5. Череп: будова, вікові і індивідуальні особливості. Сполучення черепа з хребетним стовпом.

Ч ереп виконує опорну і захисну роль для таких життєво важливих органів, як головний мозок, органи чуття, початкові відділи органів травлення і дихання, а також є місцем прикріплення мімічних і жувальних м'язів. Скелет голови складається з кісток і їх з'єднань (мал..3).

Мал.3. Череп. А-вигляд збоку: 1-лобна кістка; 2-тім’яна кістка; 3-потилична кістка;

4-вискова кістка; 5-верхня щелепа; 6-нижня щелепа; 7-вилична кістка; 8-носова кістка;

9-слізна кістка; 10-пластинка гратчастої кістки очної ямки; 11-клиновидна кістка.

Б-вигляд спереду: 1-лобна кістка; 2-тім’яна кістка; 3-велике крило клиновидної кістки;

4-вискова кістка; 5-носова кістка; 6-слізна кістка; 7-вилична кістка; 8-верхня щелепа;

9-нижня щелепа; 10-підборідний отвір;

11-грушовидний отвір; 12-отвір під очною ямкою; 13-край очної ямки; 14-верхній край очної ямки.

Характерною особливістю кісток голови є те, що всі вони за формою плоскі і складаються з двох пластинок компактної речовини, між якими розташовано губчасту речовину з великою кількістю венозних сплетень. У окремих кістках черепа є порожнини — комірки, що вистелені слизистою оболонкою і заповнені повітрям (для зменшення маси кісток без порушення їх міцності), так звані повітроносні пазухи. На внутрішній поверхні кісток є сліди від прилеглих судин і звивин мозку. У кістках черепа багато відростків, отворів, ямок, в яких проходять судини і нерви. Кісткову основу скелета голови складають кістки, які утворюють мозковий і лицевий відділи черепа.

Мозковий відділ черепа. До складу мозкового відділу черепа входить 8 кісток, з яких чотири непарні (лобова, клиновидна, гратчаста, потилична) і дві парні (скронева і тім'яна).

Мал.4. Лобова кістка (вигляд спереду): 1-лобна луска; 2-лобний горб; 3-виличний відросток;

4-носова частина; 5-верхній край очної ямки;

6-надбрівна дуга; 7-надперенісся.

Лобова кістка (мал. 4) займає передньо-нижню частину мозкового відділу черепа. У ній виділяють лобову луску, очноямкові частини і носову частину. Лобова луска займає майже вертикальне положення, її вільний зазублений край з'єднується з тім'яною і клиновидною кістками. На лобній лусці добре видно лобові горби — слід від ядер окостеніння. Від очноямкових частин лобова луска відокремлена надочноямковими краями, між якими знаходиться гладкий майданчик — надперенісся.

Очноямкові частини є плоскими кістковими пластинками, які утворюють верхню стінку очної ямки. Між очноямковими частинами знаходиться гратчаста вирізка, яка на цілому черепі закрита гратчастою кісткою. Носова частина — це невеликий шорсткий виступ в передньому відділі гратчастої вирізки, який служить для прикріплення носових кісток. Усередині кістки розташована повітроносна пазуха, що сполучається з порожниною носа.

Мал.5. Клиновидна кістка (вигляд зверху): 1-тіло; 2-ямка для гіпофізу;

3-мале крило; 4-велике крило; 5-верхня щілина очної ямки; 6-канал зорового нерва; 7-круглий отвір; 8-овальний отвір.

Клиновидна кістка (мал. 5) спереду прилягає до очноямкових частин лобової кістки і до гратчастої кістки, а ззаду — до тіла потиличної кістки. Кістка має потовщену середню частину — тіло і три пари відростків, що відходять від нього: малі крила, великі крила і крилоподібні відростки. Верхня частина тіла, названа турецьким сідлом, несе ямку для гіпофіза (залоза внутрішньої секреції). Усередині тіла є повітроносна пазуха.

В основі малих крил знаходиться зоровий канал, через який проходить зоровий нерв, а в основі великих крил розташовані три отвори, які служать для виходу нервів з мозку і входу судин в мозок. Між малими і великими крилами утворюється верхня очноямкова щілина. Крилоподібні відростки служать для фіксації жувальних м'язів.

Мал.6. Гратчаста кістка (вигляд зверху): 1-гратчаста пластинка; 2-перпендикулярна пластинка; 3-лабіринт; 4-півнячий гребінь; 5-комірки лабіринту гратчастої кістки; 6-очноямкова пластинка.

Гратчаста кістка (мал. 6) складається з горизонтальної, або гратчастої, пластинки, двох лабіринтів і перпендикулярної пластинки. Гратчаста пластинка закриває гратчасту вирізку лобової кістки. Через отвори в гратчастій кістці в череп проходять нюхові нитки. Лабіринти є комплексом повітроносних осередків, які звішуються в порожнину носа. На медіальній поверхні кожного лабіринту виділяють верхню і середню носові раковини.

Перпендикулярна пластинка разом з сошником утворює кісткову перегородку носа.

М ал.7. Потилична кістка:

А-внутрішня поверхня; Б-зовнішня поверхня; 1-потилична луска;

2-великий (потиличний) отвір;

3-базилярна частина (тіло);

4-латеральна частина;

5-внутрішній потиличний виступ; 6-борозна сагітального синусу;

7-борозна поперечного синусу;

8-верхня потилична ямка; 9-нижня потилична ямка; 10-зовнішній потиличний виступ; 11-вийні лінії;

12-потиличний над виросток.

Потилична кістка (мал.7) розташована в задньонижньому відділі черепа. Спереду вона з'єднується з клиновидною кісткою; зверху з тім'яними; з боків — з скроневими. Кістка має чотири частини, які обмежують великий потиличний отвір. Спереду від потиличного отвору знаходиться тіло потиличної кістки, яке разом з тілом клиновидної кістки утворює скат — опору для довгастого мозку і моста. На нижній поверхні латеральних частин потиличної кістки є потиличні виростки, що служать для з'єднання черепа з першим шийним хребцем. Крізь виростки проходить канал під'язикового нерва, через який виходить однойменний нерв.

Ззаду і зверху від потиличного отвору розташована потилична луска, на зовнішній поверхні якої є зовнішній потиличний виступ і вийні лінії, що служать для прикріплення м'язів і зв'язок. На внутрішній поверхні потиличної луски знаходиться внутрішній потиличний виступ для фіксації твердої мозкової оболонки.

М ал.8. Скронева кістка: А-зовнішня поверхня;Б-внутрішня поверхня; 1-луската частина; 2-барабанна частина; 3-кам’яниста частина (піраміда);

4-виличний відросток;

5-нижньощелепна ямка; 6-зовнішній слуховий отвір;

7-сосковидний відросток; 8-шиловидний відросток; 9-верхівка піраміди; 10-внутрішній слуховий отвір; 11-борозна сигмо видного синусу.

Скронева кістка (мал.8), розташована на латеральній стороні черепа, є вмістищем органу слуху і рівноваги. Спереду вона з'єднується з великим крилом клиновидної кістки і з скуластою кісткою, зверху — з тім'яною, ззаду — з потиличною. У скроневій кістці розрізняють три частини: лускову

частину, барабанну частину і кам'янисту частину, що складається з сосковидного відростка і піраміди.

Лускова частина у вигляді плоскої пластинки розташована вертикально. Верхній край її скошений і накладається на нижній край тім'яної кістки на зразок луски. Від луски відходить виличний відросток, який, з'єднуючись з виличною кісткою, утворює виличну дугу. В основі виличного відростка розташована нижньощелепна ямка для з'єднання з нижньою щелепою.

Барабанна частина знизу обмежує зовнішній слуховий отвір, що веде в зовнішній слуховий прохід.

Позаду зовнішнього слухового проходу розташований сосковидний відросток. Він містить дрібні повітроносні порожнини, що сполучаються з середнім вухом.

Кам'яниста частина має форму тригранної піраміди, основа якої зростається з лусковою частиною, а верхівка вільна. На її задній поверхні є внутрішній слуховий отвір, що веде у внутрішній слуховий прохід. Нижня поверхня піраміди шорстка, від неї вниз відходить шилоподібний відросток. Між шилоподібним і сосковидним відростками розташовується шило -сосковидний отвір, що служить для виходу лицьового нерва. Наперед від сосковидного відростка знаходяться яремна ямка і зовнішній сонний отвір, що веде в сонний канал, через який проходить внутрішня сонна артерія.

Тім'яна кістка має вид чотирикутної пластинки, опуклої зовні і увігнутої зсередини. Вона з'єднується спереду з лобовою кісткою, ззаду — з потиличною, зверху — з тім'яною кісткою протилежної сторони. Нижній край тім'яної кістки з'єднується з скроневою кісткою. На зовнішній, опуклій поверхні тім'яної кістки добре помітний тім'яний горб, який використовують для вимірювання ширини черепа.

Лицевий відділ черепа. До складу лицьового відділу черепа входять 15 кісток (мал.3), шість з яких парні (верхня щелепа, вилична, носова, слізна, піднебінна кістки, нижня носова раковина) і три непарні (нижня щелепа, сошник і під'язикова кістка).

