Міністерство освіти і науки України

Миргородський художньо-промисловий коледж імені М.В. Гоголя

Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка

Методичні вказівки щодо виконання самостійної роботи

дисципліни ПСИХОЛОГІЯ

Галузь знань: 0202 «Мистецтво»

Спеціальність: 5.02020801 «Декоративно-прикладне мистецтво»

Миргород

2013 рік

Методичні вказівки щодо виконання самостійної роботи дисципліни «Психологія» складені на основі галузевого стандарту підготовки молодшого спеціаліста і навчального плану спеціальності: 5.02020801 «Декоративно-прикладне мистецтво».

Укладач: ________________ Кікто С.М., директор коледжу, вища категорія.

Методичні вказівки щодо виконання самостійної роботи розглянуто і схвалено на засіданні циклової комісії

загальноосвітніх, гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

^{(назва циклової комісії)}

Протокол № ______ від «___»______________20___ року

Голова циклової комісії _________ _______________

^{(підпис) (П.І.Б.)}

Орієнтовний тематичний план

	Кількість годин
		Лекції	Семінари	Самост. робота
Розділ І. Психологія як наука	10	8	2	4
1.1. Вступ до психології, її корені, історичні погляди		2
1.2. Галузі психологічних знань				2
1.3. Методи психології		2
1.4. Будова і діяльність нервової системи людини				2
1.5. Еволюція психіки тварин		2
1.6. Мозок і психіка		2
1.7. Стани свідомості			2
Розділ ІІ. Психічні процеси	14	14	-	10
2.1. Відчуття		2
2.2. Сприймання		2		2
2.3. Пам’ять		2		2
2.4. Мова і мовлення		2
2.5. Мислення		2		2
2.6. Уява		2		2
2.7. Увага		2		2
Розділ ІІІ. Особистість, її індивідуальний розвиток і відмінності	10	8	2	6
3.1. Становлення особистості. Особистість			2
3.2. Діяльність				2
3.4. Емоції та розвиток особистості		2		2
3.5. Здібності		2		2
3.6. Характер і темперамент		2
3.7. Комплексна контрольна робота		2
Всього годин	54	30	4	20

Тема. Галузі психологічних знань.

Мета: з’ясувати значення знань з психології у всіх галузях науки, культури, народного господарства, військових лабораторіях, органах управління.

План

1. Теоретична психологія (загальна психологія, історія психології, експериментальна, генетична, соціальна, порівняльна, психологія особистості)

2. Науково-прикладна психологія:

а) за видом діяльності та поведінки людини (психологія праці, психологія творчості, авіаційна, космічна, військова, економічна, екологічна, психологія спорту);

б) за психологічними питаннями розвитку людини у (вікова психологія, педагогічна психологія, спеціальна психологія.)

в) за відношенням до нормальної або творчої психіки (психологія здоров’я, медична психологія).

г) за відношенням до права (юридична психологія)

3. Практична психологія (психологічна служба сім’ї та соціального захисту населення, психологічна служба системи освіти, психологічна служба системи охорони здоров’я; практична юридична психологія і педагогіка, практична психологія праці та профорієнтації, практична психологія і педагогіка спорту, соціально-психологічна служба армії...)

Сучасна психологія поєднує чимало дисциплін і напрямів, вона є експериментальною наукою і відіграє важливу роль у розвитку та зміні сучасного світу. Сьогодні психологи працюють у всіх галузях науки, культури, народного господарства, військових лабораторіях, органах управління. Знань з психології потребують усі, хто має справу з науковою організацією людської діяльності, дбає про ефективне використання інтелектуальних і емоційних ресурсів особистості. Усе це й зумовило виникнення низки галузей психології (близько 40).

Загальна психологія є базовою, вихідною для всіх інших галузей психології, оскільки характеризує психіку людини в її сформованому варіанті.

Протягом життя психіка людини зазнає змін. Закономірності психічного розвитку особистості на різних вікових стадіях досліджує вікова психологія, що передбачає вивчення дитячої психології (психологія дітей раннього віку, психологія дошкільнят), шкільної психології (психологія молодшого школяра, психологія юних), психології людей зрілого та похилого віку (геронтопсихологія).

Докладніше розглянемо геронтопсихологію, оскільки для нас ця наука доволі нова, а значення її неоціненне. Одним з її завдань є підготовка людини до старості, а також продовження її активного життя в цей період, його тривалості.

Існують поняття "календарний вік" (кількість років, які людина живе за календарем), "біологічний вік" (стан організму, здоров'я, самопочуття) і "психологічний вік" (стан душі). Побутує думка, що людині стільки років, на скільки вона себе почуває.

