І образотворча діяльність
Мета: засвоїти закономірності процесу сприймання; особливості розвитку сприймання і спостережливості у дітей.
План
Закономірності сприймання:
а) цілісність;
б) вибірковість;
в) константність;
г) апперцепція.
Розвиток сприймання і спостережливості у дітей.
Зобразити один із принципів організації сприймання (по Дубровській)
На наше сприймання завжди впливають попередній досвід, знання, актуальні потреби, стан особистості. Таке явище дістало назву апперцепції.
Пояснюючи нову тему, учитель спирається на попередній досвід учнів, їх знання, ерудицію, що забезпечує чітке, зрозуміле, повне сприйняття матеріалу.
Запрограмованість учня на сприймання (тобто що саме він хоче побачити, почути, запам'ятати), його внутрішня диспозиція є визначальними в цей момент. Якщо він хоче сприйняти матеріал, то інформація ляже у підготовлений ґрунт, у протилежному ж випадку вона пройде повз його свідомість.
На сприйняття впливає і мотивація. Голодна людина швидше побачить у нечітких обрисах їжу, ніж щось інше (такі дослідження проведені у 1935 р. американським ученим Р.Сенфордом). Наші інтереси й потреби впливають на наші сприйняття. Ми іноді бачимо те, що нам хочеться побачити, а не те, що є насправді. Цей факт дуже важливий для усвідомлення батьками та педагогами: якщо хочемо побачити у дитині хороше, то бачимо його, сприймаємо на кожному кроці. Якщо ж будемо шукати в її поведінці негативне, то й бачитимемо лише погане. Мистецтву розпізнавати в кожній індивідуальності позитивні риси потрібно вчитися.
Отже, ви мали змогу переконатися, що сприймання залежить від того, що ми сподіваємося побачити, почути, відчути тощо. Чи ви сприймете леді як молоду чи стару (додаток 11), залежить від вашого бажання, досвіду. Це зображення з'явилося вперше у 1915 р. у журналі «Наука». А в 1930 р. психолог Е.Борінг класифікував його як зображення закономірності сприймання — базування на попередньому досвіді.
Інтерпретація інформації
Іноді вплив попереднього досвіду може зумовити зворотну реакцію при сприйманні — неадекватну реакцію на предмет, подію чи явище.
Відома акторка К.Лучко пригадує, як в одній комедійній виставі вона мала заплакати. Коли заплакала, всі засміялися. Акторка образилася і заплакала по-справжньому. Глядачі розсміялися ще більше, оскільки гра була дуже правдивою. Після вистави Лучко розповіла про все це М.Крючкову, а у відповідь почула: «Так це ж комедія. Чим більше ти плачеш, тим більше вони сміються».
До речі, таке явище можна спостерігати в школі: що більше учитель прискіпується до учня, то більше учень бунтує, хоча підсвідомо розуміє, що правда на боці вчителя. Це вияв парадоксальної поведінки.
Відсутність досвіду, або його невелика кількість, призводить до нерозуміння переносного значення ситуації, слів, а звідси — тлумачення всіх фактів безпосередньо, буквально.
Отже, ви переконалися, що інтерпретація сприйнятих об'єктів індивідом визначається його минулим практичним і життєвим досвідом. Процес сприймання невіддільний від діяльності, велика роль при цьому належить попередньому перцептивному досвіду особистості.
Принципи організації сприймання.
Більшість психологів фокусують свою увагу на принципах організації сприймання та інтерпретації інформації. Яким чином зовнішні стимули набувають для нас змісту, суті, як організовуються в смислові форми та моделі? Це питання було одним із перших серед досліджуваних психологами. В.Вундт, відкривши свою експериментальну психологічну лабораторію, зробив важливі відкриття щодо формування сприймань. Він пропонував суб'єктам дослідження послухати рівномірне цокання метронома і, на його подив, люди говорили, що сприйняли ці звуки по-різному: одні поєднували їх у пари, інші чули ритми. Вчений зробив висновок, що ми намагаємось поєднати сенсорну інформацію в певні форми та моделі, надати їй змісту.