М ал.9. Верхня щелепа:

А-вигляд зовні; Б-носова поверхня; 1-тіло; 2-передня поверхня; 3-підвискова поверхня; 4-носова оверхня; 5-лобний відросток; 6-виличний відросток;

7-піднебінний відросток;

8-альвеолярний відросток;

9-іклова (собача) ямка;

10-піднижньоочноямковий отвір; 11-верхньощелепна пазуха;

12-слізна борозна.

Верхня щелепа (мал. 9) є однією з найкрупніших кісток обличчя. У ній розрізняють середню частину — тіло і чотири відростки, що відходять від нього.

Вгору направлений лобовий відросток; латерально — виличний; вниз — альвеолярний,що містить лунки для зубів, і медіально — піднебінний, який утворює з однойменним відростком іншої кістки велику частину кісткового піднебіння.

Тіло верхньої щелепи містить повітроносну пазуху (гайморова порожнина), яка сполучається з порожниною носа. Верхня поверхня тіла бере участь в утворенні нижньої стінки очної ямки, передня поверхня має заглиблення — іклову, або собачу, ямку, куди відкривається підочноямковий отвір. На межі цих поверхонь утворюється підочноямковий край.

Медіальна поверхня обернута в порожнину носа. На ній розташований великий отвір, що сполучає верхньощелепну пазуху з носовою порожниною.

Вилична кістка знаходиться між верхньою щелепою, лобовою і скроневою кістками. Вона визначає ширину обличчя.

Носова кістка примикає до лобової кістки і лобового відростка верхньої щелепи, утворюючи спинку носа з кісткою протилежної сторони.

Слізна кістка розташована біля медіального кута очної ямки і разом з лобовим відростком верхньої щелепи утворює ямку слізного мішка.

Піднебінна кістка складається з двох пластинок: горизонтальної і перпендикулярної. Горизонтальна пластинка доповнює тверде (кісткове) небо, а перпендикулярна — латеральну стінку носової порожнини.

Нижня носова раковина у вигляді тонкої зігнутої пластинки підвішена в передньозадньому напрямі на внутрішній поверхні латеральної стінки носової порожнини.

Нижня щелепа (мал. 10) — кістка підковоподібної форми, що складається з двох симетричних половин, які зростаються до кінця першого року життя дитини в одну монолітну кістку. У нижній щелепі виділяють тіло і дві гілки.

М ал.10. Нижня щелепа: 1-тіло; 2-гілка; 3-вінцевий відросток; 4-виростковий (суглобовий) відросток; 5-підборідне підвищення; 6-підборідний отвір;

7-кут нижньої щелепи; 8-жувальна гористість;

9-криловидна гористість; 10-альвеолярна частина; 11-нижньощелепний отвір.

На зовнішній поверхні тіла є отвір підборіддя для виходу нерва. Верхній край тіла забезпечений лунками для зубів. Гілки нижньої щелепи відходять від тіла вгору, вони мають два відростки: вінцевий, є місцем прикріплення скроневого м'яза, і виростковий, який служить для з'єднання з нижньощелеповою ямкою. На місці з'єднання гілки з тілом кістки із зовнішньої і внутрішньої сторони утворюються горбистості для прикріплення жувальних і медіальних крилоподібних м'язів. На внутрішній поверхні кожної гілки розміщений нижньощелепний отвір, що веде в однойменний канал. У каналі проходять судини і нерви, що йдуть до зубів.

Сошник — неправильної форми чотирикутна пластинка, що приєднується вгорі до тіла клиновидної кістки, внизу — до верхньої щелепи, спереду — до перпендикулярної пластинки гратчастої кістки, утворюючи перегородку носа. Під'язикова кістка має підковоподібну форму, вона розташована в області шиї і сполучена з нижньою щелепою за допомогою м'язів.

З'єднання кісток черепа. Всі кістки черепа, окрім нижньої щелепи і під'язикової кістки, з'єднуються між собою за допомогою швів, які по характеру країв кісток, що з'єднуються, діляться на зубчаті, лускаті і плоскі. Зубчаті шви розташовуються між кістками даху черепа; лускаті — між скроневою і тім'яною кістками; плоскі між кістками обличчя.

Окремі шви мають свої назви. Шов між лобовою і тім'яними кістками називають вінцевим, між тім'яними кістками — сагіттальним, між тім'яними і потиличної — ламбдоподібним. Кістки, які утворюють основу черепа, з'єднуються між собою за допомогою хряща. Нижня щелепа з'єднується з скроневою кісткою висково-нижньощелепним суглобом.

С кронево-нижньощелеповий суглоб утворений виростковим відростком нижньої щелепи і нижньощелеповою ямкою скроневої кістки. Формою цей суглоб еліпсовідний, з двома осями обертання. Він має всередині хрящовий диск, який перетворює суглоб в двокамерний і дозволяє виконувати рухи навколо трьох осей обертання. Суглоб комбінований. У ньому можливе підняття і опускання нижньої щелепи, рух в праву і ліву сторону, вперед і назад. Зміцнюється суглоб скронево-нижньощелеповою зв'язкою. Диск суглоба укріплює суглоб і збільшує можливість амортизації поштовхів.

Мал.11. Череп. А-сагітальний розпил:

1-лобна кістка; 2-тім’яна кістка;

3-потилична кістка; 4-скронева кістка;

5-клиновидна кістка; 6-перпендикулярна пластинка гратчастої кістки; 7-півнячий гребінь; 8-носова кістка; 9-верхня щелепа; 10-нижня щелепа; 11-сошник; 12-піднебінна кістка; 13-лобна пазуха; 14-клиновидна пазуха. Б-внутрішня основа черепа:

1-півнячий гребінь; 2-очноямкова частина лобної кістки; 3-зоровий канал;

4-гіпофізарна ямка; 5-круглий отвір;

6-овальний отвір; 7-остистий отвір;

8-рваний отвір; 9-внутрішній слуховий отвір; 10-яремний отвір; 11-канал під’язикового нерва; 12-піраміда вискової кістки; 13-борозна поперечного синуса;

14-борозна сигмо видного синуса;

5-пластинка гратчастої кістки.

Функціональна характеристика черепа. Верхню частину черепа називають дахом, а нижню — основою. Межею між ними є площина, що проходить через зовнішній потиличний горб і надочноямковий край лобової кістки. На зовнішній поверхні даху черепа добре видно шви (вінцевий, сагітальний, ламбдоподібний), лобові і тім'яні горби. На внутрішній поверхні помітні заглиблення від кровоносних судин.

Основа черепа має внутрішню і зовнішню поверхні. Внутрішня поверхня основи черепа відповідно рельєфу нижньої поверхні головного мозку увігнута, дуже нерівна, з великою кількістю виступів і отворів (мал..11).

Тут розрізняють три черепні ямки: передню, середню і задню.

Передня черепна ямка утворена очноямковими частинами лобової кістки, гратчастою кісткою і малими крилами клиновидної кістки. У цій ямці розташовуються лобові частки головного мозку.

Середня черепна ямка парна, утворена клиновидною кісткою, пірамідою і лусковою частиною скроневої кістки. У ній лежать скроневі частки мозку і гіпофіз.

Задня черепна ямка утворена скроневими кістками, потиличною кісткою і тілом клиновидної кістки. Вона служить опорою для мозочка, моста і довгастого мозку.

Зовнішня поверхня основи черепа має велику кількість отворів, ямок, відростків і т.д. В передньому відділі зовнішньої основи черепа, утвореного в основному кістками обличчя, розташоване кісткове (тверде) піднебіння, задній край якого обмежують два отвори — хоани. Хоани служать для сполучення порожнини носа з глоткою. Кістки мозкового і лицьового відділів утворюють при розгляді спереду очну ямку, порожнину носа і порожнину рота, з латеральної сторони — скроневу, підскроневу і крилоподібно-піднебінну ямки.

Очні ямки — це дві великі порожнини, що знаходяться на передній поверхні лицьового відділу черепа. Вони мають форму чотиригранної піраміди. Верхня стінка очної ямки утворена лобовою кісткою; латеральна — виличною і великим крилом клиновидної; нижня — верхньою щелепою, а медіальна — слізною, гратчастою і малими крилами клиновидної кісток.

Порожнина носа має дві частини — праву і ліву, в кожній з яких виділяють 4 стінки: верхню, нижню, медіальну і латеральну. Спереду порожнина носа має грушовидний отвір, ззаду — хоани, які сполучають її з глоткою. У порожнину носа відкриваються навколоносові пазухи (лобова, клиновидна, верхньощелепна, порожнини гратчастої кістки) і носо-слізний канал.

На латеральній стінці порожнини носа є три носові раковини: верхня, середня і нижня. Між раковинами розташовуються носові ходи. Їх три: верхній знаходиться між верхньою і середньою носовими раковинами, середній — між середньою і нижньою і, нарешті, нижній розташований під нижньою носовою раковиною.

Кісткова основа порожнини рота представлена зверху твердим піднебінням, спереду і з боків альвеолярними відростками верхньої і нижньої щелеп.

З латеральної сторони черепа розташовуються скронева і підскронева ямки. Перша лежить вище, друга нижча за виличну дугу. У них знаходяться жувальні м'язи.

Крилоподібно-піднебінна ямка — невеликий щілиноподібний простір, що лежить між верхньою щелепою, крилоподібним відростком клиновидної кістки і піднебінною кісткою. Тут проходять судини і нерви.

