2. Тоталітаризм

Поняття та ідейні джерела тоталітаризму.

Тоталітаризм (totalitas, лат. - повнота, цільність, тобто всезагальність влади) -політичний режим, державний лад, що здійснює абсолютний контроль над всіма сферами суспільного життя.: Прояви тоталітаризму стали яви­щем суспільного життя давно і тільки в XX ст. склався в певну політичну систему./Тоталітаризм не зводиться до авторитаризму або самодержавного режиму. І хоча государ Росії Петро Великий і король Франції Людовік XIV - могутні правителі-деспоти, але примітивність засобів комунікації, нерозвиненість соціальної інфраструктури визначали їх владу не стільки ефективною та всепроникаючою, щоб назвати тотальною. Об'єктивно самодержці не володіли можливостями контролювати всіх і вся в житті підда­них. Звичайно, вони вимагали і досягали зовнішньої покори, але завжди в сфері державного регулювання був присутній той або інший «пробіл». Адже частина суспільства володіла або політич-, ним імунітетом (станові привілеї), або самостійністю в сфері еко­номічної і господарської діяльності (відсутність планово-наказової системи керівництва економікою), або певною свободою життя (адже селян все-таки не змушували брити бороди і одягати німецькі камзоли, а старообрядців не розстрілювали за їх релігійні переконання тощо). В протилежність автократичним режимам середньовіччя тоталітаризм допускає всезагальність державного контролю і намагається регулювати кожний аспект життєдіяль­ності суспільства.,В 20-х роках XX ст. для характеристики вста­новленого в Італії політичного і державного режиму лідер фа­шистського руху Беніто Муссоліні вперше вжив поняття тоталітаризму. Згодом поняття тоталітаризму утверджується і в на­уці про політику. Концепція тоталітаризму - політичного режи­му, державного ладу знаходить відображення в працях Франца Хайєка, Ханни Арендт, Карла Фрідріхсона, Збігнєва Бжезинсько-го та ін. Ідейні ж джерела, що виправдували тоталітарну модель управління державою, беруть початок в глибокій стародавності.

Ще Геракліт Ефеський вважав, що, володіючи мудрістю і доскона­лим знанням, можна управляти рішуче всіма речами. В Стародавньому Китаї виправданню тоталітарних форм панування держави над суспіль­ством і особистістю особливе значення надавали теоретики законності Цзи Чань, Шепь Бу-хай, Шап Яп та ін. Держава повинна володіти мо­нополією в ряді галузей виробництва і торгівлі і постійно контролювати поведінку і умонастрій підданих. Критикуючи демократичний устрій держави, Платон допускав при досконалій ідеальній державі не тільки безумовне підпорядкування індивіда державі, але і його власності па землю, будівлі тощо. Тотальність державного регулювання розповсюд­жувалася і на регламентацію розпорядку дня і ночі, обов'язкове спові­дування єдиної релігії. Платон підкреслював необхідність для держави очищати себе від неугодних осіб смертною карою або вигнанням. Ідеї необхідності повного підпорядкування населения країни, індивіда і етапів державі, а також повної керованості суспільством розробляються в пра­цях Томаса Мора і Томмазо Кампаиелла, Гракха Бабефа та ін. Однією з яскравих характерних рис тотального управління: вимога загальної рівності. Так, Гракх Бабеф закликав «назавжди зняти у кожного надію стати більш багатим, більш впливовим, переважаючим у знаннях кого-небудь із своїх співгромадян». Встановлення революційним шляхом насильства диктатури народу тільки і можливо для досягнення фактич­ної соціальної рівності всіх. У XIX ст. для багатьох французьких соці­алістів, німецьких філософів основним стало прагнення до насильного перетворення суспільства, насильне встановлення загального добра і ща­стя. Тоталітарні ідеї розвиваються в працях Руссо, Фіхте, Гегеля, Мар­кса, Ніцше та іп. З початком XX ст. тоталітарні ідеї втілювалися в кон­кретні масові соціальні рухи - комуністичний (соціалістичний), фашистський (паціопал-соціалістський) та іп. Загальна риса тоталітар­них моделей устрою людського суспільства - всезагальність держави. Соціальпо-економічно допускається планування і регулювання всіх соці­альних і господарських аспектів діяльності, не залишає за індивідом свободи в прийнятті рішень, підпорядковуючи його колективній волі тощо. Тоталітарне управління претендує па монопольне право володій пя істиною і зазнає неприязні до інакомислення і незгоди. Соціально економічний прогрес змінив вигляд світу, поглибив суспільні зв'язки і комунікації, зробивши можливим проникнення держави в сферу інди­відуального. Тотальному управлінню притаманний колективпо-мехапі-стичний світогляд, що розглядає державу як відлагоджений працюючий механізм: «всі люди - гвинтики однієї машини»

