів, на підставі яких були отримані дозволи, висновки чи міжнародні імпортні сертифікати, до закінчення передбаченого ст. 22 Закону «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використан­ня» строку їх зберігання. За наявності підстав злочин у цій формі додатково кваліфі­кується за частинами 1 або 2 ст. 357.

Злочин є закінченим з моменту, коли фактично порушено порядок здійснення між­народних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю, у будь- якій формі, хоча б зазначені товари і не були вивезені з України.

Фактичне переміщення через митний кордон України з порушенням встановленого порядку такого переміщення відповідних предметів (зокрема, матеріалів і обладнання до зброї масового ураження, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, військового майна, яке належить до певних видів сировини, матеріалів, облад­нання чи технологій, стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких встановлено відповідні правила вивезення за межі України) кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201 і 333.

При кваліфікації цього злочину, вчиненого у сьомій, восьмій, дев’ятій і одинадцятій формах слід мати на увазі, що невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої злади з питань державного експортного контролю щодо усунення порушень законодавства в галузі державного експортного контролю або створення перешкод для виконання покладених на них обов’язків тягне адміністратив­ну відповідальність за ст. 188-17, а проведення вказаних вище переговорів без отри­мання відповідного позитивного висновку зазначеного спеціально уповноваженого ор­гану, неподання або несвоєнасне подання йому звітів та відповідних документів про підсумки проведення цих переговорів* а також про фактично здійснені міжнародні пе­редачі товарів військового призначення та подвійного використання на підставі отри­маних дозволів чи висновків, а також про використання цих товарів у заявлених цілях, і умисне знищення документів, пов’язаних з укладанням та виконанням, зовнішньо­економічних договорів (контрактів) стосовно здійснення міжнародних передач товарів, на підставі яких були отримані дозволи, висновки чи міжнародні імпортні сертифікати, до закінчення передбаченого законом строку їх зберігання - за ст. 212-4 КАП.

5. Суб’єкт злочину загальний. Звичайно ним є фізичні особи - суб’єкти зовнішньо­економічної діяльності, які порушують законодавство в галузі державного експортного контролю, а також службові особи спеціально уповноваженого органу виконавчої вла­ди з питань державного експортного контролю та інших органів виконавчої влади, за­лучених до прийняття рішень у сфері експортного контролю.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю (за­лежно від конкретної форми цього злочину).

7. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно або 2) органі­зованою групою.

Про поняття повторність злочинів, вчинення злочину організованою групою див., відповідно, статті 32 і 28 та коментар до них.

8. Оскільки у цовій редакції ст. ЗЗЗ^посилено кримінальну відповідальність за пе­редбачене нею діяння, то, відповідно до^Уч. 2 ст. 5, ця стаття не має зворотної дії в часі.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р. Україна приєдналась до До­говору 16 листопада 1994 р.

Паризький договір про звичайні збройні сили в Європі від 19 листопада 1990 р. Ратифікова­ний Україною 1 липня 1992 р.

Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 р. Ратифікована Україною 16 жовтня 1998 р.

Конвенція про заборону розроблення, виробництва та накопичування бактеріологічної (біо­логічної) і токсичної зброї та про її знищення від 10 квітня 1972 р.

Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими Штатами Аме­рики про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 31 липня 1991 р.

Роттердамська конвенція про процедуру Попередньої обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі. Україна приєдналась до Конвенції 26 вересня 2002 р.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. (ч. 2 ст. 20).

Закон України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» від 20 лютого 2003 р.

Положення про Державну службу експортного контролю України. Затверджене указом Президента України № 342/2002 від 17 квітня 2002 р.

