Чернігівщина у роки війни

22 червня 1941 р. Німеччина та її союзники напали на Радянський Союз. Незважаючи на багаторічну підготовку до війни, в перші її дні радянська армія зазнала ряд катастрофічних поразок. Німецькі війська швидко просувалися на схід. Як і вся країна, Чернігівщина зустріла початок війни з глибокою тривогою. У стислі строки було вжито військово-мобілізаційних заходів. В перші дні війни до військкоматів області надходили тисячі заяв з проханням зарахувати добровольцями до Червоної Армії. Чернігівщина дала фронту близько 200 тисяч воїнів. Вже у першій половині липня в містах і селах області були сформовані загони народного ополчення, що об'єднували 54346 чоловік. На будівництві оборонних рубежів працювало понад 150 тисяч трудящих.

З території Чернігівської області на схід були евакуйовані всі великі промислові підприємства, МТС, радгоспи, ряд колгоспів. У радянський тил виїхали тисячі чернігівців. Не підлягаючі мобілізації в силу різних причин чоловіки й жінки вступали в ряди народного ополчення. Усього в місті в ополчення вступило 2059 чоловік, у т.ч. 708 жінок.

Йшла підготовка підпілля для боротьби з німецько-фашистськими загарбниками у випадку окупації противником Чернігова.

Вже у червні обласний центр відчув подих війни. Перший наліт ворожої авіації на залізничну станцію Чернігова відбувся 27 червня 1941 року. У цистерну з пальним, що стояла на шляхах поруч із ешелоном, у якому везли поранених із фронту, потрапила бомба, від вибуху цистерни зайнялися вагони з пораненими. Частина з них загинула.

На початок липня кілька зенітних батарей були встановлені на західній і південній окраїнах Чернігова для охорони залізничного вузла, залізничного й автобусного мостів через Десну. Протягом липня-серпня Чернігів бомбардували неодноразово, але практично не зачіпали житлових кварталів.

Труднощі військового побуту для мирного населення зростали: все довше і довше ставали черги за хлібом, зникли із продажу цукор, м'ясопродукти й багато чого іншого.

Чернігів з кожним днем ставав все менш людним. Одні чернігівці, а їх були тисячі, пішли будувати протитанкові рови й дзоти на лінії майбутньої оборони міста, інші поступово евакуювалися на схід різними шляхами - залізницею по Ніжинської гілці й на пароплавах нагору по Десні до Новгород-Сіверського. Евакуація проходила під ударами гітлерівської авіації, що панувала в повітрі, обстрілювала й бомбила всіх підряд і військових, і біженців, і пересувні госпіталі під знаком Червоного Хреста.

У самому Чернігові розгорнули кілька госпіталів. Під них, як правило, відводили будинки шкіл.

Незважаючи на невдачі нашої армії на фронті, про які дуже обережно повідомлялося у зведеннях Совінформбюро, життя міста аж до кінця серпня 1941 року протікало організовано, у твердих рамках воєнного стану.

На початку серпня на території Чернігівщини у межиріччі Дніпра й Десни розгорнулися запеклі бої. Ворожі війська на півночі області 25 серпня 1941 р. захопили Добрянку і Семенівку, 26 серпня – Новгород-Сіверський, 28 серпня — Короп, Городню, 3 вересня — Щорс. На півдні області вони форсували нижню течію Десни і вийшли в район Прилук.

23 серпня 1941 року 9 німецьких бомбардувальників знищили повністю запалювальними термітними бомбами центр міста. Величезну багряну заграву, що встала над Черніговом, бачили в Ріпках, Березному, Куликівці й інших населених пунктах, що перебувають від Чернігова на відстані десятків кілометрів. Три доби підряд ішло систематичне навмисне знищення одного з найдавніших міст країни з його унікальними пам'ятниками старовини, історії й культури. Бомбардування Чернігова у серпні 1941 р. стало одним із перших цілеспрямованих руйнувань міст у роки Другої світової війни. Свого часу, в 1936 р., в Іспанії німецькі літаки вперше зробили наліт на мирне місто - Герніку. Тоді ця подія потрясла світ. До речі, Чернігів бомбардувала та ж сама авіаційна частина, що й Герніку - «Легіон Кондор». Із початком світової війни німці навмисно майже не руйнували міст країн, проти яких воювали, й лише згодом розпочали масові бомбардування великих населених пунктів Британії. На початку війни з Радянським Союзом німецька авіація бомбила міста, але здебільшого зосереджувалася на знищенні вокзалів і військових об'єктів.

