4. Індивідуальне завдання

Робочою програмою навчальної практики зі спеціальності «Правознавство» в судах та органах прокуратури для студентів 3-го курсу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка було передбачено наступне індивідуальне завдання для студентів-практикантів :

1. Аналіз нормативно-правових актів, якими керується у своїй діяльності суд.

2. Аналіз судових справ щодо вирішення спорів наступних категорій:

• захист права власності;

• розірвання шлюбу чи визнання його недійсним;

• спори щодо застосування земельного законодавства.

1.

Державне управління в будь-якій сфері діяльності, в тому числі – судовій, завжди здійснюється тільки на правовій основі, в суворій відповідності до чинного законодавства. Без нормативно-правових актів, які її регулюють, правова система держави втрачає своє регулююче призначення. Процесуальна

діяльність суддів, їх волевиявлення та компетенція завжди були нерозривно пов‘язані з правом, на основі якого вони встановлюються і здійснюються. При цьому правовий аспект нормативних актів виражається, перш за все, в наступному:

– право бере участь у формуванні матеріального змісту волевиявлення судді;

– правові норми впливають на вибір конкретних рішень судді. Нормативно-правові акти, що регулюють процесуальну діяльність суддів місцевих загальних судів, вважається за доцільне класифікувати наступним чином:

– Конституція України;

– закони України;

– укази і розпорядження Президента України;

– акти Верховної Ради та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

– постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади;

– постанови Пленуму Верховного Суду України;

– накази Державної судової адміністрації України;

– рішення Вищої ради юстиції;

– акти центральних та місцевих органів виконавчої влади;

– рішення органів місцевого самоврядування;

– загальновизнані принципи та норми міжнародного права, міжнародні договори.

Серед законів, які регулюють юрисдикційну та деліктну діяльність суддів місцевих загальних судів слід виділити Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Даний нормативний акт визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Вперше Закон України «Про судоустрій і статус суддів» об’єднав у собі майже

всі норми щодо правового регулювання діяльності суду і суддів в Україні, здійснивши уніфікацію права, яке визначає їх статус і роль у державі. У зв’язку з прийняттям даного закону були визнані такими, що втратили чинність, Закони України «Про судоустрій України», «Про статус суддів» та «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України». Слід зазначити, що уніфікація норм зазначених законів є позитивним кроком, тому що кількість законів у державі прямо пропорційна ефективності їх дії в правовому та соціальному полі.

Окрім загальних нормативних актів, судді місцевих загальних судів в своїй діяльності керуються низкою особливих правових документів, які встановлюють адміністративну відповідальність за порушення громадських

відносин, що виникають в різних сферах державного управління, а іноді – визначають процесуальний порядок розгляду справ. До таких нормативно-правових актів відносяться: Митний кодекс України, Бюджетний кодекс України, Земельний кодекс України, Кодекс України про надра, Лісовий кодекс України, Кодекс законів про працю України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» та інші офіційні документи.

2.

На виконання цього індивідуального завдання я проаналізувала наступні справи з відповідних категорій:

Захист права власності:

Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно. Ці та інші положення Основного Закону щодо охорони права власності знайшли свій розвиток і втілення в різних галузях українського законодавства — в кримінальному, адміністративному, земельному, фінансовому, цивільному праві. Серед галузей права, які захищають право власності, особливу роль відіграють норми цивільного права. Саме вони забезпечують правове регулювання і охорону відносин власності в тих випадках, коли правомочності власника не порушуються.

Захист права власності — це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге — застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, заподіяних власнику.

Якщо мета кримінального чи адміністративного захисту права власності полягає насамперед в покаранні порушника за вчинене протиправне діяння, то головна мета цивільно-правового захисту — відновлення порушеного права, попереднього майнового стану особи, права якої були порушені.

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за позовами, зокрема, про визнання права власності на майно, а саме на самочинне будівництво. Я проаналізувала наступні рішення Дрогобицького міськрайонного суду у цій сфері: справи № 442/2193/13-ц ((Додаток № 17), №442/1380/13-ц (Додаток № 18), № 442/425/13-ц (Додаток № 19). Аналіз здійснюю на прикладі справи № 442/2193/13-ц (Додаток № 17)

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Основоположне місце щодо питань власності займають норми Конституції України, Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 року та ЦК України. Серед базисних нормативних актів, які складають основу господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають види і форми власності, яка відображає плюралізм відносин власності. Правове врегулювання відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого утверджується панування власника над належними йому речами та його повноваження по володінню, користуванню і розпорядженню ними. Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту свого особистого немайнового або майнового права є визнання права, зокрема права власності. Так, Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на нежитлову будівлю. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона є орендарем земельної ділянки площею 25 кв.м., що підтверджується договором оренди. На даній земельній ділянці нею самовільно було зведено вказану вище нежитлову будівлю, без дозволу на початок будівельних робіт та, відповідно, без належно затвердженого проекту. Проте, згідно висновку МПП самочинне будівництво нежитлової будівлі здійснено без порушень архітектурно-будівельних норм. Зазначила, що проведене нею будівництво не порушує права інших осіб, так як під час будівництва вона не вийшла за межі орендованої земельної ділянки, жодних скарг з приводу порушень прав чи інтересів третіх осіб вчиненим будівництвом на її адресу не надходило. Представник Дрогобицької міської ради не заперечив проти задоволення даного позову. На підставі частин 3, 5 ст. 376 ЦК України просить суд визнати за нею право власності на самочинно збудоване нерухоме майно. Рішенням суду позов задоволено, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України визнання права власності на самочинно збудоване на земельній ділянці майно може бути визнане за землекористувачем і без отримання згоди сесії міської ради на збереження об’єкта самочинного будівництва, за умови якщо це не порушує прав інших осіб. 

