2.5. Особливості функціонування ринку туристичних послуг

Ринок туристичних послуг належить до споживчого ринку, який займає центральне положення в народногосподарському комплексі, враховуючи, що основним законом суспільства з ринковою економікою є максимальне задоволення різнобічних потреб населення.

Об’єкти ринку туристичних послуг – туристичні продукти, туристичні пакети, окремі види основних і додаткових туристичних послуг, в тому числі екскурсії, побутові послуги, послуги прокату туристського спорядження, транспортних засобів, товари туристського попиту;

Суб’єкти туристичного ринку - посередницькі туристичні підприємства (туристичні оператори, туристичні агентства, екскурсійні бюро та ін..), підприємства туристичної інфраструктури, інші учасники відносин, що виникають в процесі туристичної діяльності, туристи, що подорожують з різною метою, одноденні відвідувачі, екскурсанти, державні установи, що є замовниками туристичних послуг за спеціальними соціальними програмами.

Ринок туристичних послуг визначають як сукупність економічних відносин, які складаються у сфері задоволення потреб подорожуючих осіб у місцях їх тимчасового перебування з метою досягнення визначених цілей подорожі. Він складається з мікроринків окремих видів послуг – ринку туроператорських та турагентських послуг, послуг транспортного обслуговування, курортно-оздоровчих послуг, готельних послуг, екскурсійно-розважальних послуг, ресторанних послуг, послуг прокату туристського спорядження, побутових та інших видів послуг.

Фактичну ємність ринку послуг туристського попиту окремої країни чи регіону характеризує можлива кількість відвідувачів та їх готовність придбати туристичні послуги у діючих цінах.

Фактичний обсяг туристського споживання на території країни чи регіону визначається як сукупний обсяг споживання товарів та послуг різних галузей економіки, забезпечений завдяки туристичній діяльності. Його складають валові надходження від усіх видів туризму та від одноденних відвідань, виражені у грошових одиницях.

Потенціальна ємність туристичного ринку країни чи регіону визначається як сумарне значення виробничих можливостей матеріально-технічної бази суб’єктів туристичної діяльності, які пропонують туристичні послуги, а коефіцієнт відношення фактичного обсягу туристського споживання до фактичної ємності туристичного ринку країни чи регіону та до його потенціальної ємності характеризує ефективність використання наявного туристичного потенціалу, слугує необхідною інформацією для прогнозування розвитку туристичної діяльності.

Аналіз структури туристських потоків, показників ємності ринку країни чи регіону у динаміці за декілька років та ринкової долі (питомої ваги) окремих суб’єктів туристичної діяльності у фактичному обсязі туристського споживання на території країни чи регіону є необхідною інформацією для планування і прогнозування розвитку туристичної діяльності окремих суб’єктів ринку.

Для гармонізації на державному рівні показників та джерел статистичної інформації, що визначають стан розвитку туристичного ринку, економічну і соціальну вагомість туризму в народногосподарському комплексі країни, для підрахунку розмірів туристського споживання і, залучених, таким чином, до обігу грошових коштів, інших вигод від розвитку туризму в Україні застосовується національна “Методика розрахунку обсягів туристичної діяльності” (надалі – Методика), яку затверджено Наказом Державної туристичної адміністрації України та Державного комітету статистики України 12 листопада 2003 р. (№ 142/394) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 грудня 2003 року (за № 1128/8449)

Методика розроблена відповідно до Закону України “Про туризм” та з врахуванням Рекомендацій зі статистики туризму Всесвітньої туристичної організації (ВТО), Стандартної міжнародної класифікації видів туристичної діяльності (СІКТА), затверджених Статистичною комісією ООН (Нью-Йорк, США, 1993 рік), а також документа “Допоміжний рахунок у туризмі (ДРТ): рекомендації щодо методологічної структури”, затвердженого Статистичним відділом Секретаріату ООН 29 лютого – 3 березня 2000 року.

