1. Цивільне процесуальне право - це система правових норм, за допомогою яких встановлюється порядок провадження в цивільних справах у судах та регулюються правовідносини, які складаються як між судом та іншими учасниками процесу, так і учасниками процесу між собою, але під контролем суду при здійсненні правосуддя у цивільних справах.

Цивільне процесуальне право є частиною (галуззю) загальної системи права, підпорядковується його закономірностям і загальним принципам побудови права.

предмет цивільно-процесуального права визначається системою процесуальних дій, які виконуються судом, учасниками процесу, змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій, системою цивільно-процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов'язків.

Метод цивільно-процесуального права - це сукупність закріплених в нормах цивільно-процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюють поведінку їх суб'єктів. За своїм змістом метод цивільного-процесуального права є імперативно-диспозитивним.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів закріплений у нормах права, що встановлює зобов'язання, заборону і примушення. Зобов'язання - це обов'язок конкретної активної поведінки, наприклад, сторони зобов'язані належним чином виконувати надані їм права та покладені на них обов'язки. Заборона - це встановлені правила щодо утримання від певних дій і бездіяльності, наприклад, суперечки між судами про підсудність забороняються. Примушування - це вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права, наприклад, встановлення запобіжних заходів, забезпечення доказів.

Імперативний метод виражається у категоричних приписах, визначеності кількісних (розміри, строки) та якісних (порядок здійснення) умов застосування і способу реалізації правової норми.

Диспозитивний метод характеризується дозволянням, свободою вибору суб'єктів і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК.

Систему цивільного процесу сприймають у відповідності до структури ЦПК України, яка складається з двох частин - загальної і особливої. Загальна частина об'єднує норми й інститути цивільного процесу, які мають значення для всієї галузі в цілому, всіх видів проваджень і стадій цивільного процесу (розділ І ЦПК). Особлива частина містить норми й інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ у різних провадженнях цивільного судочинства та стадіях процесу (розділи II- X ЦПК).

2. Джерела цивільного процесуального права — правові акти, що містять норми даної галузі права. Види джерел залежать від форм, у яких виражається й функціонує норма цивільного процесуального права.

Основними джерелами (формою) права у всіх сучасних правових системах світу є нормативно-правові акти держави. Нормативно- правовий акт — це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює або скасовує правові норми¹. Нормативний акт приймається компетентним органом у певному процедурному порядку. Це офіційний документ, що містить правові норми, тобто носій інформації про правові норми, юридичне джерело права.

Нормативно-правові акти мають різні назви, вони відрізняються один від одного за юридичною силою, за суб'єктами видання тощо. В найзагальнішому вигляді ієрархічну структуру нормативно-правових актів України можна подати в такий спосіб: закони й підзаконні нормативні акти.

До першого виду джерел цивільного процесуального права належать:

1. Конституція України, що закріпила найважливіші принципи судочинства. Конституційні норми мають пріоритет при нормотворчості й правозастосуванні.

2. Цивільний процесуальний кодекс України, що є основним джерелом норм цивільного процесуального права, оскільки містить норми, що визначають завдання і принципи цивільного процесу, положення загальної частини статичного характеру, а також розгорнуті процесуальні регламенти, що відображають динаміку діяльності суду й інших учасників судочинства.

3. Інші закони України, що містять процесуальні норми («Про судоустрій і статус суддів», «Про міжнародне приватне право», «Про прокуратуру», «Про адвокатуру» «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про виконавче провадження», ).

До другого виду джерел цивільного процесуального права належать:

4. Укази Президента України й постанови уряду України (наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» 1993 р.)

5. Рішення Конституційного Суду України. Згідно зі ст. 150 Конституції України «Конституційний Суд України постановляє рішення, які обов'язкові до виконання на території України, остаточні й не можуть бути оскаржені»².

6. Міжнародні угоди і договори, що визначають взаємну правову допомогу держав по цивільних справах, згода на обов'язковість

• Цивільний процесуальний кодекс України як джерело цивільного процесуального права.

18 березня 2004 р. Верховною Радою України прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс України, який повинен був набрати чинності з 1 січня 2005 p., але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України.

Новий цивільно-процесуальний кодекс України складається з одинадцяти розділів:

I. Загальні положення.

II. Наказне провадження. ПІ. Позовне провадження.

IV. Окреме провадження.

V. Перегляд судових рішень.

VI. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

VII. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

VIII. Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні.

IX. Відновлення втраченого судового провадження.

X. Провадження у справах за участю іноземних осіб.

XI. Прикінцеві та перехідні положення.

Цивільний процесуальний кодекс є стрижневим законодавчим актом серед джерел цивільного процесуального права і виступає об'єктом вивчення з усіх тем навчального курсу. У ньому, зокрема, детально регламентуються принципи цивільного процесу, визначаються правила цивільної юрисдикції і підсудності, склад учасників у цивільних справах, доказування, порядок судового розгляду, ухвалення рішення тощо.

Згідно зі ст. 2 нового ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України та ЦПК. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені ЦПК, застосовуються правила міжнародного договору.

