§ 4. Захист географічних зазначень в актах міжнародного законодавства

Питання правового захисту географічних зазначень має актуальність не лише на рівні національному, але й міжнародному. Слід відзначити, що у світі напрацьована достатня практика захисту цього об’єкту права інтелектуальної власності, яка відповідним чином знайшла свого закріплення в актах міжнародного законодавства.

Так, у Рекомендаціях Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) з цього приводу зазначено наступне.¹ Розглядаючи географічні зазначення як спеціальний вид різних позначень, використовуваних у торгівлі, а отже, як особливу категорію інтелектуальної власності, важливо відрізняти їх від товарних знаків: якщо товарний знак ідентифікує підприємство, яке пропонує для продажу на ринку певні товари або послуги, то географічне зазначення ідентифікує географічний район, в якому перебуває одне або кілька підприємств, що виробляють певний вид продукції, щодо якої використовується географічне зазначення. Таким чином "власника" географічного зазначення нема не в тому розумінні, що одна особа або підприємство може не допустити інших осіб або інші підприємства до використання географічного зазначення, а в тому, що кожне і будь-яке підприємство, розташоване в районі, до якого відноситься географічне зазначення, має право використати дане зазначення для товарі, які походять із зазначеного району. Разом з тим право використовувати географічне зазначення до виробу може бути обмежене дотримання певних умов якості, таких, які пропоновані, наприклад, у адміністративних постановах, що регулюють використання найменувань місць походження (п. 11.8).

Перш за все, охорона означає право перешкоджати не уповноваженим особам використовувати географічне зазначення або щодо виробів, які не походять із зазначеної географічної місцевості, або щодо виробів, які не відповідають приписаним стандартам якості. Крім того, існує другий аспект, що відноситься до надання охорони, а саме питання охорони географічних зазначень від їх перетворення в родові поняття. Як тільки географічне зазначення перейшло до родового поняття, воно втрачає всю свою розпізнавальну здатність і, отже, втрачає свою охорону (п. 11.9).

За відсутності міжнародної угоди вирішувати питання відносно того, чи є географічне зазначення родовим поняттям, слід національному законодавству.

Аналізуючи норми міжнародних актів, які встановлюють охорону географічних зазначень на міжнародному рівні, слід назвати Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Мадридську угоду про припинення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарах, Лісабонську угоду про охорону найменувань місць походження та їх міжнародної реєстрації.

Зокрема, декілька положень Паризької конвенції про охорону промислової власності стосуються конкретно зазначень походження або найменувань місць походження: стаття 1 (2) містить посилання на "зазначення походження" і "найменування місць походження" у переліку об’єктів охорони промислової власності; стаття 9 передбачає деякі санкції, які застосовані, у випадках прямого або опосередкованого використання неправдивих зазначень; стаття 10 ter закріплює положення статей 9 і 10.

Зокрема, стаття 10 ter зобов’язує країни Союзу забезпечити громадянам інших країн Союзу законні засоби для ефективного припинення всіх дій, зазначених у статтях 9 (знаки, фірмові найменування: арешт при ввезенні продуктів, що незаконно спорядженні товарним знаком чи фірмовим найменуванням), 10 (неправильні вказівки: арешт при ввезенні продуктів, споряджених неправильною вказівкою про походження продуктів чи про особу виробника тощо), 10 bis (недобросовісна конкуренція).

Крім того, вони зобов’язуються передбачити заходи, що дозволяють союзам, об’єднанням, існування яких не суперечить законам їх країн, і які представляють зацікавлених промисловців, виробників чи торговців, діяти через суд чи адміністративні органи з метою припинення дій, передбачених у статтях 9, 10, 10 bis, тією мірою, якою це дозволяє закон країни, де витребовується охорона, для союзів і об’єднань даної країни.