Виникає питання, чому ж Чернігів так безжально зруйнували? Він не був великим промисловим центром, а дрібні підприємства не становили для німців особливого інтересу. Військове виробництво чернігівських заводів обмежувалось ящиками для снарядів та іншою допоміжною продукцією. Чи не основним виробником продукції для фронту був хлібозавод. Німці знали про це за даними розвідки. Тому причинами руйнування Чернігова можна вважати намагання німців, по-перше, знищити тили радянських військ і, по-друге, не допустити створення в місті потужного укріпленого пункту для прикриття Києва й переправ через Десну.

Наприкінці серпня практично всі жителі покинули місто, розбрелися по околишніх селах, багато хто пішов на схід.

Бої за Чернігів почалися 28 серпня 1941 року. Обороняли місто частини 5-ї армії Південно-Західного фронту. Радянські частини півколом прикрили Чернігів, спираючись на Десну. Опір частин, що обороняли Чернігів, був завзятим, але ворог мав перевагу в живій силі й техніці. Бої точилися навколо міста, а у самому місті боїв не було. Безперервні бої на околицях міста тривали майже два тижні. Німці повільно, але вперто наступали. Сили були нерівними, й захищати Чернігів було все важче. Вирішальним стало те, що на схід від міста німці зайняли села Брусилів та Ульянівку, переправилися через Десну та захопили плацдарм на лівому березі поблизу села Виблі Куликівського району. 8 вересня німецькі війська взяли Количівку на півдні та Шестовицю на заході від Чернігова. Місто й зосереджені довкола нього радянські війська були оточені. Німці продовжували бомбардування і звужували кільце оточення.

У ніч з 9 на 10 вересня 1941 року гітлерівці захопили Чернігів. Автодорожній і залізничний мости були висаджені відступаючою Червоною Армією. Розпочався період німецької окупації.

9 вересня німецькі війська форсували Десну і зайняли Остер, а 11 вересня — Козелець. 13 вересня частини 15-го стрілецького корпусу Червоної армії після запеклих вуличних боїв залишили м. Ніжин. Частини 40-ї, 21-ї і 5-ї армій зазнали тяжких втрат, і їм довелося відступити. До 20 вересня 1941 р. вся територія Чернігівщини була окупована німецько-фашистськими військами.

Поступово в Чернігів стало повертатися населення, що покинуло місто під час бомбування, а також багато хто з тих, хто спробував евакуюватися, але змушений був повернутися. Військова німецька комендатура, що з'явилася у місті, вжила негайних заходів до створення місцевої адміністрації – міської управи й української поліції. Перші накази німецької влади спрямовувались на забезпечення повної покори місцевого населення, а також на впорядкування міста після військових дій.

На території міста діяв лише німецький літній час. Тому з 19.00 до 5.00 ранку населенню заборонялося залишати свої домівки і запалювати світло.

В одному з перших оголошень окупаційної влади говорилося про негайну реєстрацію чоловічого населення віком від 18 до 45 років включно, всіх командирів і комісарів Червоної Армії, членів і кандидатів у члени ВКП(б), працівників НКВД і в'язниці, жителів міста – євреїв. Параграф 4 цього оголошення містив погрозу відповідальності за законами воєнного часу тих, хто спробує ухилитися від реєстрації. Акція проводилась з 29 вересня до 5 жовтня 1941 року. Деякі законослухняні громадяни виконали наказ і за це заплатили життям.

Багато людей мали ілюзію, що ліквідація радянської влади приведе до покращення життя. Німці дозволили відкрити Троїцький собор і при ньому монастир. Вони приділяли велику увагу відновленню зруйнованого міського господарства. Роботи йшли швидкими темпами. Відразу відбудували мости на Десні та залізничний вокзал. Узимку запрацювала електростанція. В роки німецької окупації діяла більшість підприємств міста: ремонтний завод, м'ясокомбінат, меблева фабрика, молочний, спиртово-горілчаний, шкіряний заводи та ін. Робітникам виплачували зарплату й харчовий пайок – по 250 г. хліба на день. У місті не працювали продуктові магазини, не було електрики у приватних будинках, палива. Бомбардуваннями у Чернігові знищено водогін і каналізацію. Вода подавалася у певний час. Лазні зникли. Були встановлені високі податки за житлово-комунальні послуги. Торгівля продовольством на базарі йшла таємно, тому що селянам заборонялося вивозити його на продаж у місто. Але оскільки селян обклали високими грошовими податками, вони змушені були продавати продукти городянам за гроші й в обмін на сірники, запальнички, сіль, гас, взуття й одяг – все те, що в селах дістати було неможливо. Німецька окупаційна влада ввела загальну трудову повинність, за якою кожний, кому виповнилося 16 років, повинен був реєструватися на біржі праці і працювати.