Порядок здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійно­го використання. Затверджений постановою КМ № 86 від 28 січня 2004 р. (Додаток 1: Список товарів подвійного використання, що можуть бути використані у створенні звичайних видів озброєнь, військової чи спещальної техніки; Додаток 2: Список товарів подвійного використан­ня, що можуть бути використані у створенні ракетної зброї; Додаток 3: Список товарів по­двійного використання, що можуть бути використані у створенні ядерної зброї; Додаток 4: Список товарів подвійного використання, що можуть бути використані у створенні хімічної зброї; Додаток 5: Список товарів подвійного використання, що можуть бути використані у створенні бактеріологічної (біологічної) та токсичної зброї).

Стаття 334. Порушення правил міжнародних польотів

Вліт в Україну або виліт з України без відповідного дозволу, а також недо­держання зазначених у дозволі маршрутів, місць посадки, повітряних трас, коридорів або ешелонів -

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбав­ленням волі на той самий строк, із конфіскацією повітряного судна.

Із Об’єктом цього злочину є безпека міжнародних польотів і порядок перетинання державного кордону України.

Міжнародний політ - це здійснюваний у повітряному просторі України заплано­ваний або незапланований політ повітряного судна, який виконується з перетинанням державного кордону України (у т. ч. кордону, щодо якого не проведено делімітацію і демаркацію).

2. З об’єктивної сторони цей злочин може проявитися у таких формах:

1. вліт в Україну або виліт із України без відповідного дозволу;

2. недодержання зазначених у дозволі маршрутів, трас і коридорів, а також ешело­нів і місць посадки.

Згідно з Повітряним кодексом України до елементів структури повітряного просто­ру України належать: повітряні траси і місцеві повітряні лінії України, повітряні кори­дори для перетинання державного кордону, встановлені та невстановлені маршрути польотів, райони виконання авіаційних робіт, заборонені зони, зони обмеження польо­тів і небезпечні ЗОНИ. 7

Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» повітряні судна перетинають державний кордон України у спеціально виділених повітряних коридорах, а поза ними - тільки з дозволу уповноважених на те державних органів України.

Термін повітряний коридор має юридичні синоніми «коридор перельоту» і «повіт­ряні ворота», термін ешелон - синонім «висота польотів».

Термін повітряна траса означає маршрут у міжнародному сполученні (на відмі­ну від «місцевої повітряної лінії»,яка означає маршрут у внутрішньому сполученні). При цьому згідно з повітряним законодавством повітряна траса - це диспетчерський ра­йон або його частина, що являють собою коридор у повітряному просторі, обмежений за висотою та шириною, призначений для безпечного виконання польотів повітряними суднами і забезпечений аеродромами, засобами навігації, контролю та управління повіт­ряним рухом, а повітряна лінія - визначений та сертифікований встановленим порядком маршрут польоту між погодженими пунктами для здійснення повітряних перевезень.

Термін місце посадки у повітряному законодавстві не вживається. Виліт україн­ських та іноземних повітряних суден з території України, а також їх посадка після вльоту на територію України згідно із законодавством України провадяться в аеропор­тах (на аеродромах), відкритих для міжнародних польотів, де є контрольно-пропускні пункти ДПС і митні установи. Інший порядок вильоту і посадки повітряних суден до­пускається тільки з дозволу компетентних державних органів України. Аеродром (гідро­аеродром) - це земельна чи водна ділянка, спеціально обладнана для зльоту, посадки, руління, стоянки та обслуговування повітряних суден, а аеропорт - комплекс споруд, призначений для прийому чи відправлення повітряних суден, обслуговування повітря­них перевезень, проведення авіаційних робіт і який має для цієї мети аеродром, аеро­вокзал, інші наземні споруди і необхідне обладнання.

Перелічені вище порушення стосуються тільки повітряних суден, які здійснюють запланований або незапланований політ на міжнародних авіалініях України.

