29. Авторитарний політичний режим

Авторитарний режим влади є проміжною ланкою між то­талітарним і демократичним режимами. Він трохи лібераль-ніший, ніж тоталітарний, але суворіший, аніж демократичний.

Авторитарний політичний режим - це такий держав­ний і політичний лад суспільства, за якого вся влада належить одній особі, партії, класу чи елітній групі на чолі з лідером.

Основні ознаки авторитарного політичного режиму:

1) влада зосереджується в руках одного лідера чи партії, а народ повністю позбавлений можливості формувати або кон­тролювати владні структури,

хоча формально проголошується демократія;

2) існують представницькі органи влади, проте їхня діяльність перебуває під контролем правлячої еліти, до того ж часто глава держави концентрує в

своїх руках як виконавчу, так і законодавчу влади;

3) система виборності державних органів влади діє формаль­но, керівні посади передаються у спадок;

4) принцип розподілу влади на виконавчу, законодавчу та судову лише декларується. Насправді, суди є додатком до державної влади, виконують її

вказівки та є залежними в своїх рішеннях;

5) відсутня єдина ідеологія, проте плюралізм думок і дій опо­зиції допускаються в певних межах, якщо вони не загрожують чинному ладу, політичні

партії в своїй діяльності зобов'язані орієнтуватися на програму партії правлячої;

6) права та свободи людини проголошуються, але не забез­печуються, особливо в політичному житті, а у взаєминах із владою при конфліктних ситуаціях людина реально позбавлена гарантій безпеки;

7) правоохоронні органи формально стоять на сторожі законності, але практично не підконтрольні суспільству та можуть використовуватися владою в

політичних цілях;

8) відсутній терор, масові репресії, але переважають командні й адміністративні заходи в системі державного управління;

9) усебічний контроль над усіма сферами суспільного й особис­того життя відсутній;

10) обмеження свободи має дозвільний характер, частково зберігається цензура.

30. Демократичний політичний режим

Термін "демократія" в перекладі з грецької мови означає владу народу. Водночас у політології існують різні думки з при­воду сутності демократії, заснованої па виокремленні певних її елементів.

Спочатку демократія як спосіб політичного управ­ління суспільством виникла в Стародавній Греції, в Афінах, — у формі прямої демократії, тобто безпосерднього правління народу. Збори всіх громадян Афін чоловічої статі (жінкам, рабам та іноземцям заборонялося брати участь) вирішували всі питання життя суспільства простим голосуванням. Рішення ухвалювалося більшістю голосів. Так обирали на певний термін і правителів.

Одночасно, низький культурний рівень громадян дає можливість правителям маніпулювати думкою народу. Грецькі філософи Платон і Аристотель називали демократію найгіршою формою правління.

Під упливом буржуазних революцій ХУІІ-ХУШ століть у Європі сформувалася нова ідеологія демократії. Джерелом влади в державі проголошувався народ, який через рівно­правність участі у виборах формував законодавчу та виконавчу влади. Виникає ідея розподілу влади. На цій основі прямої демократії сформувалася теорія представницької демократії.

Теорія представницької демократії заперечує в суспільстві <:дину волю народу як основу діяльності влади. Прихильники цієї теорії розглядають суспільство як сукупність соціальних груп, які прагнуть реалізувати власні інтереси. Ці групи обирають с ноїх представників до органів влади. Джерелом влади визнається народ, який висловлює свою волю не безпосередньо, а через пред­ставників, обраних на певний термін. Отож основною стає 11 є участь усіх громадян у формуванні владних структур, а принцип відповідального та компетентного правління.

Сьогодні вважають, шо демократичний режим повинен базуватися на принципах народовладдя, гуманізму, відкритості суспільства, захисту прав і свобод людини. Не людина для держави, а держава для людини - такий основний принцип сучасної демократичної держави. Ніхто не має права монополізувати державну чи політичну владу. Всі громадяни, незалежно від су­спільного або майнового статусу, рівні перед законом, обов'яз­ковим для всіх.

Варто виділити основні ознаки демократичного режиму:

1) визнання джерелом влади в державі народу. Йому повинна належати законодавча та конституційна влада. Народ обирає своїх представників до

влади, він має право брати участь безпо­середньо в розробці й ухваленні законів через народні ініціа­тиви та референдуми;

2) участь громадян у формуванні органів влади, в ухваленні політичних рішень і здійсненні контролю за органами влади. У сучасних демократичних

країнах принцип участі громадян реалізується через принцип їхнього представництва. Громадяни обирають своїх представників у структури влади

та делегують їм на певний термін свої повноваження. Носіями представницької влади є парламенти, а також виборні представники виконавчої та

судової гілок влади. На основі принципу більшості, що ви­значається в ході виборів, формуються структури виконав­чої влади;

3) пріоритет прав і свобод людини та громадянина над правами держави. Державна влада повинна захищати природні права та свободи пересічних

громадян - право на життя, гідність, здо­ров'я, освіту, роботу, соціальне забезпечення, на володіння май­ном, на невтручання в особисте та сімейне

життя;

4) політична рівність усіх громадян: кожен громадянин може обирати та бути обраним до органів влади, ніхто не повинен мати політичних переваг;

5) верховенство закону в усіх сферах життя суспільства. Існування громадянського суспільства та правової держави. У правовій державі чітко

визначено форми й механізми її діяль­ності, а також межі свобод громадян, які гарантуються Консти­туцією;

6) практичне впровадження в життя принципу розділення влади на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна з них само­стійна й незалежно виконує

свої функції. Судова влада повно­важна відміняти рішення виконавчої та законодавчої влади;

7) політичний плюралізм і багатопартійність. Політичні партії повинні бути поставлені в однакові правові умови. Партія, що одержала більшість

голосів на виборах, одержує право на формування органів влади та стає правлячою партією. Партії, що програли вибори, стають опозиційними;

8) ідеологічний плюралізм: у суспільстві немає єдиної офіцій­ної ідеології. Низка ідеологічних течій можуть протистояти одна одній, але не на шкоду

національним інтересам суспільства;

9) гласність і свобода ЗМІ, котрі можуть вільно висловлювати думки, відмінні від офіційних настанов. Допускається існування альтернативних джерел

інформації;

10) у діяльності владних структур переважають методи переконання, компромісу, береться до уваги думка меншості, опозиція не переслідується.

Неможливе застосування засобів масорого насильства та терору щодо опозиції й населення;

11) армія, поліція та органи безпеки перебувають під по­стійним демократичним контролем;

12) у державі діє принцип "усе, що не заборонено -дозволено".

Семків