Консервативна терапія
ЇЇ не можна розглядати як альтернативу хірургічному лікуванню пухлини. Якщо є показання для оперативного лікування, то необхідно проводити втручання, не витрачаючи час та кошти на лікування, яке або зовсім не допоможе, або дасть тимчасове покращення. Інша справа, коли жінка відмовляється від операції або лікар звертається до гормонотерапії як засобу підготовки пацієнтки до операції.
Показання до консервативної терапії:
клінічно малосимптомний перебіг захворювання;
мено- і метрорагії, що не призводять до анемізації жінки;
міома матки в поєднанні з тяжкою екстрагенітальною патологією, яка є протипоказанням до хірургічного лікування;
поєднання міоми із запальними захворюваннями придатків матки, клітковини малого таза і адгезивним процесом;
міома матки до 13-14 тижнів;
інтрамуральні міоматозні вузли на широкій основі;
консервативне лікування як підготовчий етап до операції або реабілітаційний – у післяопераційному періоді.
Основна мета гормональної терапії – послаблення або зняття больових симптомів міоми чи спроба подіяти на її ріст.
Найбільш перспективним з усіх видів у різні вікові періоди залишається застосування гестагенів норстироїдного ряду – аналоги норетістерону (норколут, примолют-нор) – 5мг на день з 16-го по 25-й день циклу протягом 6-9 міс. 17-ОПК.
У клімактеричному віці – комбіновані естроген-гестагенні препарати, що містять норстероїдний ряд гестагенів (ановлар, інфекундин) у контрацептивному режимі.
У пізньому репродуктивному віці та перименопаузі – антигормони:
неместран (гестринон) – третє покоління норстероїдів, має антигонадотропну, антиестрогенну та антипрогестеронову дію – 2 міс. по 2,5 мг х 3р. на тиждень, потім – 2,5 мг х 2 р. на тиждень. Пригнічує функцію гонадотропних гормонів, викликає мізерні місячні та аменорею, сприяє зворотному розвитку міом. При відміні препарату через 2-3 міс. менструації відновлюються, і в жінок репродуктивного віку ріст міом поновлюється. У зв’язку з цим препарат рекомендується для передопераційної підготовки (особливо при консервативній міомектомії в жінок репродуктивного віку). У пременопаузі після відміни препарату ріст міом не поновлюється.
Данатрол-даназол – похідний 17а-етиніл-тестостерону, антигонадо-тропної дії поряд з прямим пригніченням стероїдогенезу в яєчниках і надниркових залоз; 400мг/добу 6 місяців. Зменшує тривалість та об’єм кровотечі, сприяє настанню аменореї та тривалої ремісії захворювання.
агоністи релізинг-гормонів-лютеїнізуючого гормону (ЛГ-РГ): Бусерелін – викликає виражену гіпоестрогенію без ендогенного стероїдного ефекту. Лікування починають з 2-го чи 4-го дня менструального циклу; у перші 14 днів п/ш 200 мкг кожні 8 годин, потім інтраназально 3 рази в день 6 місяців. Терапію проводять у перименопаузі чи перед консервативною міомектомією.
Госерелін (золадекс) – початок лікування на 2-5-й день циклу, п/ш 200 мкг (14 днів), потім – інтраназально по 400 мкг 3 рази на день 6 міс.
Декапептил (по 3,2 мг/добу/в/м), леупромід (п/ш або внутрішньо), золадекс-депо (п/ш по 3,6 мг кожні 28 днів 6 міс).
У перименопаузі – комбінація андрогенів з гестагенами: тестостерон-пропіонат на 7, 14, 21-й дні в/м по 25 мг, потім гестагени 7-10 днів.
У постменопаузі – андрогени – метиландростендіол по 25 мг 2 рази на тиждень 21 день 3-4 цикли або по 20 мг на добу до 18-го дня; тестостерон-пропіонат 10 ін’єкцій по 50 мг 2 рази на тиждень.