Інші, крім безпосередньо вказаних у диспозиції ст. 334, порушення правил міжна­родних польотів (скажімо, міжнародний політ повітряного судна з виключеними через необережність радіозв’язком або апаратурою світлового чи радіолокаційного впізна­вання, недотримання мінімуму погоди при вильоті, посадці чи польоті, самовільне ски­дання вантажу тощо), за відсутності підстав кваліфікувати їх як порушення правил без­пеки руху повітряного транспорту (ст. 276), як порушення правил повітряних польотів (ст. 281), або як порушення порядку використання повітряного простору України (ст. 282), можуть потягти адміністративну відповідальність за ст. 113 КАП.

Такий вид порушення правил міжнародних польотів, як провіз на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин, кваліфікується за ст. 269, якщо це було вчинено пасажиром, або за ст. 276 - якщо це було вчинено членом екіпажу повітря­ного судна.

Склад злочину, передбаченого ст. 334, є спеціальним (за певними елементами су­спільних відносин, що становлять його безпосередній об’єкт, об’єктивною стороною і суб’єктом) стосовно складу злочину, передбаченого ст. 276: він також передбачає по­рушення певними категоріями працівників транспорту (а саме, членами екіпажу пові­тряного транспорту) правил безпеки руху, але тільки під час польотів у міжнародно­му сполученні.

На відміну від порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту пору­шення правил міжнародних польотів не передбачає як обов’язкову ознаку настання суспільно небезпечних наслідків і є злочином з формальним складом.

Перетинання державного кордону України при виконанні міжнародних польотів здійснюється: а) цивільними повітряними суднами України та іноземними повітряними суднами, які виконують регулярні польоти - на підставі міждержавних домовленостей і угод; б) цивільними повітряними суднами України та іноземними повітряними судна­ми, які виконують нерегулярні польоти (літаки з офіційними урядовими делегаціями, літаки сільгоспавіації тощо),- за дозволом органу управління повітряним рухом на під­ставі спеціальних рішень МЗС або за погодженням з ним; в) державними (тобто таки­ми, що використовуються на військовій, митній, прикордонній та міліцейській службі) повітряними суднами України - за поданням заяв міністерствами, відомствами, підпри­ємствами, установами й організаціями, погоджених з МЗС. Екіпаж повітряного судна за 5-10 хвилин до моменту перетинання державного кордону України зобов’язаний, по­відомивши певні відомості про себе, запросити у відповідного органу управління повіт­ряним рухом України дозвіл на перетинання державного кордону.

Таким чином, вліт в Україну або виліт з України без відповідного дозволу пе­редбачає перетинання повітряним судном державного кордону України у повітрі без дозволу відповідного органу управління повітряним рухом України, виданого на під­ставі міждержавної домовленості (угоди), рішення МЗС або заяви відповідного мі­ністерства, відомства, підприємства, установи чи організації, погодженого з МЗС, підтверджених безпосередньо перед моментом перетинання державного кордону України.

Закінченим злочин у цій формі є з моменту фактичного незаконного перетинання повітряним судном лінії державного кордону України у повітрі.

Згідно із законодавством України: а) переліт державного кордону України повітря­ними суднами здійснюється у спеціально виділених коридорах перельоту, визначених документами по плануванню використання повітряного простору України і регулюван­ню повітряного руху та опублікованих у документах аеронавігаційної інформації. Лише при виконанні міжнародних польотів державними повітряними суднами та іншими по­вітряними суднами України за спеціальним завданням орган управління повітряним рухом України за погодженням з органами повітряної оборони України та з органами організації повітряного руху суміжних держав може дозволити перетинання державно­го кордону України поза повітряними коридорами. Цей порядок стосується польотів у повітряному просторі України й іноземних повітряних суден, якщо при укладенні між­народної угоди або виданні дозволу не встановлено іншого; б) виліт іноземних повіт­ряних суден з України, а також їх посадка на території України відбувається в аеропор­тах (на аеродромах), відкритих для міжнародних польотів; в) при польотах заздалегідь визначеними повітряними трасами (маршрутами) відхилення за їх межі забороняється, за винятком обходу небезпечних явищ погоди, в аварійних та інших ситуаціях, які за­грожують безпеці польоту; г) при виконанні польотів для надання допомоги у випадках стихійного лиха, катастрофи, аварії, аварійної ситуації та в інших випадках, що загро­жують життю і здоров’ю людей, збереженню вантажів і авіаційної техніки, повітряні судна, у т. ч. іноземні, можуть здійснювати вліт у повітряний простір України і виліт із нього, виконувати польоти поза міжнародними трасами та здійснювати посадку в аеро­портах (на аеродромах), заборонених для міжнародних польотів, лише з дозволу органу управління повітряним рухом; д) повітряне судно зобов’язане дотримувати наданої йо­му для польоту висоти польоту (ешелону), тобто відстані від земної поверхні верти­кально вгору до повітряного судна.