Основні риси тоталітаризму

Основні ознаки, риси тоталітарної по­літичної системи: загальна ідеологія, мо­нополія однієї політичної партії, контроль

над економікою, організований терор і переслідування інакомис­лячих та ін.

Загальна ідеологія, Ідеологія в тоталітарній державі становить офіційну теорію, що дає відповідь на всі питання життя людини, включає тлумачення історії, економіки, майбутнього політичного та соціального розвитку суспільства, здійснює філософське тлу­мачення проблем політики, економіки, соціальної сфери тощо. Ідеологічні постулати, виступаючи своєрідною «біблією» тоталі­тарного режиму, можуть, однак, бути підкорені кон'юнктурним тлумаченням. Правом вільного кон'юнктурного тлумачення полі­тики, проблем економіки, соціальної сфери життя суспільства володіє політичний лідер. Маніпуляція ідеологічними нормами, що завжди залишаються «чорно-білими» надто показові в полі­тичному тлумаченні та практиці тоталітарних режимів і систем.

В кінці 30-х років радянським людям повідомлялось, що на­цистська Німеччина більше не ворог соціалізму, ворогом Рад є «неправдива демократія буржуазного Заходу». Пояснювались такі варіації тим, що реалії суспільного ладу тоталітарної полі­тичної системи відрізняються від ідеальних теоретичних побу­дов. Ще Володимир Ленін практичні дії політичної сили, якою він керував, виправдував «революційною доцільністю». Тимча­сова угода Гітлера зі Сталіним також пояснювалась «доцільністю безпеки соціалізму» тощо. Монополія влади на інформацію, по­вний контроль за засобами масової інформації пояснюється ідео­логізацією всього суспільного життя. Витіснення з політичної арени і з культурно-духовної сфери ідейних опонентів і просто підозрілих «ненадійних» опонентів супроводжується масовим наступом на загальнолюдську мораль і цінності, яким або зовсім відмовляють у праві на існування, або підпорядковують інтере­сам доцільності та практичної користі. Політичні лідери і активіс­ти, що виступають прихильниками панівної ідеології, стають ос­новною керівною силою в процесі впровадження ідеологічних норм в повсякденне життя. Стрижнем або ядром політичної сис­теми, політичного режиму стає політична партія.

Монополія однієї політичної napmuS/B умовах тоталітаризму існує легально одна політична партія, що виступає стрижнем всієї політичної системи, політичного режиму. На чолі такої партії стоїть лідер, що ототожнює загальну доктрину і долю дер­жави до такого ступеня, що доки він стоїть у владі, навколо нього створюється культ особистості. Муссоліні - в Італії, Гітлер - в Німеччині, Мао Цзедун - в Китаї, Сталін - в СРСР, Кім Ір Сен - в Кореї, Чаушеску - в Румунії та ін. здаються безсуперечними авторитетами. Але ця вимога обов'язкова навіть в тому разі, якщо особистість не у всьому відповідає. Досвід обов'язкового створення атмосфери винятковості навколо ліде­ра політичної партії привів до появи цікавої ситуації «культу без особистості» (Леонід Брежнєв, Михайло Горбачов та ін.). Пояснюється така ситуація кризою тоталітарної системи і пере­ходу її до посттоталітаризму. Бюрократична організація партій­ної структури, окрім принципу «фюрерства», «вождізму», тобто незмінюваності політичного лідера, друга особливість тоталіта­ризму. Винесені на фасад державного правління виконавчі органи дублюються партійним апаратом. Партійні кадри відповідають в обов'язковому порядку за дотримання хоча б зовні ідеологіч­них канонів і вимог, ведуть політичне виховання, відповідають за моральний вигляд громадян в усіх первинних колективах» На володіння всенародною підтримкою і відображення справжньої, єдино можливої форми демократи, претендує всякий тоталітар­ний режим. Формальні процедури, характерні для демократич­ної форми правління, уміло використовуються владою. Часто-густо вибори фальсифікуються владою або ж проходять формально. Використовуються і силові засоби для впроваджен­ня в суспільне життя колективістського початку. Суспільні за­соби виробництва перетворюються в державну власність, вво­диться рівність в розподілі тощо.