Поперечний розмір голови — це найкоротша відстань між тім'яними горбами, а подовжній — найкоротша відстань від надперенісся до потиличного підвищення.

Форма черепа досить різноманітна і схильна до значних індивідуальних варіацій. Звичайно по співвідношенню поперечного і подовжнього розмірів голови розрізняють три основні форми черепа: доліхокранію («краніум» — череп, «доліхос» — довгий) з індексом 74,9; мезокранію («мезос» — середній) з індексом від 75 до 79,9 і брахікранію («брахіс» — короткий) з індексом 80,0 і більш.

Виходячи з тенденційного уявлення про те, що при доліхокранії череп є вмістищем розвиненішого мозку, деякі учені стали розвивати «теорію» про наявність «вищих» і «нижчих» рас. Людей з невеликим крутим лобом, а також з похилим лобом і сильно розвиненими щелепами вважали «нижчою» расою, а з довгою головою (європейські) — «вищої».

Антропологи фашистської Німеччини намагалися довести, що наявність доліхокранії у арійської раси свідчить про її біологічну перевагу над іншими расами. Дослідження показали, що доліхокранія властива представникам всіх рас; це говорить не про відмінність, а про схожість сучасних рас, про їх походження від одного предка.

Вікові особливості черепа. У ембріональному періоді мозковий і лицьовий відділи черепа розвиваються з різних зачатків (мал. 12).

Мал.12. Череп новонародженого:

1-велике (лобне) тім’ячко; 2-мале (потиличне) тім’ячко; 3-тім’яна кістка; 4-сосковидне тім’ячко; 5-клиновидне тім’ячко; 6-лобна кістка; 7-велике крило клиновидної кістки;

8-вискова кістка; 9-сосковидний відросток;

10-нижня щелепа; 11-верхня щелепа.

Мозковий череп диференціюється на другому місяці внутріутробного розвитку із зародкової сполучної тканини, яка розміщена навколо мозкових міхурів переднього кінця нервової трубки і зачатків органів слуху і нюху. Ця стадія називається первинним перетинковим черепом, з нього розвивається дах черепа. Навколо переднього відділу спинної струни (хорди) утворюється скупчення мезенхіми, з якої формуються хрящові закладки, що дають початок основі черепа. Перетинкові і хрящові утворення черепа зливаються до кінця третього місяця внутріутробного життя, утворюючи мозковий відділ черепа. В кінці другого місяця в перетинковому даху черепа з'являються точки окостеніння на місці майбутніх лобових і тім'яних кісток. У хрящовій основі черепа перші

точки окостеніння з'являються в клиновидній кістці (на третьому місяці), а потім в гратчастій (на п'ятому місяці), в інших кістках ще пізніше. Залишком перетинкової стадії в черепі новонародженого є тім’ячка і прошарки сполучної тканини між окремими кістками даху черепа. Роль тім’ячок полягає у тому, що вони вирівнюють коливання внутрішньочерепного тиску. Найкрупніше тім’ячко — переднє, розташоване на місці з'єднання лобової кістки з тім'яними. Воно заростає до півтора років життя дитини. Менше по величині тім’ячко — заднє, знаходиться між потиличною кісткою і тім'яними, заростає до 1,5 — 2 місяців. Після народження зонами зростання даху черепа в довжину і ширину є шви черепа, а в області основи — хрящові прошарки між кістками. Товщина кісток збільшується за рахунок відкладення кісткової речовини на їх поверхні.

Лицьовий череп росте швидше, ніж мозковий. За весь період росту мозковий череп збільшується лише в 1,5 рази, а лицьовий — в 3 рази. Посилений ріст мозкового черепа відбувається в перші два роки життя, потім дещо сповільнюється і майже досягає рівня дорослого до 10 років. Основа черепа продовжує рости до 18 — 20 років.

Розвиток повітроносних пазух відбувається в основному після народження. Є думка, що вони мають аеродинамічну дію на вдихуване повітря, покращуючи його зіткнення з нюховими рецепторами, і виконують роль термоізоляторів, сприяючи збереженню постійної температури навколо рецепторів нюху, зору і слуху.

Шви черепа остаточно диференціюються до 20 років.

В кінці третього десятиліття відбувається окостеніння швів. У старечому віці у зв'язку з випаданням зубів відбувається атрофія альвеолярних відростків щелеп і зменшення лицьового відділу черепа, а також стоншування компактної речовини і розрідження губчастої. Тому в літньому віці часто мають місце переломи кісток, особливо в основі черепа.

6. Скелет кінцівок. Вплив фізичного виховання і спорту на будову і рухливість верхньої кінцівки. Особливості чоловічого і жіночого тазу. Суглоби і вигини стопи, їх значення. Плоскостопість. Вплив фізичного виховання і спорту на будову, розвиток і рухливість скелету нижньої кінцівки.

Загальна характеристика скелета кінцівок. Кінцівки хребетних виконують функцію опори і пересування. Вони розвинулися з плавників кистеперих риб і перетворилися в систему важелів, здатних до різноманітних рухів.

У будові кінцівок всіх наземних хребетних і людини можна відзначити схожі ознаки: багатоланковість, розчленована на промені, симетрію. Багатоланковість виражається у наявності декількох рухомо зв'язаних між собою частин, або ланок. У кожній кінцівці розрізняють пояс кінцівок і вільну кінцівку. Пояс є сполучною ланкою між вільними кінцівками і тулубом. Вільна кінцівка підрозділяється на проксимальную, середню і дистальну частини, яка, у свою чергу, ділиться на три відділи. Кількість кісткових елементів в ланках кінцівок збільшується в дистальному напрямі. Проксимальна ланка містить одну кістку, середня — дві, дистальна — багато дрібних кісток. Для дистальних відділів характерна розчленованість на промені. У людини вони мають п'ятипроменеву будову.

Симетрія кінцівок носить білатеральний характер. Рука і нога однієї частини тіла представляє дзеркальне відображення іншої. Проте симетрія у людини приблизна. Відхилення від симетрії у людини виражається в неоднаковому розвитку кісток і м'язів лівої і правої кінцівок. Для людини взагалі характерна перехресна асиметрія.

Скелет верхньої кінцівки. Верхня кінцівка людини в процесі історичного розвитку втратила функцію опори і перетворилася на орган праці, виконуючий багатоманітні тонкі рухи. Це істотно відобразилося на будові всіх її структур, у тому числі і скелета.

На відміну від передніх кінцівок чотириногих тварин, ланки верхньої кінцівки людини стали коротшими, тоншими, суглоби рухомішими.

Скелет верхньої кінцівки ділиться на скелет поясу верхньої кінцівки (плечового поясу) і скелет вільної верхньої кінцівки. У скелеті вільної верхньої кінцівки виділяють скелет плеча, скелет передпліччя і скелет кисті (мал. 13).

Кістки поясу верхньої кінцівки. До кісток поясу верхньої кінцівки відносяться лопатка і ключиця. Лопатка (рис. 14) розміщена на задній поверхні тулуба, на рівні другого – сьомого ребер. Вона відноситься до плоских кісток, має форму трикутника, основа якого повернута догори, а верхівка – донизу.

Мал.13. Кісткова основа верхньої кінцівки:

1-ключиця; 2-лопатка; 3-плечова кістка; 4-ліктьова кістка; 5-променева кістка; 6-кістки зап’ястя; 7-кістки п’ястка;

8-фаланги пальців.

У ній розрізняють три краї — медіальні, йдуть майже прямовисно і паралельно хребетному стовпу; верхній, має вирізку, і латеральний, звернений до пахвової западини, і три кути — нижній, потовщений, верхній гострий і латеральний, закінчується суглобовою западиною. Над суглобовою западиною лопатки знаходиться дзьобоподібний відросток. На лопатці розрізняють дві поверхні: задню і передню, або реброву. По задній поверхні лопатки проходить виступ — ость лопатки, який ділить її на дві ямки — надосну і підосну. Закінчується ость акроміоном. Відстань між акроміонами використовують при вимірюванні ширини плечей. Акроміон має суглобову поверхню для з'єднання з ключицею. Реброва поверхня лопатки увігнута і називається підлопатковою ямкою. У ямках розташовуються однойменні м'язи.

Мал.14. Лопатка: А-вигляд ззаду; Б-вигляд спереду; 1-хребтовий (медіальний ) край; 2-латеральний край; 3-верхній край; 4-нижній край; 5-медіальний кут;

6-латеральний кут; 7-ость лопатки; 8-надосна ямка; 9-підосна ямка;

10-акроміон; 11-суглобова западина; 12-дзьобоподібний відросток;13- вирізка лопатки; 14-підлопаткова ямка.

Ключиця знаходиться на передній поверхні тулуба, в його верхньому відділі. Вона має S-подібну форму, відноситься до трубчастих кісток, лежить безпосередньо під шкірою і легко промацується. Ключиця має тіло і два кінці — грудинний і акроміальний. Грудинний кінець потовщений і має суглобову поверхню для з'єднання з рукояткою грудини. Акроміальний кінець плоский, з невеликою суглобовою поверхнею для з'єднання з акроміоном.

Кістки вільної верхньої кінцівки. До кісток вільної верхньої кінцівки відносяться плечова кістка, що є кістковою основою плеча, променева і ліктьова кістки, що становлять кісткову основу передпліччя, і кістки кисті (мал. 15, 16).