Основна перевага охорони, що надається Паризькою конвенцією щодо зазначень походження, полягає в розширенні територіального охоплення Паризького союзу. З іншого боку, питання про зазначення, що в країнах інших, ніж країна походження, є родовими назвами виробу в інших країнах, не розглядається в Паризькій конвенції, так що держави-члени Паризького союзу цілком вільні в цьому відношенні. Санкції, хоча і згадуються спеціально в тексті Паризької конвенції, не в усіх випадках мають обов’язків характер і застосовуються тільки до неправдивих, а не тих, що вводять в оману, зазначень походження.

Лісабонська угода про охорону найменувань місця походження товарів і їх міжнародної реєстрації (1958 р.). Її квінсистенцією є положення, що не дозволяє охоронюваним найменуванням місця походження товарів трансформуватися у видові позначення (що сталося, наприклад, із шампанським і коньяком).

Стаття 2(1) Лісабонської угоди закладає визначення, відповідно до якого найменування місця походження означає "географічну назву країни, район або місцевість, яка служить для позначення товару, який походить з даної країни, району або місцевості і якість та особливості якого, визначаються виключно або головним чином географічним середовищем, включаючи природні умови і людські фактора". Тобто, прості зазначення походження товару (які можуть бути використані для виробів, особливості яких не випливають із географічного середовища) виключені з норм закону.

З метою одержання охорони відповідно до Лісабонської угоди, найменування місця походження повинно відповідати двом умовам:

1) найменування місця походження повинно визнаватися і охоронятися як таке в країні походження. Під країною походження Угода розуміє "країну, назва якої становить найменування місця походження, яке створило товару його репутацію, або країни, в якій знаходить район або місцевість, назви яких дали найменування такого місця походження" (2). При цьому для тієї або іншої країн недостатньо охороняти її найменування місць походження звичайним шляхом. Кожне найменування місця походження ще повинно видобути користь із виразної і позитивно застереженої охорони, що випливає із спеціального офіційного акта (законодавчого або адміністративного положення, або судового рішення, або реєстрації) Такий офіційний акт вимагається тому, що повинні бути визначені специфічні елементи об’єкту охорони (географічний район, законні користувачі найменування місця походження, характер товару). Ці елементи повинні бути зазначені в заявці на міжнародну реєстрацію відповідно до Правила 1 Лісабонської угоди;

2) найменування місця походження повинно реєструватися в Міжнародному бюро ВОІВ. Статті 5 і 7 самої Угоди та Інструкція викладають процедуру міжнародної реєстрації.

Міжнародна реєстрація повинна запитуватися компетентним відомством країни походження і тому не може бути затребувана зацікавленими сторонами. Проте національне відомство запитує міжнародну реєстрацію не від свого власного імені, а від імені "будь-яких фізичних або юридичних осіб, публічних або приватних", що мають право використати найменування місця походження відповідно до чинного національного законодавства. Міжнародне бюро ВОІВ не має ніякої правомочності проводити експертизу заявки по суті; воно може проводити тільки формальну експертизу. Відповідно до статті 5(2) Лісабонської угоди Міжнародне бюро ВОІВ повідомляє без затримки про реєстрації відомства країн-членів Лісабонської угоди і публікує відомості про реєстрацію в своєму періодичному бюлетені. Зазначалося, що за даними на січень 1997 року зареєстровано таким чином 730 найменувань місць походження відповідно до Лісабонської угоди, 713 з яких ще мали дію на цю дату.¹

Охорона, що надається міжнародною реєстрацією, є необмеженою в часі. Ст. 6 Угоди закріплює, що найменування, що користується правовою охороною, не може вважатися родовим поняттям ні в одній з договірних держав доти, доки воно охороняється як найменування місця походження товару в країні походження. Стаття 7 передбачає, що реєстрація не потребує продовження і підлягає оплаті одного збору. Міжнародна реєстрація втрачає дію тільки в двох випадках: коли зареєстроване найменування стало родовим поняттям у країні походження або коли міжнародна реєстрація анульована Міжнародним бюро за клопотанням відомства країни походження.

Мадридська угода про припинення неправдивих або тих, що вводять в оману, зазначень походження на товарах. Угода є спеціальною угодою в межах Паризького союзу. Угода спрямована на припинення не тільки неправдивих, а й тих, що вводять в оману, зазначень походження на товарах.