Таким чином, недотримання зазначених у дозволі маршрутів, місць посадки, по­вітряних воріт чи висоти польотів означає порушення членами екіпажу повітряного судна, яке здійснює міжнародний політ, відповідних вимог органів управління повітря­ним рухом України, і може полягати, зокрема, у відхиленні від маршруту, заданого ешелону польоту, посадці повітряного судна на незапланований аеродром, крім аварій­них випадків.

Закінченим злочин у цих формах є з моменту, відповідно, вильоту за межі повітря­ної траси, коридору перельоту або невльоту у них, посадки у необумовленому аеропор­ту (на аеродромі), зниження нижче або підняття вище дозволеного ешелону.

Засобами вчинення злочину, передбаченого ст. 334, є повітряні транспортні засоби, що пілотуються під час здійснення міжнародних польотів (літаки, гелікоптери, дири­жаблі, повітряні кулі тощо). Адже вони є речами, які знаходяться у динамічному стані і за допомогою яких суб’єкт впливає на нематеріальний об’єкт цього злочину. У разі несанкціонованого вльоту в Україну, вильоту із України, інших порушень правил між­народних польотів космічними об’єктами або безпілотними повітряними об’єктами (безпілотними літаками, планерами, ракетами, зенітними снарядами тощо) відповідаль­ність осіб, які керують ними із землі, може настати за ст. 282.

Місце вчинення вльоту в Україну або вильоту із України без відповідного дозволу є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину у цій його формі: таким місцем може бути тільки державний кордон України (в даному випадку - вертикальна поверх­ня, яка проходить по відповідній лінії і визначає межі повітряного простору України).

У другій формі цей злочин може бути вчинений у повітряному просторі України (ним є частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією

України, у т. ч. над її територіальними водами), а якщо закони країни перебування ко­ристувача не передбачають іншого,- і за межами України; у повітряному просторі ін­шої країни чи у відкритому повітряному просторі (використання міжнародного повіт­ряного простору регулюється міжнародними правилами).

2. Суб’єкт злочину спеціальний — член екіпажу (або пілот-одинак) іноземного чи українського повітряного судна, що здійснює політ міжнародними авіалініями, для яко­го правила міжнародних польотів є обов’язковими.

Особи, які вчинили незаконний вліт в Україну або виліт з України шляхом угону чи захоплення повітряного судна, у т. ч. члени екіпажу повітряного судна, несуть відпові­дальність за ст. 278.

Порушення правил міжнародних польотів, поєднане з порушенням працівником повітряного транспорту правил безпеки руху, якщо це спричинило настання наслідків, передбачених частинами 2 або 3 ст. 276, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 334 і частинами 2 або 3 ст. 276, оскільки у даному випадку спеціальний склад злочину (порушення правил міжнародних польотів) таких наслідків, на відміну від загального складу злочину (порушення правил безпеки руху або експлуатації транспор­ту), не передбачає. Порушення ж правил міжнародних польотів, поєднане з недотриман­ням працівником повітряного транспорту правил безпеки руху, якщо це завідомо ство­рювало загрозу настання тяжких наслідків, кваліфікується тільки за ст. 334.

