§ 2. Суспільна роль адвокатури у правовій державі

Розбудова правової держави неможлива без створен-

ня гарантій для захисту прав людини, без забезпечення

механізму функціонування такого специфічного демок-

ратичного інституту, яким є адвокатура.

Адвокатура — важливий інструмент дійсної демок-

ратії. Адже за своєю природою вона є громадською, само-

стійного виду організацією професійних юристів, яка ви-

конує важливу суспільну функцію — захист прав і закон-

них інтересів громадян та організацій. Громадський харак-

Розділ X. Адвокатура

тер адвокатури проявляється у тому, що, надаючи будь-

яку юридичну допомогу, адвокат відстоює справедливість,

порушене право, а це є невід'ємним елементом, першоос-

новою суспільного устрою. Діяльність адвокатури несе в

собі й державний характер, адже вона як елемент політич-

ної системи виконує функцію особливої державної ваги —

захищає права і законні інтереси громадян.

Отже, адвокатура — це громадська, самостійного виду

організація професійних юристів, яка виконує важливу сус-

пільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян

та організацій.

Адвокатура в демократичному суспільстві є важливим

правозахисним інститутом, від стану якого великою мірою

залежить рівень захищеності прав людини. Вагомість за-

вдань і функцій, покладених на адвокатуру, вимагає, щоб

вона була міцною, незалежною, високопрофесійною.

Вперше на світовому рівні фундаментальні засади

правового захисту людини, її прав і основних свобод було

викладено в одному із складових елементів Міжнародної

хартії прав людини — Міжнародному пакті про грома-

дянські і політичні права, прийнятому Організацією Об'-

єднаних Націй 19 грудня 1966 р.

Відображенням широкого міжнародного визнання ролі

сучасної адвокатури стало, зокрема, те, що основні засади, які

стосуються її соціального призначення, організації і діяль-

ності, вперше дістали нормативне визначення і закріплення

на світовому рівні. Йдеться про Основні положення про роль

адвокатів, прийняті Восьмим Конгресом ООН по запобіган-

ню злочинам, що відбувся у серпні 1990 р. в Нью-Йорку1.

Основні положення про роль адвокатів є своєрідним

міжнародно-правовим актом співтовариства, в якому міс-

тяться світові стандарти утворення й функціонування адво-

катури. Його нормативну основу складають такі акти ООН,

як Статут ООН, Загальна декларація прав людини, Міжна-

родний пакт про громадянські і політичні права, Міжнарод-

ний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Звід

1 Див.: Международньїй адвокат. — 1991. — № 2; Сов. юстиция.

-1991.-№20. -С. 19-20.

Організація судових та правоохоронних органів

принципів захисту всіх осіб, які затримані або перебувають

в умовах тюремного ув'язнення, Декларація про основні

принципи юстиції для жертв злочину і перевищення влади.

Основні положення цих документів повинні знайти

своє відображення і у вітчизняних законодавчих тїа інших

нормативних актах, зокрема Кодексі'адвбкатської етики.

Конституція України 1996 р. надала новий поштовх

демократичному розвитку адвокатури, прискоренню про-

цесу її перебудови. Відповідно до ст. 59 Конституції Укра-

їни кожен має право на правову допомогу. У випадках, пе-

редбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забез-

печення права на захист від обвинувачення та надання

правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших

державних органах в Україні діє адвокатура.

Порядок організації та принципи діяльності адвока-

тури закріплені у Законі України «Про адвокатуру». Зако-

нодавець чітко визначив, чим займається адвокатура.

Стаття 1 Закону проголошує: «Адвокатура в Україні є доб-

ровільним професійним громадським об'єднанням, по-

кликаним згідно з Конституцією сприяти захисту прав,

свобод та представляти законні інтереси громадян Укра-

їни, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридич-

них осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу».

Правове регулювання організації та діяльності адвока-

тури нарівні з Конституцією України та Законом «Про ад-

вокатуру» здійснюється також Положенням про кваліфіка-

ційно-дисциплінарну комісію адвокатури, Положенням

про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, іншими за-

конодавчими актами України та статутами адвокатських

об'єднань. Процесуальні права та обов'язки адвокатів при

здійсненні ними представництва в суді або захисту обвину-

ваченого закріплені також у КПК, ЦПК та АПК України1.

1 До міжнародних документів організації та діяльності адвокату-

ри, крім Основних положень про роль адвокатів, належать також Ста-

тут Міжнародного союзу адвокатів, Загальний кодекс правил для ад-

вокатів держав Європейського співтовариства, інші документи, прий-

няті Міжнародною асоціацією юристів.