Методика визначає систему показників, єдиних за змістом та порівнянних на всіх рівнях державного управління як в Україні, так і на міжнародному рівні, що характеризують обсяги туристичної діяльності та вплив туризму на економіку країни (регіону). Методика грунтується на принципі врахування споживчих витрат кожного з відвідувачів країни чи регіону, незалежно від мотивації поїздки, оскільки кожен відвідувач витрачає певні грошові кошти протягом перебування у країні (регіоні), споживаючи товари та послуги різних галузей економіки, що позначається в цілому на економіці та соціальній сфері країни (регіону).

Методика містить визначення специфічних понять, характерних для туристичної діяльності. Обчислення обсягу туристського споживання у вартісному вираженні здійснюється шляхом підсумовування в’їзного туристського споживання (надходження від іноземного туризму), внутрішнього туристського споживання (надходження від внутрішнього туризму), виїзного туристського споживання (надходження від зарубіжного туризму на митній території України), надходження від в’їзних одноденних відвідань, в тому числі від в’їзних транзитних відвідань (споживчі витрати іноземців, які в’їжджали в країну з метою транзиту), від іноземних осіб, які в’їжджали до України в якості обслуговуючого персоналу (членів екіпажів транспортних засобів) і зараховуються до категорії одноденних відвідувачів;

Розрахунки здійснюються за формулами:

О = Оі + Ов + Оз + Оі одн., (1)

Оі одн. = Оі трнз. + Оі обслуг. = ( Ктрнз. + Кобслуг.) х Ві одноден, (2)

Де :

Оі – в’їзне туристське споживання (надходження від іноземного (в’їзного) туризму;

Ов – внутрішнє туристське споживання (надходження від внутрішнього туризму);

Оз – виїзне туристське споживання (надходження від зарубіжгого (виїзного) туризму;

Оі одн - надходження від в’їзних одноденних відвідань;

Оі трнз - надходження від в’їзних транзитних відвідань (споживчі витрати іноземців, які в’їжджали в країну з метою транзиту);

Оі обслуг - надходження від іноземних в’їзних осіб, які в’їжджали до України в якості обслуговуючого персоналу;

Кі трнз – кількість іноземних (в’їзних) одноденних відвідувачів, які в’їжджали в країну з метою транзиту;

Кі обслуг – кількість іноземних громадян, які в’їжджали до України в якості обслуговуючого персоналу (членів екіпажів транспортних засобів) і зараховуються до категорії одноденних відвідувачів;

Ві одноден – норматив споживчих витрат іноземного (в’їзного) одноденного відвідувача.

Основним джерелом узагальненої інформації для визначення стану розвитку туризму в Україні, фактичної та потенціальної ємності туристичного ринку, загального обсягу та структури туристського споживання є статистичні бюлетені – щорічні видання, що містить статистичні та аналітичні матеріали про стан розвитку посередницьких туристичних підприємств та інфраструктури туризму в Україні. При підготовці бюлетенів використовуються дані державної статистичної звітності за формами: № 1-Тур “Звіт про діяльність туристичної організації”, № 1-Курорт “Звіт санаторно-курортного оздоровчого закладу”, № 1-Готель “Звіт про роботу готелю”, № 1-ОТ “Звіт дитячого оздоровчого закладу”, № 2-ПВУ “Зведений звіт про виїзд громадян України за кордон”, № 3-ПВУ “Зведений звіт про іноземців, які в’їхали в Україну” № 8-НК “Звіт про роботу музею” та ін.

Важливим з точки зору пошуку резервів сталого розвитку ринку туристичних послуг є дослідження системи показників туристичної діяльності функціонуючих туристичних підприємств, динаміки обсягів туристичної діяльності окремих складових сфери туризму – санаторно-курортного, готельного, ресторанного господарства, тур операторської та тур агентської діяльності, екскурсійної діяльності, розвитку державного фонду національних парків, заповідників, музеїв, центрів культури та відпочинку, розбудови транспортних магістралей тощо, які відображаються у відповідних статистичних бюлетенях (Україна в цифрах, Готелі та інші засоби короткотермінового перебування, Санаторно-курортне господарство та туризм в Україні, Екскурсійна діяльність та інших).