Мал.15. Кістки плеча і передпліччя:

А-плечова кістка:1-головка; 2-анатомічна шийка; 3-великий горбик; 4-малий горбик; 5-міжгорбкова борозна; 6-хірургічна шийка; 7-дельтоподібна гористість; 8-тіло; 9-медіальний надвиросток;

10-латеральний надвиросток; 11-блок вертлуга; 12-головка вертлуга; 13-вінцева ямка;

Б-кістки передпліччя: а-променева кістка:

1-головка; 2-шийка; 3-тіло; 4-горбистість;

5-міжкістковий край; 6-шоловидний відросток;

7-ліктьова вирізка; б-ліктьова кістка: 1-ліктьовий відросток; 2-вінцевий відросток; 3-блоковидна вирізка; 4-променева вирізка; 5-горбистість;

6-тіло; 7-міжкістковий край; 8-шиловидний відросток; 9-головка.

Плечова кістка — довга трубчаста кістка, що має середню частину — тіло, або діафіз, і два кінці, або епіфізи, — проксимальний і дистальний. На проксимальному кінці розташована головка, що служить для з'єднання з суглобовою ямкою лопатки. Головка відокремлена від решти частини кістки вузькою борозною — анатомічною шийкою. Нижче за анатомічну шийку знаходяться великий і малий горбики, які переходять в гребені. До гребенів прикріпляються м'язи. Між горбиками і гребенями проходить міжгорбикова борозна, в якій розташовано сухожилля довгої головки двоголового м'яза плеча. Найбільш звужену ділянку плечової кістки, розташовану в місці переходу проксимального епіфіза в тіло, називають хірургічною шийкою. Саме в цьому місці найчастіше відбуваються переломи кістки.

На латеральній стороні діафіза знаходиться дельтовидна горбистість для прикріплення дельтовидного м'яза. Дистальний кінець плечової кістки потовщений і називається виростком. В області дистального епіфіза розташовуються дві ямки: вінцева — спереду і глибша ліктьова — ззаду. У ці ямки входять однойменні відростки ліктьової кістки. З боків виростка розташовані медіальний і латеральний надвиростки. До них прикріпляються м'язи і зв'язки. Позаду медіального надвиростка проходить борозна ліктьового нерва.

Променева кістка розташована з латеральної сторони передпліччя (з боку великого пальця кисті). Це довга трубчаста кістка, вона має тіло і два кінці — проксимальний і дистальний. Проксимальний кінець закінчується головкою з суглобовими поверхнями для з'єднання з плечовою і ліктьовою кістками. За головкою слідує шийка, під якою розташовується горбистість для прикріплення м'язів. Дистальний кінець променевої кістки розширений і має знизу суглобову поверхню для з'єднання з проксимальним рядом кісток зап'ястка, з медіальної сторони — вирізку для зчленовування з ліктьовою кісткою, а з латеральної сторони — латеральний шилоподібний відросток.

Мал.16. Кістки кисті: 1-човниковидна; 2-півмісяцева; 3-тригранна; 4-гороховидна; 5-багатокутна;

6-трапецієвидна; 7-головчаста; 8-гачковидна;

9-п’ясткові кістки (І-V); 10-проксимальна фаланга; 11-середня фаланга; 12-дистальна (нігтьова) фаланга.

Ліктьова кістка лежить з медіальної сторони передпліччя. Вона, як і променева кістка, складається з тіла, проксимального і дистального кінців. На відміну від променевої кістки тут розширений проксимальний кінець. На ньому розташовуються два відростки: вінцевий (передній) і ліктьовий (задній). Відростки обмежують блоковидну вирізку. В основі вінцевого відростка спереду знаходиться горбистість для прикріплення м'язів, з латеральної сторони — вирізка для з'єднання з головкою променевої кістки. Дистальний кінець ліктьової кістки утворює головку для з'єднання з суглобовим диском променево-зап’ясткового суглоба і з променевою кісткою. З медіальної сторони від головки ліктьової кістки відходить медіальний шилоподібний відросток.

Кістки кисті діляться на три відділи: кістки зап'ястка, кістки п’ястка і кістки пальців. Кісток зап'ястка вісім. Розташовуються вони в два ряди — проксимальний і дистальний. У кожному ряду лежить по чотири кістки. Перші три кістки проксимального ряду утворюють еліпсоподібну поверхню для з'єднання з променевою кісткою. Кістки зап'ястка не лежать в одній площині: з тильної сторони вони утворюють опуклість, з долонної — увігнутість. Увігнутість називають борозною зап'ястка. У ній проходять сухожилля м'язів — згиначів пальців.

Кістки п’ястка є короткими трубчастими кістками. Їх п'ять. Позначаються вони римськими цифрами (I—V), починаючи з великого пальця. У кожній п'ястковій кістці розрізняють основу, тіло і головку.

Кістки пальців називають фалангами. Так само як і кістки п’ястка, вони відносяться до коротких трубчастих кісток. У кожному пальці три фаланги: проксимальная, або основна, середня і дистальна, або нігтьова. Виключення складає перший палець, в якому всього дві фаланги. Окрім вказаних кісток, в кисті є ще сесамовидні кістки, розташовані в товщі сухожиль. Сесамовидні кістки збільшують плече сили прикріплених до них м'язів.

З'єднання кісток поясу верхньої кінцівки. Кістки поясу верхньої кінцівки з'єднуються між собою і з грудиною. Лопатка і ключиця з'єднуються один з одним за допомогою акроміально-ключичного суглоба, ключиця зчленовується з грудиною за допомогою грудинно-ключичного суглоба. Акроміалъно-ключичний суглоб утворений акроміоном лопатки і акроміальним кінцем ключиці. Він плоский, з обмеженим розмахом рухів, часто перетворюється в синхондроз. Укріплений суглоб дзьобоподібно-ключичною зв'язкою.

Мал.17. Суглоби верхньої кінцівки:А-грудинно-ключичний суглоб: 1-ключиця; 2-груднина;

3-суглобовий диск; 4-верхня камера суглоба;

5-нижня камера суглоба; 6-грудинно-ключична зв’язка; 7-реберно-ключична зв’язка;

8-міжключична зв’язка;

Б,В-плечовий суглоб зовні (Б) і в розпилі (В):

1-плечова кістка; 2-лопатка; 3-суглобова сумка; 4-акроміальний відросток; 5-дзьобоподібний відросток; 6-дзьобоподібно-акроміальна зв’язка; 7-дзьобоподібно-плечова зв’язка;

8-сухожилля довгої головки двоголового м’яза плеча; 9суглоюова порожнина плечового суглоба.

Грудинно-ключичниї суглоб (мал..17) утворений груднинним кінцем ключиці і ключичною вирізкою рукоятки груднини. Суглобові поверхні кісток, що з'єднуються, покриті не гіаліновим хрящем, а волокнистим, що забезпечує міцність з'єднання і амортизацію поштовхів. Формою суглоб сідловидний, по функції багатоосний, у зв'язку з наявністю в порожнині суглоба хрящового диска. Диск розділяє порожнину суглоба на дві камери і забезпечує в суглобі можливість руху навколо трьох осей: сагіттальної (вгору і вниз), вертикальної (вперед і назад), фронтальної (обертальні рухи ключиці). Грудинно-ключичний суглоб укріплений передньою і задньою грудинно-ключичними зв'язками, а також реброво-ключичною і міжключичною зв'язками. Лопатка має власні зв'язки, з яких найбільше функціональне значення має дзьобоподібно-акроміальна зв'язка. Ця зв'язка натягнута між відростками лопатки і утворює арку плечового суглоба, який обмежує відведення плеча і запобігає вислизанню головки плечової кістки з суглобової ямки лопатки при піднятті руки вище за горизонтальний рівень.

З'єднання кісток вільної верхньої кінцівки. З'єднання кісток вільної верхньої кінцівки утворюють два крупні суглоби — плечові і ліктьові.

Плечовий суглоб (мал..17) зв'язує плечову кістку, а через неї і всю руку з плечовим поясом. Утворений суглоб головкою плечової кістки і суглобовою ямкою лопатки. Сумка суглоба вільна, тонка. У чоловіків вона дещо товща, ніж у жінок. Зміцнюється сумка дзьобоподібно-плечовою зв'язкою. Міцність зв'язки невелика; найбільша межа міцності зв'язки спостерігається у віці 22 — 35 років. Суглоб зміцнюється головним чином м'язами. Площа суглобової ямки лопатки менше суглобової поверхні головки плечової кістки. Це забезпечує значний розмах рухів в суглобі, що важливо для функції руки як органу праці.

Плечовий суглоб — найрухоміший суглоб в тілі людини. Форма його куляста. Він має три осі обертання: фронтальну, сагітальну і вертикальну.