2. З суб’єктивної сторони злочин у будь-якій його формі може бути вчинений лише з прямим умислом.

Вліт в Україну чи виліт із України або інші умисні порушення правил міжнарод­них польотів, які були обумовлені несправністю літака, втратою орієнтування у зв’язку зі стихійним лихом або іншими подібними причинами, не є злочином. У Повітряному кодексі України прямо вказано, що командир цивільного повітряного судна має право відступати від правил і вимог нормативних документів, що регламентують безпеку польоту, зокрема змінити маршрут польоту, здійснювати переліт державного кордону і (або) виконувати посадку повітряного судна на аеродромі, не передбаченому завданням на політ, у випадках виникнення загрози для життя та здоров’я пасажирів та членів екі­пажу, пов’язаних з актами незаконного втручання в діяльність авіації, в екстремальній ситуації, що загрожує загибеллю людей, для врятування їх життя. Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» та актів міжнародного законодавства, що регулюють безпеку польотів, відхилення від плану польоту дозволяються у разі, коли вони були спричинені погодними умовами, що негативно впливають на безпеку польо­тів, технічними труднощами, пов’язаними з літаком, необхідністю надання термінової медичної допомоги будь-якій особі на борту літака або інструкціями управління повіт­ряним рухом, що стосуються умов, які викликані форс-мажорними (вимушеними) об­ставинами. Тому порушення правил міжнародних польотів за перелічених обставин має розглядатися з урахуванням положень статей 39 і 42.

Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р. СРСР приєднався до Конвенції 14 листопада 1970 р.

Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки ци­вільної авіації від 23 вересня 1971 р. Ратифікована СРСР 27 грудня 1972р., УРСР 16 січня 1973р.

Гельсінський договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. Ратифікований Україною 2 березня 2000 р.

КАП (ст. 113).

ПК (статті 1-2,9-10, 12,15, 38, 51, 57-58).

Закон України «Про державний кордон України» від 4листопада 1991 р. {ст. 10).

Закон України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну» від 10січня 2002 р.

Закон України «Про державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 р.

Державна програма авіаційної безпеки цивільної авіації. Затверджена Законом України від 20 лютого 2003 р.

Положення про пункти пропуску через державний кордон. Затверджене постановою КМ N° 1203 від 3 серпня 2000 р.

Постанова КМ N2 1017 від 18 грудня 1995 р. «Про порядок повітряного сполучення через державний кордон України».

Положення про об'єднану цивільно-військову систему організації повітряного руху України. Затверджене постановою КМ N2 1281 від 19 липня 1999р.

Положення про використання повітряного простору України. Затверджене постановою КМ№ 401 від 29 березня 2002 р

Постанова КМ «Про регулювання діяльності в галузі використання повітряних суден спор­тивного призначення, повітряних куль, надлегких повітряних суден та повітряних суден ама­торської конструкції» N°470 від 20 травня 1997р.

Постанова КМ N° 1989 від 24 грудня 2003 р. «Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними».

Наказ МТ, МО «Про введення в дію системи вертикального ешелонування ІКЛО» N2 441/241 від 13 липня 2001 р.

Стаття 335. Ухилення від призову на строкову військову службу

Ухилення від призову на строкову військову службу - карається обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Об’єкт злочину - порядок комплектування ЗС та інших військових формувань. Щодо поняття останніх див. коментар до ст. 401.

2. Об’єктивна сторона злочину проявляється в ухиленні від призову на строкову військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від вико­нання певного обов’язку вчинюється шляхом вчинення активних дій).

Призов на строкову військову службу - це передбачений чинним законодавством України спосіб комплектування ЗС та деяких інших військових формувань України (неконтрактний спосіб комплектування). За призовом частково комплектуються, крім ЗС, також СБ, ДПС, внутрішні війська МВС, Державна спеціальна служба транспорту.