Норми цивільного процесуального права - це встановлені державою Україна загальнообов'язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах та визначаються системою процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та системою їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права класифікуються: за змістом; за сферою застосування; за методом впливу на поведінку правомочних осіб.

За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, органу судового виконання, учасників процесу.За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються на загальні, спеціальні, виключні.За методом впливу на відносини, що ними регулюються, і поведінку їх суб'єктів норми цивільного процесуального права можна класифікувати на імперативні і диспозитивні.

Дія закону в часі зводиться до того що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи по суті. Закон який встановлює нові обов'язки скасовує або звужує права учасників цивільного процесу чи обмежує їх використання нема зворотної дії в часі.

Дія ЦП норм в просторі - поширюються на всю територію України і всі суди цивільної юриздикції повинні їх застосовувати під час розгляду і вирішення цивільних справ .

3. Цивільний процес - установлений нормами цивільного процесуального права порядок розгляду й дозволу судом цивільних справ, атакже порядок виконання постанов судів і деяких інших органів. Цивільний процес включає регламентовану законом діяльність суду по здійсненню правосуддя, діяльність судового виконавця, всіх учасників судочинства й виникаючі в процесі судочинства й у зв'язку з ним юридичні відносини

Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріальними ознаками в три види:

- позовного провадження — у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин

- провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин (точніше — з конституційних, адміністративних, фінансових) — по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі;

- окремого провадження — у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим; встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; встановлення фактів, що мають юридичне значення; встановлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника; про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні; про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами.

Стадіями цивільного процесу є:

Порушення цивільної справи в суді. Для захисту порушених прав та інтересів фізичних, юридичних осіб і держави вони наділені правом звертатися до суду.

Підготовка цивільної справи до судового розгляду. Метою стадії підготовки справи до судового розгляду є забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, сприяння найповнішому і реальному захисту прав та інтересів заінтересованих осіб.

Судовий розгляд справи: 1) підготовча частина; 2) розгляд справи по суті; 3) судові дебати; 4) винесення рішення, ухвали. Значення цієї стадії визначається змістом діяльності суду першої інстанції і виконуваних ним функцій. Шляхом розгляду цивільних справ здійснюються функції правосуддя і виконуються завдання цивільного судочинства — захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб та держави. Розглядаючи цивільні справи, суд покликаний спрямовувати свою діяльність на всебічне, повне та об’єктивне вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.

Апеляційне провадження. Для надання додаткових гарантій захисту прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, а також забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень і ухвал в цивільне судочинство було введено інститут апеляційного провадження. Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справ по рішеннях та ухвалах, які не набрали законної сили, судом апеляційної інстанції.

Виконавче провадження. Рішення й ухвали суду, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх осіб, на яких вони поширюються, і підлягають виконанню на всій території України. Рішення й ухвали, які не виконуються добровільно у встановлений строк, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби. Для примусового виконання рішення, ухвали суду видається виконавчий лист. Виконавчий лист — це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції, і зобов’язує боржника, інших осіб точно і своєчасно виконати рішення суду і сприяти державному виконавцю у примусовому їх виконанні.

Касаційне провадження. Іноді помилкові рішення не оскаржуються. Не виключено, що апеляційний суд може ускладнити помилку, внаслідок чого набирають законної сили несправедливі рішення. Суть касаційного провадження полягає в тому, що суд касаційної інстанції за скаргою осіб, що беруть участь у справі перевіряє законність рішень і ухвал суду першої та апеляційної інстанції, що набрали чинності.

4. Цивільно процесуальний порядок (форма) – це встановлене цивільним процесуальним правом зовнішній засіб вчинення процесуальних дій, виконуванх за визначеними правлами, в певному порядку судом і всіма учасниками процесу при розгляді й вирішенні справи, перевірці законності й обгрунтованності поставленого у ній рішення, а також в закріпленні процесуальних дій у передбачених процесуальних документах.

Процесуальною формою є об‘єктивне закріплення і оформлення відповідної діяльності.

Цивільна процесуальна форма обумовлена існуючими в Україні суспільними відношеннями та характеризується демократизмом, який базується на закріплених в нормах цивільного процесуального права принципах, оптимально поєднуючи в собі простоту та доступність, необхідність та доцільність, вона має забезпечити як оперативність так й результативність виконання завдань, покладених на цивільне судочинство. Ось чому діяльність суду у цивільному процесі чітко регламентована ЦПК. Суд (суддя) не може виходити у процесі ведення справи за рамки прав та обов’язків, що йому надано законодавством. Кожна стадія процесу чітко обмежена нормами права для більш глибокого та правильного розгляду справи судом та винесення відповідного, відповідаючого нормам закону рішення.

5. Принципи цивільного процесуального права — це закріплені в нормах цивільного процесуального права основні керівні положення (засади), що відображають специфіку, сутність і зміст даної галузі права.

Зміст цих принципів виражено і закріплено в Конституції України, Законі України «Про судоустрій України» і у відповідних нормах Цивільного процесуального кодексу України.