Ґештальтпсихологи (зокрема М.Вертґеймер, К.Коффка, В.Келер) першими зацікавилися систематичним вивченням сприймань. Вони зрозуміли, що пояснити, як саме відбувається сприймання, можна лише тоді, коли буде усвідомлення того, як окремі стимули організовуються (поєднуються) в цілий осмислений образ. На основі проведеної експериментальної роботи у 20-30-х роках XX століття М.Вертґеймер запропонував закони формування сприймань.
Співвідношення об'єкта й фону. За одним із основних законів гештальтпсихології, ми об'єднуємо стимули в об'єкти та фон. Об'єкт стає для нас значущим, осмисленим, а фон — безформним, нейтральним. Однак поняття фону та об'єкта співвідносні, оскільки вони можуть мінятися місцями.
Учитель пояснює урок, використовуючи наочність, яка в даний час є об'єктом, а всі навколишні предмети — фоном. Потім пропонує одному з учнів відповісти на запитання, і в цьому випадку учень — об'єкт, а все інше — фон (разом із учителем і наочністю).
У більшості ситуацій поняття фону є нечітким, двозначним (додаток 1).
Залежно від фокуса сприймання та багатьох інших факторів, ми можемо бачити два різних об'єкти (два профілі або вазу).
Фон і об'єкт
Схожість — запропонований ґештальтпсихологами закон об’єднання, групування схожих сенсорних елементів, а не сприймання їх як відокремлених, поодиноких.
Дивлячись на рисунок (додаток 2), ви, як і більшість осіб, що беруть участь в експерименті, побачите горизонтальні рядки крапок і квадратів, а не вертикальні, що містять різні фігури. Це сталося тому, що подібні знаки самі по собі згрупувалися: крапки з крапками, квадрати з квадратами.
Цю закономірність варто пам'ятати під час викладання навчального матеріалу.
Близькість розміщення (суміжність у просторі). Об'єкти, що перебувають у просторі близько один до одного, мають тенденцію групуватися у важливі для нас моделі.
На рисунку (додаток 3) зображено два блоки колонок чи рядків однакових квадратів. Ми не сприймаємо їх як відокремлені. Що ближче розміщені вони один до одного, то чіткіше ми розрізняємо смислові фігури.
Безперервність (цілісність). За цим законом навіть зображений контурами об'єкт сприймаємо як єдине ціле, тобто на основі свого досвіду, уяви заповнюємо подумки пропуски в певному образі (додаток 4.).
На відміну від відчуттів, які відображають окремі властивості предмета, сприймання дає його цілісний образ. Він виникає на основі узагальнення отриманої у вигляді різних відчуттів інформації про окремі властивості та якості предмета. Існує настільки сильна взаємодія компонентів відчуттів, що єдиний цілісний образ виникає навіть тоді, коли на людину безпосередньо діють лише деякі властивості чи частини об'єкта.
Цілісність сприймання
Цей образ виникає умовно-рефлекторно внаслідок взаємозв'язку між різними відчуттями. Ми подумки добудовуємо цілісний образ конкретного предмета.
Закон вдалого продовження (маскування) — окремі сегменти, стимули, що є послідовними в просторовому розміщенні і продовжують один одного, ми намагаємося поєднувати в продовженні лінії чи частини.
Переконайтеся в тому, що ми групуємо сегменти (додаток 5) за законом продовження на АВ та СД, а не навпаки — АС та DВ. Цей закон використовується в армії, розвідці, для маскування. Саме цей принцип допомагає тваринам ховатися (вгледівши ворога, вони намагаються замаскуватися на місцевості, подібній за своїм кольором, злитися з фоном в одне ціле).
D
Вдале продовження
Константність (сталість) при сприйманні — це тенденція тварин і людей бачити знайомі їм предмети та об'єкти реального світу такими, якими вони є насправді: стандартної форми, величини, кольору, розміщення, незважаючи на зміни з точки зору перспективи, дистанції чи освітлення. Константність дає змогу ідентифікувати об'єкт за будь-яких умов, які беруться до уваги під час розумової реконструкції відомого образу. Наприклад, сніг здається таким же білим при місячному сяйві, як і при сонячному світлі.
