4.5. Особи, які сприяють адміністративним провадженням

Незважаючи на значні відмінності проваджень у сфері уп­равління, адміністративного судочинства та адміністративно-деліктних, як особи, які сприяють адміністративним прова­дженням, виступають: свідок; експерт, спеціаліст, перекладач.

Свідок як учасник адміністративного процесу відіграє важ­ливу роль у з'ясуванні обставин, що мають значення для пра­вильного вирішення справи. Як свідок у адміністративній справі може бути викликана кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що підлягають установленню у даній справі.

У провадженнях у сфері управління та адміністративно-де­ліктних провадженнях законодавець не обмежує будь-якими формальними ознаками коло осіб, які можуть бути свідками (ст. 272 КУпАП, ст. 371 МК України). Як свідки можуть бути опитані: а) особи, що знаходяться в родинних стосунках з осо­бами, які беруть участь у справі; б) особи, які пов'язані стосун­ками підлеглості по службі; в) потерпілий; г) поняті, які були присутні при особистому огляді і огляді речей; ґ) неповнолітні і навіть малолітні особи, оскільки законом не передбачено для свідків обмежень за віком. Зазвичай опитування таких осіб і оцінка свідчень здійснюються з урахуванням віку, рівня інте­лектуального розвитку, здатності сприймати обставини, що ма­ють значення для справи, стану здоров'я. Отже, законодавець закріплює досить широке коло осіб, які можуть бути опитані як свідки.

Натомість у провадженнях з адміністративного судочинства законодавець дещо по-іншому формує коло свідків. Статтею 65 КАС України передбачається, що як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі. Проте не можуть бути допитані як свідки:

1. недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебува­ють на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади давати з цього приводу показання;

2. представники в судовому процесі, захисники у кримі­нальних справах — про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

3. священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4. професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;

5. інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.

Як бачимо, законодавець вводить деякі формальні ознаки, що обмежують значну кількість осіб бути допитаними як свід­ки. Ці ознаки характеризуються обмеженнями: по-перше, за правосуб'єктністю осіб, які не можуть залучатися як свідки; по-друге, за метою забезпечення охорони таємниці обставин, що стали відомі у зв'язку з: виконанням функцій представника чи захисника; сповіддю віруючих; обговоренням питань у на-радчій кімнаті щодо ухвалення судового рішення.

Виходячи із першого, — обмеження за правосуб'єктністю осіб, — не можуть бути допитані як свідки недієздатні фізичні особи, дає підстави вважати, що в адміністративному судочин­стві, на відміну від інших проваджень, неповнолітні не можуть бути свідками, оскільки вони не володіють певним обсягом дієздатності.

На перший погляд, здається логічним, адже сфера публіч­них відносин може не завжди адекватно усвідомлюватися не­повнолітніми. Однак, враховуючи, що неповнолітні в певних випадках є суб'єктами адміністративно-матеріальних та ад­міністративних процесуальних відносин, а також те, що зако­нодавцем окремо не встановлено обмеження за віком, свідком може бути і неповнолітня особа.

Щодо інших обмежень кола осіб, які можуть бути допитані як свідки, то вони встановлені законодавцем, виходячи із цивілізованих, гуманістичних принципів розгляду і вирішення адміністративних справ, які слід також започатковувати в про­вадження в сфері управління та адміністративно-деліктних провадженнях, а також можливість відмови від дачі показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Перелік членів сім'ї та близьких родичів наведено в ч. 3 ст. 65 КАСУ. Це пев­ним чином конкретизує коло цих осіб, що має велике приклад­не значення.

Основним обов'язком свідка є те, що він повинен з'явитися до суду, органу (посадової особи), у провадженні яких перебу­ває адміністративна справа, в зазначений час і дати правдиві показання, пояснення, повідомити все відоме йому у справі та відповісти на поставлені запитання. У разі неможливості при­буття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідоми­ти про це суд. У разі нез'явлення свідка до судового засідання суд може вирішити питання про привід свідка (ст. 272 КАС України) та у порядку злісного ухилення від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача, особа може бути притягну­та до адміністративної відповідальності (ч. 1 ст. 185³ КУпАП) у вигляді накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або застосування ад­міністративного арешту на строк до 15 діб. Отже, досить суттєві заходи примусу існують щодо з'явлення до суду свідка в ад­міністративно-судочинних провадженнях.

Водночас обов'язковість з'явлення свідка до органу (поса­дової особи), у провадженні яких знаходиться адміністративна справа, у провадженнях у сфері управління та адміністративно-деліктних провадженнях ніяким примусом не забезпечена, за­конодавець розраховує на високу правосвідомість свідка. Вва­жаємо, якщо не застосовувати заходи стягнення (покарання) (та і не потрібне це), то хоча б примусовий привід свідка до органів (посадових осіб), що розглядають і вирішують ад­міністративні справи у провадженнях у сфері управління та ад­міністративно-деліктних провадженнях, не завадив би. Це пев­ною мірою сприятиме всебічному, повному, об'єктивному та законному розгляду справи.

У адміністративному судочинстві передбачена також і кримінальна відповідальність за відмову від давання показань чи завідомо неправдиві показання (статті 384, 385 КК України), що, мабуть не потрібно започатковувати у провадженнях у сфері управління та адміністративно-деліктних провадженнях.

