Тема 14 Організація матеріальної відповідальності

1. Нормативне регулювання матеріальної відповідальності

2. Поняття і види матеріальної відповідальності

3. Порядок відшкодування матеріальних збитків

1. Нормативне регулювання матеріальної відповідальності

Рішення про притягнення матеріально-відповідальної особи до матеріальної відповідальності та визначення розміру шкали приймають на підставі наступних нормативних актів:

• Кодексу законів про працю України (далі КЗпП);

• Кримінального кодексу;

• Кримінально-процесуального кодексу;

• Цивільно-процесуального кодексу України;

• Закону України «Про визначення розміру збитків, заподіяних підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння і валютних цінностей» від 06.06.1995 р. №217/95 ВР;

• Постановою Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992 р. №14 «Про судову практику у справах про відшкодування збитку, заподіяного підприємствам, установам, організаціям їхніми працівниками», із змінами і доповненнями;

• Наказу Міністерства праці України від 12.05.1996 р. №43 «Про затвердження переліку робіт, при виконанні яких можна застосувати колективну (бригадну) матеріальну відповідальність» із змінами і доповненями;

• Постанови Ради Міністрів СРСР від 03.05.1977 р. №880 «Про порядок укладання письмових договорів про повну матеріальну відповідальність працівників і службовців за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання або для інших цілей»;

• Постанови Державного Кабінету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28.12.1977 р. № 447/24 «Про затвердження переліку посад і робіт, заміщуваних або виконуваних працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування у процесі виробництва, а також Типового договору про повну індивідуальну відповідальність», із змінами і доповненями;

• Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення матеріальних цінностей, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 22.01.1996 р. №116.

2. Поняття і види матеріальної відповідальності

Матеріальна відповідальність – це зобов’язання працівника відшкодовувати збитки, завдані підприємству внаслідок порушення своїх трудових обов’язків.

Матеріальна відповідальність виникає безпосередньо після завдання збитків незалежно від притягнення працівника до інших видів відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, кримінальної) і застосування до нього інших заходів матеріального впливу.

Чинним законодавством встановлені два основних види матеріальної відповідальності: повна і неповна (обмежена).

При повній матеріальній відповідальності на працівника покладено обов’язок відшкодувати шкоду, що він завдав, у повному розмірі без обмежень.

Повну матеріальну відповідальність може нести як один працівник (індивідуальна відповідальність), так і група працівників (колективна відповідальність).

При індивідуальній матеріальній відповідальності між підприємством і працівником, який виконує роботи, пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей (з умовою, що такий працівник досяг 18-ти річного віку), укладають письмовий договір про повну індивідуальну відповідальність. перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про індивідуальну матеріальну відповідальність затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 р. № 447/24.

Повну матеріальну відповідальність встановлюють при виконанні або заміщені посад і робіт, передбачених вищевказаним переліком, і за одночасної наявності наступних умов:

• коли товарно-матеріальні цінності вручають працівникові безпосередньо під звіт, тобто на нього особисто покладають обов’язки щодо зберігання і продажу (комірники, касири, буфетники, експедитори та інші особи, які здійснюють виробничі операції з цінностями самостійно);

• працівнику надають окреме ізольоване приміщення або місце для зберігання, продажу чи обробки товарно0матеріальних цінностей;

• працівник самостійно звітує перед бухгалтерією підприємства за доручені йому цінності.

Колективну матеріальну відповідальність вводять при спільному виконанні працівником окремих видів робіт, пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника й укласти з ним окремий договір про повну матеріальну відповідальність. Таку відповідальність встановлює власник або орган, який він уповноважив, зі згоди профспілкового комітету та настає тільки на підставі договору, який укладають між підприємством і всіма членами колективу й у випадку заподіяння дійсної шкоди підприємству.

Умови введення колективної матеріальної відповідальності наступні:

• якщо при бригадній формі організації праці члени колективу спільно виконують роботи, пов’язані з прийманням, збереженням, продажем, застосуванням у процесі виробництва переданих ним цінностей;

• якщо для бригад створено реальну можливість забезпечувати повне збереження довірених їм цінностей;

• якщо при укладанні договору про колективну матеріальну відповідальність дотримувались принципу добровільності.

Введення бригадної повної відповідальності й укладання договору означає, що бригада бере на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження майна та інших цінностей, які передані їй для збереження.

У випадку виникнення конфліктної ситуації, коли працівник не бажає вступати до бригади з колективною матеріальною відповідальності, відмова працівника від вступу до бригади не є підставою припинення трудового договору за ініціативою адміністрації.

При вибутті з бригади окремих працівників або прийманні до неї нових договір не переоформляють. У цих випадках в договорі проти підпису члена бригади, який вибув, вказують дату вибуття, а новий працівник підписує договір і вказує дату вступу до бригади. При зміні бригадира або вибутті з бригади більше 50% від її первинного складу договір обов’язково переоформляють.

Склад бригад із матеріальною відповідальністю визначають залежно від конкретних умов роботи та профілю того підприємства або його структурного підрозділу, де введена така відповідальність.

До бригад із матеріальною відповідальністю не входять:

• особи, прийняті на роботу з неповним робочим днем або неповним робочим тижнем, якщо вони спільно з іншими працівниками не розпоряджаються товарними цінностями;

• працівники, з якими може бути укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Бригади матеріально-відповідальних осіб можуть бути комплексними та спеціалізованими.

Комплексні бригади об’єднують працівників різних професій та посад.

Спеціалізовані бригади формуються переважно з працівників однієї професії.

Обмежуючу матеріальну відповідальність несуть:

• працівники – за псування або знищення за необережності матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів, в т. ч. при їх виготовленні, інструментів, вимірювальних пристроїв, спеціального одягу та інших предметів, які підприємство видало працівникам для користування;

• керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів – за шкоду, завдану підприємству надмірними грошовими витратами, неправильною організацією обліку тощо.