У нашій країні, як і у всьому світі, життя довгожителів досліджують інститути геронтології, але, на жаль, секрет довголіття досі не розкрито. Чимало вчених світу (серед них англійський лікар Ю.Гласс, яка видала книгу «Дожити до 180») висувають гіпотезу про те, що будь-який живий організм має існувати від 7 до 14 періодів досягнення статевої зрілості. Повна статева зрілість людини настає у 20-25 років. Отже, за цією теорією жити людина повинна значно довше. Таким чином, потенціал, закладений природою в організмі, ми, на жаль, не використовуємо повною мірою.

Стародавні греки-пеалазги стверджували, що померти в 70 років майже те саме, що померти в колисці. Великий лікар Гален жив 140 років, Софокл помер у 130 років.

У нашому столітті теж були і є старожили. У США сьогодні налічується більше семи тисяч людей, вік яких понад сто років, а у Японії понад 11 тисяч.

Усі ми різні не лише за віком, а, в першу чергу, за внутрішніми особливостями, здібностями, потребами, інтересами тощо. Одні з нас — яскраві особистості, інші — пересічні, та всі ми індивідуальності, загальні характеристики яких вивчає психологія.

Психологія особистості вивчає зв'язок між особистістю та її поведінкою, сталість і зміни в поведінці особистості, причини та стимули такої поведінки, основні характеристики відмінностей між людьми.

Людина постійно спілкується і взаємодіє з іншими людьми, тому для кожного з нас важливим є мікроклімат, в якому ми перебуваємо, оточення, умови, стосунки між особистостями, що і є предметом вивчення соціальної психології.

Соціальна психологія вивчає проблеми спілкування особистості з іншими людьми та колективом, її поведінку в групах, конфлікти; вплив оточення на зміну поведінки індивідуума, його почуттів, смаків, поглядів, законів тощо. Соціальна психологія виокремилася у самостійну науку у 50-60 pp. XIX ст.

Щоб проаналізувати людську поведінку, вчинки, ми не раз у побуті порівнюємо її з повадками, характеристикою тих чи інших тварин. Таке порівняння можливе й на науковому рівні. Саме цим і займається порівняльна психологія.

Порівняльна психологія — наука про об'єктивну схожість і відмінності у поведінці тварин і людей. Засновником її був В.Ваґнер. Сьогодні ця наука набуває особливого розвитку. Порівняльна психологія вивчає спадкові та інстинктивні форми психічної діяльності, а також навички, що сформувалися у процесі життя.

Найважливіша відмінність між людиною і твариною полягає у тому, що людина — істота творча, діяльність її різноманітна. Праця вкрай необхідна для людського життя, вона його основа. Справжня особистість виявляється і формується лише в праці.

Психологія праці вивчає специфіку трудової діяльності, конкуренцію в бізнесі, індустрії, психологічну відповідність особистості певній професії, можливості зменшення нещасних випадків на виробництві та збільшення продуктивності праці, профорієнтацію тощо.

Природа обдаровує людину задатками до певної творчої діяльності, їй притаманне внутрішнє покликання. Якщо людина зуміє виявити ці задатки і правильно обрати професію, вона відчуватиме себе творцем і максимально реалізується як особистість. Про таких людей кажуть, що вони перебувають у своїй стихії: вранці вони з радістю йдуть до роботи, а ввечері щасливі повертаються додому.

До складу психології праці входить інженерна психологія, яка вивчає психічні можливості людини, що взаємодіє з машинами та інформаційними системами; здатність її адекватно оцінити ситуацію, своєчасно прийняти рішення, витримати емоційні навантаження тощо.

Знання психології важливі для всіх видів педагогічної діяльності. Зв'язок між психологією та педагогікою існував завжди. К. Д.Ушинський наголошував: «Вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, і дійте згідно з цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосовувати».

Педагогічна психологія вивчає закономірності психічної діяльності особистості під час навчання, оволодіння соціальним досвідом. Вона поєднує усі психологічні аспекти навчального процесу, вплив навчання і освіти на особистість. Важливою проблемою педагогічної психології є оптимізація навчального процесу шляхом виявлення і використання внутрішніх резервів тих, хто навчається. Виходячи з того, що особистість є унікальною, своєрідною, неповторною, навчання і освіта мають бути зорієнтовані відповідно до неї.

Психологія як наука цікавиться і проблемами змін у психіці людини, що виникають у результаті певних хвороб, травм, оскільки це має вплив на психічний стан, душу особистості в цілому. Усі ми постійно перебуваємо у такій стресовій обстановці, яка не була властива для попередніх поколінь. А це вимагає високоефективної методики діагностик, відновлення нервово-психічних функцій, зміцнення нервової системи людини. Серед таких методик одне з центральних місць посідає вивчення закономірностей функціонування психіки людини в умовах виникнення й перебігу хвороб, глибоке дослідження захворювання та визначення шляхів його подолання, виявлення психологічних засобів впливу на пацієнта (психотерапія) та відновлення його здоров'я (відновна терапія), що є проблемами медичної психології.