Контроль за економікою. В умовах тоталітарного режиму еко­номіка і виробництво перебувають під жорстким централізова­ним контролем держави. Це забезпечує могутність держави, мож­ливість мобілізувати всі ресурси та зосередити пріоритети в економічній сфері на створенні та розвитку військово-промис­лового комплексу, вимушено або свідомо жертвуючи інтереса­ми інших галузей економіки. Сферу економічної діяльності дер­жава використовує і як засіб політичного управління. Здійснювані націоналізація (одержавлення) засобів виробництва і регулювання всім господарським життям дозволяють тоталітарному режиму |, маневрувати трудовими ресурсами країни для реалізації акту­альних політичних соціально-економічних і духовних проблем. Така ситуація робить можливою і реалізацію великих економічних проектів (індустріалізація в СРСР). Може дати відчутні та ефек­тивні результати і зосередження зусиль на важливих, основних для держави напрямках господарської та соціально-духовної діяльності. Однак, складається парадоксальна ситуація, коли успіхи в освоєнні космосу супроводжуються дефіцитом і неста­чею найнеобхідніших товарів народного споживання і продо­вольства, які режим змушений імпортувати із-за кордону. Показово, що найефективнішим сектором сільськогосподарської и виробництва в Україні, Китаї, Угорщині, Польщі, Білорусії за лишається особисте присадибне господарство, а не великі сільськогосподарські колективи або радгоспи. Тоталітарні сік теми формують у громадян особливе розуміння цінностей і пріо ритету суспільного розвитку саме як загальнодержавного роп витку. Ідеологічний апарат формує почуття гордості за гігантські звершення в суспільстві і державі, жорстко протиставляючи їх антицінностям індивідуалізму.

Методи та засоби примусового контролю і регулювання в економіці використовували і країни західної демократії. Але це завжди виклика лося кризовими і гострими ситуаціями, що складалися в державах. Так, в ситуації економічної кризи на початку 30-х років в США федеральний уряд розробив серію директивних програм розвитку окремих галузей економіки і безпосередньо контролював зайнятість робочої сили. Захо­ди обмежувальио-розподільчатого характеру вводилися в період другої світової війни в США і Англії для постачання населення продуктами харчування та товарами повсякденного попиту аналогічно «трудовії! повинності» і примусовій експропріації майна і житла для потреб вою­ючої армії. Але такі заходи і втручання держави в економіку і соціальну сферу тимчасові. Тоталітарні режими перетворюють «падзвичайщииу» в повсякденну нормальність суспільного і державного життя.

Організований терор. При тоталітарному режимі в життя сус­пільства проникає не стільки внаслідок настанови на «знищення класових ворогів», що прямо декларувалося, а як вимушений засіб примусових заходів для встановлення «ідеальних» порядків, сус­пільного ладу, проголошених політичною силою, що прийшла до влади. Органи охорони суспільного порядку і державної націо­нальної безпеки трансформуються в таємні політичні розшуки і органи збереження ідеологічних устоїв. Виникнення такого полі­тичного явища як політичні злочинці - інакомислячі та ін. Син­дром терору супроводжується в тоталітарних режимах устано­вою ідеологічно спрямованого законодавства, а в'язниці, колонії, табори - пенітенціарна система - офіційно розглядається як місця примусового перевиховання тощо. Практика всіх тоталітарних режимів показує, що логіка боротьби з ідеологічними супротив­никами засобами правоохоронних органів веде до втрати почуття законності в суспільстві, до свавілля і непідконтрольиості сило­вих правоохоронних структур і органів.