Навколо фронтальної осі можливе згинання і розгинання плеча (рух плеча вперед і назад), навколо сагітальної — відведення і приведення, навколо вертикальної — обертання плеча всередину (пронація) і назовні (супінація). Можливий також круговий рух плеча. З природного положення руки ці рухи невеликі. Розмах рухів можна збільшити або за рахунок підняття руки або за рахунок її відведення, що дуже важливо в таких видах спорту, як волейбол, баскетбол, теніс і ін. При згинанні плеча натягується задній відділ сумки суглоба; при розгинанні — передній; при відведенні — нижній; при пронації — верхній. Тому при падінні на кисть з супінованим плечем може розриватися передній відділ сумки суглоба і головка плечової кістки зміщується вперед і всередину під дзьобоподібний відросток лопатки. У разі падіння на кисть при відведеному плечі розривається звичайно нижній відділ сумки суглоба і головка плечової кістки зміщується донизу.

Мал..18. ліктьовий суглоб (А) і з’єднання кісток передпліччя (Б):

1-плечова кістка; 2-ліктьова кістка;

3-променева кістка; 4-блок виростка плечової кістки; 5-головка виростка;

6-медіальний надвиросток; 7-латеральний надвиросток; 8-ліктьова колатеральна зв’язка; 9-променева колатеральна зв’язка; 10-кільцева зв’язка променевої кістки;

11-променево-ліктьовий проксимальний суглоб; 12-плечо-ліктьовий суглоб;

13-плечо-променевий суглоб;

14-міжкісткова перетинка; 15-променево-ліктьовий дистальний суглоб.

Ліктьовий суглоб (мал..18) утворений суглобовими поверхнями плечової, ліктьової і променевої кісток, які укладені в загальну суглобову сумку. Ліктьовий суглоб складний. У ньому можна виділити три простих, різних за формою суглоби: плечоліктьовий — блоковидний, плечопроменевий — кулястий і проксимальний променеліктьовий — циліндровий. У суглобі дві осі обертання — фронтальна і вертикальна. Навколо фронтальної осі можливе згинання і розгинання, навколо вертикальної осі — супінація і пронація.

При пронації променева кістка перехрещується з ліктьовою, при супінації ці кістки розташовуються паралельно. Сумка суглоба спереду і ззаду тонка, з боків потовщена і укріплена бічними, або колатеральними, зв'язками — променевої і ліктьової. Навколо шийки і головки променевої кістки розташовується кільцева зв'язка променевої кістки. Колатеральні зв'язки не допускають зсуву кісток передпліччя в сторони.

Міцність зв'язок ліктьового суглоба достатньо велика. При надмірних навантаженнях кільцева зв'язка звичайно розривається оддалік місця фіксації, а бічні зв'язки відриваються від місць прикріплення їх до кісток. Розмах рухів в ліктьовому суглобі залежить від віку. Найменша дуга блоку плечової кістки і блоковидної вирізки ліктьової кістки у новонароджених. У віці 7 —13 років найбільша невідповідність поверхонь, що зчленовуються, а отже, і найбільша рухливість в суглобі. У віці 20—35 років згинально-розгинальні рухи стабілізуються, а в старечому віці їх розмах зменшується.

З'єднання кісток передпліччя. Кістки передпліччя з'єднуються між собою за допомогою променеліктьових суглобів (проксимального і дистального) і міжкісткової перетинки, а з кистю за допомогою промене-зап’ясткового суглоба (мал. 19).

Мал..19. Сполучення кісток кисті: 1-променева кістка; 2-ліктьова кістка; 3-проксимальний ряд кісток зап’ястка; 4-дистальний ряд кісток зап’ястка; 5-основи п’ясткових кісток;

6-суглобовий диск; 7-промене-зап’ястковий суглоб; 8-середньозап’ястковий суглоб;

9-зап’ястково-п’ясткові суглоби; 10-променева колатеральна зв’язка; 11-ліктьова колатеральна зв’язка.

Променеліктьові суглоби утворені суглобовими поверхнями променевої і ліктьової кісток. Обидва вони циліндрової форми, відносяться до комбінованих суглобів, оскільки функціонують одночасно. Мають одну вертикальну вісь обертання, навколо якої і здійснюються пронація і супінація передпліччя. Проксимальний променеліктьовий суглоб укладений в загальну сумку ліктьового суглоба; дистальний променеліктьовий суглоб самостійний.

Міжкісткова перетинка передпліччя сполучає променеву і ліктьову кістки на всьому протязі. Вона перешкоджає розходженню кісток передпліччя при дії ваги на кисть.

Променево-зап’ястковий суглоб утворений променевою кісткою і першим рядом кісток зап'ястка (окрім гороховидної). Ліктьова кістка до порожнини суглоба не доходить і відокремлена від неї хрящовим диском. Формою суглоб еліпсовидний, має дві осі обертання — фронтальну і сагітальну. Навколо фронтальної осі можливі згинання кисті (кут між кистю і передпліччям зменшується) і її розгинання. Навколо сагітальної осі можливе приведення кисті (рух у бік малого пальця кисті) і відведення у бік великого пальця кисті.

Променево-зап’ястковий суглоб укріплений колатеральними (бічними) зв'язками і зв'язками, які зміцнюють його з долонної і тильної сторін.

З'єднання кісток кисті. З'єднання кісток кисті досить численні, що пов'язане з чіткими, швидкими і висококоординованими рухами, здійснюваними кистю.

Розрізняють з’єднання між окремими кістками зап’ястя – міжзап’ясткові суглоби, між проксимальним і дистальним рядом кісток зап’ястка – середньозап’ястковий суглоб, між дистальним рядом кісток зап’ястка і основами п’ясткових кісток – зап’ястково-п’ясткові суглоби. Між головками п’ясткових кісток і проксимальними фалангами пальців утворюються п’ястково-фалангові суглоби, а між фалангами пальців – міжфалангові суглоби (мал..19).

Зап’ястково-п’ясткові суглоби плоскі за формою, малорухомі. Виключення складає зап’ястково-п’ястковий суглоб першого пальця, який утворений першою п’ястковою кісткою і першою кісткою другого ряду зап’ястка. Цей суглоб сідловидний. Він має дві осі обертання – фронтальну, навколо якої здійснюється згинання і розгинання великого пальця кисті, і сагітальну, навколо якої здійснюється приведення і відведення пальця. Сідловидний суглоб першого пальця збільшує специфічну для людини рухливість першого пальця.

П’ястково-фалангові суглоби шаровидної форми, мають три осі обертання – фронтальну, сагітальну і вертикальну. Навколо фронтальної осі можливе згинання і розгинання пальців; навколо сагітальної – відведення (від середнього) і приведення пальців; навколо вертикальної осі рухів немає. Це обумовлено відсутністю відповідних м’язів. Але вони можуть відбуватися пасивно, при дії зовнішніх сил.

Між фалангові суглоби мають блоковидну форму, рухи можливі лише навколо фронтальної осі – згинання і розгинання.

Рука людини має найбільшу амплітуду рухів. Звільнення руки від опорної функції відіграло вирішальну роль в процесі еволюції людини. Ф.Енгельс у роботі «Діалектика природи» писав, що якщо після тисячолітніх спроб відбулась все-таки диференціація руки від ноги і встановилося прямоходіння, то людини виокремилася із світу тварин. Завдяки великій рухливості у з’єднаннях верхньої кінцівки людина отримала можливість вільно рухати всією кінцівкою особливо кистями рук, що надзвичайно важливе при виконанні трудових процесів, спортивних рухів.

Розвиток і вікові особливості скелета верхньої кінцівки. Зачатки верхньої кінцівки з'являються на п'ятому тижні ембріонального розвитку. Спочатку утворюється зачаток кисті, потім формується плечова кістка і кістки передпліччя. На сьомому тижні стають видно зачатки пальців. На восьмому тижні починається утворення хрящових закладок кісток. Хрящові закладки також раніше всього з'являються в кістках кисті, потім в кістках передпліччя і пізніше в плечовій кістці. При своєму розвитку всі кістки верхньої кінцівки проходять хрящову стадію. Виняток становить ключиця, яка розвивається на сполучнотканинній основі. Раніше всього точка окостеніння з'являється в ключиці (шостий тиждень внутріутробного розвитку). На восьмому тижні закладаються точки окостеніння в діафізах плечової, променевої і ліктьової кісток, в тілі лопатки, дистальних фалангах кисті. На початку третього місяця відбувається окостеніння діафізів п'ясткових кісток, проксимальних і середніх фаланг.

На першому році життя точки окостеніння виникають в дзьобоподібному відростку лопатки, головці плечової кістки. У подальші роки костеніють малий (2 — 3 роки) і великий (4—5 років) горбики, медіальний (8 —11 років) і латеральний (9—13 років) надвиростки. Епіфізи ліктьової і променевої кісток костеніють в 4—6 років. У кістках кисті точки окостеніння з'являються на 2-у і 3-у році життя.

Додаткові точки окостеніння закладаються в пізнішому періоді: у грудинному кінці ключиці — в 16 —18 років, в суглобовій ямці і відростках лопатки — в 11 —18 років, в латеральному надвиростку плечової і шилоподібному відростку променевої кістки — в 14—15 років. Після 15 років відбувається зрощення діафізів і епіфізів. У кисті раніше всього наступає зрощення тіла і основи першої п'ясткової кістки (у 15 —16 років у дівчаток і в 16 —18 років у хлопчиків). У 14—19 років зростаються утворення в дистальному епіфізі плечової кістки. Процес окостеніння всіх утворень верхньої кінцівки, як і інших частин скелета, завершується в 19—25 років.