Німецького психолога та філософа XIX ст. Р.Лотце вважають засновником медичної психології. До її складу входять: клінічна психологія (вивчає психологічні основи діагностики та лікування аномальної поведінки хворих), психофармакологія (вивчає вплив медикаментів на поведінку людини), патопсихологія (перебіг психічних захворювань, вивчення закономірностей психіки хворих), пси­опатологія (психогенні захворювання, їх причини, перебіг і лікування), клінічна нейропсихологія (зв'язок між нервовою та ендокринною системами й поведінкою) тощо.

Важливість цієї галузі безсумнівна. Здебільшого лікують хворобу. Однак лікувати слід хворого, тобто конкретну особистість, яка має індивідуальні фізичні та психічні особливості, по-своєму реагує на медикаменти та лікарські поради.

Наприклад, пояснити з медичної точки зору явище, яке сталося в Каліфорнії, важко, але з точки зору психології можливо: 35-річна жителька цього штату М. Паділла потрапила в жахливу катастрофу, після якої впала в коматозний стан. Усі зусилля лікарів повернути її до свідомого життя виявилися марними. Мері, як зауважив ЇЇ лікар Пек Ло, жила півтора року лише за рахунок складної системи життєзабезпечення. Коли лікарі визнали її стан безнадійним, вони запропонували рідним відключити систему. Батько Мері Джон Рейф відмовився: « Вона жива, а там, де є життя, є і надія». Медицина визнала своє безсилля, а рідні Мері сподівалися лише на чудо — їхня глибока віра та старання врятували Мері. З нею розмовляли, їй співали так, ніби вона чула, читали їй, показували ілюстрації в Біблії, молились. У День матері вона прокинулася і привітала маму. Це було справжнім чудом — при такому серйозному ушкодженні мозку вона залишилася розумово нормальною. Зусилля рідних повернули її до життя завдяки постійному позитивному впливу на підсвідомість.

До речі, медики Стародавнього Китаю стверджували, що кожен орган людського тіла генерує коливання певних частот, що випромінюються в простір. Для кожної системи характерна своя частота. Її необхідно навчитися вимірювати, знати для успішного лікування. Таємниці людської психіки, її резервів, єдності свідомого та підсвідомого ще не розкриті.

Психіку людини-митця, психологічні закономірності мистецької діяльності вивчає психологія мистецтва. У її компетенції вивчення психологічних особливостей, станів дійових осіб, а також закономірностей сприйняття творів мистецтва читачами та глядачами.

Сьогодні міцніє зв'язок між психологією мистецтва та медичною психологією. Позитивний вплив мистецтва на здоров'я людей, психологічні закономірності цього процесу помічають деякі спеціалісти й вдало використовують їх при лікуванні. Великий філософ цар Емпедокл (бл. 490-430 до н. є.) першим звернувся до музики як до засобу лікування душевнохворих.

Є чимало подвижників у цій галузі. Б.Мурашкін (Росія) використовує психотропну музику для лікування різних хвороб. М.Лазарєв (Росія), лікар і музикант, у 1990 р. відкрив у Москві Центр реабілітації для дітей з захворюваннями бронхів і легенів. В основі його методики — лікування музичними творами.

Мистецтво має вплив не лише на тих, хто сприймає. Особистість митця теж зазнає відчутних змін під впливом власного творіння. Пабло Касальс (1876-1973 pp.), всесвітньовідомий іспанський віолончеліст, композитор і диригент, помер у віці 97 років, зберігши при цьому до останнього дня працездатність, хоча зовні виглядав немічним дідом. Вставав уранці з ліжка лише з допомогою дружини й ледь пересувався. Однак вимагав, щоб його підвели до піаніно і посадили за інструмент, піднімав руки зі скарлюченими пальцями і... відбувалося чудо. Рухи його були майстерними, пальці оживали. Після гри він бадьоро йшов снідати, увесь день плідно працював. Увечері знову ставав немічним.

Однак варто пам'ятати, що музика може мати і негативний вплив. Закономірності сприймання творів мистецтва важливо знати і брати до уваги при складанні програм теле- та радіопередач (кінофільми жахів, бойовики негативно впливають на поведінку молоді та й не тільки молоді), добираючи твори для концертів.

Психологічні закономірності діяльності особистості в сфері правових відносин є предметом вивчення юридичної психології. Її складовими є кримінальна психологія, слідча психологія, психологія судового процесу, психологія важковиховуваного підлітка, психологія потерпілого тощо.

Значних успіхів у цій галузі досяг професор Кантер із США, який вивчає спосіб мислення кримінальних елементів, що допомагає йому розкривати складні злочини. Детектив, на його думку, повинен вміти не лише брати відбитки пальців, але й тлумачити злочинні дії. Знання психології допомагають не лише розкрити, але й уникнути того чи іншого злочину.

