1. Органи виділення (нирки, шкіра, легені, травний канал), їхня участь у підтриманні гомеостазу організму.

Система виділення включає

• нирки;

• легені;

• шкіру з потовими, саль­ними і молочними залозами;

• шлунково-кишковий тракт з великими й малими секреторними залозами та

• апарат регуляції.

Все це об'єд­нується в єдине ціле з метою забезпечення гомеостазу внутрішнього середовища організму шляхом виведення води, електролітів, метабо­літів. У результаті це забезпечує протоковість системи організму.

Видільна функція шкіри забезпечується потовими і сальними залозами. З потом виділяються не тільки вода, солі, але й сечовина, азот та багато інших токсичних сполук, які надходять в організм ззовні або утворюються у ньому (наприклад, ацетон, жовчні кислоти). Концентрація сечовини в поті може бути в 2 рази вищою, ніж у плазмі крові, молочної кислоти - у 4 рази, калію - у 1,2 разу. З потом виводяться також іони натрію, хлору тощо.

Видільна функція органів системи травлення дуже важлива. Через травний тракт виводяться як ендогенні метаболіти, так і екзогенні речовини. Слинні залози можуть виводити сечовину, сполуки ртуті, вісмуту, брому, йоду. Сли­зова оболонка шлунка має здатність екскретувати сечовину, сполуки ртуті, миш'яку, хлороформу, брому, саліцилати.

Різні відділи тонкої кишки виділя­ють сечовину, сечову кислоту, іони калію, кальцію, фосфору, хлору, сполуки ртуті, нікелю тощо.

Підшлункова залоза виводить сечовину, сечову кислоту, солі кальцію, цинку, заліза, ртуті, срібла, брому, хінін, сульфонаміди.

Печінка виводить сечовину, глутамін, креатинін, холестерин, жовчні пігменти і багато інших сполук.

Через легені виводяться леткі сполуки: СО2, ефір, хлороформ, ацетон, алкоголь тощо.

Шкіра, органи системи травлення, легені виводять також значну кількість води.

Значення ектраренальних шляхів виведення різко зростає на тлі ура­ження нирок, хоча цілком замінити їх вони не можуть.

2. Система виділення, її будова, функції. Нефрон як структурна й функціональна одиниця нирки. Кровообіг у нирці, його особливості.

Нирка людини - це парний орган бобоподібної форми із заокругленими верхнім і нижнім полюсами. Довжина нирки 10-12 см, товщина до 4 см, ширина 6-7 см, маса 120-200 г. Нирки розташовані на задній стінці черев­ної порожнини з боків хребта на рівні останнього грудного і І—II попереко­вих хребців. Ліва нирка звичайно розташована трохи вище, ніж права.

У нирці розрізняють дві поверхні - випуклу передню і плоску задню, два краї - випуклий латеральний і ввігнутий медіальний. На медіальному краї знаходяться ворота нирки, де розташовані нерви, ниркова артерія, ве­на, початок сечовода і жирова тканина. Зовні нирка покрита фіброзною капсулою, у якій багато міоцитів та еластичних волокон. До капсули зовні прилягає шар жирової клітковини, який утворює жирову капсулу.

На фронтальному розрізі нирки розрізняють дві речовини - кору і мозок нирки.

Кора нирки поділяється на дві частини:

• згорнуту, або клубочкову, і

• променисту (рис. 46).

Мозок нирки складається з 14-16 пірамід.

Основа кожної піраміди спрямована до кори, верхівки - у бік воріт.

Верхівки по дві або більше з'єднуються й утворюють сосочки. Кожний із сосочків має отвори, через які сеча виділяється у початкові частини сечо­вих шляхів - малі чашечки.

8-9 малих чашечок впадають в одну з двох ве­ликих чашечок.

Великі чашечки зливаються в одну ниркову миску, що охоплює ворота за нирковими судинами, повертається вниз і переходить у сечовід.

Стінки ниркових чашечок і миски мають слизову оболонку, пок­риту перехідним епітелієм.

Структурно-функціональною одиницею нирки є нефрон.

У кожній нирці нараховується понад 1 млн нефронів.

Нефрон складається із:

• судин­ного клубочка,

• капсули Боумена-Шумлянського, що оточує клубочок і

• нир­кові канальці, які відходять від капсули (рис. 47).

Клубочок разом з капсулою утворюють ниркове ( Мальпігієве) тільце.

Судинний клубочок являє собою розгалуження капілярів приносної ар­теріоли (до 50), які потім збираються у виносну артеріолу. Ендотелій капілярів пронизаний отворами діаметром до 100 нм.

Діаметр приносної артеріоли у більшості нефронів майже у два рази більший, ніж діаметр ви­носної.

Зовні клубочки капілярів покриті двошаровою капсулою Боумена – Шумлянського, яка має вісцеральний та парієтальний листки.

Вісцеральний листок капсули складається з епітеліальних клітин - подоцитів, які мають великі і малі відростки. Відростки подоцитів - педикули - покривають поверхню капілярів, залишаючи міжпедикулярні простори діаметром до ЗО нм. Ці простори заповнені фібрилярними структурами, які зменшують діаметр отворів (пор) до 10 нм.

Парієтальний листок скла­дається із базальної мембрани, вкритої кубічними епітеліальними клітина­ми, які переходять в епітелій канальців. Базальна мембрана має пори діаметром близько 3 нм.

Між листками капсули є щілина, або порожнина капсули, яка переходить у просвіт канальців.

Ниркові канальці - це довгі трубочки з одношаровими стінками. Ниркові канальці складаються з го­ловного, або проксимального, відділу, який починається від порожнини капсули звивистою ділянкою і переходить у пряму частину канальця, а потім у петлю Генле. У петлі Генле розрізняють тонкий низхідний сегмент і товстий висхідний. Петля Генле переходить у дистальний звивистий ка­налець, який розташований у корі між приносною і виносною артеріола­ми, утворює щільну пляму ( юкстагломерулярний апарат нирки).