1.6. Графіка

Графіка — це система співвідношень між буквами, уживаними в мові, та їх звуками. Графіка вивчає форму букв, їх кількість та основне звукове значення.

Письмо української мови є звуковим, тобто в ньому мовні звуки (фонеми) позначаються спеціальними значками, які називаються буквами. Буква — це умовний графічний знак звука.

Букви, розміщені в певному порядку, називаються алфавітом, або азбукою.

Український алфавіт складається з 32 букв; 31 буква вживається для позначення на письмі мовних звуків, а одна буква (ь) вказує на м'яку або пом'якшену вимову приголосних фонем. Букви мають дві форми — велику (велика букв А) і малу (мала буква а).

1.7. Український алфавіт

Аа [а]	Бб [бе]	Вв [ве]	Гг [ге]	Ґґ [ґе]	Дд [де]
Ее [е]	Єє [є]	Жж [же]	Зз [зе]	Ии [и]	Іі [і]
Її [ї]	Йй [йот]	Кк [ка]	Лл [ел]	Мм [ем]	Нн [ен]
О [о]	Пп [пе]	Рр [ер]	Сс [ес]	Тт [те]	Уу [у]
Фф [еф]	Хх [ха]	Цц [це]	Чч [че]	Шш [ша]	Щщ [ща]
ь [м'який знак]		Юю [ю]		Яя [я]

1.8. Особливості української графіки такі:

1. більшість букв позначає лише один звук. На позначення голосних фонем (найменших неподільних одиниць мови, що служать для творення морфем, слів та їх розрізнення) уживаються букви а, о, у, и, і, е, на позначення приголосних фонем — букви б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ, й;

2. букви я, ю, є в позиціях на початку слова, після голосного, м'якого знака та апострофа передають два звуки (дві фонеми) — [йа], [йу], [йе]. Наприклад: яблуко [йа́блуко], юшка [йу́шка], єнот [йе^ино́т]. Ці ж букви в позиції після приголосного позначають також голосні [а], [у], [е] і м'якість попереднього приголосного. Наприклад: ряд [р'ад], тюхтій [т'ухт'і́й], Медведєв [ме^идве́д'еў].

3) буква ї завжди позначає два звуки: [йі]. Наприклад: їжак [йіжа́к];

4. буква щ завжди позначає два звуки (дві фонеми) [шч]. Наприклад: щука [шчука];

5. сполучення букв дж, дз у складі кореня позначає на письмі складні звуки, які вимовляються злито: [дж], [дз], [дз']: джерело [дже^ире^ило́], дзиґа [дзиґа], дзюдо [дз'удо́]).

Буквосполучення дж і дз передають на письмі окремі звуки [д], [з] і [д], [ж] у випадку, коли префікс закінчується на [д] (від-, під-, над-), а корінь починається на [ж] або [з]: віджати [в'іджа́ти], підземелля [п'ідзе^име´л':а].

6) буква ь (м'який знак) звука не позначає, а служить для передачі м'якості приголосних на письмі: день [ден'], слизько [сли́з'ко].

1.9. Склад і наголос

Склад — це частина слова чи мовного потоку, яка вимовляється одним поштовхом повітря. Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, серед яких один обов'язково голосний, тому в слові стільки складів, скільки в ньому голосних звуків: ко-ро-ва, о-лі-вець.

У кожному складі обов'язково є лише один голосний звук, він організовує склад і називається складотворчим. Перед ним і після нього може стояти один і більша кількість приголосних: у-чи-тель, о-же-ледь. У слові стільки складів, скільки голосних звуків, тому слова бувають односкладові (мир, хід), двоскладові (пе-ро, зо-шит), трискладові (пе-ре-дзвін, роз-пис-ка) і багатоскладові (від-ре-мон-ту-ва-ти, ор-га-ні-зо-ву-ва-ти).

Якщо склад закінчується на голосний звук, він називається відкритим (со-ба-ка), а якщо на приголосний — закритим (дер-кач).