Про розірвання шлюбу за позовом:

Аналізуючи справи про розірвання шлюбу № 442/4657/13-ц(Додаток № 20), №442/4657/13-ц (Додаток № 20) слід звернути увагу на такі аспекти як мотиви та причини розірвання шлюбу. Характеристика мотиву звернення з позовом чи з заявою про розірвання шлюбу завжди розпочинається словами "хочу", "не бажаю", "не можу", "боюся", "не буду", "не витримую", "набридло" тощо. Мотив визначає індивідуальне ставлення особи до причин, тобто до явищ об'єктивної реальності, отже є фактором суб'єктивним. Перелік причин, які можуть зумовити звернення до суду з заявою про розірвання шлюбу, може бути дуже об'ємним. У теорії їх визначають за різними класифікаційними ознаками. М. Т. Оридорога поділяла ці причини (вона їх називала мотивами) натри групи: 1) негідна поведінка одного з подружжя; 2) фактичне припинення шлюбних відносин; 3) фізіологічні обставини. Відповідно до ст. 112 Сімейного кодексу України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відмова в позові про розірвання шлюбу трапляється дуже рідко. І цьому є ряд причин. Насамперед - неявка відповідача, через що суд втрачає можливість вислухати аргументи й другої сторони. Справжній вал справ, які суд має вирішити у встановлені законом терміни, об'єктивно не залишає часу для того, щоби вникнути у суть конфлікту між подружжям. Наприклад , Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу з Відповідачкою обґрунтувавши свою позицію тим, що спільне життя з Відповідачкою у нього не склалось, оскільки між ними постійно виникають конфліктні ситуації і стосунки напружені. Позивач також зазначив, що кожен з них має протилежні погляди на шлюб і сім’ю і що подальші шлюбні відносини та збереження шлюбу неможливе. В судовому засіданні позивач позов підтримав, а Відповідачка позов визнала і пояснила, що згідна з розірванням шлюбу. Розглянувши позов суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Земельні спори:

Я аналізувала наступні справи: № 1306/427/2012 (Додаток № 23), № 1306/428/2012 (Додаток №24), № 2-159211(Додаток № 25). Важливу роль у реформуванні земельних відносин, застосуванні правових норм чинного законодавства відведено судам. При виникненні будь-яких спорів, пов’язаних з правом приватної власності на землю та правом користування нею, в яких однією зі сторін є громадянин, законом надано право заінтересованим особам для їх вирішення звертатися до суду. Це відповідає вимогам ст. 124 Конституції про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у держав. Процесуальний порядок вирішення  спорів, що виникають із земельних правовідносин визначається Цивільним процесуальним кодексом України, Земельним Кодексом України, Постановою Пленуму ВСУ від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», Законом України «Про оренду землі», Законом України «Про охорону земель». Основною причиною виникнення спорів, що виникають із земельних правовідносин є:

• неврегульованість відповідних відносин чинним законодавством;

• внутрішня суперечливість норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини;

• суперечливість між нормами земельного права і нормами інших природноресурсових галузей права, які регулюють близькі за змістом положення;

• розбіжності у розумінні положень законодавства та недостатня правова поінформованість учасників земельно-правових спорів.

Земельний спір виникає з приводу дійсного або можливого порушення конкретних земельних прав суб'єкта, причому в останньому випадку спір розглядається до фактичного з'ясування обставин, які підтверджують, що дійсного порушення земельного права немає. Зокрема, я розглядала про визначення часток у спільній сумісній власності на землю, визнання права на приватизацію земельної ділянки, про поділ  земельної ділянки. Позови було задоволено.

ВИСНОВОК

Метою навчальної практики у судах було засвоєння і поглиблення теоретичних знань у сфері цивільного, господарського, кримінального, сімейного, трудового права, кримінального процесу, а також ознайомлення зі структурою і діяльністю судів, вивчення нормативного матеріалу, що регламентує діяльність судів, ознайомлення з документацією, яка ведеться в судах.

Основним завданням її було закріплення теоретичних знань, отриманих під час навчання на юридичному факультеті, і набуття практичних навиків роботи зі спеціальності.

За час проходження практики у Дрогобицькому місьрайонному суді Львівської області, я ознайомилася із нормативно-правовими актами, що регулюють порядок діяльності суду, його структуру, ознайомилася з документацією, що ведеться в суді та порядком ведення діловодства. Під час ознайомлення із матеріалами справ і відвідування судових засідань я поглибила теоретичні знання з цивільного права та процесу, сімейного та трудового права, а також кримінального права та процесу. Побачила практичне застосування закону при здійсненні судом своєї безпосередньої функції – здійснення судочинства.