проведення досудового розслідування (наприклад: “Направити справу для проведення досудового розслідування начальнику слідчого відділення РВ УМВСУ в Харківській обл.Якщо справу порушує суддя, вказується про призначення справи до судового розгляду.

Викладаючи резолютивну частину постанови про пору­шення кримінальної справи, важливо враховувати, що за ч. 2 ст. 98 КПК України, коли на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка скоїла злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи. Коли ж особу, яка вчинила злочин, не встановлено, кримінальна справа пору­шується за фактом вчинення злочину.

Крім того, в резолютивній частині постанови про пору­шення кримінальної справи повинна міститися вказівка про вручення чи направлення копії постанови особі, щодо якої по­рушено справу, та потерпілому. В цій частині також вказується про направлення копії постанови прокуророві та повідомлення заявника про прийняте рішення.

Слід також мати на увазі, що згідно з вимогами ст. 23 б⁷ КПК України постанова про порушення кримінальної справи може бути оскаржена до суду.

2. На підставі запропонованих вихідних даних визначте підстави для затримання н.В. Савчина як підозрюваного і скла­діть про це протокол.

Методичні рекомендації. Щоб правильно визначити підстави для затримання, потрібно проаналізувати зміст ч. 1, 2 ст. 106 КПК України, звертаючи особливу увагу на сутність ко­жної встановленої законом підстави затримання особи як підоз­рюваного, в тому числі й такої, як “наявність інших даних” (ч. 2 ст. 106 КПК України).

Складаючи протокол затримання особи як підозрювано­го, слід керуватися ч. З ст. 106 КПК України, а також положен­нями ст. 85 КПК України, які визначають загальні правила складання протоколів слідчих дій.

Згідно з вимогами закону протокол затримання особи як

13

підозрюваного має включати такі реквізити.

1. Найменування.

2. Посада, спеціальне звання або класний чин, прізвище та ініціали посадової особи, яка провадить затримання.

3. Підстава затримання підозрюваного.

4. Мотиви затримання підозрюваного.

5. Місце та час затримання (час, день, місяць та рік), тобто зазначення часу та місця фактичного обмеження свободи особи, а не моменту прийняття рішення про його затримання.

6. Час складання протоколу. Правильна фіксація часу складання протоколу особливо важлива, оскільки саме з цього часу починає обчислюватися строк затримання.

7. Пояснення затриманого, тобто усна заява і пояснення, зроблені з приводу затримання. Тут слід мати на увазі, що по­яснення даються затриманим добровільно, не в порядку допиту і не замінюють його. Якщо затриманий не зробив ніяких заяв і пояснень за власною ініціативою, то в процесі складання про­токолу потрібно його запитати, чи не бажає він дати будь-які пояснення у зв’язку із затриманням. Коли таке бажання не ви­словлено, про це робиться відповідна позначка в протоколі, де також зазначається, що затриманому роз’яснено право мати побачення з захисником із моменту затримання.

8. Підпис особи, яка склала протокол, і підпис затрима­ного.

Тема п. Притягнення особи як обвинуваченого Завдання

3. На підставі вихідних даних приміть рішення про притягнення Савчина н .В. Як обвинуваченого і складіть відпо­відну постанову.

Методичні рекомендації. Складаючи постанову про притягнення особи як обвинуваченого, необхідно керуватися

14

вимогами ст. 131, 132 КПК України. Крім того, доцільно озна­йомитися з рекомендованою літературою і зразками процесуа­льних документів досудового розслідування.

Постанова про притягнення особи як обвинуваченого складається з трьох частин: вступної, описової (описово- мотивувальної), резолютивної.

Вступна частина містить такі реквізити: найменування процесуального акта, місце і час його складання, посада, зван­ня або класний чин особи, яка склала постанову; номер справи, у якій виноситься постанова.

Центральна частина постанови - описово-мотивувальна, де вказується:

• злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа: час, місце та інші обставини скоєння злочину, наскільки вони відомі слідчому (дається формулювання обвинувачення);

• стаття кримінального закону, якою передбачений даний злочин (дати кваліфікацію злочину, яка повинна відповідати ма­теріалам справи і логічно завершувати описово-мотивувальну частину постанови про притягнення особи як обвинуваченого).

До формулювання обвинувачення ставляться такі вимоги:

1. інкриміноване обвинуваченому діяння має бути гра­нично конкретизоване;

2. формулювання обвинувачення повинно бути мотиво­ваним, тобто містити фактичне обґрунтування обвинувачення;

3. термінологія формулювання має відповідати термі­нології закону;

4. формулювання повинно бути чітким, стислим і несу- перечливим.

Особливі вимоги ставляться до пред’явлення обвинува­чення особі у вчиненні кількох злочинів. Відповідно до ч. 2 ст. 132 КПК України, якщо обвинувачений притягується до від­повідальності за вчинення кількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого вказується, які саме дії став­ляться обвинуваченому в вину за кожною з цих статей.

15

При складанні постанови про притягнення як обвинува­ченого у багатоепізодній справі епізоди злочинної діяльності слід викласти у хронологічному порядку, а не так, як вони були встановлені в ході розслідування. Хронологічний порядок опи­су вчинених злочинів у багатьох випадках забезпечує правиль­ну кваліфікацію вчиненого і точне визначення покарання.

Стаття 132 КПК не зобов’язує слідчого наводити в опи­совій частині постанови докази, на яких ґрунтується обвинува­чення. Це породжує твердження, яке пояснюється найчастіше та­ктичними міркуваннями про необов’язковість наведення доказів і, як наслідок, винесення неконкретних, розпливчатих постанов.

Однак посилання на докази все ж повинні міститися у постанові про притягнення як обвинуваченого, що обумовлю­ється наступним. По-перше, оскільки закон (ст. 131 КПК) пе­редбачає, що підставою для притягнення як обвинуваченого є наявність достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, неприпустиме винесення постанови, в якій ці докази не наводяться. По-друге, копія постанови про притяг­нення як обвинуваченого вручається особі, щодо якої вона ви­несена. Це дозволяє обвинуваченому вже з моменту пред’яв­лення обвинувачення знати на яких фактичних даних ґрунту­ється обвинувачення та особисто або за допомогою захисника будувати лінію захисту, спростовуючи обвинувачення. По- третє, це важливо для того, щоб ще раз підтвердити законність винесення постанови, яка ґрунтується не на припущеннях та здогадках слідчого, а на конкретних доказах. І, нарешті, оскіль­ки постанова про притягнення як обвинуваченого може бути предметом судового оскарження, наведення достатньої кількос­ті доказів підтверджує її обґрунтованість на момент винесення.

Проте слід зауважити, що нема необхідності викладати всі докази, які зібрані на момент притягнення особи як обвину­ваченого та їх зміст, що обумовлюється, наприклад, необхідніс­тю збереження таємниці досудового слідства. Достатньо наве­дення тих доказів, які слідчий вважає за необхідне вказати на підтвердження обвинувачення, або лише перерахування в пос­танові джерел доказів.

16