До таких показників відносяться :

1. Кількість підприємств, які займаються туристичною діяльністю, одиниць

З них:

- туристичних фірм, в тому числі: туроператорів, турагентств, екскурсійних бюро та інших

- підприємств готельного типу

- інших засобів розміщення туристів та інших відвідувачів

- санаторно-курортних (оздоровчих) закладів

2.Одночасна місткість підприємств готельного типу та інших засобів розміщення туристів та інших відвідувачів - кількість номерів та місць в них;

3. Одночасна місткість санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, місць; З них

- цілорічних;

- у місяць максимального розгортання;

4. Пропускна спроможність;

- підприємств готельного типу та інших засобів розміщення туристів та інших відвідувачів (максимально можливий час використання одночасної місткості за календарний період часу в днях), людино-діб;

- санаторно-курортних закладів, людино-діб;

З них:

- цілорічних;

- у місяць максимального розгортання;

5. Кількість обслугованих туристів та інших відвідувачів, осіб, у тому числі за напрямами туристичних потоків:

- які в’їжджали в країну (в’їзний або іноземний туризм (Кті), осіб;

- які виїжджали з країни (виїзний або закордонний туризм (Ктз), осіб;

- внутрішніх туристів (внутрішній туризм (Ктв), осіб;

6. Кількість обслугованих екскурсантів (Ке), осіб;

7. Кількість оздоровлених (Ко), всього осіб,

в тому числі:

- протягом тривалого часу, осіб;

- протягом 1-2 днів, осіб;

8. Обсяг послуг санаторно-курортних закладів, людино-діб:

Qскз = Ко х t,

де t - середній час оздоровлення туристів та інших відвідувачів, діб ;

в тому числі:

- протягом тривалого часу, осіб;

- протягом 1-2 днів, осіб;

9. Обсяг наданих туристичних послуг (Qт), туроднів:

Qт = Кт × t,

де t - середній час перебування туристів у подорожі, днів;

9. Кількість обслугованих приїжджих у підприємствах готельного господарства (Кго), осіб;

10. Обсяг наданих готельних послуг, людино-діб:

(Qго) = Кго х t ,

де t - середній час перебування туристів та інших відвідувачів у місцях ночівлі, діб ;

11. Обсяг туристського споживання (О), тис. грн.:

О = Оі + Ов + Оз + Оі одн.; (1)

12.Облікова чисельність працівників у посередницьких туристичних підприємствах та підприємствах туристичної інфраструктури (Чо), осіб:

- у посередницьких туристичних підприємствах (Чот), осіб;

- у санаторно-курортних (оздоровчих) закладах (Чоо), осіб;

- у підприємствах готельного господарства (Чог), осіб,

в тому числі у власних закладах торгівлі та ресторанного господарства (Чтор), осіб.

В процесі дослідження ринку туристичних послуг країни чи регіону важливо дослідити не лише тенденції, але і основні чинники його розвитку. Враховуючи, що головною умовою функціонування ринку є вільна конкуренція виробників послуг, доцільно проаналізувати стан розвитку конкуренції та динаміку головних сил конкуренції, до яких в галузі туризму відносяться покупці (споживачі послуг), виробники послуг, посередники та партнери по бізнесу, товари-замінники, сила державного впливу на розвиток туристичної діяльності.

В умовах вільного (договірно-контрактного) ціноутворення, що є головною характеристикою ринкових відносин, конкурентний ринок функціонує як саморегульована система, яку визначають три взаємопов’язані і взаємозалежні складові елементи ринку – попит, пропозиція і ціна. Пряме втручання держави у функціонування будь-якої з цих трьох складових порушує усталений зв’язок між ними, руйнує ринок, тому вважається неприпустимим.

