Лекція 1: Предмет, задачі і методи психології

1. Психологія як наука, фундаментальні проблеми.

2. Предмет психології. Загальні завдання психологічної науки

3. Галузі психології

4. Головні напрями розвитку психології

5. Історичний аспект становлення психології як науки;

6. Психіка, форми психічних явищ;

7. Методи психологічного дослідження;

1.

Психологія це:

• Наука, що вивчає факти, закономірності і механізми психіки;

• Наука, що вивчає свідоме психічне відображення людиною дійсності в формі відчуттів, сприймань, мислення,  почуттів та  інших  процесів  і  явищ  психіки;

• Наука про закономірності і функціювання психіки як особливої  форми  життєдіяльності  тварин та  людини.

У системі  наук психологія займає особливе місце, бо:

• по-перше, це наука про найскладніше, що відоме людству;

• по-друге, в ній зливаються об'єкт і суб’єкт пізнання, що відображене, наприклад, в самосвідомості людини;

• по-третє, певні сторони об’єкта дослідження в психології принципово невидимі.

Людина користується психологічними знаннями з давніх часів, але як наука психологія зформувалась тільки в кінці 19 століття (в1879р., з часу утворення в    Лейпцигу В.Вундтом першої в світі лабораторії експериментальної психології)

Фундаментальні проблеми психології

- психофізіологічна, яка розв*язує  питання про те, яким чином співвідносяться між собою психіка та нервова система;

- психопраксична, досліджує принципи  формування психіки людини в процесі діяльності та залежність цієї діяльності відпсихіки;                                                    

 - психогностична, стосується відповідності психічного відображення дійсності самій цій дійсності;

- психосоціальна, розлядає характер залежності психіки людини від суспільства,  в якому вона  перебуває

2.

Психологія – одна з наук про людину. Об'єктом її вивчення є най­складніша сфера життєдіяльності людини – психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умо­вах середовища. Психічна активність людини спрямовується на різні об'єкти. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потре­би як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколиш­нього природного і соціального середовища необхідні для цього джерела, здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі. Все це становить психічну діяльність людини, яку вивчає наука психологія.

Предметом психології є закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх механізми.

Завдання психології :

– розкрити закономірності та закони виникнення, розвитку й перебігу психічної діяльності людини, становлення її психічних властивостей;

– з’ясувати життєве значення психіки й підвищити психологічну культуру індивідів та суспільства;

– здобуті знання спрямувати на підвищення якості життя, рівня навчальної та професійної підготовки, поліпшення психічного здоров’я людей і гармонізацію їх взаємин.

Термін „психологія” (від грецьк. – душа і слово, вчення), що означає „наука про душу”. Психічне життя людини складне й має багато форм виявлення. Психічні явища – це своєрідні суб’єктивні переживання, суб’єктивні образи відображуваних у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті та різноманітності. Психічне життя людини охоплює її пізнавальну діяльність – відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уяву; емоційно-вольову – різноманітні почуття, переживання, а також прояви волі – вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є спонуки до активності – потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо. Особливу групу психічних явищ становлять індивідуально-психологічні властивості особистості – здібності, темперамент, характер і її психічні стани – піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість й ін.

Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті й діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості.

Отже, психологія – наука, яка вивчає факти, закономірності, механізми психіки як відображеного в мозку людини образу дійсності, за допомогою котрого відбувається управління діяльністю людини.

3.

Сучасна психологія предстаявляє собою розгалужену систему наукових психологічних дисциплін та галузей – теоретичну, науково-прикладну та практичну.

До теоретичної психології належать: історія психології, загальна психологія, експериментальна, генетична, психологія особистості, соціальна, порівняльна, диференціальна, психофізіологія, та ін.

До науково-прикладної психології належать:

ЗА ВИДОМ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ – психологія праці, інженерна психологія, психологія управління та менеджменту, військова психологія, психологія спорту, авіа-космічна, транспортна та ін.;

ЗА  КРИТЕРІЄМ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ – вікова психологія, педагогічна, медична, психологія аномального розвитку (дефектологія, сурдопсихологія, тифлопсихологія і.ін.)

До практичної психології належать: психологічна служба сім’ї та соціального захисту населення, психологічна служба системи освіти, психологічна служба системи охорони здоров’я, практична, економічна, юридична та пенітенціарна (судово-виправна) психологія, практична та педагогічна психологія, психологія праці, профвідбору, профпідбору та профорієнтації, соціально-психологічна служба в армії, транспортна психологія, релігія і ін.

