Висновки

Рясно зрошена кров'ю воїнів Червоної армії багатостраждальна чернігівська земля, за звільнення якої загинуло понад 20 тисяч солдат, сержантів і офіцерів.

За мужність і героїзм у боях з форсування Десни, Дніпра, Прип'яті тисячі воїнів удостоєні високих урядових нагород, а 879 з них присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

63 населені пункти Чернігівської області були повністю або частково знищені. З них 33 кваліфікуються в джерелах як повністю спалені. До переліку повністю знищених населених пунктів також правомірно віднести і 8 сіл, про які в документах вказано «спалене» або «майже повністю спалене». Отже, карателі практично повністю знищили 41 населений пункт Чернігівщини. Головний привід для знищення населених пунктів Чернігівщини, як і України в цілому під час нацистської окупації — покарання цивільного населення за дії партизан. За це постраждали 57 сіл і селищ. Два села — Бобровиця і Яцево — були спалені 22 лютого 1943 року за втечу радянських військовополонених із табору у Яцевому; чотири села — Баранівка, Іванівка, Сираї та Тимоновичі — під час відступу окупантів у вересні 1943 року. Ці дії були свідомими злочинами окупантів. 1-2 березня 1943 року в результаті каральної акції в Корюківці було знищено близько 7 тисяч мирних жителів, спалено 1390 будівель. Корюківка була практично повністю спалена, населення, яке тут проживало, винищено. Масштаби трагедії – виняткові серед населених пунктів України, СРСР та Європи. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже в 45 разів перебільшують білоруську Хатинь, в 41 – чехословацьке Лідіце, в 12 – французький Орадур.

У руїни й згарища перетворили обласний центр Чернігів з його унікаль­ними пам'ятками архітектури. Всього на території області було спалено або зруйновано 35625 державних і кооперативних приміщень, майже всі промислові під­приємства, залізничні станції, МТС, радгоспи, колгоспи, 1177 медичних установ, шкіл, будинків культури, клубів, бібліотек. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами, становила 21,8 млрд. крб. Чернігівщина була однією з найбільш потерпілих під час війни областей. За роки війни значно зменшилося населення. В 1944 році в області нараховувалося 1237 тис. чоловік, або майже на 30% менше у порівнянні з 1939 роком.

Наприкінці війни в Радянському Союзі створили Надзвичайну комісію, яка вела облік завданих війною збитків. За офіційними підрахунками, в Чернігові повністю або частково було зруйновано 1 740 будинків, що становило 70 % житлового фонду міста. Разом із громадськими і промисловими об'єктами було зруйновано понад 4 тисячі споруд, серед яких 14 шкіл, педінститут, драматичний театр, усі промислові підприємства, вокзал, мости та багато іншого.

Рішенням уряду Чернігів включили у список міст Радянського Союзу, які найбільше постраждали під час війни. За ступенем руйнувань Чернігів посідав четверте місце в СРСР після Севастополя, Волгограда й Воронежа. Якщо взяти до уваги, що всі вищеназвані міста перебували в епіцентрі великих битв, то поява в цьому переліку Чернігова свідчить про особливу жорстокість його бомбардувань. Непоправних втрат зазнало місто і в сфері культури: загинули частина історичного архіву музейних колек­цій і багата бібліотека педагогічного інституту, основу якої складала кни­гозбірня чернігівської семінарії.

За роки війни значно зменшилось населення Чернігова. Якщо наприкінці 1941 р. в місті налічувалось 30 тисяч осіб, то в жовтні 1943-го - лише 11 тисяч.

Частина чернігівців перебувала в евакуації, частина – на фронті, по селах, а тисячі загинули. Є приблизні підрахунки, що німці знищили в Чернігові близько 50 тисяч чоловік і 7 тисяч забрали в Німеччину. Проте лише частина з них були чернігівцями, оскільки сюди привозили засуджених на смерть з усієї області.

Одразу після визволення почалась відбудова Чернігова і області. Вже в 1944 році вдалось налагодити виробництво на 168 промислових підприємствах. Водночас у радгоспах і колгоспах відчувалася гостра нестача робочої сили. З 395 тисяч працездатних колгоспників лише 61 тис. становили чоловіки. Виконання основних робіт лягло на плечі жінок, підлітків і стариків. До кінця 1945 року в області відновлено 351 підприємство.