Поведінка людини в космосі, психологічна сумісність групи людей в екстремальних умовах, вплив польоту на психічний стан космонавтів, їх добір — предмет досліджень космічної психології. Особливо цікавими є дослідження, пов'язані з впливом космічних тіл (місяця, сонця) на організм людини. Наприклад, вчені доводять, що під час повного місяця підвищується злочинність, особливо щодо жіночої статі; відбувається розпад економічних зв'язків, спостерігаються непорозуміння між антисоціальними угрупованнями тощо.

На початку XX ст. шляхом поєднання психології праці та авіаційної медицини виникла авіаційна психологія, яка вивчає закономірності психології людей, причетних до авіації. Вона визначає оптимальні режими функціонування льотних екіпажів, забезпечує правильний добір пілотів, штурманів за особливостями нервової системи, уваги, емоцій, волі, темпераменту та інших якостей; досліджує адаптацію людини до авіаційної техніки.

Психіка тварин, їх поведінка є, безперечно, цікавою і далеко не пізнаною. Особливості психіки тварин вивчає зоопсихологія. Цю галузь психології започаткував Арістотель. Сьогодні у цьому напрямі (Дж.Даррелл та багато інших) вчені проводять чимало цікавих досліджень. Поведінка тварин наштовхує на роздуми. Неодноразово доводилося чути про те, що домашні кішки намагаються вмоститися господареві саме там, де у нього болить, віддають йому своє тепло, якусь цілющу енергію. А як ефективно вони здійснюють самолікування: зализують рани, відшукують у полях, лісах відомі тільки їм трави, зцілюються.

Психологічні знання зародилися в надрах філософії і розвивалися впродовж багатьох століть. їх становлення і вдосконалення є предметом вивчення історії психології.

Військова психологія вивчає психіку військовослужбовців, співвідношення «людина-зброя», психологічну готовність військових до своїх обов'язків, стосунки між військовими різних рангів, зміни у психіці військовиків залежно від роду військ, місця служби тощо.

«У здоровому тілі — здоровий дух» — стверджує прислів'я. Психологія спорту вивчає особливості психіки спортсмена, його діяльності, психологічні основи фізичної культури. Розробляє діагностичні методики добору особистості до певних видів спорту, досліджує психічні стани спортсменів у звичайних та екстремальних ситуаціях (рекорди, поразки, успіхи та невдачі).

Нещодавно зародилася нова галузь — політична психологія, яка вивчає психологічні закономірності політичної діяльності. Результати досліджень цієї науки допомагають налагоджувати добросусідські відносини з іншими країнами, готувати справжніх політиків.

Керівники держави, господарники мають добре освоїти економічну психологію, яка вивчає психологічні основи економічної діяльності індивіда, психологію бізнесменів, менеджерів тощо. Одним з її розділів є психологія споживача. Сучасні ділові люди, бізнесмени мають можливість вивчати попит населення та регулювати пропозиції, впливати на цей попит шляхом реклами.

Екологічна психологія вивчає вплив природи, навколишнього середовища, дизайну споруд на людину; зв'язок між психікою людей та фізичним оточенням.

Кожен народ, кожна нація має характерні особливості, що є предметом вивчення етнічної психології. Як самостійна наука етнічна психологія виникла в середині XIX ст. Цікавими є праці з проблем українського етносу Ю.Липи, М.Хвильового, Д.Донцова, В.Винниченка, В.Антоновича, Г.Ващенка. Повір'я, прислів'я, казки відображають особливості психіки того чи іншого етносу. Знання їх допомагає нам пізнати народ, зрозуміти його вчинки, поведінку. Ось хоча б один цікавий приклад з життя народностей. На Камчатці, в Якутії місцеві племена вважали людину, що потрапила в біду, приреченою. Якщо мисливець, якого віднесло в море, довго перебував на крижині, то йому не слід було повертатися на рідну стоянку. Він був приречений на загибель. «Якщо хтось на очах у інших тонув, присутні не допомагали йому врятуватися, а насильно топили його», — писав Г.Спенсер про стародавніх ітельменів (камчадалів). Якщо ж така людина чудом уникла смерті, то ітельмени вважали її грішною, таку людину не пускали в своє житло, не розмовляли з нею.Але найстрашніше те, що врятовані самі вважали себе мерцями, чукотськими зомбі. В їхній психіці відбувалися безповоротні зміни, своїми діями та вчинками вони жахали місцеве населення.