4.

БІХЕВІОРИЗМ – напрямок, предметом психологічного дослідження якого вважається  тільки те, що відповідає методам об’єктивного вивчення. Насамперед це поведінка – сукупність зовнішніх дій людини і тварини; реакції на зовнішні стимули та подразники.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ – напрямок, програма якого вивчення психіки як цілісної структури – гештальта (образ, цілісна форма). Головним положенням цієї школи є те, що гештальти, як первинні дані психіки, які не можуть бути виведені з компонентів цих гештальтів.  Навпаки, властивості психіки визначаються саме структурою гештальту.

ГЛИБИННА ПСИХОЛОГІЯ – напрямок, засновником якого був З.Фрейд.   Розглядає психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме, що й визначає в цілому  зміст поведінки людини.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – напрямок, який визначає своїм предметом унікальність особистості, вбачаючи в ній активну свідому істоту, що відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Активність особистості, на думку представників гуманістичної психології, визначається її потребою до  зв’язків з іншими людьми, відчуттям необхідності постійного самовдосконалення, пошуку сенсу життя.

ДІЯЛЬНІСНА ПСИХОЛОГІЯ – напрямок психології, в якому, по-перше, стверджується, що психіка виникає тільки завдяки життєдіяльності, а, по-друге, що вона є функцією мозку, який в свою чергу теж  розвивається в процесі життєдіяльності.

ПАРАПСИХОЛОГІЯ – напрямок, який вивчає психічні процеси, явища, психічні стани, психічну діяльність та здібності глибинного несвідомого рівня.      

5  

ЧАС ВИНИКНЕННЯ	ПРОВІДНЕ ПОНЯТТЯ	СТИСЛЕ ВИЗНАЧЕННЯ
Десятки тисячоліть до   н.е.	Душа в архаїчному розумінні	Душа – це двійник тіла, що живе власним життям та покидає тіло під час сну, непритомності, смерті.
Кінець IV  тис. до н.е.	Душа	Душа – це нематеріальна, незалежна від тіла життєдайна але не пізнавальна основа. В античну епоху ототожнювалась з атомом,вогнем, повітрям, а в епоху середньовіччя – із свідомістю,як здатністю до рефлексії.
Перші століття н.е.	Свідомість	Сукупність мотиваційних,пізнавальних та емоційних властивостей індивіда
Друга половина XIX ст.	Поведінка	Сукупність реакцій у відповідь на зовнішні подразники
Кінець  XIX століття	Самосвідомість	Система уявлення індивіда про себе, що регулює його стосунки з іншими людьми, ставлення до себе, образ власного «Я» з притаманними йому когнітивними, емоційними оцінково – вольовими компонентами
Початок XX століття і до теперішнього часу	Особистість	Соціальнозумовлена система психічних якостей індивіда, яка формується і виявляється у предметній діяльності та спілкуванні

Останні два етапи розвитку психології – це вже наукова психологія, коли вона завоювала  право на самостійне існування. В цей час склалась сукупність

наукових теорій, представники яких прагнуть дослідити сутність психіки, оп-рацювати методи її дослідження (насамперед експериментальний метод), відкриваються наукові заклади та школи, в яких досліджуються психологічні проблеми. В останній чверті XX ст. психологія заявляє про себе як про науку, що активно втручається у суспільне життя.

6

Психіка (від дав.-гр. ψυχή, «дихання, душа» та лат. префікс -ic) — система явищ суб'єктивного внутрішнього світу людини та тварин; букв., те що притаманне психеї, душевне,психічне.

Штучне поняття застосоване в матеріалістичних вченнях на противагу ідеалістичному - душа; вживане лише в пострадянському просторі. Питання природи психіки є складовою основного питання філософії. З точки зору матеріалізму, психіка - суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з ​зовнішнім середовищем. Функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність. Ленінська теорія відображення стала підґрунтям радянської психологічної науки. Однак, рівень сучасних знань дозволяє стверджувати лише про 1) локалізацію психічних явищ в головному мозку і 2) складний взаємозв'язок тілесного та психічного. Ідеалістичні теорії стверджують існування психічного як самостійної сутності, що розгортається за власними законами та визначає розвиток свого матерільного носія — тілесного організму. Однак, ця точка зору, як на сьогоднішній рівень знань, є недоказовою. Сучасна наука, обмежуючись дослідженням фактів, воліє не сперечатись щодо подібних проблем, що визначені як метафізичні, ненаукові.