З початку окупації в місті створили два табори для військовополонених - на Кругу та поблизу Яцева. Перший із них проіснував недовго, а другий став постійним. Полонених ганяли на різні роботи, спочатку з відновлення міської інфраструктури, а потім – на різні виробничі потреби.

Протягом усього періоду окупації Чернігівська область перебувала в зоні німецького військового управління. Це означало, що регіон розглядався як прифронтова тилова територія і влада в ньому належала військовому командуванню. Спочатку німці планували створити спеціальну «Генеральну округу Чернігів» у складі Чернігівської і Сумської областей, однак справа до цього не дійшла. В реальному житті головними органами влади окупантів були каральні структури: гестапо (таємна державна поліція), СД (служба безпеки) і звичайна поліція. В останній служили переважно місцеві жителі. Спочатку німці намагалися набирати до неї лише українців, роздмухуючи національне питання і спекулюючи на «боротьбі проти комуністів, москалів і жидів». Однак після провалу співробітництва з ОУН до поліції стали залучати всіх невдоволених радянською владою. А таких людей, озлоблених сталінським режимом, було більш ніж достатньо.

На кінець 1941 року у місті нараховувалось 30 тис. жителів, а до війни в ньому проживало майже 70 тисяч жителів. Надзвичайно сувора зима того року з небувалими морозами й рясними снігами збільшила тяжкі випробування, що випали на долю жителів Чернігова.

Масові розстріли в Чернігові почалися 18 вересня 1941 року й тривали весь дворічний період окупації. Спочатку людей убивали в урочище Рашевщина, де в цілому розстріляли більше 7 тис. чоловік. Потім почали страчувати в ровах урочища Дубовий рів на півночі Чернігова. Там тільки за один день на початку листопада 1941 року фашисти і їхні посібники знищили 300 чоловік.

У листопаді 1941 р. гітлерівці вперше показали, як вони втілюють у життя постулати фашистської ідеології. З перших днів окупації всі жителі єврейської національності зобов'язані були нашити на свій одяг відмітні знаки - шестикінечні зірки жовтих кольорів. У наказах, розклеєних по місту, євреїв іменували «юдами». Указувалося, що євреїв треба використати тільки на важких і брудних роботах, їм заборонялося займатися торгівлею. На початку листопада була проведена акція по знищенню основної маси євреїв. З різних частин міста поліція зібрала їх у групи, наказуючи забирати із собою коштовні речі, євреїв зігнали в одну загальну колону.

На центральну площу міста зібрали євреїв, потім їх вивели колоною за місто у північному напрямі і розстріляли в лісі. Згодом у такий же спосіб знищили місцевих циган, зібраних з усієї області. Місцями розстрілів були приміські урочища та ліси. З березня 1942 р. розпочались привселюдні страти в центрі міста. Жертв вішали на балконі одного з будинків поблизу сучасного головпоштамту, зганяючи городян дивитись на ці страшні сцени.

Чернігівська тюрма швидко перетворилася з місця утримання ув'язнених на машину смерті. Сюди привозили підозрюваних з усієї округи й після допитів або відпускали, або страчували. Іноді розстрілювали безпосередньо у дворі тюрми. На території в’язниці жертвами фашистських розстрілів стали біля 3 тис. чоловік.

В урочищі Криволівщина (північна частина сучасного Чернігова) було розстріляно 20 тис. чоловік. Іншим місцем масового знищення людей стало лісове урочище Подусівка (північно-західна частина), де фашисти знищили 15 тис. чоловік. Тисячі людей були розстріляні в інших частинах Чернігова. В кінці 1941 року фашисти знищили 500 хворих міської психіатричної лікарні.

