Цільові фонди

КОД 50 000 000

Рис. 5. Класифікація доходів бюджету.

Бюджетний кодекс встановлює зокрема, що із застосуванням кодів класи­фікації доходів бюджету складаються додатки до законів про Державний бюджет України.

Податкові надходження - це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов’язкові платежі;

Неподаткові надходження - включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження від штрафів і санкцій, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. До складу неподаткових надходжень входять:

• доходи від власності та підприємницької діяльності;

• адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

• надходження від штрафів та санкцій;

• інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом - охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:

• надходження від продажу основного капіталу;

• ненадходження від реалізації державних запасів товарів;

• ненадходження від продажу землі та нематеріальних активів;

• податки та фінансові операції та операції з капіталом.

Трансферти - включають невідплатні, безповоротні платежі, отримані від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій. Вони можуть надходити:

• від органів державного управління;

• урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій;

• з іншої частини бюджету.

Доходи Державного бюджету служать фінансовою базою виконання державою її функцій. Склад, форми і методи мобілізації доходів Державного бюджету визначаються системою і особливостями господарювання та такими завданнями, які вирішує суспільство у певний період.

Склад доходів Державного бюджету України визначається Бюджетним кодексом України та Законами “Про Державний бюджет” на відповідний період. Державний бюджет включає дві складові: загальний фонд та спеціальний фонд.

Доходи загального фонду призначені для фінансування загальних видатків і не мають визначеного спрямування на конкретну мету. Водночас доходи спеціального фонду державного бюджету включають доходи, призначені на забезпечення фінансовими ресурсами передбаченої мети.

Лекція 5. Податкова система та її роль у формуванні доходів бюджету.

1. Суть податків як економічної категорії та їх функції.

2. Суть та принципи системи оподаткування в Україні.

3. Види податків.

1.Суть податків як економічної категорії та їх функції.

Податки існують в людському суспільстві майже 1000 років, але для людини немає більш гнітючої процедури, ніж їх сплата. Високі податки – це завжди неминучі злидні і занепад господарства. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів і кровопролитних воєн.

Водночас запровадження податків мало надзвичайно прогресивне значення для розвитку людського суспільства, їх порівнюють із винаходом колеса чи парової машини.

Найбільшого розвитку податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають ефективним знаряддям реалізації державної політики. Проте не слід забувати, що податки є дуже небезпечною зброєю в руках держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку.

Фундатором наукової теорії податків вважають Адама Сміта, який у своїй праці „Дослідження про природу і причини багатства народів” вивів чотири найзагальніших принципи оподаткування:

• всі громадяни повинні брати участь у підтримці держави відповідно до своїх доходів, які вони отримують під захистом та опікою держави („принцип рівності в оподаткуванні”);

• податки повинні бути чітко визначені щодо часу, обсягу і місця платежу („принцип визначеності”);

• податки повинні сплачуватися платниками у найвигідніший для них час („принцип зручності”);

• кожен податок повинен бути побудований так, щоб у платників вилучалося якнайменше коштів понад той дохід, який вони приносять у скарбницю („принцип дешевизни справляння податків”). Великі витрати на збирання податку роблять його недоцільним.

Отже, податок являє собою обов’язковий платіж, що встановлюється державою і сплачується на її користь у відповідності до діючого законодавства.

За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує недоліки ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці та підтримання рівня зайнятості.

Основними ознаками податків є такі:

- податки не мають цільового призначення;

- податки характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави;

- податки є атрибутом держави.

За економічною сутністю податки є обов’язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних і фізичних осіб до відповідного бюджету з метою фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами.

Податки - це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості та економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективніше використання для задоволення потреб суспільства в цілому і досягнення на цій основі зростання його добробуту.

На перший погляд податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх сплати. Однак це лише поверховий підхід до вивчення цих явищ і процесів. На ділі податки дають змогу мати зворотний зв’язок із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат, які бере на себе держава відповідно до функцій, які вона виконує.

Податки є не тільки економічною, але і суспільно-соціальною категорією.

Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками. Водночас суспільні блага забезпечуються лише тільки державою, і вона реалізує ці блага споживачам за відповідними цінами. Ціною суспільних благ і є податки.

Соціально-економічна сутність податків проявляється у їх функціях. Оскільки податки – це категорія фінансова, то їх функції випливають з функцій фінансів. Податки виконують такі основні функції:

- фіскальну;

- розподільчу;

- регулюючу;

- стимулюючу;

- контрольну.

Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Допомогою податків держава мобілізує кошти для утворення грошових фондів, які забезпечують виконання покладених на неї функцій. Тобто фіскальна функція виступає методом централізації валового внутрішнього продукту у бюджеті країни.

Фіскальна функція визначає також суспільне призначення податків. Податкові надходження мають бути постійними, стабільними та рівномірними. Саме стабільність надходжень податків означає не просто формування їх переліку, а розробку механізму їх стягнення, що діє на постійній основі.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Саме за допомогою податкового механізму проводиться перерозподіл вартості створеного валового національного продукту між державою, юридичними і фізичними особами.

Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Через податки держава регулює процеси виробництва і споживання в суспільстві.

Регулююча функція є суто об’єктивною, оскільки податки впливають на виробничі відносини незалежно від волі держави, яка їх встановлює. Держава може лише використовувати їх з метою регулювання.

Стимулююча функція проявляє себе у вигляді зміни або диференціації ставок податків, або ж повному звільненні від їх сплати. У такому випадку здійснюється перерозподіл ВВП через фінансову систему від одних суб’єктів оподаткування на користь інших.

Інколи стимулюючу функцію розглядають як підвид регулюючої. Вона створює орієнтири для розвитку або скорочення виробництва, бо саме податки є свого роду нормативом ефективності.

Контрольна функція полягає в тому, що при оподаткуванні держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами та обсяги використання майна. За допомогою цієї функції можна оцінити раціональність та збалансованість податкової системи, а також кожного її важеля окремо.

Під час встановлення податку Податковим кодексом України (ПКУ) обов'язково визначаються такі елементи:

• платники податку;

• об'єкт оподаткування;

• база оподаткування;

• ставка податку;

• порядок обчислення податку;

• податковий період;

• строк та порядок сплати податку;

• строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з ПКУ або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з ПКУ.

Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

База оподаткування  це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Податковим періодом визнається встановлений ПКУ період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Базовий податковий (звітний) період  період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених ПКУ, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.

Податковим періодом може бути:

• календарний рік;

• календарний квартал;

• календарний місяць;

• календарний день.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.