Спосіб вчинення злочину, передбаченого ст* 335, може бути різним, але визначення конкретного способу має значення для правильного визначення моменту закінчення злочину. Так, ухилення від призову може полягати в самокаліченні, симуляції хвороби, підробленні документів (зміст відповідних понять див. у коментарі до ст. 409), іншому обмані (скажімо, у доведенні до членів призовної комісії завідомо неправдивих відомо­стей про смерть близького родича або у свідомому замовчуванні яких-небудь відомо­стей), а так само в прямій відмові від несення обов’язків військової служби, і в таких випадках злочин є закінченим з моменту отримання повного або тимчасового звіль­нення від військової служби. При цьому самі самокалічення, симуляція хвороби, під­робка документів, інший обман можуть за наявності відповідних підстав кваліфікува­тися як замах на ухилення від призову на строкову військову службу. У разі ж, якщо наявними є ознаки лише готування до вчинення цього злочину, то кримінальна відпо­відальність згідно з ч. 2 ст. 14 виключається.

При ухиленні шляхом бездіяльності, коли призовник без поважних причин не при­буває у строки, встановлені військовим комісаріатом та вказані у повістці, до призовної дільниці для відправлення у військову частину, зшочин є закінченим з моменту нез’яв­лення призовника до призовної дільниці. Поважними причинами нез’явлення у даному випадку вважаються лише такі, що підтверджуються відповідними документами: а) пе­решкода стихійного характеру, хвороба громадянина або інші обставини, що позбавили громадянина можливості особисто прибути у вказані пункт і строк; б) смерть його близь­кого родича (батька, матері, дружини, дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини.

Незгода призовника з рішенням комісії у справах альтернативної служби про від­мову в проходженні ним такої служби та оскарження такого рішення в судовому по­рядку не звільняють особу від обов’язку з’явитися для проходження строкової військо­вої служби.

Нез’явлення військовозобов’язаного або призовника до військового комісаріату без поважних причин не для відправлення у військову частину у зв’язку з призовом на строкову військову службу, а за іншим викликом тягне адміністративну відповідаль­ність за ст. 210 КАП. За цією ж статтею військовозобов’язаний або призовник несуть відповідальність за ухилення від подання до військового комісаріату відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, навіть якщо це вчинено ними з метою ухилення в майбутньому від призову на військову службу (адже готування до вчинення злочину, передбаченого ст. 335, не тягне кримінальної відповідальності).

Службові особи органів реєстрації актів громадянського стану за неподання військо­вим комісаріатам відомостей про зміну призовниками прізвища, імені, по батькові, про внесення до актів громадянського стану змін про дату і місце їх народження несуть адміністративну відповідальність за ч. 2 ст. 211-6, керівники та інші відповідальні за військово-облікову роботу службові особи за несвоєчасне подання у військові комісарі­ати документів на жильців, які є призовниками, для оформлення взяття на військовий облік - за ст. 211-5, а за перешкодження своєчасній явці призовників на збірні пункти чи призовні ділянки - за ст. 211-4 КАП. Якщо ж вказані дії вчинено з метою сприяння призовникові в ухиленні від призову на військову службу, зазначені особи повинні нести відповідальність за пособництво в ухиленні від призову на строкову військову службу (статті 27 і 335).

Початком проходження військової служби для призовників є день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату. Тому особа, яка при­була у районний (міський) військкомат і була відправлена у військову частину, але вже після цього ухилилась від відправлення у війська, є військовослужбовцем і її дії треба кваліфікувати за статтями 407,408 або 409.

3. Суб’єктом злочину є громадянин України, який підлягає черговому призову на строкову військову службу і якому не надано відстрочку.