Верхні кінцівки ростуть нерівномірно в різні вікові періоди і в різних відділах. Найшвидше подовження кінцівок відбувається в 4 — 5 років, дистальні відділи кінцівок ростуть швидше проксимальних.

Старіння скелета кінцівок у різних людей наступає в різні вікові періоди.

С келет нижньої кінцівки. Скелет нижньої кінцівки, подібно скелету верхньої, розділяється на скелет поясу нижньої кінцівки — тазовий пояс і скелет вільної нижньої кінцівки, що складається із стегна, гомілки і стопи (мал. 20).

Мал..20. Кісткова основа нижньої кінцівки: 1-тазова кістка;

2-стегнова кістка; 3- надколінник; 4-великогомілкова кістка;

5-малогомілкова кістка; 6-кістки передплесна; 7-кістки плесна; 8-фаланги пальців.

Кістки поясу нижньої кінцівки. Кісткову основу поясу нижньої кінцівки складає тазова кістка (мал. 21) яка до 12—14-річного віку складається з трьох кісток: клубової, лобкової і сідничої, сполучених між собою за допомогою хряща, які потім зростаються в одну монолітну кістку. Орієнтиром для визначення частин тазової кістки служить вертлужна западина. Вгорі від вертлужной западини розташована клубова кістка, попереду - лобкова, внизу — сіднича.

М ал..21. Тазова кістка:

А-вигляд ззовні; Б-вигляд зсередини; 1-клубова кістка; 2-лобкова кістка; 3-сіднична кістка; 4-вертлужна ямка;

5-тіло клубової кістки;

6-крило; 7-клубовидний гребінь; 8-верхня передня клубова ость; 9-нижня передня клубова ость;

10-верхня задня клубова ость; 11- нижня задня клубова ость; 12- клубова ямка; 13- клубова гористість; 14- вушко подібна поверхня; 15- верхня гілка лобкової кістки; 16-нижня гілка лобкової кістки; 17-тіло лобкової кістки; 18-тіло сідничної кістки; 19-гілка сідничної кістки;

20-сідничний горб; 21-сіднична ость; 22-велика сіднична вирізка; 23-мала сіднична вирізка; 24-затульний отвір; 25-поверхня симфіза.

Клубова кістка, найкрупніша, має потовщену частину — тіло, яке бере участь в утворенні вертлужної западини, і крило широку плоску пластинку, що закінчується вгорі клубовим гребенем. Спереду клубовий гребінь має добре обкреслений виступ — верхня передня клубова ость, нижче якого розташована нижня передня клубова ость. Ззаду в області гребеня також є два виступи — верхня задня і нижня задня клубові ості, які служать для прикріплення сухожиль м'язів. Передня поверхня крила має поглиблення - клубову ямку, позаду якої розташована вушкоподібна поверхня для з'єднання з крижами. На зовнішній (сідниці) поверхні крила є шорсткі лінії сідниць — слід від м'язів сідниць , що фіксуються тут .

Лобкова кістка має потовщену частину тіло, яке бере участь в утворенні вертлужной западини. Від тіла вперед відходить верхня гілка, яка переходить у нижню гілку. На місці з'єднання цих гілок утворюється шорстка поверхня, яка з аналогічної поверхнею однойменної кістки іншої сторони утворює лобковий симфіз.

Сіднича кістка своєю потовщеною частиною тілом, утворює задньо-нижню частину вертлужной западини. Від тіла кістки вниз відходить гілка сідничої кістки, на якій є виступ -— сідничий горб. Сіднича кістка, з'єднуючись з лобковою кісткою, обмежує затульний отвір.

Кістки вільної нижньої кінцівки. До кісток вільної нижньої кінцівки відносяться стегнова кістка, що є кістковою основою стегна, надколінник, що відноситься до сесамовидних кісток, великогомылкова і малогомілкова кістки, які складають кісткову основу гомілки, і кістки стопи (мал. 22, 23).

Стегнова кістка (мал. 22) — найдовша кістка в скелеті людини, у дорослого вона складає 1/4 довжини тіла. Кістка трубчаста, має тіло і два (проксимальний і дистальний) епіфізи.

М ал.22. Кістки стегна і гомілки: А,Б-стегнова кістка (А-вигляд спереду; Б-вигляд ззаду):

1-тіло; 2-головка; 3-шийка; 4-великий вертлюг; 5-малий вертлюг; 6-шереховата лінія стегна;

7-сіднична гористість; 8-медіальний виросток; 9-латеральний виросток; 10-медіальний надвиросток; 11-латеральний надвиросток;

12-міжвиросткова ямка.

В-кістки гомілки: а-великогомілкова кістка:

1-тіло; 2-медіальний виросток; 3-латеральний виросток; 4-міжвиросткове підвищення;

5-горбистість великогомілкової кістки;

6-передній край; 7-медіальна кісточка;

8-малогомілкова вирізка; б-малогомілкова кістка: 1-тіло; 2-головка; 3-латеральна кісточка.

Тіло кістки циліндричної форми. Передня поверхня його гладка, опукла; задня — увігнута, з шорсткою лінією, до якої прикріплюються м'язи, що приводять стегно.

На проксимальному епіфізі кістки знаходиться кулястої форми головка з суглобовою поверхнею для з'єднання з вертлужной западиною. За головкою розташована шийка. У місця з'єднання шийки кістки з тілом є два виступи: великий вертлюг, що є як би верхнім кінцем тіла кістки, і малий вертлюг, розташований дещо донизу і медіально.

Дистальний епіфіз потовщений, розширений і міжвиростковою ямкою розділений на два виростки: більший — медіальний виросток і менший — латеральний виросток. Обидва виростки мають суглобові поверхні для з'єднання з великогомілковою кісткою і надколінником. Вище за виростки розташовані надвиростки: медіальний і латеральний для прикріплення колатеральних зв'язок колінного суглоба.

Надколінник — це округла, сплюснута кістка, що розвинулася в сухожиллі чотириголового м'яза стегна. Вона виконує захисну функцію і збільшує плече сили цього м'яза.

Великогомілкова кістка знаходиться з медіальної сторони гомілки. Це друга за величиною кістка скелета; вона найміцніша, витримує навантаження до 1500 кг. Верхній епіфіз цієї кістці потовщений, має два виростки - медіальні і латеральні — з суглобовими поверхнями, розділеними міжвиростковим підвищенням, до якого фіксуються хрестоподібні зв'язки колінного суглоба. Суглобова поверхня на латеральному виростку служить для з'єднання з головкою малогомілкової кістки. Тіло кістки тригранної форми. Передній гострий край починається від великогомілкової горбистості і відділяє медіальну поверхню від латеральної. Медіальна поверхня рівна, гладка, добре промацується під шкірою. Дистальний кінець

великогомілкової кістки звужений, з медіальної сторони має виступ — медіальну кісточку, знизу — суглобову поверхню для з'єднання з таранною кісткою.

Малогомілкова кістка розташована на гомілці з латеральної сторони. Верхній епіфіз закінчується головкою, яка з'єднується з латеральним виростком великогомілкової кістки. Тіло кістки тонке, неправильної форми, майже цілком закрите м'язами. Дистальний кінець кістки витягнутий і утворює латеральну кісточку з суглобовою поверхнею для з'єднання з таранною кісткою.

У кістках стопи (мал. 23) розрізняють кістки передплесна, кістки плесна і кістки пальців. Кістки передплесна більш масивні, ніж кістки зап'ястка.

Мал.23. Кістки стопи:

1-п’яткова; 2-таранна; 3-човниковидна; 4-кубовидна;

5-клиновидні; 6-кістки плесна; 7-проксимальні фаланги;

8-середні фаланги; 9-нігтьові фаланги.

Передплесно займає майже половину довжини стопи, пальці ж стопи, навпаки, значно коротші, їх фаланги часто зростаються між собою. Стопа, на відміну від кисті, з'єднується з гомілкою майже під прямим кутом, кисть же є як би продовженням передпліччя, крім того, з гомілкою з'єднується лише одна кістка передплесна, тоді як з передпліччям з'єднуються три кістки зап'ястка.

Кісток передплесна сім: п'яткова, таранна, човноподібна, кубовидна і три клиновидних.

П’яткова кістка — найкрупніша з кісток передплесна — розташована в задньому відділі стопи. Вона має добре виражений горб п’яткової кістки. Найбільш виступаюча назад точка на цьому горбі називається п’ятковою точкою і використовується при вимірюванні довжини стопи. Зверху п’яткова кістка має суглобові поверхні для з'єднання з таранною і човноподібною кістками.

Таранна кістка розташована зверху п'яткової. Вона складається з тіла і головки. Верхня частина тіла, що має форму блоку, з'єднується з кістками гомілки. Суглобова поверхня головки з'єднується з човноподібною кісткою.

Човноподібна кістка своєю увігнутою поверхнею примикає спереду до головки таранної кістки, а до опуклої її поверхні приєднуються клиновидні кістки. По напряму донизу човноподібна кістка має горбистість, яка служить для вимірювання висоти медіальної частини подовжнього зведення стопи.

Кубовидна кістка займає латеральну частину передплесна, задня її поверхня з'єднується з п’ятковою кісткою, а передня — з основою четвертої і п'ятої плеснових кісток.

Клиновидних кісток три: медіальна, проміжна і латеральна. З одного боку вони з'єднуються з човноподібною кісткою, а з іншого — з основами перших трьох плеснових кісток.