На додаток до в'язниці, як місця знищення радянських людей, окупанти створили влітку 1942 року два концтабори - один у двоповерховому будинку психодиспансера на території міської лікарні й іншої – на північній околиці Бобровиці, неподалік від села Яцево.

У цілому, за свідченнями очевидців, у концтаборі, побудованому гітлерівцями в будинку неврологічного диспансеру, загинуло 1500 чоловік.

Загалом під час окупації у Чернігові було вбито 52 453 мирних громадян та військовополонених.

У квітні 1942 року в Чернігові почалося відправлення молоді в Німеччину для роботи у промисловості й сільському господарстві. Більше 600 молодих хлопців і дівчат опинились в Німеччині. Частина городян уникла відправлення в Німеччину завдяки тому, що окупанти з початку 1942 року почали відновлювати промислові підприємства Чернігова для випуску продукції, необхідної для потреб армії й рейха. Стала потрібна робоча сила.

Незважаючи на жорстоку політику, населення Чернігівщини не скорилося ворогові. З кожним днем ширився рух опору. Узимку 1942-1943 рр. ситуація почала швидко змінюватись. Німці фактично втратили контроль над значною частиною Чернігівської області, оскільки лісові райони стали зоною діяльності радянських партизан. Безпосередньо в Чернігові теж діяли невеликі підпільні групи.

У роки війни Чернігівщина стала краєм всенародної партизанської боротьби – в області були створені і активно діяли партизанські з'єднання.

Вже восени 1941 року неприступним бастіоном для гітлерівців стали Рейментарівські ліси. Протягом перших чотирьох місяців окупації партизани практично тримали владу у своїх руках на значній території Корюківського і Холминського районів. У кінці листопада гітлерівське командування направило три тисячі солдатів проти народних месників. Близько місяця тривали запеклі бої в цьому районі. Не зумівши добитися перемоги, фашисти почали палити оточуючі села. Щоб відвернути удар від населення, обласний партизанський загін перебазувався в Єлінські ліси Щорського району, які стали другим партизанським «лісоградом». Скоро сюди почали прибувати літаки з Великої землі, доставляючи зброю й медикаменти. Загін швидко зростав і вже на початку 1942 року об'єднував до 900 чоловік. Більш масовим став партизанський рух на Чернігівщині восени 1942 року. У березні 1943 року за наказом Українського штабу партизанського руху основні сили обласного з'єднання на чолі з О.Федоровим вирушили в рейд на Правобережну Україну. На Чернігівщині партизанське з’єднання очолив М.Попудренко. Налякане розмахом партизанського руху, фашистське командування кинуло проти з'єднання Попудренка три дивізії, що налічували 40 тис. солдатів і офіцерів. Партизани змушені були перебазуватися в Злинківські ліси Брянської області. Але гітлерівці продовжували переслідувати їх. Фашистам вдалося оточити народних месників. Патріоти зробили кілька спроб вирватись з оточення. 6 липня 1943 р. в бою героїчно загинув М. М. Попудренко.

У багатьох населених пунктах діяли підпільні організації, що складалися з молоді. Так, підпільники м. Щорса приймали і розповсюджували зведення Радянського інформбюро, влаштовували дивер­сії на залізничному транспорті, збирали роз­відувальні дані для партизанських загонів, що діяли в Єлінських лісах.

Підпільники села Варви вели антифашистську пропаганду, тримали тісні зв'язки з партизанським загоном. У лютому 1943 року вони підготували повстання, під час якого були розгромлені ні­мецька комендатура й поліція. Три дні над Варвою майорів червоний прапор. Коли до села прибув каральний загін, повстанці вступили до партизанського загону і продовжували боротьбу.

З жовтня 1941 року у Ніжині діяла підпільна комсомольсько-молодіжна організація на чолі з Я. Батюком. Йому було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Невмирущою славою вкрили себе холминські підпільники, організація яких існувала всього п'ять місяців. В березні 1942 року есесівці вистежили і заарештували більшість учасників холминського підпілля. Подвиг у дні окупації здійснили молоді жителі селища Линовиці Прилуцького району.

Становлення чернігівського міського антифашистського підпілля йшло повільно і кожен його крок був оплачений кров'ю. Наприкінці лютого 1942 року поліція провела арешти членів розвідницько-диверсійної групи, у березні відбулись привселюдні страти інших підпільників.