Тоталітаризм правого толку. Після першої світової війни Німеччина стала виплачувати величезні репарації. Почуття пере­моженої і приниженої нації породжувало настрої реваншу та ком­пенсації. В країні постійно зростало безробіття, гіперінфляція пе­ретворила в прах заощадження, нагромадження бюргерів (власників крамниць і лавок), чиновників державного апарату і кваліфікованих робітників. На шляху до влади Гітлер обіцяв відно­вити в країні порядок, забезпечити зайнятість населення, покінчи­ти з інфляцією, здійснити великі державні соціально-економічні програми і, разом з тим, відгороджувати власність від націоналівації і одержавлення тощо. Звернення і обіцянка Гіглера стосува­лись промисловців, військових кіл, великого числа дрібних при-иатних власників, які і стали його масовою опорою. Ідея віднов­лення національного престижу Німеччини стала фактором, що згуртовує, об'єднує все німецьке суспільство. В таких умовах то­талітаризм правого толку не ставив мету докорінного зламу сус­пільства, а спрямований на зміцнення існуючих порядків в суспільстві, зосереджується на звеличуванні держави. Тоді-то в гітлерівській Німеччині на озброєння взята теорія переваги арійської раси і обґрунтування фізичного знищення «неповноцін­них» і небезпечних для істинних арійців народів, а також народів за природою ворожих і небезпечних. Тоді-то в Німеччині і пізніше в захоплених, окупованих країнах знищувалися цигани, євреї та інші національні меншості. На досягнення національної величі спрямовувалась і економічна політика. Зберігаючи існуючі в еко­номіці структури, тоталітарний режим прагнув підпорядкувати їх контролю з боку держави, впроваджувати регулювання і навіть допускаючи експропріації картелів, національно-промислових і фінансових корпорацій тощо. В середині 30-х років в Німеччині здійснюється націоналізація капіталу, транспорту, що належать іноземним (американським) фірмам та компаніям та ін. Аналогічні події і політичні, соціально-економічні процеси тоді відбувалися і в фашистській Італії.

Тоталітаризм лівого толку більш радикальний і ставить ме­тою докорінне перетворення соціально-економічної структури суспільства. Відомо, що після приходу до влади в Росії більшо­виків здійснюється націоналізація підприємств великих власників і капіталістів. Одержавлення і великого, і середнього, і дрібного промислового, і сільськогосподарського виробництва - стає іде­альною ситуацією в умовах тоталітаризму. Специфіка і конкретні історичні обставини різних країн змушують в умовах тоталітар­ного режиму вдаватися до тимчасових відступів тощо (допущен­ня приватного сектора в усуспільненій економіці і вкладення іно­земного капіталу в різноманітні галузі господарства). В 20-х роках в СРСР введено нову економічну політику, що допускає приват­ну власність та іноземний капітал, в сучасних умовах економічні реформи Ден Сяо Піна в Китаї. В країнах з тоталітарним режи­мом лівого толку перерозподілом благ між заможними і бідно­тою досягається забезпечення соціальної рівності між громадяна­ми суспільства. Встановлення комуністичних режимів, що поступово переросли в тоталітарні, сталося якраз не в передових індустріально-розвинених країнах, як вважав Карл Маркс, а в краї­нах з перехідною економікою і середнім або невисоким рівнем роз­витку індустрії. Схильними до тоталітарного режиму виявля­ються країни, де є незадоволення недемократичною владою тощо. Кінець XX ст. охарактеризувався крахом тоталітарних політич­них систем і переходом суспільств до демократичного устрою або принаймні, авторитаризму.

Тоталітарно організоване суспільство.

Особливості економічного життя.

Неминучість економічної ката­строфи, породженої тенденцією до згасання економічного.

Державно організоване економічне життя в суспільстві па ґрунті панівної державної власності па засоби виробництва. Держава -монополіст у спрямуванні й визна­ченні меж економічного життя. Економічна експлуатація меж еко­номічного життя. Економічна експлуатація з боку держави шля­хом постійної недоплати зарпла­ти, що зменшує активність еконо­мічного життя.

Обмеження активності економіч­ного життя людини шляхом відчу­ження від власності. Економічне зубожіння, збідніння мас призво­дить до вузькості форм економіч­ного життя, його примітивності.

Ігнорування законів економіч­ного життя. Прагнення до вирішен­ня проблем економічного життя ко­мандними методами примусу. Ігнорування світових досягнень економічного знання, науково-тех­нічного прогресу. Відсутність роз­винених економічних зв'язків по горизонталі.

Відсутність достовірної інфор­мації у сфері вітчизняного і світо­вого економічного життя, невпи-саність у світовий економічний порядок.

Відсутність соціальних груп власників, зацікавлених у розвитку економічного і політичного життя.

Мілітаризація економічного життя.

Особливості політичного життя.