Розділ X. Адвокатура

' § 3. Принципи діяльності адвокатури

Адвокатура України здійснює свою діяльність на

принципах верховенства закону, незалежності, демокра-

тизму, гуманізму, конфіденційності. Ці принципи поста-

ють з міжнародно-правових актів.

Сутність принципів полягає в наступному.

Принцип законності адвокатської діяльності визнача-

ється тим, що допомогу своїм клієнтам адвокати повинні

надавати лише законними способами, домагатися додер-

жання тих прав, свобод і інтересів людини, які визначені і

чинним законодавством України та міжнародно-правови- -1

ми актами, ратифікованими Україною. Законні засоби за- І

хисту — це такі, що застосовуються відповідно до закону з

метою з'ясування всього, що свідчить на користь підзахи- ;

сного, що спростовує його обвинувачення або пом'якшує І

його відповідальність1.

Принцип незалежності. У Загальному кодексі правил

для адвокатів держав Європейського співтовариства наго-

лошується на незалежності адвоката, під якою розумієть-

ся недопустимість підпорядкування адвоката будь-кому

при виконанні своїх професійних доручень, впливу тре-

тіх осіб.

Незалежність адвокатів при виконанні своїх функцій

полягає перш за все у иезалежності адвокатури від орга-

нів виконавчої та судової влади, а також об'єднань грома-

дян (політичних партій, рухів та інших громадських орга-

нізацій).

Цей принцип забезпечується передусім громадським

(недержавним) характером формування адвокатури як до-

бровільного самостійного незалежного об'єднання профе-

сійних юристів. Він полягає в тому, що юридична допомо-

га щодо захисту прав і і законних інтересів особи здійсню-

ється представниками незалежної юридичної професії.

З метою додержання принципу незалежності в своїй

діяльності адвокати повинні мати можливість виконува-

ти свої обов'язки без будь-якого втручання, зокрема з

1 Див.: Проблеми судебной зтики. — М., 1974. — С. 238-239.

Організація судових та правоохоронних органів

боку державних органів, а також без тиску власних інте-

ресів. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, дер-

жавному нотаріаті, органах внутрішніх справ, національ-

ної безпеки, державному управлінні.

Принцип демократизму в діяльності адвокатури перед-

бачає її створення на підставі демократичних засад, віль-

ного бажання особи, яка підтвердила свої професійні

знання шляхом складання кваліфікаційного іспиту та від-

повідає іншим вимогам, закріпленим у ст. 2 Закону «Про

адвокатуру».

До прийняття цього Закону для одержання статусу ад-

воката юрист повинен був стати членом єдиного у кожній

області об'єднання адвокатів (колегії), яке мало монопо-

лію щодо надання права на професію адвоката. Закон

«Про адвокатуру» порушив цю монополію. Адвокат, який

має відповідне свідоцтво, може самостійно визначати ор-

ганізаційну форму своєї роботи: займатися цією діяльні-

стю індивідуально або об'єднуватись з іншими адвоката-

ми у різні види адвокатських об'єднань, у тому числі в ко-

легії, які у ст. 4 Закону визначаються як рівні фірмам, ко-

нторам та іншим адвокатським об'єднанням.

Відповідно до принципу гуманізму адвокат не має пра-

ва відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюва-

ного, обвинуваченого, підсудного.

Адвоката, який здійснює захист обвинуваченого (пі-

дозрюваного, підсудного), не випадково не названо зако-

ном у числі осіб, які приймають рішення у справі за сво-

їм внутрішнім переконанням. Він покликаний здійсню-

вати захист незалежно від будь-яких сумнівів, і обов'язко-

вим моральним (етичним) правилом для нього, як і для лі-

каря, повинен бути принцип «Не нашкодити!».

З принципу гуманізму випливає правило: адвокат не

має права використовувати свої повноваження на шкоду

особі, в інтересах якої він прийняв доручення.

Це повною мірою стосується й випадків колізійного

захисту, коли має місце виникнення протилежних інтере-

сів підсудних та їх захисників. Усі дії адвоката проти інших

підсудних виправдані лише тоді, коли без них неможли-

Розділ X. Адвокатура

ве здійснення у повному обсязі захисту підсудного, інте-

реси якого ввірені адвокату. У випадках, коли протиріччя

не впливають з процесуальної позиції підсудних та мо-

жуть бути повністю усунені або пом'якшені, підтриман-

ня їх захисником неприпустимо, оскільки він в цьому разі

перетворюється на обвинувача інших підсудних.

Якщо підсудний (підозрюваний, обвинувачений) ви-

знає свою вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності

підстав для цього, має відстоювати перед судом (слідчим,

прокурором) його невинність. При цьому він зобов'язаний

погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між

позиціями адвоката і підзахисного є неприйнятою.