Цей та багато інших фактів свідчать, що знання про психічні особливості етнічних груп є надзвичайно важливими, оскільки кожній нації властиві риси розумового розвитку та типи темпераменту, які передаються у спадщину через генетичний код. Цими проблемами займалися Л.Морган, Е.Тейлор, Д.Гекслі, Ч.Дарвін, М.Ковалевський, І.Франко, М.Драгоманов, В.Липинський, Л.Виготський та інші.

Спеціальна психологія вивчає закономірності психічного розвитку обділених долею людей, людей з особливими потребами. Згідно зі світовою статистикою, на кожні 600-800 новонароджених припадає одна дитина з синдромом Дауна. Виявляється, що ці хворі володіють неабиякими якостями: вміють по-особливому любити, співчувати, бути уважними. У них добре розвинута інтуїція. Діти, обділені долею, відчувають світ глибше, ніж ми. Природа, позбавивши їх дару інтелекту, ніби компенсувала це, розкривши для них світ почуттів, емоцій.

Своєрідність різних фізичних та психічних вад людей зумовила появу різних розділів спеціальної психології: олігофренопсихологія вивчає психіку розумово відсталих людей та шляхи її розвитку; сурдопсихологія досліджує психіку глухих і приглухуватих; тифлопсихологія займається проблемами психіки сліпих і слабкозорих, сліпоглухонімих; психологія логопатів вивчає психіку недорікуватих.

У природі існує чимало чудернацьких явищ, які дивують нас, у які важко іноді повірити. Їх яскраво описують письменники, про них розповідають очевидці. Наприклад, Т.Драйзер залишив запис про дивний випадок, який з ним трапився. Одного разу приятель пообіцяв з'явитися до нього незвичним шляхом увечері, і в той же день через кілька годин Драйзер раптом побачив його, він стояв у дверях кабінету. Однак коли здивований письменник спробував наблизитися до нього, двійник зник. Явища такого типу вивчає парапсихологія. Вона досліджує спонтанні невідомі явища чутливості живого організму, що виникають без участі органів чуття. Чимало з них виходять за межі розуміння. Саме цим пояснюється тривале заперечення існування парапсихічних явищ багатьма науковцями. Їхній матеріалістичний світогляд не давав змоги підійти до цих проблем з усією серйозністю і відповідальністю. Однак життя підтверджує існування такого феномена, що вимагає серйозних наукових досліджень, аналізу.

У другій половині XX ст. інтерес до парапсихології зріс не лише з боку психологів, але й з боку представників точних наук (фізиків, математиків, кібернетиків, хіміків). Перспективи цієї науки безперечні. Вона вивчає такі парапсихологічні здібності людини, як телепатія, телекінез, телепортація, левітація, яснобачення, передбачення, біолокація, зцілення, а також паранормальні явища: НЛО, полтергейст, снігова людина, Лох-Несське чудовисько, привиди. Основоположником парапсихологічних досліджень є англійський філософ Дж.Ґренніль (1636-1680). Він детально описав вісім випадків чаклунства, грунтуючись на матеріалах судових процесів, 13 випадків появи привидів і духів, 13 випадків «неспокійних» будинків, різного таємничого безладдя тощо. Назва однієї з його праць —«Науковий скептицизм чи свідомість в незнанні — шлях до науки». Ґренвіль з усією серйозністю ставився до невідомих явищ.

Співзвучними є й думки Д.Менделєєва: «Не слід ці явища (віра в духів, спілкування з ними) ігнорувати; треба уважно їх розглянути, визначити, що серед них належить до галузі відомих фізичних явищ, що — до людських галюцинацій, що — до ганебних обманів і, зрештою, чи не належить щось до розряду явищ, які зараз не піддаються поясненню».

Явище телепортації, або депортації, відоме не одну сотню років. Це перенесення людей, тварин чи предметів без видимої участі якоїсь фізичної сили на величезні відстані за секунди.

Цікавий випадок трапився з російським священиком (XIVcт.), який був у полоні. Одного дня він молився за визволення Росії. У цей же час монахи Печорського монастиря зверталися до Бога з тим же проханням. Раптом сталося диво: священик, який мучився в кайданах на далекій чужині, неймовірним чином подолав тисячі кілометрів і з'явився серед своїх сподвижників на березі Печори.

Ми маємо змогу спостерігати, як ілюзіоністи, наприклад Д.Копперфілд, демонструють нам можливості людини зависати в повітрі, а то й літати. Це явище називають левітацією, або антигравітацією — різке зменшення маси тіла людини. Левітація досягає іноді такого високого рівня, що людина стає вагою з пір'їнку і може не лише ходити по воді, але й літати, пересуватися в просторі як невагоме тіло без будь-яких пристосувань. Це один з найбільш загадкових виявів біоенергетики людини.

Телекінез — переміщення людиною тіла силою волі, думки. Таким чином можна змусити предмет рухатися чи зупинятися, деформувати його.

