Економіка туристичного підприємства вивчає аспекти економічних відносин у сфері туристичної діяльності - процеси і явища, що відбуваються в сфері виробництва, формування, обміну і споживання туристичних продуктів і послуг як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку. Туризм розглядається як соціально-економічний організм функціонування суб'єктів туристичної діяльності різних організаційно-правових форм та інших учасників відносин, що виникають в процесі туристичної діяльності.

Економіка туристичного підприємства ґрунтується на загальній економічній теорії і припускає мікро- і макроекономічний аналіз. Це означає, що при дослідженні ефективності функціонування туристичного підприємства необхідно розглядати мікро- і макросередовище, у яких воно діє, а також внутрішню структуру підприємства.

Макросередовище туристичного підприємства формується під впливом взаємодіючих між собою природних, економічних, демографічних, соціальних і політичних факторів. Наприклад, зміна соціально-політичних і економічних умов в Україні стимулювала бажання значної частини населення подорожувати за її межами. Поява мережі Інтернет змінила систему відносин між партнерами по бізнесу та іншими учасниками туристичної діяльності. До макроекономічних відносяться проблеми досягнення стійкого економічного росту, повної зайнятості населення, мінімального рівня інфляції тощо.

Коли досліджують "мікросередовище" туристичного підприємства, то мають на увазі фактори, що впливають безпосередньо на поводження конкретного підприємства і на його здатність обслуговувати споживачів. Мікросередовище туристичного підприємства створюють його конкуренти, партнери по бізнесу, посередники, споживачі, а також держава, тобто безпосередні учасники ринкових відносин.

Мікроекономічний аналіз вивчає виробництво, споживання, інвестиції, заощадження й інші економічні явища з погляду поводження окремих господарських одиниць (окремих груп споживачів, домашніх господарств, підприємств та їх об'єднань тощо.).

Поряд з макросередовищем і мікросередовищем в економічній науці виділяється внутрішнє середовище функціонування підприємства, природа якого розкривається за допомогою таких понять, як "виробничий потенціал", "ресурси", "фінансова політика", "ділова активність", "соціально-економічна ефективність підприємницької діяльності" й ін. Економічні відносини в процесі виробництва, реалізації і організації споживання туристичних продуктів і послуг відображаються в специфічних економічних категоріях, таких як: „туристична діяльність”, „туристичний продукт”, „продукт гостинності” „виробництво туристичного продукту”, „туристична дестинація”, „туристична інфраструктура”, „валовий туристичний продукт”, ”туристські витрати”, ”туристське споживання”, ”характерні, додаткові та супутні послуги і товари туристського попиту”, „обмежена собівартість туру”, „повна собівартість туру”, „маржинальний дохід” „маржа”, та інших, сутність яких розкрито далі.

1.2. Туризм як міжгалузева економічна система.

Відомі у міжнародній науковій літературі сучасні визначення туризму можна об’єднати в дві групи:

- визначення, які розкривають сутність туризму як соціально-культурного явища, стосуються його окремих економічних, соціальних, правових аспектів, видових особливостей і використовуються для вирішення конкретних (часткових) завдань;

- визначення, які охоплюють поняття туризму в цілому, як економічної системи, розкривають внутрішній зміст туризму та відображають єдність всієї різноманітності системи відносин.

У економічній літературі різних країн світу, в тому числі і у вітчизняних виданнях використовуються різні поняття, що характеризують туризм як міжгалузеву економічну систему: „туристична індустрія”, що означає сукупність підприємств виробничої і невиробничої сфери, які надають туристичні послуги і реалізують товари туристського попиту, забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо);¹ економічна система, що складається з комплексу галузей народного господарства і їх підрозділів, функції яких полягають у задоволенні різноманітного і такого, що постійно ускладнюється, попиту на різні види відпочинку і розваг;² економічна система з різноманітними зв’язками між окремими елементами в рамках як народного господарства окремої країни, так і зв’язків національної економіки зі світовим господарством в цілому³;

динамічна економічна система, вихідним пунктом якої є об’єктивне формування туристських потреб⁴;

інтегральна система взаємодії суб’єктів туристичної галузі, підприємств, які належать до інфраструктури туризму та інших учасників відносин, що виникають в процесі туристичної діяльності.⁵.

Таким чином, у наукових виданнях туризм розглядається як міжгалузевий господарський комплекс, оскільки сфера туризму, об’єднуючи різні галузі, не знаходиться у звичайній вертикальній площині, а охоплює деякий горизонтальний простір, включаючи підприємства і організації різної галузевої належності. Практично неможливо перерахувати всі галузі економіки, пов’язані з туризмом. Сутнісне поняття туризму як міжгалузевої економічної системи полягає в тому, що процеси сучасного розвитку туризму і виробництва туристичної продукції не є відокремленими, ізольованими, функціонуючими поза національною економікою. У реальному господарському житті вони базуються на міжгалузевій виробничій кооперації, що зв'язує туризм і сполучені з ним галузі економіки: транспорт, сільське господарство, будівництво та інших що, з одного боку, поставляють туризму необхідні засоби і технічні умови виробництва, тобто формують матеріально-технічну базу туризму, а з іншої – доводять вироблені туристичні продукти і послуги до споживача.

До суб’єктів туристичної діяльності ( відповідно до статті 5 Закону України від 18.11.2003 року „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” ), відносяться юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг. До посередницьких туристичних підприємств належать туроператорські та турагентські фірми, екскурсійні бюро та інші фірми, основна діяльність яких спрямована на вивчення туристського попиту, формування різноманітних програм подорожування, екскурсій, рекламно-інформаційну діяльність, попередню реалізацію та бронювання індивідуальних і групових турів, окремих видів послуг, організацію споживання специфічних туристичних продуктів і послуг, управління та контроль якості обслуговування вітчизняних, іноземних туристів, екскурсантів та інших відвідувачів України.