Консервативне не гормональне лікування міоми матки:
вітаміни – групи В, аскорбінова кислота (впливає на стероїдогенез в яєчниках і надниркових залоз), віт. Е (при порушенні гіпоталамо-гіпофізарної системи), віт. А (регулює чисельні ланки нейроендокринної системи та знижує чутливість ефекторних органів до естрогенів);
седативні препарати – рослинні речовини (валеріана, собача кропива), малі нейролептики (група феназепаму, френолон), комбіновані препарати (белатамінал, беласпон, белоїд) у середньотерапевтичних дозах курсами по 2-3 тижні;
адаптогени, імунокоректори – стимулюють адаптаційно-пристосувальні механізми, захисні сили організму і функції імунної системи – екстракт елеутерококу (30-40 крапель тричі на добу після їжі), метилурацил (по 0,5 г тричі внутрішньо), індометацин (метиндол) (25мг х 2р. у 2-у фазу менструального циклу по 2 міс. з інтервалами в 6 міс); при супутньому аднекситі – тималін (по 5-10 мг в/м, на курс 30-100мг).
Немедикаментозне консервативне лікування міоми матки (фізичні фактори) – використовують за відсутності стимулювального впливу їх на ріст пухлини та при великій частоті побічного негативного впливу медикаментів.
Апаратна фізіотерапія – автомамінізація – щоденно або через день у середині менструального циклу, 10-12 сеансів, не менше 4 курсів на рік з інтервалами в 1-2 менструальних цикли. При помірних, але тривалих кров’янистих виділеннях – 3-6 процедур з метою гемостазу.
При переважному ураженні функції ГГЯС з підвищенням гонадотропної функції гіпофіза показані: гальванізація зони “коміра” (за методом А.Є. Щербака); ендоназальний електрофорез з віт (В1).
При зниженні гонадотропної функції гіпофіза – електрофорез із міддю у першу фазу менструального циклу, із цинком – у другу – синусоїдальним модульованим струмом; електростимуляція шийки матки за методом С.Н. Давидова.
Голкорефлексотерапія – при міомі з мено- та метрорагіями.
Лазерна та кріодиструкція ендометрія – міома + меноррагії в пре менопаузі; у репродуктивному періоді – при небажанні мати дітей, проти показань до екстирпації матки.
Санаторно-курортне лікування – не протипоказане при невеликих розмірах пухлини. Перевагу віддають джерелам із родоновими та йодобромними водами (Білокуриха, П’ятигорськ, Миронівна, Хмельник, Цхалтубо).
Показання до хірургічного лікування міоми матки:
значні тривалі менструації або ациклічні кровотечі, що призводять до анемізації хворої;
великі розміри пухлини (більше 12-14 тижнів) навіть за відсутності скарг;
пухлини з наявністю симптомів здавлення сусідніх органів;
швидкий ріст міоми (більше 4-5 тижнів за рік);
субсерозні вузли на ніжці (ризик перекруту);
некроз вузла;
субмукозна міома матки;
інтралігаментарне розташування вузлів, що призводить до виникнення болю внаслідок здавлення нервових сплетінь та порушення функції нирок при здавленні сечоводів;
шийкові вузли , що виходять з піхвової частини шийки матки;
поєднання міоми з: рецидивуючою гіперплазією ендометрія, пухлиною яєчника, опущенням чи випадінням матки;
неплідність, зумовлена наявністю міоми.
Показання до реконструктивно-пластичних операцій:
швидке збільшення і великі (більше 14 тижнів) розміри міоми;
порушення репродуктивної функції (первинна та вторинна неплідність, невиношування вагітності), що не піддається медикаментозній корекції;
порушення функції суміжних органів;
маткові кровотечі, що супроводжуються анемізацією хворої;
виражений больовий синдром.
Екстрені показання до операції:
кровотеча, що загрожує життю жінки;
перекрут ніжки міоматозного вузла;
некроз або нагноєння вузла;
народження субмукозного вузла.