Психічні явища

Весь спектр явищ П., що вивчаються психологічною наукою, охоплюють чотири їх групи: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості та масовидні явища П.^[1].

• Процеси також носять назву когнітивних, пізнавальних, оскільки спрямовані на пізнання довколишнього та внутрішнього світу. Це - відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уява,мислення, мова.

• Психічні стани характеризують внутрішні переживання і мають визначальний вплив на перебіг діяльностей. Це стани: уваги, напруги, релаксації, установки, також емоційні переживання пов'язані з процесом задоволення потреб та самі потреби (мотиваційні переживання).

• Властивості носять також назву індивідуальних, особистісних: здібності, темперамент, характер, воля, почуття, потреби, мотиви поведінки, стійкі відношення до себе та оточуючих. Тобто, все те, що відрізняє людину від інших як особистість і проявляється у поведінці.

Наведена вище класифікація П. я. є однією з декількох подібних. Її відмінністю є остання четверта група, в ній вміщені явища, які мають місце лише в соціальних взаємодіях: мода,паніка, чутки, громадська думка.

 7

ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕТОДИ: 1) порівняльний метод -співпоставлення психічних явищ між різними групами носіїв психіки – за віком, статтю, походженням і ін.; 2) лонгітюдний метод -багаторазове дослідження одних і тих же осіб протягом тривалого часу; 3) комплексний метод -одночасно використовуються методи різних наук – психології, соціології, етнографії, педагогіки, психіатрії, медицини, психофізіології, біології, математики і ін.

ЕМПІРИЧНІ МЕТОДИ: 1) спостереження і самоспостереження; 2) експериментальні -- лабораторний та природній; 3)психодіагностичні -- тести, анкети, опитувальники, соціометрія, спостереження, співбесіда, метод аналізу продуктів діяльності, біографічний, близнюковий, контент-аналіз; математичного та комп*ютерного моделювання, апаратурний .

МЕТОДИ ОБРОБКИ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ: 1) кількісні (статистичні) методи; 2) якісні  (аналіз, диференціація даних за групами).

ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ МЕТОДИ: 1) генетичний метод (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням фаз, стадій, критичних моментів і ін.); 2) структурний метод (установлення структурних зв’язків між різними сторонами психічного явища). Методи психологічного дослідження також поділяють на ОСНОВНІ: 

Спостереження – метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого дослідження та опису психічних явищ, які проявляються в діяльності та поведінці людей, на основі їх безпосереднього сприймання		Експеримент - дослідник штучно викликає і планомірно змінює умови дослідження, а потім фіксує ті прояви психічних  явищ, які він  досліджує
Види		Види
Життєве – неорганізоване, випадкове сприймання фактів і явищ  довкілля	Наукове - цілеспрямована, систематична, планомірна регістрація фактів і явищ, яка має чітку програму; характеризується аналітичністю та оперує системою певних, однозначних наукових понять, а також науковим поясненням причин та природи  досліджуваних  явищ.		лабораторний (проводиться в спеціально організованому середовищі) ; природній (в природньому середовищі); констатуючий --виявляються певні особливості розвитку психічних явищ;   формуючий -- передбачає цілеспрямований вплив на психічне явище з метою формування в ньому певних якостей; пошуковий експеримент – спрямований на отримання принципово нової інформації у малодосліджених наукових сферах; уточнюючий – визначення меж в яких виявляється та розповсюджується дія певних явищ, теорій та законів; критикуючий – здійснюється з метою спростування  існуючих законів або теорій новими фактами; відтворюючий – передбачає точне повторення експериментів  попередніх дослідників для перевірки достовірності, надійності і об’єктивності отриманих ними результатів.
	Об’єктивне (зовнішнє) - самоспостереження (внутрішнє- інтроспекція); Польове (природнє) – лабораторне; Індивідуальне – колективне; Випадкове – заплановане; Систематичне – несистематичне; Повне – неповне; Суцільне – вибіркове;            Констатуюче – оцінююче; Стандартизоване - нестандартизоване; Відкрите – приховане; Включене – стороннє; Пряме (безпосереднє) – непряме (опосередковане); Спровоковане – неспровоковане

ДОПОМІЖНІ: 

1. Тест – це стандартизоване психологічне випробування, в результаті якого здійснюється спроба оцінити рівень розвитку якогось психічного явища. Частіше за все використовуються тести визначення психічної типології особистості, її здібностей (вимірюються рівні розвитку психічних та психофізіологічних  властивостей), тести успішності (визначається ступінь готовності до певної діяльності), проективні та психодіагностичні тести (встановлюється наявність певних психічних вад та властивостей у людини, завдяки тлумаченню нею якоїсь штучної події).