Експерт — це особа, яка сприяє розгляду справи. Експер­том може бути призначена особа, яка має необхідні знання, здатна шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і про­цесів дати висновок із питань, що виникають під час розгляду справи. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає ви­могам, встановленим Законом України «Про судову експерти­зу» та підзаконними актами щодо кваліфікаційних класів судо­вих експертів, державних реєстрів судових експертів, положень про експертно-кваліфікаційні комісії та ін.

Головним обов'язком експерта є проведення повного, нау­ково обґрунтованого дослідження та надання об'єктивного письмового висновку щодо поставлених йому запитань. У разі необхідності експерт повинен за викликом суду з'явитися в су­довому засіданні та надати відповідні роз'яснення щодо вис­новку і відповідей на поставлені запитання. У разі неявки екс­перта в суд щодо нього може бути застосовано примусовий привід (ст. 272 КАСУ) або притягнення до адміністративної відповідальності (ст. 185³ КУпАП).

Експерту заборонено: а) збирати за власною ініціативою матеріали для проведення експертизи; б) спілкуватися з особа­ми, які беруть участь у справі; в) розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи; г) пові­домляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи; ґ) передоручати проведення експертизи іншій особі.

Експерт має право на: а) відмову від даного висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків; б) оплату виконаної роботи та компенса­цію витрат, пов'язаних із проведенням експертизи. Завідомо неправдивий висновок, відмова без поважних причин від вико­нання покладених на нього обов'язків тягне за собою кримі­нальне покарання, передбачене статтями 384, 385 Криміналь­ного кодексу України.

Спеціаліст — це фахівець у якійсь певній галузі, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення проце­суальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Поняття «спеціаліст» в адміністративно-деліктних прова­дженнях не визначене, а отже, його послугами органи (поса­дові особи) під час розгляду адміністративної справи користу­ватися не можуть, оскільки ними розглядаються справи, в яких вони є фахівцями відповідного рівня.

Спеціаліст залучається до участі в адміністративному про­цесі за ухвалою суду для надання безпосередньої допомоги (фо­тографування, складання схем, планів, креслень, вибір зразків для експертизи та ін.). Він зобов'язаний прибути за викликом суду чи уповноваженого суб'єкта відповідати на задані запитан­ня, давати усі консультації та письмові роз'яснення, звертаючи увагу на характерні обставини чи особливості доказів.

Допомога спеціаліста стосується не правових питань, а лише надання суду (уповноваженому суб'єкту) технічної допомоги.

Головним обов'язком спеціаліста є те, що він повинен з'явитися за викликом суду та відповідати на поставлені запи­тання. У разі нез'явлення може бути застосовано примусовий привід (ст. 272 КАСУ). Процесуальні обов'язки спеціаліста за­кріплені у ст. 67 КАСУ. Щодо спеціаліста в законодавстві не встановлено юридичної відповідальності.

Перекладач — це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, адміністративне провадження, та іншою мовою, знання якої обхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу. Перекладача­ми є також особи, які володіють технікою спілкування з глухи­ми, німими чи глухонімими (сурдоперекладачі).

Перекладач призначається ухвалою суду в адміністративно-судочинних провадженнях або рішенням уповноваженого суб'єкта, органу, посадової особи — в адміністративно-проце­суальних та адміністративно-деліктних провадженнях, у про­вадженні яких перебуває адміністративна справа за клопотан­ням особи, яка бере участь у справі.

Перекладач має право відмовитися від участі в адміністра­тивному процесі, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхід­ному для перекладача. Однак, якщо він дав згоду на перекла­дання, то зобов'язаний з'явитися за викликом суду (уповнова­женого органу) і здійснювати повний і правильний переклад і своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в проце­суальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад чи за відмову без по­важних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, а за ухилен­ня від явки в суд — адміністративну відповідальність, передба­чену ч. 2 ст. 185³ КУпАП.

В адміністративному судочинстві, крім зазначених осіб, — свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, — особами, які сприя­ють адміністративним провадженням виступають і секретар судового засідання, а також судовий розпорядник, повнова­ження яких визначаються відповідно статтями 63 і 64 КАСУ.

Відповідно до статей 27, 29 КАСУ визначені підстави для відводу (самовідводу) секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача. Як і суддя, секретар судового засідан­ня, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у розгляді адміністративної справи і відводяться:

1. якщо прямо чи опосередковано заінтересовані у резуль­таті розгляду справи;

2. якщо є членами сім'ї або близькими родичами (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, пад­черка, брат, сестра, дід, баба, онук, онучка, усиновлювач чи уси­новлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

3. якщо перебувають або перебували в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі;

4. якщо проводили ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи;

5. якщо з'ясування обставин, які мають значення для спра­ви, виходить за межі сфери їх спеціальних знань.

Таким чином, юридичні повноваження зазначених осіб найбільш повно врегульовані в адміністративному судочинстві, побудованому на сучасній ідеології права і на сучасних заходах захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридич­них осіб у публічній сфері. Проте, як на нашу думку, слід більш повно юридично виписати повноваження (правосуб'єктність) експерта, свідка, перекладача і в майбутньому Кодексі України про адміністративні проступки в його процесуальній частині.

Р о з д і л 2

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС ТА АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ

Г Л А В А 5