Персональна константність визначається багатьма факторами і досвідом особи. Діти, спостерігаючи за ложечкою у склянці з водою, переконані, що вона зігнута (додаток 6).
Константність
Це пояснюється недостатністю знань дитини про властивість предметів змінювати свою форму, колір, величину при зміні умов, в яких вони знаходяться. Джерелом константності сприймання є активні дії перцептивної системи, яка у дітей ще не досконала. Багаторазовість сприймання одних і тих же предметів за різних умов забезпечує постійність перцептивного образу відносно змінених умов, а також рухів перцептивного апарату.
Людина з досвідом інтерпретує зміни у сприйманні того чи іншого об'єкта не як зміни у формі заданого образу, а як доказ, що об'єкт змінив своє розміщення в просторі щодо ока, змінилося освітлення або інші умови. Таким чином ми сприймаємо світ на основі константності, без якої він здавався б безладним, хаотичним.
Цю залежність можна продемонструвати і на такому прикладі. Ви попрощалися зі знайомим, стоїте і дивитеся йому вслід: постать віддаляючись зменшується. Однак вам не здається, що людина стала меншою. Ви її сприймаєте такою ж, якою вона є насправді.
Однак за певних умов ми можемо бачити предмети іншими, ніж вони є.
Викривлене сприйняття дійсності (реальності) називається ілюзією. Ілюзія виникає тоді, коли наші сприймання розходяться зі справжніми фізичними характеристиками об'єкта. Наприклад, незважаючи на наше сприйняття, на рисунку (додаток 7) зображені дві вертикальні лінії, які є паралельними. Це — ілюзія форми.
Ілюзію величини (розміру) демонструє додаток 8. Придивіться уважніше, яка з ліній довша: горизонтальна чи вертикальна? Більшість людей стверджує, що вертикальна. Виміряйте їх і переконаєтеся, що твердження помилкове.
Ілюзія напрямку зображена на додатку 9. Це ілюзія Поугендорфа. Яка з ліній В, С чи Д є продовження лінії А? Більшість учасників експерименту вказують на лінію В, насправді — це лінія С. Перевірте за допомогою лінійки.
До цього ж виду належить ілюзія Мюллера-Лаєра (ілюзія довжини). Хоча обидві горизонтальні лінії однакові за розміром (додаток 10), вони видаються різними завдяки стрілкам на кінцях кожної з них: стрілки, спрямовані назовні, видовжують лінію,тоді як стрілки, спрямовані до середини, вкорочують її.
Ілюзія дистанції. Пригадайте «Тарасові шляхи», як малим Шевченко ходив шукати те місце, де сходиться земля з небом. Це ілюзія дистанції.
Ілюзія маси — більша коробка видається важчою за меншу розміром, хоча насправді маси їхні однакові. Коли ми швидко піднімаємо будь-яку масу вдруге, то предмет здається легшим за попереднє випробування; якщо ж піднімаємо повільно, то важчим (насправді предмет однієї маси).
Ілюзія кольору. Залежно від різних чинників ми можемо по-різному сприймати один і той же об'єкт (людина виглядає стрункішою в одязі чорного кольору і повнішою — в білому; кімната, пофарбована у світлий колір, здається більшою тощо).
Ілюзія руху — під час їзди у транспорті здається, що всі предмети рухаються нам назустріч.
Ілюзія кіно. Окремі картинки сприймаємо як єдине ціле завдяки явищу післядії в аналізаторах.
Слухові ілюзії. Ефект Доплера (за ім'ям австрійського фізика, який виявив цей феномен у 1842 p.). Гудок потягу, який наближається до подорожнього, здається, звучить голосніше і сильніше, ніж гудок потягу, що віддаляється.
Галюцинації (слухові та візуальні) — явне сприйняття зовнішнього об'єкта в момент його відсутності. Це явище вивчається психіатрією, психологією та неврологією. До речі, причини галюцинацій дуже різноманітні. Наприклад, перебуваючи тривалий час у пустелі без води, людина може «побачити» колодязь чи посудину з водою там, де її немає.
