3781-7599-1-SM (1)

ГІБРИДНА ВІЙНА: IN VERBO ET IN PRAXI

Вінниця «Нілан-ЛТД»

2017

УДК 172.4:355.01:316.48 ББК Ю6 Г 46

Рекомендовано до друку Вченою радою Донецького національного університету імені Василя Стуса

(протокол № 5 від 31 березня 2017 р.)

Рецензенти:

Бех В.П. – доктор філософських наук, професор Лепський М.А. – доктор філософських наук, професор

Г 46 Гібридна війна: in verbo et in praxi : монографія / Донецький національний університет імені Василя Стуса / під. заг. ред. проф. Р.О. Додонова. – Вінниця : ТОВ «Нілан-

ЛТД», 2017. – 412 с.

ISBN 978-966-924-507-6

На початку ХХІ століття у військовій науці з’являється концепція гібридних війн, що описує новітню війну як комбінацію конвенційних, іррегулярних й асиметричних засобів, які включають постійну маніпуляцію політичним та ідеологічним конфліктом, а також залучення сил спеціальних операцій і конвенційних збройних сил, агентів розвідки, політичних провокаторів, представників медіа. Застосовуються у таких війнах й економічний шантаж, кібератаки, проксі-сервери і сурогати, пара-військові, терористичні і кримінальні елементи тощо. Українські та польські автори аналізують різноманітні аспекти сучасних гібридних війн, інтерпретуючи смисли інформаційного протистояння з акцентом на гібридній агресії Росії проти України.

УДК 172.4:355.01:316.48

ББК Ю6

2

ВКОНТЕКСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ТЕОРІЇ ВІЙНИ

1.1.Полемологія як методологічна підстава дослідження

Частина 2. ІНФОРМАЦІЙНО-МАНІПУЛЯТИВНІ ЗАСОБИ ВЕДЕННЯ

ГІБРИДНИХ ВІЙН

3

ВСТУП

Полемологія – один з напрямків сучасної суспільної науки, що вивчає війну, насилля, конфлікти (від давньогрецьких слів πολέμιος – війна та λόγος – вчення). Більш розповсюджене слово «полеміка» має з полемологією єдине коріння і також вказує на суперечку, дискусію, протистояння. Поняття «полемологія» вживається сьогодні у широкому та вузькому сенсі.

В широкому сенсі воно вказує на загальну теорію війни, метою якої є виявлення прихованих джерел людської агресивності та соціальних структур, що сприяють породженню війн. Відповідно до фокусу інтересів аналіз війни проводять різні науки

– філософські, політичні, економічні, технічні, правничі, соціологічні, психологічні, воєнні, чиї методологічні підходи суттєво відрізняються. Але більшість реально функціонуючих теорій змішуються, оскільки війна є надзвичайно складним соціальним явищем, яке не можна пояснити методами суто одного підходу.

У вузькому сенсі полемологія – це французька школа «соціології війни», розвиток якої пов’язаний з ім’ям Гастона Бутуля, автора монографії «Війни – елементи полемології» [Bouthoul, 1951]. Бутуль вважав, що шляхом соціологічного аналізу різноманітних джерел можна виявити симптоми, які вказують на початок конфронтації в суспільстві з метою запобігання війн [Соловьев, 1993].

Зрозуміло, що у даній колективній монографії задіяний широкий полемологічний контекст, адже жоден з авторів не належить до французької соціологічної традиції. Українські та польські дослідники намагаються виявити природу нового типу війн, артикулювати їх причини, перебіг та можливу профілактику.

Як відомо, спроби створити універсальну теорію війни мали місце ще у Стародавньому Китаї. В Європі ХVII століття теорії війни відбувалися у відповідності до інтересів монархів та були обмежені в цілях; стратегія військового маневру ставала

4

вирішальною в аналізі війни. Після подій Французької революції змінюються підходи у формуванні армій, цілі війни розширюються до завдань революції, її ідеологічного наповнення. Важливий внесок у формування загальної теорії війни був зроблений прусським військовим теоретиком Карлом фон Клаузевіцем у праці «Про війну», головною ідеєю якої є використання війни як інструменту національної політики. Розширюють насиченість поняття «війна» події Першої світової війни – розповсюдження на великих територіях, залучення широких мас населення та цілих національних економік, продовження протягом тривалого часу, що не співпадало з поглядами Клаузевіца. Як інструмент національної політики війна використовується в ситуації виживання народу. Війна стає частиною ідеологічних теорій, як повстання пролетаріату в комуністичній ідеології або нацистської доктрини вищої раси. Існує й протилежна думка щодо поняття «війна». Вона ґрунтується на запереченні раціонального в цьому явищі й показує війну соціальною катастрофою.

