5. Строки виконання постанов у справі.

У провадженнях у сфері управління адміністративний акт може бути звернений до виконання протягом року, але не рані­ше закінчення строку для його оскарження.

У провадженнях з адміністративного судочинства виконан­ня постанови суду тісно пов'язане з набранням судовим рішен­ням законної сили (ст. 254 КАС України). Постанови суду ви­конуються негайно після набрання ними законної сили. За рі­шенням суду може бути відстрочення і розстрочення виконання судового рішення (ст. 263 КАС України).

В адміністративно-деліктних провадженнях постанова звер­тається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову, протягом трьох місяців із дня її винесення. У разі пропуску цього строку постанова про накладення адміністра­тивного стягнення не підлягає виконанню.

6. Строки, тривалість і межі яких визначаються судом, ор­ганом владних повноважень (посадовою особою).

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду спра­ви, а також з'ясування можливості врегулювання спору до су­дового розгляду справи суддя, який одержав позовну заяву, або суддя-доповідач апеляційної чи касаційної інстанції можуть встановлювати строк:

а) для усунення недоліків позовної заяви;

б) для підготовки справи до судового розгляду;

в) проведення попереднього судового засідання;

г) для підготовки відповідача до справи у зв'язку зі зміною позивачем позовних вимог;

ґ) на який зупиняється провадження в разі заявлення обґрунтованого клопотання стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору;

д) для подання заперечення на апеляційну скаргу;

е) для вивчення змінених апеляційних вимог і подання за- перечення;

є) для подання заперечення на касаційну скаргу;

ж) звернення адміністративного акта до виконання;

з) відстрочки виконання адміністративного акта.

Суд може встановити строки і для вчинення інших проце­суальних дій, якщо такі строки не встановлені законом.

Орган владних повноважень, посадові особи, уповноважені розглядати адміністративні справи, також можуть встановити строки для надання необхідних матеріалів справи, що встанов­люють докази, залучення до справи відповідних документів, довідок, якщо такі строки не встановлені законом, а всебіч­ність, повнота та об'єктивність розгляду і вирішення справи потребують додаткових досліджень.

Г Л А В А 8

Заходи процесуального примусу в адміністративному процесі

8.1. Поняття заходів процесуального примусу

Заходи процесуального примусу в адміністративному про­цесі — це способи примусового впливу на учасників процесу з метою забезпечення повного, об'єктивного та неупередженого вирішення адміністративних справ, а також підтримання пев­ного порядку під час їх розгляду.

Застосування заходів процесуального примусу пов'язане з обмеженням особистої свободи і волі громадян — привід, до-ставлення, адміністративне затримання; вилученням речей і документів, майна; вимогою припинення неправомірних дій; відстороненням водіїв від керування транспортними засобами тощо. Тобто застосування примусу зачіпає суттєві особисті та майнові права громадян. Тому заходи процесуального примусу повинні бути застосовані лише відповідно до їх призначення за наявності встановлених законом підстав і з додержанням від­повідної правової процедури.

У загальному вигляді такими підставами є:

а) протиправне перешкоджання особами здійсненню ад- міністративного провадження;

б) порушення особами встановлених у суді правил;

в) невиконання вимог щодо припинення протиправних дій осіб та фіксування вчиненого правопорушення.

На практиці суд, органи (посадові особи), уповноважені розглядати і вирішувати адміністративні справи, застосовують різноманітні заходи процесуального примусу: привід, достав-лення, адміністративне затримання, вилучення доказів для до­слідження судом, попередження, вилучення речей і документів, одержання зразків для експертного дослідження, витребування документів тощо.

Обов'язки, встановлені ст. 134 КАС України, статтями 268—274 КУпАП та іншими законодавчими актами, виконання яких формують правила шанобливого ставлення учасників процесу до органів, уповноважених розглядати і вирішувати ад­міністративні справи, створюють необхідні умови для роботи всіх учасників процесу, сприяють ефективному дослідженню доказів та забезпечують реалізацію прав, свобод і законних ін­тересів усіх зацікавлених осіб.

Водночас застосування заходів процесуального примусу є не обов'язком уповноваженої на це особи, а правом. Її рішення залежить від багатьох чинників, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер (поведінка особи, яка вчинила право­порушення, зацікавленість свідка чи особи, яка бере участь у справі, у вирішенні справи тощо). Однак у всіх випадках в ос­нові рішення про застосування заходу адміністративного при­мусу повинна бути сукупність конкретних реальних фактичних даних, що свідчать про необхідність застосування того чи ін­шого заходу. Питання про наявність достатніх підстав кожного разу вирішуються особою, уповноваженою розглядати ад­міністративні справи.

Застосування заходів процесуального примусу забезпе­чується шляхом вчинення особами, уповноваженими розгляда­ти адміністративні справи, відповідних процесуальних дій, на­приклад: постановлення ухвали про привід особи до суду; пос-тановлення ухвали про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; складання протоколу про адміністративне затримання; складання протоколу про прояв неповаги до суду тощо. Саме через дії реалізуються повноваження органів, що розглядають адміністративні справи, про застосування проце­суального примусу.

Отже, заходами процесуального примусу є визначені зако­ном процесуальні дії, що застосовуються судом, органами владних повноважень (посадовими особами), уповноваженими розглядати і вирішувати адміністративні справи, до осіб, учас­ників проваджень, які порушують встановлені правила прова­дження або перешкоджають здійсненню адміністративних про­ваджень.