Стаття 1(1) Мадридської угоди передбачає, що на будь-який товар, що містить неправдиве або таке, що вводить в оману, зазначення походження, яке прямо або опосередковано вказує на одну з держав-учасниць Мадридської угоди або на місце, що знаходиться в такій державі, як на сторону або місце походження товару, повинен бути накладений арешт при ввезенні в будь-яку державу-учасницю Мадридської угоди.

В Угоді про торгові аспекти прав інтелектуальної власності TRIPS, вимагається наявність певної репутації товару щодо місця його походження. Під географічними зазначеннями Угода розуміє такі зазначення, які визначають товар як такий, що походить з території Члена, регіону або району цієї території, коли дана якість, репутація або інші характеристики товару значною мірою пов’язані з його географічним походженням (ст. 22).

З метою реалізації положень Угоди ТРІПС, яка була погодження Рішенням (ЄС) 94/800, було визначено необхідність передбачити можливість запобігання незаконного використання географічних зазначень, захищених третьою державою-членом СОТ.

Що стосується різних форм охорони географічних зазначень на національному рівні, то експерти ВОІВ виділяють три основні системи. Перша система включає охорону, яка не заснована на рішенні, винесеному компетентним органом, що здійснює охорону відносно конкретного географічного зазначення, проте яка є наслідком прямого застосування законодавчих положень або принципів, установлених судовою практикою.

Друга система відноситься до охорони географічних зазначень шляхом реєстрації колективних знаків (включаючи сільськогосподарські етикетки) або сертифікаційних знаків (як гарантованих знаків). Третя система включає всі спеціальні види охорони географічних зазначень, яка є результатом рішення, винесеного компетентним органом державою влади, що здійснює охорону. Ця система включає охорону найменувань місць походження, чи то вони результат реєстрації у відомстві промислової власності, чи результат прийняття указів. Ця система також включає охорону, здійснювану відповідно до регламентів ЄЕС про вино (Регламент ЄЕС № 823/87 із змінами відповідно до правил ЄЕС № 2043/89; Регламент ЄЕС № 2398/89) і відповідно до Регламенту ЄЕС № 2081/92 «Про охорону географічних зазначень і найменувань місць походження сільськогосподарських продуктів і продовольчих товарів», а також Регламенту (ЄС) № 1493/99 від 17 травня 1999 року про спільну організацію ринку вина.

В якості вдалого прикладу регулювання національним законодавством відносин щодо впровадження спеціальних видів охорони географічних зазначень можна назвати французький закон від 6 травня 1919 р., який вперше визнав існування найменувань місць походження і заклав умови для їх охорони. Відповідно до цього закону, найменуванням місця походження є назва країни, району або місцевості, що служить для позначення товару, який походить із цієї країни, району або місцевості та якість і особливості якого визначаються виключно або головним чином географічним середовищем, включаючи природні умови і людські фактори.

Враховуючи успішне функціонування системи охорони французьких найменувань місць походження, така ж або подібна система була введена також в інших країнах.¹

Питання для самоконтролю:

1. У чому особливості правової природи зазначення походження товару?

2. У чому полягає різниця між простим зазначенням походження товару і кваліфікованим зазначенням походження товару?

3. Розкрийте поняття кваліфікованого зазначення походження товарів і класифікуйте його види.

4. Що таке географічне зазначення походження товару?

5. В чому полягають майнові права інтелектуальної власності на географічне зазначення?

6. У яких випадках може бути припинено право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товарів?

Рекомендована література до розділу:

1. Берзін П.С. Незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг. – К.: Атака, 2005.

2. Городов О.А. Право на средства индивидуализации. Учебно-практическое издание. – М.: Волтерс Клувер, 2006.

3. Горленко С.А. Правовая охрана наименований мест происхождения товаров. – М.: ВНИИПИ, 1998.

4. Гривнак В.В. Знаки для товарів і послуг. – К.: Інфокон, 1997.

