Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 2003. – 245 с.

2. Кабаченко П.С. Психология управления: Учебн. пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2005. – 364 с.

3. Крижко В.В. Теорія та практика менеджменту в освіті. – Запоріжжя: Просвіта, 2003. – 272 с.

4. Крижко В.В., Павлютенков Є.М. Менеджмент в освіті. – ДО.: ІЗМН “Твін Сервіс”, 1998. – 192 с.

5. Мельник Л.П. Психологія управління. – К.: МАУП, 1999. – 211 с.

6. Морозов А.В. Управленческая психология: Учебное пособие для студ. – М.: Академический проект, Трикста, 2005. – 456 с.

7. Павлютенков Є.М., Крижко В.В. Рабочая книга руководителя школы // Психология управления. – Ч. IV. – Запорожье, ЗОИУУ, 1996. – 129 с.

8. Потеряхин А.А. Психология управления. – К., 1999. – 325 с.

9. Психологический словарь / Под ред. А.В.Ярошевского. – М., 1990. – 532 с.

10. Урбанович А.А. Психология управления. – К.: Харвест, 2005. – 312 с.

Практичне заняття №4

Тема: Взаємодія суб’єкта й об’єкта управління.

Мета: Вивчити особливості взаємодії людей, систему комунікацій, що забезпечує обмін інформацією між її членами.

Основні поняття: цілі комунікацій, вертикальні й горизонтальні комунікації, джерело інформації, передавач, приймач, одержувач інформації, формальні й неформальні канали комунікацій.

Понятійно-категоріальний апарат теми.

Основні цілі комунікацій:

– рішення офіційних завдань колективу в сфері виробничої або суспільно-політичної діяльності;

– задоволення соціальних потреб його членів (у спілкуванні, у прихильності, в інформації й т.д.).

Виходячи з напрямку потоку інформації в організації, розрізняють комунікації вертикальні, які, у свою чергу, поділяються на спадні – спрямовані “зверху вниз” (від керівників до підлеглих – накази, розпорядження, вказівки тощо) і висхідні – спрямовані “знизу нагору” (від підлеглих до керівників – звіти, заяви, скарги, пропозиції й т.д.), і горизонтальні – здійснювані між членами трудового колективу, рівними за своїм службовим становищем.

При вивченні комунікацій в організації звичайно виходять із моделі К.Шеннона, відповідно до якої можна виділити наступні основні елементи комунікаційного ланцюга:

1. джерело інформації;

2. передавач;

3. приймач;

4. одержувач інформації.

Під джерелом інформації розуміється особа або група осіб, які становлять певне організаційне ціле й володіють тією або іншою інформацією. Ці дані кодує на основі певної системи знаків відправник інформації (комунікатор) і передає далі повідомлення відповідній особі або групі в цілому. Іноді відправник інформації є в той же самий час і її джерелом, однак їх не слід повністю ототожнювати.

Перетворення даних у ті або інші сигнали проводиться відправником інформації за допомогою передавача, у ролі якого можуть виступати біологічні органи (наприклад, голосові зв’язки) або технічні пристрої (наприклад, автоматичне електротабло).

Ці сигнали надходять до приймача, який, як і передавач, являє собою біологічний орган або технічний пристрій з функцією декодування отриманого повідомлення.

Комунікаційний ланцюг замикає одержувач інформації (реципієнт) особа або група осіб, які, так чи інакше, враховують у своїй діяльності отримані відомості.

Весь шлях від відправника інформації до її одержувача називається каналом комунікації (мається на увазі як фізичне, так і соціальне середовище).

Можна назвати дві очевидні характеристики комунікації, які дозволяють утримувати увагу одержувача інформації, – це новизна й значимість.

При розгляді шляхів інформації в соціальному середовищі розрізняють формальні (офіційні) і неформальні (неофіційні) канали. Формальні канали встановлені адміністративно відповідно до посадової організаційної структури виробничого колективу. Вони зв’язують людей у цій структурі, як по вертикалі, так і по горизонталі.

До неформальних каналів комунікацій належать ті, які не збігаються з офіційно встановленими.

Основні причини, які спонукують працівників використовувати неформальні канали:

– потреба членів організації в соціальних контактах, які у межах системи офіційних комунікацій ніколи не задовольняється повністю;

– низька ефективність окремих елементів офіційної системи.

Для ефективного функціонування виробничого колективу необхідна наявність у ньому систем як формальних, так і неформальних комунікацій.

Якщо організація володіє тільки системою формальних комунікацій, процес проходження інформації буде бюрократизуватися.