Ціни встановлюються та регулюються суб’єктами ринку в основному через співвідношення попиту та пропозиції у певних межах: максимальна ціна визначається рівнем попиту споживачів на товари та послуги, а мінімальна – розміром індивідуальних витрат виробництва та реалізації товарів та послуг.

Однак ринок – це не лише цілісна система з високим ступенем взаємозв’язку її складових. Як система, складові якої перебувають у постійному русі, ринок потребує постійного моніторингу і регулювання. Так, на ємність внутрішнього туристичного ринку країни чи регіону впливають наступні визначальні фактори формування туристського попиту та пропозиції послуг: динаміка чисельності населення, його національна та соціально-вікова структура, динаміка середнього доходу населення в розрахунку на одного члена сім’ї, динаміка купівельних фондів населення та частки, спрямованої на купівлю товарів і послуг туристського попиту, ділова активність та рухливість населення, динаміка середньої тривалості відпустки, сезонність туристського споживання, обсяг пропозиції послуг конкурентами та їх асортимент, динаміка чисельності конкурентів, посередників та партнерів по бізнесу та їх частки на регіональному туристичному ринку, популярність туристського регіону, якість туристського обслуговування, рівень та динаміка цін на послуги, рівень задоволення потреб споживачів туристських послуг, доля організованого та самодіяльного туризму в загальному обсязі туристського обслуговування, впровадження нових видів послуг та їх популяризація. Кількісний вплив цих факторів на динаміку туристського попиту і обсягів туристського споживання визначають різними методами: методом індексів, коефіцієнтів еластичності попиту (цінової і нецінової), коефіцієнтів сезонності попиту, коефіцієнтів кореляції взаємозалежних показників, економіко-математичного моделювання відповідних показників. Водночас на розвиток внутрішнього, іноземного та закордонного туризму суттєво впливають політичні та соціально-економічні фактори, які діють на макрорівні: статус країни за характером суспільних відносин та рівнем соціально-економічного розвитку, соціально-політичний статус країни, відсутність бойових дій, кліматичні умови, унікальність природних та соціально-економічних рекреаційних ресурсів, що визначають популярність туристських регіонів, безпека подорожей, стан розвитку зовнішніх економічних та політичних зв’язків з іншими країнами, національні традиції, ставлення місцевого населення до туристів та інших відвідувачів, внутрішня політика держави, направлена на розвиток туристичної діяльності.

Сукупність факторів, які впливають на співвідношення попиту і пропозиції туристичних послуг, характеризують кон’юнктуру туристичного ринку країни чи регіону. Знання кон’юнктурних зрушень дозволяє прогнозувати розширення чи звуження ємності туристичного ринку та ринкової долі окремих суб’єктів ринку, розробляти стратегічні й тактичні плани розвитку туристичної діяльності.

Внутрішні пропорції складових ринку забезпечуються в основному шляхом його саморегулювання.

Головна мета внутрішнього саморегулювання ринку туристичних послуг – встановлення ринкової рівноваги між обсягом попиту і пропозиції послуг за допомогою ціни ринкової рівноваги.

Ціна ринкової рівноваги врівноважує попит та пропозицію на ринку й встановлюється за певної їх відповідності. Наприклад, якщо попит перевищує пропозицію, рівноважна ціна зростає і навпаки. При цьому існують принципові відмінності формування ціни попиту та ціни пропозиції.

На конкурентному ринку виділяють основні принципи їх формування. Ціна пропозиції має відповідати наступним вимогам: не може бути нижчою за рівень витрат на виробництво; прямо пропорційно впливає на обсяг пропозиції; залежить від цін споріднених та доповнюючих товарів, послуг, від якісних властивостей та стадії життєвого циклу послуг, від кількості продавців та стану розвитку конкуренції на ринку, від темпів інфляції.