Адвокат не може визнавати доведеною вину свого під-

захисного, якщо останній її заперечує.

Крім випадків, коли підзахисний обмовлює себе

(інших підсудних), адвокат не є вільним у визначенні

своєї позиції. Тому він повинен діяти на користь свого

підзахисного (а також інших підсудних) та оспорювати в

суді такі його показання. Але у вирішенні питань право-

вого характеру, виборі методики і тактики захисту адвокат

є незалежним1.

Підвищена моральна і правова відповідальність адво-

ката за додержання вимог професійної етики складає сут-

ність принципу конфіденційності. Обов'язок виконання про-

фесійних стандартів та етичних норм професійної прися-

ги, кодексу професійної поведінки прямо проголошується

чинним законодавством, їх порушення може стати підста-

вою для дисциплінарного провадження стосовно адвоката.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємни-

цю, додержання якої є необхідною передумовою довірчих

відносин між адвокатом та клієнтом, без яких неможливе

належне надання юридичної допомоги. Предметом адво-

катської таємниці є питання, з яких громадянин або юри-

дична особа зверталися до адвоката, сутність консультацій,

порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвока-

том при здійсненні своїх професійних обов'язків.

Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Вказ. праця. — С. 87, 103.

Організація судових та правоохоронних органів

Відомості, що становлять предмет адвокатської таєм-

ниці, забороняється розголошувати і використовувати в

інтересах своїх або третіх осіб не тільки адвокату, а й поміч-

нику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань.

Істотною гарантією забезпечення адвокатської таєм-

ниці є заборона вимагати від адвоката, його помічника,

посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'-

єднань відомості, що становлять таку таємницю. З цих

питань вони не можуть бути допитані як свідки.

Одночасно адвокат, який бере участь у кримінальній

справі, зобов'язаний додержуватися таємниці поперед-

нього розслідування. Дані попереднього слідства, які ста-

ли відомі адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх про-

фесійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з

дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розго-

лошенні відомостей попереднього слідства, несуть відпо-

відальність згідно з чинним законодавством.

З іншого боку, документи, пов'язані з виконанням ад-

вокатом обов'язків захисника у кримінальній справі, не

підлягають огляду, розголошенню чи вилученню особою,

яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею і

судом без згоди захисника.

Закріплення у Законі «Про адвокатуру» поняття адво-

катської таємниці має вагоме значення для більш глибо-

кого розуміння обов'язків адвоката, визначення гарантій

адвокатської діяльності. Зокрема, віднесення до адвокат-

ської таємниці сутності консультацій, порад, роз'яснень

та інших відомостей, одержаних адвокатом при виконанні

своїх професійних обов'язків, тісно пов'язане з обов'яз-

ком адвоката не приймати доручення на ведення справи,

якщо він надає або надавав юридичну допомогу особам,

інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулась

за юридичною допомогою. В іншому випадку адвокат по-

винен був би розголосити адвокатську таємницю1.

Закон «Про адвокатуру» закріплює норму, яка прого-

лошує гарантії адвокатської діяльності (ст. 10). Згідно з

1 Варфоломеева Т.В. Вказ. праця. — С. 47.

Розділ X. Адвокатура

цією нормою професійні права, честь і гідність адвоката

охороняються законом. Забороняється будь-яке втручан-

ня в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його

помічника, посадових осіб і технічних працівників адво-

катських об'єднань відомостей, що становлять адвокатсь-

ку таємницю. Вони не можуть бути допитані з цих питань

як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом

доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилу-

ченню без його згоди.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасни-

ками процесу.

Не може виноситися подання органом дізнання, слід-

чим, прокурором, а також окрема ухвала суду щодо пра-

вової позиції адвоката у справі.

Кримінальна справа проти адвоката може бути по-

рушена тільки Генеральним прокурором України, його

заступниками, прокурорами АРК, областей, міст Києва і

Севастополя. Адвоката не можна притягнути до криміналь-

ної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожу-

вати її застосуванням у зв'язку з наданням ним юридич-

ної допомоги громадянам та організаціям.

Крім того, адвокати повинні володіти кримінально-

правовим та цивільно-правовим імунітетом, який виклю-

чає переслідування адвоката за письмові або усні заяви у

справі при безпосередньому виконанні своїх професійних

обов'язків у суді або іншому органі. «Незалежність адво-

катів при веденні справ осіб, позбавлених волі, повинна

гарантувати такий спосіб спілкування з ними, який би

виключав будь-яку змову з владами, прослуховування

розмов адвоката з підзахисним або залежність від влад

адвоката, що діє в інтересах осіб, позбавлених волі» (п. 12

Стандартів незалежності юридичної професії).