Недовговічність тоталітарного режиму політичного функціону­вання. Монополізація державою політичного життя, його злиття з партійним життям на ґрунті на­пування єдиної форми державної власності. Монополія па владу но­менклатурної бюрократії. Злиття партійного і державного життя.

Політичне гноблення як при­власнення волі державно залежної людини, що не дає простору для активного політичного життя. Па­сивність політичного життя па ос­нові відчуження людини від полі­тичної влади, власності і від самої себе. У результаті державної залеж­ності людини в економіці форму­ються політична пасивність, невіра в активний зміст політики. Незнан­ня і иеврахуванпя законів політич­ного життя. Примус і насильство -основні методи політичного жит­тя. Правовий нігілізм.

Несприйняття світових досяг­нень політичної і правової науки. Приховування політичної інфор­мації, утаювання ознайомлення з нею. Обман, неправда - засоби політичного життя. Міфологія у сфері політичної ідеології. Відсут­ність зрілих політичних сил, здат­них широко активізувати політичне життя па основі усвідомленого гро­мадянського миру, злагоди. Розпов­сюдження охлократичних ідей,сти­хія у підході до політичного життя. Створення особливих форм бюрок­ратичного життя, пірамідальної, вертикальної структур політично­го управління, не контрольовано­го знизу. Наповнення політичного життя мілітаристськими устремлі­ннями.

Поступове згортання економіч­ного життя в умовах падіння ефек­тивності економіки. Відсутність Відкритих ефективних форм само­організації, самоуправління еконо­мічного життя в трудових колекти­вах па ґрунті розвиненої виробничої демократії. Активність «тіньового» економічного життя. Нерозви­неність економічної культури еко­номічного життя.

Розвиток тенденцій розпаду полі­тичного життя, звуження його впли­ву на економічну та інші сфери жит­тя суспільства, крах політичної системи суспільства як не здатної до активної життєдіяльності. Включен­ня широких мас у пошук нових форм політичного життя. Пошук нових форм політичного життя па противагу реально існуючим - то­талітарним. Низька політична куль­тура політичного життя призводить до стихійних форм поведінки, при­мітивних форм політичного життя.

Риси соціального життя.

Соціальпо-уніфіковане життя суспільства па основі нівелювання різноманітності соціальних інте­ресів, зведення їх до інтересів однієї або кількох соціальних груп. Національна уніфікація життя на­родів різних національностей.

Подолання відмінностей між ; людьми індустріальної й сільсько-I господарської, розумової і фізич­ної праці як форм соціального життя, що історично склались.

Обезлюднення великих тери­торій шляхом згортання різних форм соціального життя, пересе­лення, знесення поселень тощо. Розвал сталих, що історично скла­лися, соціальних відносин в резуль­таті революційних потрясінь, фізичного винищення великої кількості населення, пасильпицьких засобів переселення, згубності демографічної політики. Порушення соціальної «еко­логії» історично сталого природ­ного життя соціальних груп па ос­нові їхнього руйнування або навіть фізичного знищення. Привнесен­ня штучно утворених форм жит-• тя. Знеособлювання соціального життя.

Замкнутість політичного життя, І майже відсутність зв'язків соціаль­них спільнот з іншими країнами.

Риси політичного життя.

Політична уніфікація життя па ос­нові єдиного політичного інтересу. Політичне спрямування всіх видів життєдіяльності суспільства па спри­яння злиттю націй.

Міське і сільське, робітниче й се­лянське політичне життя стягувалось в один вузол встановленням держав­ної монополії на владу, власність, іде­ологію і культуру.

Згортання політичного життя па великих територіях країни, навіть по­вне припинення його в окремих місцях у зв'язку з демографічними змінами. Виникнення нестабільних, випадкових, тимчасових, слабких політичних структур, не здатних за­безпечити нормальне політичне фун­кціонування суспільства. Повний розвал політичного життя, що істо­рично склалося, і привнесения на­сильницьких, історично не перевіре­них політичних форм.

Погляд на людину як па політич­ний «гвинтик», вмонтований до полі­тичного механізму. Відчуження осо­би від влади і від себе. Знеособлення політичної діяльності мас. Встанов­лення «залізної завіси», що політич­но забороняла будь-які соціально-політичпі зв'язки, вільні міжнародні недержавні форми життєдіяльності соціальних спільнот, окремих осіб.