У лютому 1943 р. відбулося повстання полонених концтабору в Яцево. 21 лютого ув'язнені якимось чином зуміли нейтралізувати нечисельну охорону. За чутками, їм допоміг один з охоронців, який потім ще й прикривав втечу кулеметним вогнем. З табору змогли вирватися 300 чоловік. Жителі Яцева й Бобровиці допомогли їм одягом та продуктами, і втікачі змогли вночі відійти далеко від Чернігова. Наступного дня, 22 лютого, до табору прибули карателі. Солдати зондеркоманди «4-А» без­жалісно знищили тих полонених, які залишилися в таборі, потім спа­лили Яцево й частину Бобровиці, вбиваючи мирних людей.

У вересні 1943 року на території Чернігівщини боролися з ворогом понад 12 тисяч партизанів, що були об'єднані у 4 з'єднання. Крім того, самостійно діяли 6 загонів. Партизани внесли гідний вклад у всенародну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. У 1942—1943 рр. вони знищили кілька тисяч гітлерівських солдатів і офіцерів, пустили під укіс кількасот ворожих ешелонів, висадили в повітря десятки залізничних мостів.

Партизанська боротьба сприяла літньому наступу Червоної Армії. 26 серпня 1943 року війська Центрального фронту під командуванням генерала армії К. К. Рокоссовського розпочали Чернігово-Прип'ятську наступальну операцію, метою якої було звільнення Чернігівщини і вихід до Дніпра.

Бої одразу набрали запеклого характеру. У вересні війська лівого крила Центрального фронту південніше Новгород-Сіверського вийшли до Десни і вступили на територію Чернігівщини. Хронологія подій вересня 1943 року наступна: 4 вересня визволили Короп, 6 вересня – Батурин, 9 – Бахмач, 15 – Ніжин, 16 вересня – Новгород-Сіверський. 17 ве­ресня наші війська визволили Срібне, 19 вересня — Прилуки й Малу Дівицю. У вересневі дні 1943 року у Москві 5 разів салютували доблесним військам за бойові звершення під час визволення Бахмача, Ніжина, Новгорода-Сіверська, Чернігова, Прилук.

Станом на 1 жовтня 1943 року вся Чернігівська область була звільнена. За героїзм, виявлений у боях з ворожими військами на території Чернігівської області і при форсуванні Десни і Дніпра, 126 воїнам Червоної Армії було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Переслідуваний радянськими військами, противник з боями відходив на захід, щоб дати новий бій на Дніпрі. Червона Армія 24 вересня вибила гітлерівців з Городні, Любеча, Радуля, 27 вересня — з Добрянки. Почалося героїчне форсування радянськими військами річки Дніпра — великої водної перепони. Активну допомогу діючій армії у цьому подали народні месники.

Під час операції Чернігів удруге опинилося в зоні великої битви за Київ. У середині вересня 13-та армія генерала Пухова зайняла Ніжин і повернула на Чернігів. 28-й стрілецький корпус цієї армії, який мав у своєму складі 24 тисячі чоловік, 18 вересня вийшов до Десни. Місто обороняли три німецькі дивізії та допоміжні сили загальною чисельністю до 16 тисяч чоловік. Чернігів був останнім опорним пунктом німців перед Дніпром, тому вони планували затриматися тут надовго. Однак сталось інакше.

Вирішальні бої за місто розпочалися там, де вони закінчились у 1941 р. Оволодівши Количівкою та Іванівкою, радянські війська з ходу форсували Десну нижче Чернігова, без довгої підготовки, на підручних засобах. Німці вели вогонь із високого берега над долиною річки, тому переправа відбувалася вночі. Вже до ранку 19 вересня було зайнято приміські села Шестовицю й Жовинку, а 20 вересня – Києнку. За Десною радянські війська заволоділи селами Виблі та Піски, потім форсували річку і створили плацдарм на околиці Бобровиці. З боку Снову на Чернігів наступала кавалерійська дивізія та інші частини. В ніч на 21 вересня радянські війська вийшли на річку Стрижень. Німці фактично опинилися в оточенні й поспіхом покинули місто. На ранок 21 вересня у Чернігів увійшли радянські війська. Загалом бої за нього тривали три доби силами 13-ї та 61-ї армій. У ці дні місто знову сильно потерпіло від бойових дій.