Ціна попиту, у свою чергу: не може бути вищою за максимум фінансових можливостей покупців; впливає на обсяг попиту у зворотному порядку; залежить від кількості покупців на ринку, від якісних властивостей та від стадії життєвого циклу товару чи послуги, може бути диференційована для різних сегментів ринку (груп споживачів з різною платоспроможністю) за обсягами купівель, комплексністю обслуговування, якісними параметрами послуг та іншими критеріями.

Проте механізм саморегулювання ринку товарів та послуг туристського попиту, як і будь-який інший ринок, не дозволяє повною мірою оптимізувати його розвиток та забезпечити максимальний ефект діяльності його учасників, тому що невзмозі самостійно подолати негативні тенденції, пов’язані з монополістичною діяльністю його учасників та активним впливом інших факторів зовнішнього середовища. Тому держава здійснює регулювання туристичного ринку економічними та адміністративними методами.

Предметом державного регулювання ринку є, насамперед, прийняття законів, які, з одного боку, гарантували б рівноправні умови для всіх функціонуючих на ринку суб’єктів, надавали б їм економічної свободи, ставали б на перешкоді монополізму, недобросовісної конкуренції, а, з іншого, - дозволяли б поповнювати державний бюджет, вирішувати соціальні проблеми, підвищувати якість та конкурентоспроможність вітчизняних товарів та послуг. Значна роль належить державі в розвитку ринку туристичних послуг як економічними, так і адміністративними методами.

Економічні методи регулювання туристичного ринку здійснюються за допомогою загальних економічних важелів: податки, інші обов’язкові платежі, підтримка платоспроможності покупців.

До адміністративних методів належить створення відповідної законодавчої бази, галузевих стандартів якості послуг, правил їх сертифікації, інструктивних матеріалів.

Розвиток ринкових відносин в Україні передбачає створення умов для розвитку конкуренції. Крім того, як свідчить досвід, ринок успішно функціонує там, де існують не лише умови для розвитку конкуренції, але й постійно підтримується рівновага між попитом і пропозицією.

Головна мета державного регулювання ринкових відносин в Україні – запобігти інфляційному зростанню цін, яке може виникнути через стрімке зростання цін на сировину та паливо, монополізм виробників; сприяти поширенню нормальної конкуренції, зорієнтованої на використання досягнень науково-технічного прогресу. Важливим завданням є також забезпечення певних соціальних гарантій, зокрема, підтримання прожиткового мінімуму, забезпечення можливості отримання достатньої кількості товарів і послуг першої необхідності.

Законом України від 18.11.2003 року „ Про внесення змін до Закону України „Про туризм” встановлено основні способи та цілі державного регулювання в галузі туризму, основні пріоритетні напрями державної політики в галузі туризму:

Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон. У разі виникнення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів щодо захисту інтересів українських туристів за межами України, у тому числі заходів для їх евакуації з країни тимчасового перебування.

З метою дотримання прав та законних інтересів громадян - споживачів туристичних послуг туроператор та тур. агент зобов'язані здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності (гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами. Туроператор для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, які пов'язані з необхідністю покриття витрат туриста з його повернення в місце постійного проживання (перебування), відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку. Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму, має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10000 євро.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення тур. агента має становити суму, еквівалентну не менше ніж 2000 євро.

Будь-які суми, надання яких гарантується фінансовим забезпеченням цивільної відповідальності туроператора (тур. агента), використовуються виключно для задоволення вимог, що висуваються на підставі та за наявності обставин, зазначених у Законі. Відшкодування збитків, заподіяних туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора (тур. агента) чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, здійснюється відповідною кредитною установою на підставі заяви туриста, договору на туристичне обслуговування (ваучера) та документів, що підтверджують невиконання туроператором (тур. агентом) договірних зобов'язань.