6.1. Сутність та класифікація управлінських рішень

Будь-які зміни в процесі управління (передбачені чи непередбачені) вимагають їхнього координування, тобто реакції суб'єкту управління на зміну кількісних та якісних параметрів об'єкту управління. Таке координування здійснюється шляхом прийняття відповідних рішень. Рішення — це результат творчого процесу обдумування конкретних ситуацій, проблем, які виникають у об'єктах управління, з метою реалізації цілей управління. Рішення — це акт вироблення якого-небудь судження, або вибір конкретного напряму дій із можливих альтернатив.

За формою вираження рішення — це вольовий акт суб'єкту управління, спрямований на вирішення певних проблем із урахуванням відповідних можливостей. Управлінське рішення є також і соціальним актом, який організовує та спрямовує в певне русло діяльність трудового колективу. Рішення вимагають відповідальності, організованості, систематизації дій тощо.

Рішення можна класифікувати за рядом ознак.

За особистим вкладом керівника в прийняття рішення;

— ініціативні;

• вироблені вищестоящою організацією.

За способом прийняття:

— одноособові;

— колегіальні (колективні).

Перевагою одноособових рішень е їхня оперативність, безпосередній зв'язок із персональною відповідальністю керівників. Однак, такі рішення залишають нереалізованою самостійність рядових керівників. Перевагою колегіальних рішень є підвищення ідентифікації працівників із цілями й задачами колективу, а недоліком є зменшення особистої відповідальності за їхнє прийняття. За рівнем обґрунтування:

• інтуїтивні, які базуються на здоровому глузді менеджера (досвіді, стажі, кваліфікації);

• професіональні, тобто науково обґрунтовані.

3а сферою прийняття:

— загальні (стосуються всієї організації);

— часткові (стосуються конкретних підрозділів, проблем, тощо).

За тривалістю дії:

— перспективні;

— поточні.

Для того, щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно повинно відповідати ряду вимог, до яких відносяться:

об'єктивність, наукова обґрунтованість, цілеспрямованість, кількісна та якісна визначеність, правомірність, оптимальність, своєчасність, комплексність, гнучкість.

6.2. Процес розробки та умови прийняття управлінських рішень

Більшість рішень приймаються в умовах дії суперечливих чинників, боротьби інтересів. Прийняття управлінських рішень у багатьох випадках є мистецтвом знаходження ефективного компромісу.

На прийняття рішень впливають поведінкові обмеження й характер мислення підприємця. Кожний керівник має свою систему цінностей і професіональних навичок, які впливають на рішення, що приймаються. Наприклад, керівник, що на перше місце ставить максимізацію поточного прибутку, найімовірніше не вкладатиме кошти в інноваційний процес і соціальну сферу.

Професійна придатність керівника не є універсальною. Його успішна діяльність у одному середовищі не служить гарантією успішної діяльності в іншому. Різні умови вимагають від підприємця різних підходів і методів вирішення проблем. У наукомісткому нестабільному середовищі від підприємця вимагається творчого підходу, готовності іти на ризик.

У найбільш загальному вигляді склад етапів процесу прийняття рішень представлений на рис. 6.1.

Роль керівника на першому етапі зводиться до формування, або коригування цілей. На другому етапі відбувається виявлення проблем і можливих варіантів їхнього рішення. Сюди ж належить прогнозування сприятливих можливостей і загроз небажаних витрат для фірми.

Рис. 6.1. Блок-схема прийняття рішень

Найкращим є активне випереджуюче управління, коли проблеми розглядаються як прогнози потенційних можливостей поліпшення справ у фірмі.

Аналіз проблем передбачає також визначення обмежень у потенціалах підприємства, ресурсах.

Наступний етап — формування набору варіантів альтернативних рішень проблеми. При виробленні альтернативних варіантів рішень можуть бути використані Різноманітні моделі й методи прийняття рішень: теорія ігор, теорія черг, моделі управління запасами, моделі оптимального програмування, імітаційне моделювання, економічний аналіз, платіжні матриці, дерево рішень.

Далі йде аналіз наслідків та оцінка альтернативних варіантів. При оцінці рішень керівник визначає позитивні якості й недоліки кожного з них і можливі загальні наслідки. Майже всі важливі управлінські рішення містять компроміси.

Якщо проблема була правильно визначена, а кількість і якість альтернативних рішень були достатніми, то прийняти рішення після їхньої попередньої оцінки порівняно просто. У складних проблемах, при наявності декількох компромісів і невизначеностей, головна роль належить інтуїції й досвіду керівника.

На завершальному етапі в дію вступає система контролю, яка необхідна для узгодження фактичних результатів із тими, які очікувалися в період прийняття рішень.

Успішне прийняття рішень базується на таких умовах, як права, повноваження, обов'язковість, компетентність, відповідальність менеджерів.

Право приймати рішення мають усі менеджери, але певні рішення можуть прийняти лише окремі менеджери (наприклад, загальні рішення можуть приймати тільки лінійні керівники).

Повноваження характеризують межу між групами менеджерів при прийнятті рішень (наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які, згідно з посадовими обов'язками, може приймати лише директор підприємства).

Обов'язковість вимагає від менеджера неминучого прийняття рішення, якщо цього вимагає ситуація.

Компетентність характеризує вміння менеджера приймати кваліфіковані рішення.

Відповідальність показує, які санкції можна застосувати щодо менеджера в результаті прийняття хибного рішення.