Не підлягають призову на строкову військову службу, тобто не є суб’єктами роз­глядуваного злочину особи: які не досягли 18 років або на день відправки на строкову військову службу вже досягли 25 років; які визнані за станом здоров’я непридатними до військової служби в мирний час; батько (мати), рідний (повнорідний, неповнорід- ний) брат чи сестра яких під час проходження військової сл)окби або зборів військово­зобов’язаних загинули чи померли або стали інвалідами; які до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах; яким після закінчення вищих навчальних закладів присвоєно військові (спеціальні) звання; які були засуджені до по­збавлення волі, обмеження волі, арешту, виправних робіт, у т. ч. із звільненням від від­бування покарання (при цьому повторне ухилення від призову на строкову військову службу після відбуття покарання (крім зазначених покарань) за такий злочин не звіль­няє особу від кримінальної відповідальності); які припинили громадянство України, а також особи жіночої статі.

Підлягають виключенню з військового обліку особи, засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів. Тому вони не можуть бути суб’єктами ухилення від призову на строкову військову службу. Те саме стосується осіб, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру (про їх поняття і види див. статті 92, 94 та коментар до цих статей).

Особи, виконання якими військового обов’язку суперечить їхнім релігійним пере­конанням та які належать до діючих відповідно до законодавства України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, проходять невійськову (альтернативну) службу на підставі рішення комісій у справах альтернативної служби. Такі особи можуть стати суб’єктами ухилення від призову на строкову військову службу лише у випадку, коли вказане рішення було скасоване на підставах, передбаче­них законодавством.

Особи, які мають духовний сан, але не мають посади в одній із зареєстрованих релі­гійних конфесій, також призиваються на строкову військову службу і, відповідно, є суб’єктами розглядуваного злочину. Не є обставиною, що звільняє громадянина Украї­ни від військового обов’язку, й те, що він проживає за кордоном.

Не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ухилення від при­зову на строкову військову службу особи, яким за рішенням призовної комісії була надана відповідна відстрочка,- протягом дії відстрочки. Законодавство України пе­редбачає такі види відстрочок: а) за сімейними обставинами; б) за станом здоров’я;

в) для здобуття освіти; г) для продовження професійної діяльності; д) інші, визначені законом.

Особа, яка підмовила призовника до самокалічення, симуляції хвороби, підроблення документів, іншого обману, до прямої відмови від несення обов’язків військової служби чи до нез’явлення до призовної дільниці, організувала цей злочин, сприяла його вчинен­ню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, переховувала при­зовника, притягується до відповідальності за статтями 27 і 335, а за відповідних обставин і за статтями 121, 122, 125, 130, 133 (якщо, скажімо, самокалічення було вчинене з допо­могою такої особи), 358 чи 366 (якщо нею було підроблено відповідні документи).

4. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 335, характеризується прямим умислом. Якщо призовник не з’явився на призовний пункт у зв’язку з тим, що, скажімо, своєчасно не отримав повістку, кримінальна відповідальність виключається.

Конституція України (ст. 65).

Закон України «Про військовий обов ’язок і військову службу» в редакції від 4 квітня 2006р.

Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» в редакції від 18 лютого 1999 р. (статті 2, 8, 12).

Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України. Затверджене Указом Президента України N9 66 від 1 лютого 2007р.

Положення про військовий облік військовозобов ’язаних і призовників. Затверджене поста­новою КМN9 377 від 9 червня 1994р.

Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби. Положення про комісії у справах альтернативної (невійськової) служби. Перелік підприємств, установ, організа­цій, що перебувають у державній або комунальній власності, на яких громадяни можуть прохо­дити альтернативну (невійськову) службу. Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Затверджені постановою КМN9 2066 від 10 листопада 1999р.

Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом. Затверджене постано­вою КМ N9 352 від 21 березня 2002 р.

Інструкція з військового обліку військовозобов ’язаних і призовників на підприємствах, в уста­новах, організаціях і навчальних закладах. Затверджена наказом МО№ 165 від 27 червня 1995р.

Інструкція з військового обліку військовозобов ’язаних і призовників в органах місцевого само­врядування. Затверджена наказом МО N9 166 від 27 червня 1995р.