Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 2003. – 245 с.

2. Кабаченко П.С. Психология управления: Учебн. пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2005. – 364 с.

3. Крижко В.В. Теорія та практика менеджменту в освіті. – Запоріжжя: Просвіта, 2003. – 272 с.

4. Крижко В.В., Павлютенков Є.М. Менеджмент в освіті. – ДО.: ІЗМН “Твін Сервіс”, 1998. – 192 с.

5. Мельник Л.П. Психологія управління. – К.: МАУП, 1999. – 211 с.

6. Морозов А.В. Управленческая психология: Учебное пособие для студ. – М.: Академический проект, Трикста, 2005. – 456 с.

7. Павлютенков Є.М., Крижко В.В. Рабочая книга руководителя школы // Психология управления. – Ч. IV. – Запорожье, ЗОИУУ, 1996. – 129 с.

8. Потеряхин А.А. Психология управления. – К., 1999. – 325 с.

9. Психологический словарь / Под ред. А.В.Ярошевского. – М., 1990. – 532 с.

10. Урбанович А.А. Психология управления. – К.: Харвест, 2005. – 312 с.

Практичне заняття №10

Тема: Управлінська взаємодія.

Мета: Розглянути сфери управлінської взаємодії і її змістовні характеристики, а так само спрямованість управлінської взаємодії.

Основні поняття: управлінська взаємодія, влада винагороди, влада примусу, нормативна влада, влада еталону, влада знавця, інформаційна влада, спільна діяльність

Понятійно-категоріальний апарат теми.

Управлінська взаємодія – взаємодія між членами організації, спрямована на реалізацію функції управління нею.

Мікрорівень управлінської взаємодії, на основі якого здійснюються практично всі етапи вироблення управлінських рішень, складових, які, у свою чергу, представляють основу діяльності з реалізації функцій управління.

Управлінська взаємодія реалізується в процесі спілкування, але саме це спілкування здійснюється в особливих умовах – в умовах існування в одного з партнерів спілкування владних повноважень стосовно того або іншого з партнерів.

Дослідники, які займаються проблемою влади, виділили наступні її джерела:

Влада винагороди. Вона залежить від того, у якій залежності В ставить задоволення своїх потреб від можливостей А.

Влада примусу або покарання. У результаті погрози покарання простір, можливих дій суб’єкта, по відношенню до якого здійснюється влада, певним чином звужується.

Нормативна влада, що припускає наявність інтеріоризованих норм, згідно яким А має право контролювати дотримання певних правил поведінки, а за необхідності – наполягати на них.

Влада еталону, заснована на ідентифікації В з А й бажанні В бути схожим на А.

Влада знавця, що залежить від величини приписуваних А з боку В особливих знань, інтуїції, навичок, важливих відносно тієї поведінки, про яку йде мова.

Інформаційна влада, яка припускає, що А має інформацію, яка здатна змусити В оцінити наслідки своєї поведінки в новому світлі.

Вплив. Під чиїмось впливом у конкретного суб’єкта відбувається зміна його установок, намірів, подань, оцінок і, відповідно, поведінка. Досить складно розмежувати поняття “влада й вплив”. Якщо виходити з того, що влада над ким-небудь – це можливість спонукати іншу людину зробити щось, що цей інший інакше не став би робити, то в цьому розумінні терміну на перший план виступає поведінковий рівень.

Влада спирається на сформовану систему потреб, установок, стереотипів тощо.

Вплив проявляється саме через їхню зміну. Люди постійно впливають один на одного, хтось буває в силу різноманітних обставин у цьому більш успішним, хтось менш процвітає. Можливість впливати на інших не пов’язана конкретно зі статусом людини, що несе вплив. Із життєвого досвіду ми знаємо, як поширені всілякі шахрайства, засновані на особистій чарівності злочинця.

Управлінська взаємодія, будучи одним з видів комунікативних процесів в організації й реалізуючись у спілкуванні, відрізняється асиметрією можливостей використання суб’єктами взаємодії різних видів влади. Керівники, які мають владні повноваження в силу свого формального статусу, мають у своєму розпорядженні більш широкий спектр засобів для досягнення в рамках взаємодії своїх цілей. Це виділяє управлінську взаємодію з ряду інших видів спілкування керуючих підсистем.

Функції керівника первинного колективу, які наводяться В.Рубахіним, А.Журавльовим, В.Шориним:

– координація діяльності підлеглих з метою виконання плану;

– забезпечення росту продуктивності праці людей і обладнання.

– організація спільної й ритмічної роботи (забезпечення робітниками, обладнанням, напівфабрикатами, сировиною). Прогнозування можливих зривів у роботі і їхнє попередження.

– контроль, оцінка й корекція діяльності, підлеглих.

– підтримка трудової дисципліни у виробничому колективі.