Суб'єктами, що здійснюють та забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є:

- туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання окремих видів туристичних послуг на внутрішньому та міжнародному туристичному ринку, і які у встановленому порядку отримали ліцензію на тур операторську діяльність;

- туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та окремих видів туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності на внутрішньому туристичному ринку, і які у встановленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність;

До суб'єктів туристичної інфраструктури належать підприємства курортно-рекреаційної сфери, готельного господарства, спортивно-оздоровчі заклади, інші заклади розміщення відвідувачів, які надають характерні послуги туристам та іншим відвідувачам, мають власну матеріально-технічну базу, в тому числі власні засоби розміщення туристів та інших відвідувачів, транспортні засоби, підрозділи, які здійснюють технічне обслуговування транспортних засобів подорожуючих осіб, власні заклади ресторанного господарства, інші заклади, що виробляють і реалізують туристичні й рекреаційні послуги для подорожуючих осіб та інших відвідувачів.

До суб'єктів туристичної діяльності відносяться також:

- інші суб'єкти підприємницької діяльності, що пройшли державну реєстрацію та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання у власних апартаментах, квартирах, котеджах та ін..), харчування, екскурсійних, розважальних, лікувально-оздоровчих та інших туристичних послуг;

- гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування; Перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Крім того, до суб’єктів туристичного ринку відносяться фізичні особи, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності та надають послуги з організації приватних подорожей, тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо, а також державні установи – замовники туристичних послуг для окремих соціально незахищених верств населення, громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність..

До інших учасників відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, належать підприємства, які надають окремі види туристичних послуг, реалізують товари туристського попиту, але за характером основної діяльності належать до інших галузей народного господарства. До них відносяться підприємства, що здійснюють транспортні перевезення різних категорій пасажирів, в тому числі й туристів, місцеві підприємства роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, культурно-розважальні заклади, театри і кінотеатри, а також підприємства, які забезпечують належний стан транспортних шляхів, підтримують нормальний екологічний стан території та інші. Кількість таких підприємств залежить від загального рівня економічного, соціального та культурного розвитку країни чи регіону, міста чи селища.

Римською конференцією ООН по туризму і подорожам (1963 року) для цілей міжнародної статистики було прийнято поняття “тимчасовий відвідувач” (в тому числі міжнародний та внутрішній відвідувач). Термін “відвідувач” означає будь-яку особу, яка подорожує у будь-яке місце на термін, що не перевищує 12 місяців і головною метою подорожі якої не є заняття оплачуваною діяльністю із джерел у місці відвідування. Сучасний термін “відвідувач” у статистиці туризму включає в себе дві категорії:

туристи – відвідувачі, які ночують;

одноденні відвідувачі – не здійснюють жодної ночівлі у колективних чи індивідуальних засобах розміщення. Категорію одноденних відвідувачів поділяють на екскурсантів та інших одноденних відвідувачів.

Екскурсанти – це особи, які тимчасово перебувають у містах країни чи місцевості поза місцем свого постійного проживання короткий час - не більше 24 годин, в тому числі пасажири та члени екіпажів круїзних суден, повітряних лайнерів, яхт, потягів що виходять у місто на екскурсії, власне екскурсанти, що прибули на одноденні екскурсії.

Згідно з рекомендаціями Римської конференції, до статистики міжнародного туризму не включаються громадяни, які здійснюють подорожі з метою окремих видів державної служби (візитери): візити державних діячів, дипломатичні, торговельні місії тощо. Законодавство багатьох країн, в тому числі України, ґрунтується на визначеннях, розроблених комісією ООН зі статистики подорожей і туризму. Так, відповідно до загальної термінології міжнародного туризму багато подорожуючих поза місцем свого постійного проживання не є туристами, а є візитерами, в тому числі тимчасові працівники, військові, дипломати, мігранти, біженці та інші.

За спрямованістю туристичних потоків відрізняють внутрішній туризм– подорожі вітчизняних громадян у межах своєї країни; закордонний (виїзний) туризм – виїзд вітчизняних громадян за межі своєї країни з метою відвідання інших країн; іноземний туризм – прийом і обслуговування іноземців, що прибули з інших країн. При внутрішньому та іноземному туризмі, що є складовими національного туризму, “наземне” обслуговування туристів здійснюється у межах своєї країни. Туристичні подорожі у масштабах регіонів світу в туристичній термінології мають назву “міжнародний туризм”. Отже організаційними формами туризму є внутрішній, іноземний та закордонний (виїзний) туризм.

У статистичних щорічниках загальна кількість відвідувачів розподіляється на чотири групи, які суттєво розрізняються за метою подорожі, обсягом та асортиментною структурою придбаних послуг та товарів туристського попиту:

організований туризм – загальна кількість туристів, які скористалися послугами посередницьких туристичних фірм, придбали туристичні продукти і перебували у «організованих» турах;

службова поїздка – кількість відвідувачів, які перебували у службових справах і придбали окремі види туристичних послуг;

приватна подорож – кількість відвідувачів, які перебували у приватних справах, туристичних подорожах, користувалися послугами засобів розміщення та придбали туристичні послуги цілком самостійно (не скористалися послугами посередницьких туристичних фірм);

Екскурсанти – кількість відвідувачів, що прибули на одноденні екскурсії та придбали окремі види туристичних послуг.