Деяким людям властиві здатність ясновидіння та передбачення. Ясновидіння — бачення, усвідомлення предметів, об'єктів, людей без використання органів чуття. Це основна форма екстрасенсорної перцепції. Особу, яка може відшукати людину, що зникла, або описати якісь дії чи події без участі органів чуття (тобто без сприймання), вважають провидцем. На нього не впливають ні час, ні відстань. Така особа може «побачити» нещасний випадок подумки.

Є так звані прекогнітивні ясновидіння — це здатність передбачити явища, події у майбутньому. Наприклад, 19-річний казахський хлопець А.Тлеуханов мріяв стати художником. Поранивши ногу цвяхом, він помер від гангрени. Після похорону батьки розглядали його малюнки: на одному з них, намальованому за чотири місяці до трагічного випадку, була зображена нога з цвяхом у пошкодженому місці. Ще більше вразив їх зроблений нашвидкуруч невеликий ескіз — щось подібне до комп'ютера, який «проростає» з ґрунту фантастичної планети. На дисплеї — цифри 19.57. Саме в цей час з точністю до хвилини помер А.Тлеуханов.

Пророкування здійснюється під час віщих снів. Людству відомі імена славетних провидців Нострадамуса, Хейро (граф Л.Хамон), Ванги, Джуни, Ґеллера, Кулагіної тощо.

Дедалі більшого розвитку та визнання набуває зцілення — лікування людей нетрадиційними способами. Своїм корінням воно сягає глибокої давнини.

Часто люди стверджують, що відчули свій непересічний дар внаслідок черепно-мозкових травм чи глибоких і трагічних переживань. Очевидно, під впливом механічних чи психологічних чинників «включився» механізм зцілення, який «дрімав» у глибинах їхнього мозку.

Існує думка, що екстрасенси використовують парапсихічний канал для зв'язку, завдяки якому вони отримують недоступну для інших інформацію зі Всесвіту.

Наука тривалий час вивчає здатність людини спілкуватися з іншими людьми на відстані чи відчувати стан іншої живої істоти без участі органів чуття. Телепатія дослівно означає «відчуття на відстані». Це — комунікація між розумами різних особистостей без звуку, тобто зв'язок між генератором думок і рецепієнтом. Погодьтеся, що майже кожен переживав хоча б раз у житті таке відчуття телепатичного зв'язку з близькими людьми (наприклад, здавалося, що хтось дуже кличе нас на допомогу). Деякі люди володіють телепатичною передачею думок на професійному рівні ( В.Мессінґ, В.Ґеллер та ін.).

Вчені стверджують, що передача думок на відстані можлива за умови включення індикатором (генератором) образного мислення.

Телепатичний зв'язок існує між людьми, між людиною і твариною, між людиною та рослиною, між тваринами. У цьому напрямі є серйозні дослідження.

Парапсихологія цікавиться такими явищами, які важко пояснити на ґрунті відомих законів природи: привиди; полтерґейст; прокляття роду. Щодо природи привидів існують різні суперечливі погляди: хтось підтверджує їхнє існування, хтось спростовує. Усі ці явища потребують глибоких експериментальних досліджень.

Прокляття роду — певний енергетичний вплив на людину потойбічних сил, відплата за скоєний злочин. Прокляття роду — це, зокрема, смерть від нещасного випадку чи невиліковної хвороби.

Полтерґейст — злий пустотливий дух, який дає про себе знати, кидаючи предмети, здіймаючи шум тощо. Варто б серйозно замислитися над подібними явищами, спробувати їх з'ясувати, глибше розкрити. Однак ми часто заперечуємо те, що не можемо пояснити.

Біолокація (лозошукання) — визначення біологічною системою людини місцезнаходження корисних копалин, підземних вод, геопатогенних зон, шкідливих для людського здоров'я.

Пірогенез — раптове самозаймання різних речей, предметів, матеріалів, а також, на превеликий жаль, людського тіла (відомі випадки займання окремих частин тіла людини без видимих на те причин).

Анігіляція — «стирання» запису на фото, кіно чи магнітних плівках і «запис» інших матеріалів.

Ми спробували охарактеризувати різні галузі психології (хоча їх значно більше) і дати змогу уявити собі важливість цієї науки, її теоретичну та практичну цінність.

Запитання для самоперевірки:

1. Які галузі психологічної науки найбільше пов’язані з вашою майбутньою професією?

2. Що зумовлює розвиток і перспективи психологічної науки?

