Модуль 3. Вчення про нутрощі (спланхнологія).

Тема 1. Загальна характеристика внутрішніх органів. Травна система. План.

1.Загальна характеристика внутрішніх органів.

2. Вплив фізичних вправ на внутрішні органи.

3. Травний канал.

4. Травні залози.

5. Черевна порожнина і очеревина.

1.Загальна характеристика внутрішніх органів.

Внутрішніми органами називають органи, розташовані в порожнинах тіла, — грудної, черевної і тазової. Невелика частина органів знаходиться у області голови і шиї. До внутрішніх органів відносять травну, дихальну, сечову і статеву системи.

Перші три системи органів беруть участь в обміні речовин між організмом і навколишнім середовищем.

Травні органи забезпечують організм поживними речовинами і виводять незасвоєні залишки їжі.

Дихальна система забезпечує організм киснем і видаляє вуглекислий газ. Сечові органи виводять з організму розчинені у воді отруйні продукти обміну. Таким чином, травна, дихальна і сечова системи є системами забезпечення нормальної діяльності організму, у тому числі і рухової. Тому для вчителя фізичної культури важливо знати будову не тільки рухового апарату (скелет, м'язи) людини, але і тих систем органів, які створюють йому сприятливі умови для життєдіяльності.

Статева система виконує особливу функцію — відтворення собі подібного. Але по положенню, будові, розвитку вона близька до травної, дихальної і особливо до сечової системи.

На підставі будови внутрішні органи ділять на трубчасті, або порожнисті, органи (наприклад, шлунок, тонка кишка) і паренхіматозні, або залозисті, — залози (наприклад, печінка, нирки).

Порожнистий орган є трубкою, стінка якої складається з трьох оболонок: внутрішньої — слизової з підслизовою основою, середньою — м'язовою і зовнішньою — серозною або сполучнотканинною. У оболонках проходять судини і нерви.

Слизова оболонка має найскладнішу будову, оскільки з нею в основному зв'язана функція, виконувана даним органом. З боку порожнини органу вона вкрита епітелієм. У одних органах він може бути багатошаровим плоским; у інших — одношаровим циліндровим; у третіх — одношаровим кубічним і ін. (мал. 1).

У багатьох органах епітелій містить келихоподібні клітини, що виробляють слиз. У деяких органах шляхом утворення виростів у слизову оболонку він утворює складні скупчення клітин — залози.

Мал.1. Схема будови стінки стравоходу(А), шлунка (Б), тонкої кишки (В) і товстої кишки (Г): І- слизова оболонка; ІІ – підслизова основа; ІІІ – м’язова оболонка; ІV – адвентиційна оболонка; 1 – епітелій; 2 – м’язова пластинка слизової оболонки; 3 – залози в слизовій оболонці; 4 – кровоносні судини в слизовій оболонці; 5 – нервові елементи; 6 – кишкові ворсинки; 7 – кишкові крипти; 8 – залози, розміщені в підслизовій основі.

Під епітелієм знаходиться шар пухкої волокнистої сполучної тканини, в якій розташовуються скупчення лімфоїдної тканини, кровоносні і лімфатичні капіляри, нервові волокна і окремі пучки гладенької м'язової тканини.

М'язова оболонка у більшості порожнистих органів утворена гладенькою м'язовою тканиною, яка, як правило, розташовується в два шари: поздовжній і кільцевий (циркулярний). Кільцевий шар м'язів в місцях переходу одного відділу трубки в іншій утворює потовщення — стискачі, або сфінктери. Завдяки м'язовій оболонці відбуваються рухи м'язових стінок і просування вмісту по трубці.

Серозною оболонкою вкрита більшість внутрішніх органів. Вона утворена шаром волокнистої сполучної тканини, на вільній (зовнішньої) поверхні якої знаходиться одношаровий плоский епітелій. Клітини цього епітелію виділяють серозну рідину, завдяки якій оболонка завжди гладенька і волога, що сприяє зменшенню тертя між органами і стінками порожнин.

Сполучнотканинна (адвентиційна) оболонка вкриває меншу кількість внутрішніх органів. Вона побудована так само, як і серозна оболонка, з волокнистої сполучної тканини, але відрізняється від неї відсутністю епітеліального покриву.

Паренхіматозні органи, або залози, утворені паренхімою - специфічною тканиною залозистих органів. Вона представлена переважно епітелієм. Зверху паренхіма вкрита сполучнотканинною оболонкою, яка утворює в товщі органу перегородки (вирости). Оболонка і вирости створюють остов паренхіматозного органу, який називається стромою. Перегородки строми ділять паренхіматозні органи на частки і часточки. Частки, часточки, а в деяких органах і сегменти є структурними одиницями паренхіматозних органів.

Складовими елементами паренхиматозних органів, як і порожнистих органів, є судини і нерви, що проходять по перегородках.

Залози — це органи, функцією яких є вироблення і виділення специфічних речовин (секретів), необхідних для життєдіяльності організму. Вони поділяються на екзокринні залози («екзо» — зовні), або залози зовнішньої

секреції, і ендокринні залози ( «ендо» - всередині), або залози внутрішньої секреції.

Екзокринні залози виділяють речовини, що виробляються ними, в зовнішнє середовище (у порожнину) по вивідній протоці.

Ендокринні залози не мають вивідної протоки, і речовини, утворювані цими залозами (гормони, або інкрети), поступають в кров або лімфу.

За будовою екзокринні залози діляться на одноклітинні і багатоклітинні.

Одноклітинні залози у людини лежать всередині епітеліального шару. Найпростішими одноклітинними залозами є келихоподібні клітини епітеліального шару слизової оболонки порожнистих внутрішніх органів, які виробляють слиз.

Багатоклітинні залози розташовуються за межами епітеліального шару. Залежно від форми кінцевих відділів їх поділяють на альвеолярні, трубчасті і алъвеолярно-трубчасті (мал. 2).

Мал. 2. Схема будови залоз:

1 - прості залози ( трубчасті, альвеолярні і альвеолярно-трубчасті); 2 - складні залози;

3 - розгалужені залози; 4 - нерозгалужені залози.

За будовою вивідних проток багатоклітинні залози поділяють на прості і складні.

Простими називають залози, вивідні протоки яких не гілкуються.

Складні залози — це залози, що мають розгалужені вивідні протоки.

За хімічним складом секретів залози діляться на серозні, слизисті і змішані.

Орієнтирами для визначення проекції внутрішніх органів на поверхню тіла використовують відношення органів до кісток скелета.