2 Особливості експлуатації легкових автомобілів індивідуальних власників

При організації роботи станцій технічного обслуговування (СТО) враховується досвід, що нако­пичений в підприємствах з технічного обслуговування і ремонту автомобілів загального користування, але слід враховувати і специфічні особливості експлуатації та обслуговування легкових автомобілів, що належать громадянам.

До цих специфічних особливостей відносяться:

- невеликий (9-15 тис. км) порівняно з автотранспортом загального користування річний пробіг автомобілів та пов'язане з цим незначне зношування деталей;

- нерівномірні навантаження (використання причепа та багажника на даху автомобіля);

- безгаражне зберігання або зберіганні у холодних гаражах більшої частини автомобілів, що призводить до більш інтенсивного впливу часу на зміни фізико-хімічних властивостей матеріалів;

- нерівномірність експлуатації за порами року, днями тижня та ін.;

- нерівномірний характер надходження автомобілів на СТО, різні види та обсяги замовлених ро­біт;

- прагнення власників автомобілів до вибіркового обсягу робіт, що виконуються на станції з ме­тою зменшення витрат своїх коштів та часу простоювання автомобіля;

- некомпетентність або низька кваліфікація більшості власників автомобілів у питаннях тех­нічного обслуговування та ремонту і разом з тим самостійне проведення робіт та ін.

-5-

3 Система технічного обслуговування і ремонту легкових автомобілів, що діє в Україні

В основу технічної експлуатації легкових автомобілів, що належать громадянам, закладена пла­ново-попереджувальна система, основними принципами якої є проведення технічного обслугову­вання у плановому порядку, а ремонту - за потребою.

Нормативними документами з автотехобслуговування передбачені наступні види технічного обслуговування та ремонту:

- щоденне обслуговування (ЩО);

- обслуговування за талонами сервісної книжки (СК);

- перше і друге технічне обслуговування (ТО-1, ТО-2);

- сезонне обслуговування (СО);

- передпродажне обслуговування (ПО);

- гарантійне обслуговування (ГО);

- технічне діагностування;

- поточний ремонт (ПР);

- капітальний ремонт (КР);

- ремонт за технічним станом виробу.

Режим ТО, що є основою технологічного процесу, передбачає безвідмовну роботу автомобіля у проміжках між обслуговуваннями. В основу розробки режимів ТО прийняті технічний стан агрегатів, механізмів, вузлів, які забезпечують безпеку руху, надійність та економічність роботи автомобі­ля, а також його зовнішній вигляд.

4 Перспективи розвитку системи і мережі підприємств з то авто­мобілів

Історію створення системи і мережі підприємств з ТО автомобілів до розпаду СРСР можна хронологічно вважати двоетапною: перший етап до 1970 р. і другий - з початком масового випуску автомобілів ВАЗ.

Процес автомобілізації населення та перший етап діяльності автотехобслуговування почався у СРСР з пуском автомобільного заводу в Нижньому Новгороді. Робота підприємств з автотехобслуговуван­ня почалась з відкриттям у Москві першої СТО у Георгієвському провулку в 1932 р. На основі досвіду роботи першої СТО у 1933-1934 рр. були створені і почали працювати станції у Ленінграді, Харкові, Ташкенті, Тбілісі та інших містах.

ТО і ремонт транспортних засобів, що належать громадянам, в СРСР здійснювався спеціалізо­ваними об'єднаннями "Автотехобслуговування" союзних республік, на які покладались функції створення у містах, великих населених пунктах і на автомобільних дорогах широкої мережі підприємств автотехобслуговування. Крім того, була створена мережа СТО "АвтоВАЗ", "Москвич", "АвтоЗАЗ" та "АвтоГАЗ", що підпорядковувались Управлінням "Автотехобслу­говування", заводам-виробникам та Мінавтопрому СРСР.

-6-

На 1 січня 1971 р. спеціалізовані організації Автотехобслуговування СРСР мали 447 СТО і 451 майстерню загальною потужністю 4320 робочих постів.

А на 1 січня 1983 р. уже діяло 1301 СТО, спецавтоцентрів та станцій гарантійного обслугову­вання загальною кількістю 17414 робочих постів.

До початку пуску Волзького автомобільного заводу легкові автомобілі, що належали громадя­нам, обслуговувало біля 300 станцій, а перед розпадом СРСР їх нараховувалось біля 3 тис.

Розвиток підприємств автотехобслуговування супроводжувався зростанням чисельності пра­цюючих, яка склала на кінець 1985 р. біля 120 тис. чол.

В УРСР (на 01.01.1984 р.) у системі управління "Автотехобслуго-вування" було 145 СТО і 78 майстерень загальною потужністю 2479 постів (робочий пост за визначенням філіалу НАМІ (Науково-дослідницький автомобільний автомоторний інститут) - це виробнича площа, що дорівнює 120 м², на якій працює три чоловіки в одну зміну або бригада з п'яти чоловік - півтори зміни. Передбачена норма послуг на рік для кожного поста при 1,5 змінній роботі – 170-180 автомобілезаїздів);

у виробничих об'єднаннях (ВО):

- "АвтоВАЗтехобслуговування" - 7 міжобласних центрів, 45 СТО і 11 пересувних СТО - всього 689 постів;

- "Москвич" - 9 СТО - 115 постів;

- "АвтоЗАЗ" - 9 СТО - 34 пости;

- "ГАЗ" - 6 гарантійних пунктів.

СТО автомобілів, як правило, будувались за типовими проектами і мали різну потужність - 6, 10, 15, 20 і 50 робочих постів. Для великих міст – Києва, Харкова, Дніпропетровська були розроблені проекти СТО на 100 постів.

Сучасний етап розвитку автотехобслуговування характеризується створенням в Україні мережі СТО, які належать фірмам-виробникам автомобілів різних країн, станцій технічного обслуговування заводів-виробників автомобілів України і країн СНД, станцій, які раніше були у підпорядкуванні об'єднань автотехобслуговування та великої кількості СТО і майстерень приватних власників.

Питання для самоперевірки знань:

1) Назвіть основні особливості технічної експлуатації легкових автомобілів індивідуальних власників

2) Яка система ТО і ремонту прийнята для автомобілів населення?

3) Дайте коротку характеристику мережі автообслуговуючих підприємств.

4) Які перспективи розвитку СТО автомобілів?

Література: Л1, с.3-6, 7-21; Л2, с.3-6; ЛЗ, с.3-17; Л6. с.3-26; Л7, с.3-6.

-7-