Сучасні полемологічні дослідження концентруються переважно на двох напрямах: на аналіз міжнародної системи та емпіричних дослідженнях феномену. Технологічна еволюція зброї, націленість на масове винищення та затяжний характер війни, змусили замислитися, з одного боку, над умовами виживанням людства, а з іншого – усвідомити безпрецедентність володіння ядерною зброєю кількома наддержавами світу і технологічності локальних затяжних конфліктів, як в арабських країнах.

В теорії Клаузевіца, війна є раціональним інструментом зовнішньої політики задля примушення противника до власної волі, з використанням відповідних законів війни, зокрема оголошення війни. Але ця теорія не передбачала використання учасниками таких військово-політичних елементів як політичні заколоти, бандитизм, тероризм, спецоперації, що візуально більш притаманно громадянському конфлікту. Усвідомленню напряму тенденції подальшої трансформацій форм війн та їх характеру у ХХІ столітті присвячені теоретичні доробки Мартіна ван

5

Кревельда «Трансформація війни» [Кревельд, 2005], Елвіна і Хеді Тоффлер «Війна та анти війна. Що таке війна і як з нею боротися. Як вижити на світанку ХХІ століття» [Toffler & Toffler, 1993], Жіля Дельоза і Фелікса Гваттарі «Трактат про номадологію: машина війни» [Делез, 2010], Мері Калдор «Нові та старі війни» [Kaldor, 2012]; Мануеля Деланди «Війна в добу розумних машин» [Деланда, 2014], Артіса Пабрикса та Андіса Кудорса «Війна в Україні: уроки для Європи» [The War, 2015].

Породженням ХХІ століття стали так звані «гібридні війни», які є симбіозами руйнації військово-політичної системи супротивника шляхом шантажу, підкупу, диверсій, дискредитацій, інформаційного тиску, маніпуляцій масовою свідомістю. Комбінація військових та невійськових методів з залученням протестного потенціалу населення складають суть війн нового покоління. Низка публікацій, присвячених гібридній війні, вийшла останнім часом і в Україні. Серед них заслуговують на особливу увагу колективна монографія Інституту стратегічних досліджень «Світова гібридна війна: український фронт» під редакцією Володимира Горбуліна [Світова гібридна війна, 2017], монографії Олега Базалука «Теорія війни і миру. Геофілософія Європи» [Базалук, 2016] та Романа Додонова «Конфлікт на Сході України у дзеркалі соціально-філософської рефлексії» [Додонов, 2016], Матеріали тристоронньої експертної зустрічі в Берліні

«Российско-украинский конфликт в контексте геополитических перемен» 27-28 лютого 2017 року [Российско-украинский конфликт, 2017].

Запропонована читачеві монографія може бути розглянута як продовження цієї наукової роботи з осмислення суті гібридної війни. Далеко не кожному поколінню науковців доля дарує можливість стати свідками і фіксаторами подій, що визначають світову історію. Автори, у більшості соціальні філософи за фахом, вважають за обов’язок зафіксувати процес формування смислів, еволюція яких обумовила певні очікування громадян, видозмінила мотиви їх поведінки та, врешті-решт, призвела до початку бойових дій.

6

старшого наукового співробітника Олександра Штоквиша є сучасний російський міф про Велику Перемогу та його маніпулятивний потенціал.

Третя частина охоплює «Полемологічні виміри гібридних війн початку ХХІ століття». Стаття кандидата філософських наук, вченого секретаря Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації Руслана Халікова присвячена специфіці гібридної війни на Близькому Сході, а матеріал аспіранта кафедри філософії Донецького національного університету імені Василя Стуса Володимира Гуржи – вивченню ідеологеми «руського міра» в сучасних гібридних війнах. Нарешті, останній підрозділ, автором якого є кандидат філософських наук, доцент, докторант кафедри філософії Донецького національного університету імені Василя Стуса Марина Колінько, вивчає життєвий досвід переселенців в умовах гібридної війни на Донбасі з точки зору трансгресії повсякденності.

Залишається додати, що дослідження виконане в контексті науково-дослідної роботи «Соціально-філософська рефлексія шляхів вирішення конфлікту на Сході України» (номер держреєстрації 0116U002518).

Автори висловлюють щиру подяку рецензентам – Володимиру Беху, доктору філософських наук, професору, завідувачу кафедри управління, інформаційно-аналітичної діяльності та євроінтеграції Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, та Максиму Лепському, доктору філософських наук, професору, декану факультету соціології та управління Запорізького національного університету.

8