Ілюзії, що дістали назву псевдогалюцинацій, виникають у стані страху. Наприклад, солдат, чекаючи нападу з боку противника, може сприйняти неживий об'єкт або свого товариша за ворога. Пригадаймо відомий класичний приклад з літератури, коли Дон Кіхот прийняв вітряки за ворожих лицарів.
Люди з психічними розладами можуть сприйняти будь-яку іншу особу за що завгодно (ведмедя, диявола, машину тощо), а звідси й наслідки їх поведінки.
Вивчення сприймань — це одна з найдавніших ділянок психологічного дослідження. Але раніше за психологів принципи сприймання та ілюзії вміло використовували маги для обману публіки.
Сьогодні робота фокусників-ілюзіоністів для нас є доволі звичною, чимало фокусів можна розгадати, хоча залишаються таємничі, загадкові.
Тест для самоконтролю
1.Відповідь організму на безпосередній вплив зовнішніх стимулів — це ____________________; аналіз, інтерпретація та інтеграція стимулів в єдиний цілісний образ — це __________________________.
2. Закони організації сприймання запропоновані:
а) біхевіористами;
б) ґештальтпсихологами;
в) гуманістами.
3. Визначте, за якими принципами сприймання відбуваються наступні явища:
1. Зосередившись, він зумів, незважаючи на штрихове зображення, розпізнати на рисунку струнку дівчину.
2. Дівчина завмерла від подиву: лише тепер вона помітила коника-стрибунця, який вдало сховався на соломинці, подібній за забарвленням до його тіла, став ніби її продовженням, замаскувався...
3. Вони вдвох дивилися на один і той же малюнок, однак бачили різні зображення: хлопчик казав, що бачить молоду вродливу жінку, а дівчинка йому заперечувала — на малюнку зображена стара бабуся.
4. Згрупувавши подібні елементи, Івасик побачив на малюнку дві подібні моделі (квадрати).
а) близькість розміщення;
б) співвідношення фону та об'єкта;
в) цілісність при сприйманні;
г) вдале продовження.
4. Наближаючись, поїзд, здавалося, збільшувався у розмірі. Ми сприймаємо поїзд сталого розміру завдяки ____________________ сприймання.
5. Викривлене сприймання реально існуючих предметів чи явищ називається _______________.
Література
Ю.Л. Трофімов “Психологія” ст. 185-209
В.С. Кузін “Психологія” ст. 124-134
Д.М.Дубравська “Основи психології” ст. 93-100
Тема. Розвиток та виховання пам’яті.
Мета: охарактеризувати індивідуальні особливості пам’яті; прийоми довільного запам’ятовування; виконати тренувальні вправи, що зміцнюють спостережливість і пам’ять.
План
Індивідуальні особливості пам’яті.
Розвиток пам’яті (раннє дитинство, дошкільне дитинство, молодші школярі, підлітків, старших школярів, юних, зрілий вік, похилий вік).
Прийоми довільного запам’ятовування.
Вправи, що зміцнюють спостережливість і пам’ять.
Образи зовнішнього світу, які виникають у корі головного мозку під час сприйняття, не зникають безслідно. Вони зберігаються у нам'яті. Що ж таке пам'ять? За словами відомого психолога П.Блонського, «проблема пам'яті є ровесницею психології як науки».
Пам'ять — коґнітивний (пізнавальний) процес збереження інформації для подальшого використання. Пам'ять властива і людині, і тварині. Однак користуватися пам'яттю може лише людина, бо тільки вона вміє міркувати. Отже, пам'ять — це образи у корі головного мозку.
Термін «пам'ять» походить з грецької від імені богині Мнемозіни, матері дев'яти муз. Ось чому ми іноді вживаємо словосполучення «мнемічні дії», «мнемічна діяльність», «мнемічна техніка». Під час мнемічної діяльності ми запам'ятовуємо, зберігаємо і відтворюємо інформацію з метою удосконалення навколишнього середовища та самовдосконалення.
«Воротами пам'яті» є вибіркова увага. Наші потреби та інтереси забезпечують успішність запам'ятовування, є його стимулом.