Якщо ж переважаючою виявиться система неформальних комунікацій, це приведе до поширення чуток і припущень, що заважають діяльності організації.

Поряд з поняттям “стиль управління” в літературі зустрічається також поняття “орієнтація керівника”. Західні автори розділяють орієнтації керівників на:

– офіційні завдання організації;

– себе;

– інтереси й потреби підлеглих.

На основі отриманих експериментальних даних розрізняють наступні типи керівників залежно від їхньої орієнтації на одержувану “знизу” інформацію:

Тип А. Керівник великою мірою орієнтований на спілкування з підлеглими. Він вважає за необхідне спонукати підлеглих до висловлення своїх думок, бути уважним як до їх ділових пропозицій, так і до особистих прохань, ураховувати їх настрій. Отриману “висхідну” інформацію керівник прагне враховувати у своїй роботі.

Тип Б. Керівник орієнтований на спілкування з підлеглими, але не дуже прагне враховувати одержувану при цьому “висхідну” інформацію. Він хоча й вважає за необхідне спонукати підлеглих до висловлення своїх пропозицій, вислухувати їх до кінця, однак не може або не вміє ефективно використовувати інформацію “знизу” у своїй роботі.

Тип В. Керівник орієнтований на спілкування з підлеглими лише в рамках свого розуміння “доцільності” такого спілкування. Він вважає за необхідне спонукати підлеглих до висловлення своїх думок, бути уважним до їхніх пропозицій і прохань, ураховувати їхній настрій, але тільки доти, доки це, як він уважає, “допомагає роботі”. При відсутності у себе такої впевненості керівник не схильний до спілкування з підлеглими, хоча вони до нього й звертаються. Таким чином, керівник свідомо обмежує себе в одержанні “висхідної” інформації, орієнтуючись лише на її “доцільність”.

Тип Г. Керівник зовсім не зорієнтован на спілкування з підлеглими. Він не вважає за необхідне спонукати підлеглих до висловлення своїх думок, приділяти велику увагу, як їхнім діловим пропозиціям, так і особистим проханням, ураховувати їхній настрій. “Висхідна” інформація часто надходить лише за рахунок ініціативи підлеглих, керівник не схильний витрачати багато часу на її облік.

Рівень задоволеності керівників роботою пов’язаний з їхніми оцінками:

– кількості інформації, яку вони одержують від керівників;

– того, наскільки вищестоящі керівники розуміють їхні виробничі проблеми.

ПЛАН

Теоретичні питання:

1. Система комунікацій і основні її цілі.

2. Види комунікацій.

3. Основні елементи комунікаційного ланцюга.

4. Формальні й неформальні канали комунікацій.

5. Типи керівників.

Психологічний практикум:

Тест № 4 дозволить відповістити на запитання: який ви керівник?

1. Уважно прочитайте запитання, відповідаючи послідовно (не пропускаючи жодного з них) “так” або “ні”:

2. Чи охоче ви беретеся за рішення завдань, які вимагають нестандартного підходу?

3. Чи з легкістю ви звільняєтесь від звичних навичок роботи?

4. Чи довго ви приділяєте увагу своєму колишньому колективу, коли йдете на підвищення?

5. Чи прагнете ви опанувати універсальним стилем управління, придатним для багатьох ситуацій?

6. Чи вмієте ви безпомилково оцінювати своїх підлеглих, виділяючи серед них сильних, середніх і слабких?

7. Чи легко вам вийти за рамки симпатій або антипатій, займаючись кадрами?

8. Чи вважаєте ви, що немає універсальних методів роботи, а тому бажано постійно сполучати різні методи залежно від специфіки конкретних ситуацій?

9. Чи вважаєте ви, що вам легше уникнути конфліктів з вищестоящими керівниками, ніж зі своїми підлеглими?

10. Вас турбують стереотипи відношення до роботи, які склалися у ваших підлеглих?

11. Чи часто виявляються точними ваші перші враження про керівників, як особистостей?

12. Чи часто ви пояснюєте свої невдачі в роботі об’єктивними умовами?

13. Чи часто ви відчуваєте недостачу робочого часу?

14. Ви впевнені, що ваше часте перебування серед підлеглих сприяло б підвищенню ефективності управління ними?

15. Чи завжди ви охоче делегуєте перспективним працівникам свої владні повноваження?

Завдання для самостійної роботи:

1. Спілкування керівника з підлеглими як обмін інформацією.

2. Основні комунікаційні бар’єри у спілкуванні.