Кісток плесна п'ять (рахунок від великого пальця стопи). Вони трубчасті, мають основу, тіло і головку. Основи плеснових кісток з'єднуються з кістками передплесна, а головки — з проксимальними фалангами пальців стопи.

Кістки пальців стопи називаються фалангами. Великий палець стопи має дві фаланги: проксимальну і дистальну; інші — по три фаланги: проксимальную, середню і дистальну.

З'єднання кісток поясу нижньої кінцівки. Кістки поясу нижньої кінцівки спереду з'єднуються між собою за допомогою лобкового симфіза, а ззаду з крижами — крижово-клубовими суглобами.

Лобковий симфіз є напівсуглобом, який утворений лобковими кістками, що з'єднуються за допомогою хряща, і має всередині невелику порожнину. Зверху лобковий симфіз укріплений верхньою лобковою зв'язкою, а знизу — дугоподібною зв'язкою.

Латеральніше лобкового симфізу розташовується затульний отвір, затягнений затульною перетинкою.

Крижово-клубовий суглоб утворений вушковидними поверхнями клубової кістки і крижів. Суглоб простий, плоскої форми.

Суглобові поверхні покриті не гіаліновим, а волокнистим хрящем, що збільшує міцність з'єднання. Суглоб укріплений міцними крижово-клубовими зв’язками. Рухливість у ньому обмежена до5-7⁰.

Права і ліва тазові кістки, крижові і куприкові кістки разом із зв’язковим апаратом утворюють кісткове кільце – таз. Розрізняють великий таз і малий таз. Межею між ними є верхні гілки лобкових кісток, дугоподібні лінії на клубових кістках і виступ крижів (найбільш виступаюча частина).

Великий таз значно ширший, ніж малий, і з черевною порожниною утворює одне ціле. Малий таз являє собою кістковий канал, звужений донизу. При вертикальному положенні тіла таз розміщується похило, створюючи велику опорну поверхню для внутрішніх органів. У жінок нахил тазу більший, ніж у чоловіків, у новонароджених більше , ніж у дорослих. При положенні сидячи нахил тазу менший. Чоловічий таз вужчий і вищий, а жіночий – ширший і коротший, що має важливе значення під час пологів. Вважається що всі розміри тазу (зовнішні і ,особливо, внутрішні) у жінок на 1,5 – 2 см більші, ніж у чоловіків. Статеві відмінності тазу починають проявлятися після 10-11 років.

Сполучення кісток вільної нижньої кінцівки. Кістки нижньої кінцівки утворюють два крупних суглоби: тазостегновий (кульшовий) і колінний.

Тазостегновий суглоб ( мал..24) сполучає вільну нижню кінцівку з тазовим поясом. Він утворений головкою стегнової кістки і вертлюжною заглибиною тазової кістки, до кісткового краю якої прикріплюється хрящова губа, яка поглиблює цю заглибину.

М ал.24. Суглоби нижньої кінцівки:

А-тазостегновий суглоб: 1-вертлюжна заглибина; 2-головка стегнової кістки; 3-зв’язка головки стегна; 4-лобково-стегнова зв’язка; 5-колова зона; 6-вертлюжна губа.

Б-колінний суглоб: 1-стегнова кістка;

2-великогомілкова кістка; 3-малогомілкова кістка; 4-медіальний меніск; 5-латеральний меніск;

6-великогомілкова колатеральна зв’язка;

7-малогомілкова колатеральна зв’язка; 8-передня хрестоподібна зв’язка; 9-задня хрестоподібна зв’язка; 10-поперечна зв’язка коліна; 11-зв’язка наколінника; 12-надколінник; 13-міжгомілковий суглоб; 14-міжкісткова перетинка.

Суглоб простий, конгруентний, кривизна суглобової поверхні головки стегна майже відповідає кривизні вертлюжної западини, що зменшує амплітуду рухів у цьому суглобі. Суглоб шаровидної форми, має три взаємно перпендикулярні осі обертання: фронтальну, сагітальну і вертикальну. Навколо фронтальної осі відбувається згинання (рух стегна вперед) і розгинання (рух стегна назад); навколо сагітальної – відведення (рух стегна назовні) і приведення (зворотній рух); навколо вертикальної – супінація (обертання стегна назовні) і пронація ( обертання стегна досередини). У цьому суглобі можлива і циркумдукція – колові рухи.

Суглобова капсула дуже міцна, укріплена трьома міцними зв’язками: клубово-стегновою, сіднично-стегновою, лобково-стегновою. Клубово-стегнова зв’язка розміщена на передній стороні суглоба. Вона гальмує розгинання стегна і його пронацію. При стоянні ця зв’язка запобігає нахилу тулуба вперед, під час ходьби – відхиленню таза в сторону вільної ноги. Сіднично-стегнова зв’язка іде від сідничної кістки до стегна. Вона може гальмувати приведення і пронацію стегна. Лобково-стегнова зв’язка гальмує відведення і супінацію стегна. У цьому суглобі є ще колова зона і зв’язка головки стегна, розміщена всередині суглоба. Колова зона залягає в сумці суглоба і подібно кільцю охоплює шийку стегна.

Зв'язка головки стегна йде від головки стегна до вертлюжної ямки тазової кістки. Вона містить судини і нерви, а також жирові включення. Ця зв'язка забезпечує кровопостачання головки стегна, розподіл синовіальної рідини в суглобі, виконує функцію амортизації при ходьбі, бігу, стрибках і, нарешті, укріплює суглоб при стоянні на одній нозі. Ступінь згинання стегна залежить від положення гомілки: якщо остання зігнута в колінному суглобі, то стегно можна зігнути в більшій мірі, ніж при розігнутому положенні гомілки, коли натягнення задньої групи м'язів стегна може гальмувати цей рух.

Відведення стегна залежить від розташування великого вертлюга. Якщо стегно супіновано, то великий вертлюг при відведенні не упирається у верхній край вертлюжної западини і рух не гальмується. Якщо ж стегно знаходиться в звичному положенні, то великий вертлюг може обмежувати цей рух.

Колінний суглоб (мал..24) утворений суглобовими поверхнями дистального епіфіза стегна, проксимального епіфіза великогомілкової кістки і надколінника. Суглоб складний, малоконгруентний. Конгруентність суглобових поверхонь збільшується за рахунок хрящеподібних утворень, що знаходяться всередині суглоба, — медіального і латерального менісків. Вони мають приблизно півмісяцеву форму. Зовнішній потовщений край їх зрощений з суглобовою сумкою; внутрішній – гострий, вільний. Верхня поверхня меніска увігнута відповідно сильній опуклості виростків стегнової кістки; нижня майже плоска, прилежить до великогомілкової кістки. Своїми кінцями меніски прикріплені до великогомілкової кістки у області міжвиросткового підвищення. Меніски, крім того, є еластичними прокладками, що виконують функцію амортизації.

Капсула колінного суглоба укріплена з боків колатеральними зв'язками — медіальної і латеральної, ззаду — косою підколінною зв'язкою. Спереду суглоб захищений надколінником, вниз від якого до горбистості великогомілкової кістки йде зв'язка надколінника, що є продовженням сухожилля чотириголового м'яза стегна. Усередині суглоба є ще хрестоподібні зв'язки (передня і задня). Синовіальна оболонка усередині суглоба утворює багато виростів, що збільшує його конгруентність. Колінний суглоб є блоковидно-кулястим суглобом. Рухи в ньому можливі навколо двох осей обертання: навколо поперечної — згинання (рух гомілки назад) і розгинання (рух гомілки вперед); навколо вертикальної — пронація (ротація гомілки всередину) і супінація (ротація гомілки назовні).

При згинанні гомілки колатеральні зв'язки розслабляються, у зв'язку з чим стає можливою ротація гомілки, а при розгинанні — натягаються, гальмуючи ці рухи.

При звичному стоянні колатеральні зв'язки укріплюють стегнову і великогомілкову кістки, що з'єднуються між собою.

Хрестоподібні зв'язки гальмують згинально-розгинальні і пронаторно-супінаторні рухи. Якщо розмах рухів виходить за межі можливого, то зв'язки можуть розриватися, що особливо часто має місце у футболістів, баскетболістів і метальників.

Кістки гомілки в проксимальном відділі з'єднуються між собою за допомогою суглоба плоскої форми. Діафізи кісток зв'язані міжкістковою перетинкою — міцною фіброзною пластинкою, що розмежовує передню і задню групи м'язів гомілки. Дистальні епіфізи кісток з'єднуються між собою за допомогою щільної волоконної сполучної тканини.

Гомілка із стопою з'єднуються через гомілковостопний суглоб (мал. 25). Гомілковостопний суглоб утворений суглобовими поверхнями дистальних епіфізів кісток гомілки і блоку таранної кістки. Капсула суглоба спереду і з заду тонка і вільна, з боків підкріплюється зв'язками. З медіальної сторони суглоба розташована дельтовидна зв'язка, що йде від медіальної кісточки у вигляді віяла до кісток стопи. З латеральної сторони добре окреслені три пучки: таранно-мало-гомілкові зв'язки (передня і задня) і п’ятково-малогомілкова зв'язка.