Тест для самоконтролю

Назвіть галузь психології (перелічені нижче), що займається однією з таких проблем:

а) більшість людей з задоволенням купує предмети чи речі, які рекламують відомі актори;

б) маючи високу активність, мету в житті, хороших друзів, можна продовжити тривалість власного життя;

в) Тарас Шевченко є унікальною особистістю, яка зробила неоціненний внесок у збагачення скарбниці українського народу;

г) віра в сили дитини, її приховані можливості творить чудеса: стимулює розвиток здібностей, змінює її ставлення до навчання;

д) побутує думка, що тварина, яку тримають вдома, уподібнюється своєю поведінкою та рисами до господаря чи господині;

ж) віра в одужання становить половину успіху у справі лікування;

з) знищуючи природу — ми знищуємо себе;

к) діти з особливими вадами (сліпі, глухі, німі та інші) є більш чутливими, ніжними та добрими, ніж звичайні здорові діти — це доведено експериментально.

1) порівняльна психологія;

2) психологія споживача;

3) медична психологія;

4) геронтопсихологія;

5) спеціальна психологія;

6) психологія особистості;

7) педагогічна психологія;

8) екологічна психологія.

Література

1. Д.М. Дубравська «Основи психології» ст. 24-36

2. В.С. Кузін «Психологія» ст. 8-16

3. В. Панок «Основи практичної психології» ст. 18-32

4. О.В.Скрипченко «Загальна психологія» ст..9-12.

5. Ю.Л. Трофімов «Психологія» ст. 64-72

6. І.М. Цимбалюк «Загальна психологія» ст.43-48.

Тема. Будова і діяльність нервової системи людини.

Мета: систематизувати знання про нервову систему людини, її відділи, функції; усвідомити відмінності вищої нервової діяльності тварин і людини.

План

1. Центральна нервова система.

2. Периферична нервова система.

3. Соматична та вегетативна нервова система.

4. Рефлекторна діяльність людини: умовні і безумовні рефлекси.

5. Вища нервова діяльність людей.

Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів. Тому знання анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи людини необхідні для розуміння матеріальної основи психіки.

Нервова система має центральну і периферійну частини.

Центральна нервова система складається з головного й спинного мозку, розташованих відповідно у черепі та хребетному стовпі. Мозкові структури утворюються з нервових клітин — нейронів, пов'язаних між собою складною системою відростків волокон. Місця контактів між нервовими волокнами та клітинами називаються синапсами.

Синапси мають велике значення, оскільки утворюють певний бар'єр на шляху збудження, забезпечуючи цим вибірковість напрямку проходження імпульсів. Частина нейронів проводить збудження від рецептора до центральної нервової системи, інша частина — від неї до рецепторів, переважна їх кількість забезпечує зв'язки між різними частинами центральної нервової системи.

Периферична нервова система складається із спинномозкових та черепномозкових нервів.

Спинний мозок являє собою довгий тяж, розташований у хребетному каналі. Його довжина у чоловіків сягає у середньому 45 см, а в жінок — 41—42 см. Він поєднує головний мозок та периферійну нервову систему, його волокна передають інформацію від головного мозку до тіла й назад.

Спинний мозок самостійно здійснює лише дуже прості рефлекси, зокрема колінний рефлекс.

Великі півкулі головного мозку, як відділ центральної нервової системи, в людини досягають найвищого розвитку. Середня вага головного мозку людини — 1360 г. Проте вага головного мозку є не єдиним показником розумових здібностей людини, котрі зумовлені не лише його побудовою, а й діяльністю. Межа ваги головного мозку, поза якою розумові здібності різко знижуються, становить для чоловіків 1000 г, а для жінок — 900 г. У людини вага головного мозку у 45-49 разів більша, ніж вага спинного мозку, а у тварин (слон, шимпанзе) — тільки у 15-18 разів, що підкреслює значення головного мозку для людини.

Основну масу великих півкуль утворює біла речовина, з якої складаються провідні шляхи. Зверху великі півкулі вкриті тонким шаром нервових клітин завтовшки 2,5-3 мм, який називається корою великих півкуль. У складі кори великих півкуль розрізняють три види нейронів: пірамідні, зірчасті та веретеноподібні, котрі розташовуються у сім шарів.

Загальна кількість нейронів людського мозку становить у середньому 14-15млрд. Порівняно з тваринними вони мають більший обсяг, зокрема перевищують нейрони шимпанзе у два рази. Кору великих півкуль за характером побудови й локалізації функцій можна розподілити на 52 поля (за Бродманом) або більш як на 200 полів (за С.О. Фогтами).

До кори головного мозку надходять імпульси з рецепторів, або органів чуття, що утворюють периферійний кінець аналізаторів. Схематично аналізатор складається із трьох частин: рецептора, провідних шляхів і мозкового кінця аналізатора, який розташований у певній ділянці кори і великих півкуль.

Уся нервова система (центральна і периферична) поділяється на соматичну і автономну, або вегетативну. Соматична охоплює ті відділи центральної і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м’язи і органи чуття. До вегетативної нервової системи відносяться відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалуженнями, які іннервують весь організм в цілому, усі органи і тканини: серце, судини, залози внутрішньої секреції, саму центральну нервову систему.

