3 Методичні вказівки щодо виконання самостійної роботи

Розділ 1 Матеріалознавство по кераміці

Тема 1 Класифікація керамічних виробів та їх властивості

Питання для самостійного вивчення:

1. Оздоблювальні матеріали для керамічних виробів.

Ангобом звичайно називають матове, біле або кольорове покриття, яке складається із глиняної маси, яка наноситься (в сметаноподібному стані) переважно на лицеву поверхню виробу суцільним або несуцільним шаром, причому в останньому випадку ангоб часто називають барботином. Ангоб, є більш щільним ніж матеріал ангобуємого виробу, але не представляє собою повністю спеченої маси, займає як би проміжне положення між матеріалом виробу і поливою.

Поливою називають тонку (товщиною 0,1-0,3мм) скловидну плівку, яка покриває поверхню виробу. Полива утворюється в результаті нанесення на поверхню керамічного виробу спеціальної речовини більше легкоплавкої, ніж матеріал виробу з послідуючим закріпленням цієї речовини, тобто поливи в сирому стані на поверхню виробу випалом.

Правильно підібрана полива підвищує механічну міцність керамічного матеріалу. Звичайно вона захищає від забруднення, дії кислот, лугів і робить його непроникним для рідин та газів. Крім того полива служить для підвищення декоративних властивостей виробу.

Керамічні пігменти представляють собою з’єднання металів у вигляді окислів та солей (боратів, алюмінатів та ін), які дають при взаємодії з керамічними матеріалами (в процесі випалу) зафарбовані з’єднання або деякі благородні метали в тонкодисперсному стані. Ці метали володіють характерним кольором і повідомляють забарвлення в результаті їх здатності давати при випалі колоїдні розчини в керамічних масах та поливах.

Для кращого приплавлення пігменту до поливи або до основного керамічного матеріалу його змішують з спеціальними легкоплавкими стеклами (флюсами) або з відповідною поливою, польовим шпатом, каоліном та ін.

Таким чином, керамічні фарби представляють собою суміш пігментів з флюсами або з поливою, до якої іноді додають польовий шпат, каолін та ін.

Завдання для самоконтролю знань: дайте відповіді на такі запитання:

1. Що називають ангобом?

2. Дайте визначення глазурі та її призначення?

Рекомендована література

Французов И.Г. „Общая технология производства фарфоровых и фаянсовых изделий бытового назначения”, М., „Высшая школа”, 1991, 192 с.

Тема 2 Класифікація сировинних матеріалів для виробництва кераміки.

Питання для самостійного вивчення

1. Технологічні властивості глин.

Своїми основними якостями глина зобов’язана наявності в її складі глинистої речовини, причому важливою якістю, що зумовило присутність глинистої речовини, являється пластичність.

Пластичністю глин називається їх здатність при затворенні з водою утворювати тісто, яке під дією зовнішніх зусиль може набувати різної форми причому зберігає цю форму після зняття зусиль.

По пластичності глини поділяють на:

- високопластичні , тобто жирні глини;

- малопластичні, або пісні глини.

Жирні глини на ощуп ніжні володіють великою зв’язністю. Після висушування зберігають надану форму не розсипаються при тверді гладким предметом легко поліруються набуваючи блиску, але при сушці дають велику повітряну усадку і легко деформуються.

Пісні глини володіють невисокою пластичністю, та при сушці та випалі вони дають невеликі усадки.

Водопроникненість глин –кількість води, яка проходить під тиском через одиницю поверхні шару глинистої речовини. Водонепроникненість глин порівняльно невисока, так як вони складаються з частинок, які мають пластинчату будову, що дає можливість їм тісно дотикатися одна з одною, ускладнюючи проходження води.

Водовміст глин характеризується кількістю води, яка входе в масу, яка складається із глини з водою. Маса утворена із глини з різною кількістю води, показує різний водовміст.

Завдання для самоконтролю знань: дайте відповіді на такі запитання:

1. Назвіть технологічні властивості глин?

2. Який вплив на формувальну здатність має пластичність глини?

Рекомендована література

Акунова Л.Ф., Приблуда С.З. „Материаловедение и технология производства художественных изделий”, М., „Высшая школа”, 1976, 216 с.