Мал.25. Проекція суглобів стопи на її тильну поверхню:

1-великогомілкова кістка; 2-малогомілкова кістка; 3-таранна кістка; 4-п’яткова кістка; 5-кубовидна кістка; 6-клиновидні кістки; 7-кістки плесна; 8-фаланги пальців;

9-гомілковостопний суглоб; 10,11-поперечний суглоб передплесна; 12-передплесно-плеснові суглоби; 13-плеснефагангові суглоби; 14-міжфалангові суглоби.

Формою суглоб блоковидний, з однією поперечною віссю обертання, навколо якої можливе згинання стопи (рух у бік підошви) і її розгинання (рух в тильну сторону). У зв'язку з тим, що діаметр блоку таранної кістки спереду ширший, ніж ззаду, у міру згинання з'являється

можливість відведення і приведення стопи навколо вертикальної осі обертання. Відведення стопи гальмується дельтовидною зв'язкою, а приведення — п'ятково-малогомілковою.

З'єднання між кістками в стопі, як і в кисті, численні.

Підтаранний суглоб, що складається з суглобів таранно-п'яткового і таранно-пятково-човноподібного, забезпечує стопі можливість руху навколо передньозадньої осі — пронацію і супінацію. При пронації медіальний край стопи опускається, а латеральний підіймається, при супінації, навпаки, опускається латеральний край стопи, а підіймається медіальний. При надмірній пронації може бути розрив або розтягування дельтовидної, а при надмірній супінації — п'ятково-малогомілкової зв'язки.

Міжпередплесневі суглоби знаходяться між окремими кістками передплесна. Вони плоскої форми, малорухливі, укріплені з тильної і підошовної сторони стопи міцними зв'язками, з яких найміцніша — підошовна, що йде від п’яткової кістки до основи плеснових кісток.

Передплесно-плеснові суглоби, розташовані між кістками передплесна і основами плеснових кісток, а також міжплеснові суглоби, що знаходяться між однойменними кістками, плоскі, з малою рухливістю.

Плеснефалангові суглоби утворюються між головками плеснових кісток і основами проксимальних фаланг, мають кулясту форму, але рухи в них відбуваються навколо поперечної осі — згинання і розгинання. Зв'язки колатеральні і поперечні (у числі чотирьох між головками плеснових кісток).

Міжфалангові суглоби знаходяться між окремими фалангами пальців. Вони блоковидної форми, укріплені колатеральними зв'язками, з однією поперечною віссю обертання, навколо якої можливе згинання і розгинання. Рухливість в цих суглобах невелика, часто окремі фаланги зростаються між собою.

Функціональна характеристика стопи. Специфіка з'єднань стопи, мала рухливість в них, наявність міцних зв'язок дозволяють розглядати стопу як цілісне утворення. Стопа при різних положеннях і рухах людини виконує опорну, ресорну і локомоторну функції. У зв'язку з опорною функцією кістки передплесна більш масивні в порівнянні з кістками зап'ястка. Ресорна функція стопи пов'язана з наявністю в ній зведень (арок). Розрізняють поздовжнє і поперечне зведення стопи.

Поздовжнє зведення, у свою чергу, поділяється на медіальну (ресорну) і латеральну (опорну) частини.

Ресорна частина поздовжнього зведення стопи утворена п'ятковою, таранною, човноподібною, трьома клиновидними і трьома плесновими кістками. Висота її від опорної поверхні до човноподібної горбистої досягає 5 — 7 см. Опорна частина поздовжнього зведення стопи утворена п'ятковою, кубовидною і двома плесновими кістками, висота її близько 2 см. Задньою точкою опори поздовжнього зведення є п’яткова кістка , а передньої — головки плеснових кісток.

Поперечне зведення стопи утворене кубовидною, трьома клиновидними кістками і основами плеснових кісток. Це зведення добре помітне з тильної сторони стопи.

Зміцнення зведень стопи здійснюють зв'язки і м'язи. Зменшення висоти зведень веде до сплющення або утворенню плоскої стопи, ресорні властивості якої різко обмежені. Тривале стояння або ходьба при плоскій стопі можуть приводити до появи болі в області стопи і в м'язах гомілки (мал. 26). Основним чинником, які запобігають виникненню плоскостопості, є фізичні вправи, заняття плаванням, гімнастикою.

Мал.26. Відбитки стоп: 1- сильно розвинутий вигин; 2,3-нормально розвинений вигин; 4-плоска стопа.

Локомоторна функція стопи пов'язана з тим, що при ходьбі, бігу, стрибках стопа забезпечує відштовхування від опорної поверхні, сприяючи переміщенню тіла.

Розвиток і вікові особливості скелета нижньої кінцівки. Зачатки нижньої кінцівки з'являються в кінці третього тижня внутріутробного розвитку у вигляді невеликих виступів типу плавників риб із ущільнення мезенхіми, розташованого в області поперекового відділу хребетного стовпа. Первинний лопатеподібний зачаток кінцівки відповідає в основному дистальному відділу стопи. У подальшому розвитку зачаток кінцівки подовжується, з'являється розчленовування його на відділи: проксимальний, який відповідає поясу нижньої кінцівки, і дистальний.

Розчленовування зачатка кінцівки на стегно, гомілку і стопу відбувається протягом другого місяця внутріутробного розвитку. Кістки нижньої кінцівки, так само як і кістки верхньої кінцівки, проходять три стадії розвитку: сполучнотканинну, хрящову і кісткову.

До шостого — восьмого тижнів внутріутробного розвитку закладки кісток нижньої кінцівки є хрящовими утвореннями. Потім в хрящових моделях, що мало нагадують за формою кістки нижньої кінцівки, з'являються точки окостеніння. Раніше всього (на шостому тижні) з'являються точки окостеніння в стегновій і п'ятковый кістках, потім (на восьмому тижні) в кістках гомілки і нарешті (на дев'ятому тижні) в клубовій кістці. На третьому місяці з'являються точки окостеніння в кістках плесна і фалангах пальців.

Після народження значна частина тазової кістки складається з хряща. Злиття клубової, сідничої і лобкової кісток відбувається в 12—14 років, у дівчаток раніше, ніж у хлопчиків. Клубовий гребінь, клубові ості і сідничий горб зростаються з тазовою кісткою лише до 20—25 років. Зрощення верхнього епіфіза з тілом стегнової кістки завершується до 18— 20 років, а нижнього епіфіза з тілом тієї ж кістки до 20 — 24 років.

На 20—24-у році відбувається зрощення верхнього епіфіза великогомілкової кістці з діафізом, а на 18-у році — нижнього епіфіза з діафізом. Злиття верхнього і нижнього епіфізів малогомілкової кістки відбувається до 20— 24 років.

У кістках передплесна після народження є вже три точки окостеніння: в п’ятковій, таранній і кубовидній кістках. Послідовність окостеніння кісток передплесна наступна: на першому році костеніє третя клиновидна, на третьому — перша, на 4 — 5-у році — друга клиновидна і човноподібна кістки. Додаткова точка окостеніння для майбутнього п’яткового горба з'являється на 9—10-у році життя, злиття його з тілом кістки відбувається в 15 —16 років. У плеснових кістках у фалангах пальців епіфізи з'єднуються з діафізамі до періоду статевої зрілості.

У зв'язку з неоднаковим настанням часу зрощення кісток нижньої кінцівки зростання її ланок неоднакове. Кістки тазу відстають в своєму розвитку від кісток плечового поясу. У новонародженого таз розташований високо, формою нагадує вузьку лійку, крила клубових кісток майже не розходяться, сагітальний розмір порожнини тазу переважає над поперечним. У перші три роки відбувається інтенсивний ріст тазу і він набуває більш горизонтального положення. Вертлюжна западина тазової кістки новонароджених мала, що обумовлює у них підвищену рухливість в тазостегновому суглобі.

Стопа у новонароджених знаходиться в напівсупінованому положенні. Зведення стопи формуються після перших двох років життя.

У новонароджених нижні кінцівки в порівнянні з верхніми коротші. Надалі ріст нижніх кінцівок стає швидшим за ріст верхніх і вони стають довші. Найбільша швидкість росту нижніх кінцівок відмічена у хлопчиків в 12 —15 років, збільшення довжини гомілки і стопи в 12 — 14 років. У дівчаток збільшення довжини ноги відбувається у віці 13 —14 років, стегна в 13 років, гомілки в 13 —16 років, стопи в 14 років.

До старості відбувається нахил тазу назад, що зменшує опору для внутрішніх органів. Краї суглобових западин сідничих і лобкових кісток стоншуються, стають шорсткими, нерівними. Головка стегнової кістки сплющується, кут між шийкою і тілом стегна зменшується, спостерігається стоншування компактної речовини і розрідження губчастої речовини. По краях суглобових поверхонь з'являються краєві кісткові розростання, сухожилля м'язів і зв'язки в місцях прикріплення до кісток костеніють, зведення стопи сплющуються, кістки стопи деформуються, часто з'являються шпори на п’ятковій кістці. Змінюється і хімічний склад кісток, що є причиною частих переломів кісток у людей літнього віку. У жінок ці зміни наступають раніше, ніж у чоловіків. Фізичні вправи сповільнюють процеси старіння кісток.

Література: 1. К.Т.Титова, А.А.Гладышева «Анатомия человека».Москва

«Просвещение», 1985, стор. 31-82