Значення пам'яті — неоціненне. Вона — основа нашого життя. Іспанський кінорежисер Л. Бюнюель зазначав: «Досить лише хоч частково втратити пам'ять, щоб зрозуміти, що пам'ять — це саме те, що й становить поняття життя». Людина без пам'яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі та просторі, все сприймає так, наче бачить вперше. І.Сєченов наголошував, що без пам'яті людина перебувала б вічно в стані новонародженого. Ось приклад, який яскраво демонструє важливість пам'яті для особистості. К.Паєр із США була прекрасною студенткою, поки у 25 років помилково не випила заспокійливі таблетки свого батька. Вона перебувала у комі, протягом п'яти хвилин її мозок був без кисню. Сьогодні її пам'яті вистачає лише на десять хвилин. Неймовірне зусилля волі та допомога медиків Каліфорнійського університету повернули її до більш-менш нормального життя. До цього вона знала три мови, готувалася стати перекладачем. Зараз записує все, що робить. ЇЇ силі волі дивуються навіть лікарі. Зрозумілими стають слова відомого психолога С.Рубінштейна: «Не володіючи пам'яттю, ми були б «каліфами на годину». Наше минуле було б мертвим для майбутнього».
Пам'ять — це орієнтир у навколишньому світі, це наше багатство. Воно є основою для будь-якого пізнання. Жоден з психічних процесів не відбувається без пам'яті. Що багатша пам'ять, то яскравіша особистість.
Завдяки пам'яті кожне покоління має можливість передавати свої знання і досвід наступному. А без знань неможлива плідна діяльність. Кожен з нас накопичує пам'ять поколінь.
На думку Арістотеля, пам'ять є соціальною спадкоємицею, нашим безцінним духовним багатством і силою. Співзвучною Арістотелеві є думка англійського філософа Джона Локка (1632-1704) про те, що пам'ять є скарбницею ідей, без якої суспільний прогрес був би неможливим.
Пам'ять тісно поєднана з мисленням і мовленням. Цей зв'язок відзначав П.Блонський: «...пам'ять, піднімаючись завдяки розуму, все більш і більш наближається до мислення, врешті настільки близько, що навіть у повсякденному житті у певних випадках без різниці вживаються слова «згадав» і «подумав»...
Значення пам’яті в житті людини:
1. Є основою психічного життя особистості.
2. Без пам’яті неможливе функціонування ні особистості, ні суспільства.
3. Пам’ять є базою для протікання психічних процесів.
4. Пам’ять лежить в основі наших знань, вмінь і навичок.
5. Людина , позбавлена пам’яті, залишалася б «вічно в стані новонародженого».
6. Забезпечує єдність і цілісність людської особистості.
7. Пам’ять виконує важливі функції в житті і діяльності людини, багатство діяльності людини у значній мірі залежить від багатства її пам’яті.
Одним з найважливіших і найзагадковіших аспектів вивчення пам'яті є дослідження процесу кодування та збереження інформації в мозку. Більшість психологів дійшли висновку, що введення нової інформації залишає в мозку «сліди» (фізичні зміни). Під час дослідження цих «слідів» перед вченими постали дві великі проблеми:
ідентифікація ділянки чи ділянок мозку, які, можливо, беруть участь у виникненні процесу пам'яті;
визначення, розкриття природи змін у мозку в процесі пам'яті.
Ключем до розв'язання цих проблем є вивчення мозку людей з розладами пам'яті.
Існують психологічний, біохімічний, нейрофізіологічний та кібернетичний підходи до вивчення пам'яті. Теорій чимало. Спробуємо проаналізувати сучасні погляди на проблему. Існує думка, що пам'ять — це усталений зв'язок між групами клітин. Розроблено гіпотезу, за якою зміна хімічної конфігурації молекул РНК і зростання нейронів суттєво впливають на здатність мозку зберігати та переробляти інформацію.
Експерти з американського фонду Ч.Дана вважають, що пам'ять залежить від наявності в мозку особливого гормону, який можна замінити лікарським препаратом, що дасть змогу уникнути склерозу. Сьогодні це ще міф, який, можливо, й стане реальністю. Існує теорія, за якою організм виробляє особливу хімічну речовину, що забезпечує запис інформації в мозку.