– розміщення робочої зміни. Узгодження індивідуальних особливостей підлеглих зі специфікою їхньої праці.

– зниження в підлеглих незадоволеності працею й різними елементами виробничої ситуації (умовами праці, зарплатою тощо). Моральне й матеріальне стимулювання.

– регулювання міжособистісних стосунків підлеглих і дозвіл на конфлікти між ними.

– зниження психологічної напруженості у стосунках з підлеглими.

– відстоювання законних інтересів своїх підлеглих.

– збереження постійного складу підлеглих, керування плинністю робочих кадрів.

– забезпечення професійного вдосконалювання своїх підлеглих.

Виховна робота з підлеглими. Функції керівника стосуються наступних сфер:

Перша сфера – експертна взаємодія.

Друга сфера – сфера реалізації представницької функції, коли керівник представляє інтереси свого підрозділу, свого персоналу в більш широкій організаційній підструктурі, взаємодіючи з вищестоящим керівництвом, персоналом управління, керівниками того ж статусу, громадськими організаціями.

Третя сфера – управлінська взаємодія в організаційній сфері при здійсненні організації, планування, контролю й регулювання діяльності довіреного колективу і його окремих представників, а також при взаємодії з персоналом управління, керівниками того ж статусу й по вертикалі з метою координації діяльності підрозділу з іншими.

Четверта сфера – управлінська взаємодія в кадровій сфері, здійснюване в структурі кадрових процесів у підрозділі або в організації в цілому, а також при формуванні, розвитку суб’єкта професійної діяльності. Керівник, оцінюючи професіоналізм своїх підлеглих, рівень їхньої сформованості як суб’єктів професійної діяльності, здійснює взаємодія, яка орієнтує відповідним чином виконавців, бере участь у їхній атестації, внутріорганізаційному переміщенні й т.д.

П’ята сфера – гармонізація соціально-психологічних характеристик колективу. Традиційно, і ми бачимо це з наведених переліків, ця область діяльності містить у собі виховання підлеглих, взаємодію в сфері регулювання міжособистісних стосунків підлеглих і дозвіл конфліктів між ними, зниження психологічної напруженості у відносинах з підлеглими й між ними, оптимізацію клімату колективу.

Шоста сфера – оптимізація умов і режимів праці колективу. Керівник у рамках цієї сфери взаємодії домагається створення певних санітарних норм й норм безпеки праці умов діяльності колективу, а також умов, які сприяють збереженню й підтримці працездатності людей на виробництві. Зрозуміло, що в цих випадках керівник і організує, і відстоює інтереси свого підрозділу або підприємства, але вже не в питаннях, обумовлених технологією, поділом праці, розподільними відносинами, а в питаннях оптимізації працездатності персоналу.

Сьома сфера – формування певної організаційної культури. Ця сфера діяльності не представлена в явному вигляді в розглянутих вище переліках функцій керівника, однак аналіз соціально-психологічних методів управління свідчить про значну представленість діяльності по створенню й реалізації обрядів, традицій.

Горизонтальна взаємодія здійснюється між особами, які мають подібний статус у формальній ієрархії.

Вертикальна – між особами з різним статусом, двома взаємозалежними підрозділами.

Колективний суб’єкт діяльності – це не просто сума окремих індивідів, психологічно – це трохи інша реальність.

Основними характеристиками колективного суб’єкта діяльності є цілеспрямованість (прагнення до основної значимої мети), умотивованість (діюче ставлення до спільної діяльності), інтегрованість (взаємозв’язок і взаємозалежність членів колективу), структурованість (чіткість взаємного розподілу функцій, відповідальності), погодженість (взаємна обумовленість дій взаємодіючих суб’єктів), організованість або керованість (підпорядкованість певній організації діяльності), результативність (здатність досягати позитивного результату).

Спільна управлінська діяльність має низку видів:

• діяльність із соціального самовизначення колективу. Її мета – визначення змісту діяльності колективу в структурі широких соціальних відносин і забезпечення його усвідомлення керованим колективом;

• діяльність із забезпечення матеріальних потреб колективу;

• діяльність з організації процесів управління;

• соціально-нормативна діяльність, спрямована на інтеграцію управлінського колективу в рамках формальної підструктури організації;

• діяльність з інтеграції особистості в групу, спрямована на задоволення інтересів групи;

– діяльність із самореалізації й розвитку особистості в організації.

ПЛАН

Теоретичні питання:

1. Місце управлінської взаємодії у структурі діяльності з управління.

2. Сфери управлінської взаємодії і його змістовні характеристики.

3. Спрямованість управлінської взаємодії.

Завдання для самостійної роботи:

1. Суб’єкти управлінської взаємодії.

2. Спільна діяльність і управлінська взаємодія.