Ринковий механізм: попит, прогноз, ціна

1. Попит, закон, нецінові фактори

2. Пропозиція, закон нецінові фактори.

3. Еластичність попиту і пропозиції

4. Взаємодія попиту і прогноз.

Ринкова економіка

Ринковий механізм здійснюються через взаємодію попиту і прогнозу. Попит – одна із сторін процесу ринкового ціноутворення.

Попит – кількість товару, яку споживачі вважають спроможні купити за певною ціною та часом; платоспроможна потреба.

Закон : «Чим нижче ціна на товар, тим більше величина попиту і навпаки».

Закон попиту відображає повернення залежності між ціною товару і величиною попиту.

Графічне зображення є кривою попиту.

Крива іде зверху вниз, зліва направо, має спадний характер, зумовлений двома причинами:

1. Ефективність доходу, зміст якого полягає у зниженні ціни продуктів купівельна спроможність грошового доходу. Збільшення дає змогу купувати більше продуктів, ніж раніше

2. Ефективність заміщення – споживачі замінюють дорожчі продукти дешевшими. Ці ефекти діють одночасно і обидва змінюють величину попиту: розрізняють індивідуальний і ринковий попит.

Індивідуальний попит – попит окремого споживача.

Ринковий попит – сума індивідуальних попитів, що пред’являється кожним споживачем.

Функціональна залежність попиту від ціни виражається рівнянням: Ціна найважливіший чинник величини попиту, але є й інші нецінові чинники:

1. Кількість покупців

2. Доходи споживачів

3. Місткість ринку.

Слід розрізняти «зміна обсягу (величини попиту)» і «зміна у попиті».

Зміна обсягу попиту відбувається через рух по кривій попиту. Зміна у попиті – нецінові чинники і графічно змінює положення кривої попиту вліво або вправо.

Пропозиція – якщо покупець репрезентує попит, то продавці – пропозицію – кількість товарів, яку виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною.

Крива пропозиції є висхідною: залежність між ціною і кількістю пропонованого продукту, називається законом пропозиції.

Нецінові фактори прогнозують:

1. Технічний прогрес

2. Зміну ціни на ресурси

3. Зміни на спорідненні товари

4. Зміни у бюджеті політики

5. Очікування підприємств.

Нецінові фактори викликають зміни пропозиції,зміщуючи графік вліво, вправо.

Грошовий обіг і кредитна система

1. Ринок грошей

2. Банківська система та її структура

3. Кредит: функції, роль в ринковій економіці.

Грошовий обіг – рух грошей у процесі товарообміну, наданні послуг, погашенні борговий зобов’язань.

Форма організації грошового обміну, що встановлена державним законодавством країни є грошовою системою.

Включає:

1. Товаровиробництво як роль загального еквіваленту

2. Грошову одиницю – масштаб цін

3. Засоби обігу та платежу (метал, папери, та кредитні гроші)

4. Порядок карбування монет і випуску в обіг паперових грошей; форми і умови безготівкового обороту та кредитних грошей.

Порядок обміну національної валюти на іноземні та фіксований державний валютний курс. Сутність закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу на період має перебувати грошей не більше, ніж потрібно для оплати реально існуючих товарів і послуг за цінами, що склалися на певний момент.

Типи грошового обміну:

• Система метало обігу (монометалізм, біметалізм)

• Система обігу номінальних грошових знаків

• Необхідність розвитку кредиту зумовила появу грошей найпростішого виду – вексель як боргове зобов’язання кредитора погасити борг у певний строк. Обмеженість сфери вексельного обміну приватними межами робить необхідною заміну їх банкнотами.

Банкнота – це вексель на банкіра за яким пред’явник у будь-який час може одержати гроші.

Паперові гроші – номінальні знаки вартості, що мають примусовий курс і висуваються державою для покриття своїх витрат.

Валюта – грошова одиниця країни, тип грошової системи, що дії в країні.

Паперові гроші використовуються в обігу разом з металом, що зберігають на собі відбиток благородних металів.

Девальвація – офіційне зниження урядом вмісту грошової одиниці національної валюти, який відповідає зниженню її офіційного курсу, щодо іноземних валют.

Ревальвація – офіційне підвищення курсу паперових грошей, збільшення золотого місту національної валюти..

Закон України про банки: банки в діяльності розглядають банки як установи, функціонування яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок підприємств, установ, організацій населення та інших кредитних ресурсів.

Функції і характеристики використання:

• Емісійні

• Комерційні

• Депозитні

Банки поділяються на:

• Експорті

• Іпотечні

• Ощадні

У ринковій системі банки – це комерційні підприємства, які надають клієнтам фінансові послуги і отримує від них оплату у певній формі.

Дві головні функції банка:

1. Збір і видання грошових ресурсів у вигляді внесків, депозитів і оплаті виписаних на банк чеків, пата доруч платників

2. Кредити підприємств і населенню

Банківська система України дворівнева:

1. Національний Банк України

2. Комерційна

Функції центрального банку:

• Розробка та реалізація грошових кредитів

• Емісія готівкових грошей

• Емісія безготівкових грошей

• Зберігання золото-валютних ресурсів країни

• Акумулювання та зберігання касових резервів комерційних банків

• Кредитна комерція банків у кризу

• Використання кредитів і розрахунок на потреби уряду

Функції комерції (основної кредитної системи комерційних банків)

• Введення поточних розрахунків

• Акумулювання стоків депозитування вкладників

• Видача грошових коштів з рахунків

• Перерахування з одного рахунку на інший

• Розміщення акумульованих грошових коштів шляхом надання кредитів

• Продукування кредитних грошей.