Пам'яттю та емоціями керують одні й ті ж ділянки головного мозку (амігдалове тіло і гіпокампус). Ми швидше можемо відтворити емоційний матеріал, ніж неемоційний, сухий. Цю залежність пояснюють у своїх дослідженнях Б.Мілнер, С.Коркін, Г.Тойбер. Хворому на епілепсію видалили більшу частину гіпокампуса з обох сторін. Лікарі виявили, що одужавши, пацієнт втратив можливість утворювати нові тимчасові зв'язки, тобто запам'ятовувати. Він пам'ятав усе, що було до операції, і міг чітко розповідати про те, що діється довкола. Однак через кілька хвилин уже не міг відтворити те, що тільки-но сказав чи зробив. Пацієнт постійно почував себе так, ніби щойно прокинувся, він втратив набутий досвід.
Практика свідчить, якщо пошкоджена ліва проміжна ділянка (проміжний мозок), то порушується словесна пам'ять (запам'ятовування розповідей, імен, слів). Якщо ж уражена права проміжна ділянка, то людина втрачає здатність згадувати невербальну інформацію (малюнки, обличчя, мелодію тощо).
Усіма нашими знаннями та уміннями завдячуємо пластичності кори головного мозку — здатності утворювати, зміцнювати та відновлювати тимчасові нервові зв'язки. Нервова система людини здатна зберігати в закодованому вигляді інформацію, яка за певних умов може бути виведеною з цієї системи без порушення її властивостей та характеру.
Пластичність — явище вроджене, вона у всіх різна, однак піддається тренуванню, її можна вдосконалювати. З віком пластичність погіршується. Нові тимчасові зв'язки утворюються повільніше. Відомий іспанський письменник, кінорежисер, сценарист Л.Бюнюель пише у своїй автобіографічній книзі, що коли йому виповнилося сімдесят років, він вже не міг пригадати імена людей з такою ж легкістю, як раніше.
Оскільки мозок не переобтяжений новими тимчасовими зв'язками, то відновлюються старі тимчасові зв'язки. Стає зрозумілим, чому люди похилого віку так часто згадують своє дитинство, хоча іноді не пам'ятають останніх подій тижня, дня.
Пластичність залежить і від стану здоров'я. Японські вчені доводять, що, коли знижується атмосферний тиск, у людей погіршується пам'ять. Мозок не лише зберігає знання про світ, а й має здатність за нашим бажанням відтворювати ці знання. Отже, аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку полягає у введенні інформації (виникнення «слідів» у корі головного мозку від певних подразників); збереженні, закріпленні цих «слідів»; актуалізації, тобто відтворенні цих «слідів».
Людський мозок здатний щодня запам'ятовувати 86 млн. біт інформації. В середньому пам'ять людини похилого віку зберігає 100 трильйонів біт інформації.
Індивідуальні особливості пам’яті:
• швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень (або часом), що потрібні людині для запам’ятовування нового матеріалу;
• точність запам’ятовування визначають відповідністю відтвореного тому, що запам’ятовували, та кількістю допущених помилок;
• міцність запам’ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування);
• готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.
Індивідуальні відмінності пам’яті можуть бути зумовлені типом вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв’язків пов’язана з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам’ятовування.
Індивідуальні відмінності пам’яті виявляються також у тому, який матеріал краще запам’ятовується, – образний, словесний чи однаковою мірою продуктивно той та інший.
У цьому контексті у психології розрізняють наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний або проміжний типи пам’яті. Ці типии зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головним чином – умовами життя та вимогами професійної діяльності.
Розвиток пам’яті.
Доведено, що розвиток пам’яті залежить від того, як забезпечено управління цим процесом. Педагоги мають створювати умови, що пришвидшують навчання, дають змогу краще засвоїти і зберегти в пам’яті знання. Особистість тільки тоді матиме вагомі успіхи, коли буде достатньо наполегливо докладати зусиль до запам’ятовування необхідного якнайбільше, загалом і в деталях. Пам’ять погіршується від неповного її використання.