5. Гульбин Ю.Т. Правова охрана и защита интеллекутальной собственности. – М.: Вершина, 2006.

6. Демченко Т.С. Охорона товарних знаків (порівняльно-правовий аналіз). – К.: вид-во «Преса України», 2004.

7. Демченко Т.С. Правове регулювання промислової власності в Європі та в Україні: принципи побудови та шляхи зближення. – К.: вид-во «Преса України», 2005.

8. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). Учебник для вузов. – М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА•М), 2000.

9. Мироненко Н.М. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии. – К.: Таксон, 1997.

10. Мироненко Н.М., Карпенко О.Д. Товарні знаки: практика правової охорони // Реферативний огляд чинного законодавства України та практики його застосування. – К., 1996.

11. Основи інтелектуальної власності. – К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999.

12. Охорона промислової власності в Україні /За ред. О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999.

13. Охорона інтелектуальної власності в Україні /С.О. Довгий, В.О. Жаров, В.О. Зайчук та ін. – К.: Форум, 2002.

14. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За ред.. Ю.М. Капіци: кол. авт.: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2006.

15. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии / Пер., ред коммент. Г.А. Андрощука, А.П. Пахаренка. – К.: Таксон, 1997.

1 Model Law for Developing countries on Marks, Trade names, and Acts of Unfair Competition. – BIRPI, Geneva. – 1967.

1 Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За ред.. Ю.М. Капіци: кол. авт.: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2006. – С. 321.

1 Основи інтелектуальної власності: ВОІВ. – Київ: Ін Юре, 1999. – С. 205.

1 Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» № 3689-ХІІ 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 7, ст. 36 (з наступними змінами).

1 Офіційний вісник України. – 2004. - № 11. – ст. 693.

1 За 9 місяців 2002 р. кількість поданих заявок на знаки для товарів і послуг за національною процедурою від національних заявників становила 6934, від іноземних заявників – 1294; за 9 місяців 2003 р. – відповідно 8888 і 1497; за 9 місяців 2004 р. – 8747 і 1724; за 9 місяців 2005 р. – 9261 і 2220; за 9 місяців 2006 р. – 12444 і 2628. Кількість заявок, поданих за Мадридською угодою, за 9 місяців 2006 р. становить 5971. // Промислова власність у цифрах. Показники діяльності Державного департаменту інтелектуальної власності та ДП «Український інститут промислової власності» за 9 місяців 2006 р. – К., 2006. – С.7.

1 Патенты и лицензии. – 2003. –- № 2. – С. 45-60.

1 За аналогією можна навести приклад з патентного права. Так, стосовно винаходів, корисних моделей та промислових зразків діє принцип першого заявника. Суть його полягає у тому, що держава не ставить мети з'ясування, яка особа дійсно першою досягла такого результату. Наділяється правами і захищаються права тієї особи, яка перша вчинила дії стосовно встановленого повідомлення про досягнення, тобто розкрила суспільству невідомі раніше знання. Таким чином, у випадку паралельного винахідництва, коли дві чи більше особи незалежно одна від одної створили об'єкт, який може бути визнано винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, право на одержання охоронного документу належить тій з них, заявка якої має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.

2 Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. – М.: Проспект, 1996. – С. 555.

3 Шахназаров А.М. Товарный знак и его охрана. – М.: 1923. – С. 29-31.

1 Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). Учебник для вузов. – М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА•М), 2000. – С. 363.

1 Гаврилов Э.П., Данилина Е.А. Комментарий к закону РФ «О товарных знаках, знаках обслуживания и наименованиях мест происхождения товаров». Подзаконные нормативные акты / Э.П. Гаврилов, Е.А. Данилина. – М.: Экзамен, 2004. – С. 103.

1 Всесвітня організація інтелектуальної власності: Основи інтелектуальної власності. – К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. – С. 217-218.

1 Основи інтелектуальної власності. – К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. – С. 223-225.

1 Всесвітня організація інтелектуальної власності: Основи інтелектуальної власності. – К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. – С. 219-220.

57