Нервова система виконує дві взаємозумовлені функції:

- взаємодії організму із зовнішнім середовищем (вища нервова діяльність);

-об'єднання й регулювання роботи внутрішніх органів (нижча нервова діяльність).

Вища нервова діяльність – сукупність рефлексів, які забезпечують різноманітні форми взаємозв’язку тварин і людини з навколишнім середовищем і здійснюється за участю вищих відділів ЦНС.

Вища нервова діяльність здійснюється за рахунок двох основних нервових процесів – збудження і гальмування.

Вища нервова діяльність людини забезпечує єдність організму та умов життя і виявляється в рухах. Важливою її властивістю є пластичність, здатність швидко й тонко змінюватись відповідно до мінливих умов життя. Вона вдосконалюється тренуванням при виконанні фізичної праці та розумової діяльності. Вищою нервовою діяльністю володіють також усі тварини, що мають розвинену нервову систему.

ВНД здійснюється шляхом рефлексів. Рефлекс – реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи, основна форма діяльності нервової системи організму.

Усі види рефлексів І.П.Павлов поділив на дві групи: безумовні (природжені) і умовні (набуті).

Безумовні рефлекси – це природжені реакції організму з допомогою нервової системи у відповідь на вплив подразників, це такі, які сформовані до моменту народження, вони спадкові (харчові, захисні, больові, ковтання, чхання, кашлю, моргання…).

Умовні рефлекси – складні пристосувальні реакції, які утворюються в процесі життя на основі бузумовних. На відміну від безумовних, умовним рефлексам не властива сталість. Вони можуть утворюватися і зникати в залежності від конкретних умов. Тому вони називаються умовними, тобто для формування їх необхідні умови.

Теоретичною основою для розуміння діяльності нервової системи є положення рефлекторної теорії, сформульованої І.М.Сєченовим та експериментально розробленої І.П.Павловим, Н.Є.Введенським, О.О.Ухтомським, В.М.Бехтерєвим та ін. І.М.Сєченов вважав, що рухові рефлекси здійснюються за зразком не рефлекторної дуги, а рефлекторного кільця. Він наводив аргументи, що свідчать про необхідність зворотної інформації від м'язів для створення рухів.

Особливий інтерес для психології становить експериментально виявлена школою І.П.Павлова складна форма фізіологічного синтезу — системність у роботі великих півкуль головного мозку, або динамічний стереотип. Якщо умовні подразники багаторазово повторюються в певній послідовності з однаковими часовими інтервалами, то у великих півкулях утворюються сполучення осередків збудження і гальмування, що формують систему позитивних і негативних умовних рефлексів. Повторюючись, динамічний стереотип здійснюється дедалі легше й автоматизується. Крім того, він характеризується більшою економністю рухів і зниженням втомлюваності, але залишається динамічним.

Крім локалізації функцій у корі великих півкуль, самі півкулі мають власну спеціалізацію. Існує функціональна асиметрія головного мозку — півкулями виконуються різні функції.

Як свідчать результати вивчення розщепленого мозку, ліва півкуля в основному відповідає за мову, за аналітичну й послідовну переробку інформації, забезпечуючи тим самим послідовне аналітичне мислення. Розлади у діяльності лівої півкулі призводять до порушень мовної діяльності, блокуючи здатність до нормального спілкування, а також викликають серйозні дефекти розумової діяльності. Права півкуля оперує образною інформацією, переробляючи її одночасно й цілісно (симультанно), керує навичками, пов'язаними із зоровим і просторовим досвідом, забезпечує орієнтацію в просторі, емоційне сприйняття об'єктів, зокрема музики.

Вища нервова діяльність людей є якісно складнішою, ніж тварин. У тварин ВНД проявляється на основі першої сигнальної системи. Основна розбіжність вищої нервової діяльності людини й тварини полягає у тому, що тільки в людей існує система умовних і безумовних рухових рефлексів, яка забезпечує функцію мови, вимовляння й написання слів, а також здатність реагувати на слова як на умовні подразники, що мають певний смисловий зміст. Друга сигнальна система, або система систем (за І.П. Павловим) забезпечує якісно нову форму відображення зовнішнього світу завдяки функції мови.

Запитання для самоперевірки:

1. Із яких відділів складається центральна нервова система?

2. Що таке рефлекси?

3. Сформулюйте поняття про безумовні та умовні рефлекси, наведіть приклади кожного з них.

4. Чим зумовлена вища нервова діяльність?

Література

1. В.С. Кузін «Психологія» ст. 20-26.

2. А.О.Слюсарєв «Біологія» ст.529-563.

3. Ю.Л. Трофімов «Психологія» ст. 43-50.

Тема. Загальні закономірності процесу сприймання