Розвиток пам’яті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових результатів діяльності. Що вагоміші мотиви супроводжують діяльність суб’єкта, то успішніші результати запам’ятовування. При цьому запам’ятовування є результативним незалежно від того, чи було поставлено мету запам’ятати.
Розвиток пам’яті нерозривно пов’язаний з вихованням самої особистості. Зацікавленість, активне ставлення до діяльності сприяють мимовільному запам’ятовуванню.
Важливим для запам’ятовування є перше враження, його якість і глибина. Легко й надійно запам’ятовується новий матеріал, пов’язаний з попереднім досвідом, коли він його чимось доповнює і збагачує, розширює можливості діяльності особи. Ефект запам’ятовування значно посилюється, якщо інформація є для суб’єкта необхідною, пов’язана з метою його діяльності, становить певний інтерес.
Розвитку пам’яті сприяють постійні тренування. Регулярна й напружена робота пам’яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам’яті.
Необхідною умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил. Запам’ятовувати треба в доброму настрої й на «свіжу голову», коли ще не настала втома. Під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Потрібно опрацьовувати інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні відомості, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виокремлюючи опорні сигнали («вузлики на пам’ять»). Потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті.
Головний сенс мнемотехнічних прийомів у тому, що матеріал запам’ятовування глибше аналізують, структурують і більше осмислюють. Способом поліпшити пам’ять людини є формування вміння запам’ятовувати й відтворювати. Пам’ять розвивається тренуванням і наполегливою працею, спрямованою на запам’ятовування, тривале збереження, цілковите й точне відтворення.
Питання для самоконтролю:
• У чому виявляється сутність пам’яті?
• Розкрийте шляхи розвитку пам’яті.
• У чому виявляються індивідуальні відмінності пам’яті?
Тест для самоконтролю
1.Найбільш продуктивним є запам'ятовування:
а) механічне;
б) смислове, або логічне;
в) обидва.
2. Гіпермнезія — це:
а) втрата пам'яті високого рівня;
б) мнемотехнічний спосіб поліпшення пам'яті;
в) підвищена здатність запам'ятовувати.
3. Пригадування — це:
а) відтворення, яке вимагає напруження нервових сил, вольових зусиль;
б) відтворення при повторному сприйманні об'єкта;
в) цільовий аналіз інформації.
4. Знайомий стрибнув на підніжку трамвая і гукнув мені свій номер телефону. Я намагався скомбінувати цифри у значущу модель, та вони «розтанули» у закутках мозку через лічені секунди. Цифри залишаються в мозку протягом 15-25 секунд у:
а) сенсорній пам'яті;
б) семантичній пам'яті;
в) короткочасній пам'яті;
г) довготривалій пам'яті.
5. Ви намагаєтеся відшукати потрібний термін під час перекладу статті у:
а) сенсорній пам'яті;
б) семантичній пам'яті;
в) короткочасній пам'яті;
г) довготривалій пам'яті.
6. Іноді доводиться чути від студентів: «Я це англійське слово дивлюся десятий раз у словнику, вже знаю місце, де його знайти, і відкриваю словник безпомилково одразу на потрібній сторінці, а український його еквівалент ніяк не запам'ятаю...» Це пояснюється:
а) трансдукцією;
б) інтерференцією;
в) епізодичністю пам'яті;
г) відсутністю установки на запам'ятовування.
7. Спробуйте згадати минулорічний літній відпочинок. Опишіть природу (гори, річку, ліс тощо) місцевості, в якій ви відпочивали. Для цього ви використаєте:
а) семантичну пам'ять;
б) образну пам'ять;
в) обидва види пам'яті?
Література.
Ю.Л. Трофімов “Психологія” ст. 236-246
В.С. Кузін “Психологія” ст.140-149
Тема. Творче мислення та особистість.
Мета: охарактеризувати мислення творчої особистості, інтелектуальні властивості особистості.
План
Характеристика мислення творчої особистості (самостійність думок, розсудливість, винахідливість, глибина думки, дотепність, кмітливість).
Інтелектуальні властивості особистості.