2. Бесіда – психологічна цілеспрямована комунікативна дія по темі дослідження .

3. Аналіз продуктів діяльності (наприклад, малюнки, ручні вироби та ін.).

4. Анкетування - опитувальник по темі дослідження.

5. Контент-аналіз - аналіз документів, друкованої інформації і ін.

6.Експертне оцінювання та аналіз - аналітична робота експерта з матеріалом дослідження .

Лекція 2. ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ:

1.Увага як основний процес регуляції психічної діяльності.

2. Процеси відчуття і сприйняття як сенсорні функції психіки.

3.Пізнавальні процеси образного відображення – уявлення та уява.

4.Пам'ять та мислення.

5.Мислення як основна функція психіки, розвиток мислення

6. Зв’язок мислення з мовою

1.Мимовільна чи довільна спрямованість і зосередженість психічної діяльності на якому-небудь об’єкті сприймання, називається увагою. Увагу треба розглядати як психофізіологічний процес, стан, яке характеризує динамічні особливості пізнавальних процесів. Увага і обумовлює вибірковість, усвідомлений чи полу свідомий вибір інформації, яка поступає через органи почуття.

Функції уваги:

1. вибір значимих (відповідним потребам) впливів;

2. ігнорування (гальмування) несуттєвих конкуруючих впливів;

3. утримання (збереження) даного виду діяльності до тих пір, доки не завершився акт поведінки (мета);

4. регулювання і контроль протікання діяльності.

Властивості уваги.

1. Об’єм (кількість об’єктів, які сприймаються одночасно);

2. Концентрація уваги – ступінь зосередженості свідомості на об’єкті (об’єктах);

3. Розподіл уваги – уміння одночасно виконувати декілька дій чи вести спостереження за декількома процесами, об’єктами (шофер, пілот, педагог);

4. Стійкість уваги – загальна спрямованість уваги у процесі діяльності. На стійкість уваги значний вплив надає інтерес;

5. Переключення уваги – перестройка уваги, перенос уваги з одного об’єкта на інший. Переключення уваги буває довільним і недовільним. Умисне переключення уваги – участь вольових зусиль.

Види уваги.

1. Мимовільна увага – виникає сама собою; (пасивна увага). Мимовільна увага - це зосередженість свідомості на об’єкті в силу яких-то його особливостей (яскравий емоційний тон – барви, звуки, запахи).

2. Довільна увага – це свідоме регулюєме зосередження на об’єкті. (Коли людина ставить перед собою мету діяльності).

3. Післядовільна увага – викликається через входження в діяльність і виникаючий при цьому інтерес, в результаті якого тривалий час зберігається цілеспрямованість, знімається напруга і людина не втомлюється, не глядячи не те, що після довільна увага може тягнутися годинами.

4. Сенсорна;

5. Зорова,

6. слухова;

7. Інтелектуальна (думки, пригадування).

2. Відчуття та сприйняття

Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини.

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор – складну анатомо-фізіологічну структуру, в якій відбувається виникнення відчуття.

Відчуття – це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтування живого організму в навколишньому середовищі.

Із відчуттів починається пізнавальна діяльність людини.

За допомогою різних аналізаторів вона:

– відбирає;

– нагромаджує інформацію про об'єктивну реальність, про власні суб'єктивні стани;

– на основі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи.

Класифікація і різновиди відчуттів. Існують різні класифікації органів відчуттів та чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або із середини організму.

Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють чутливість:

– контактну (дотикову, смакову, больову);

– дистантну (зорову, слухову, нюхову).

3а розміщенням рецепторів в організмі – на поверхні, всередині організму, в м'язах і сухожиллях – розрізняють:

– відчуття екстероцептивні, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові);

– інтероцептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми);

– пропріоцептивні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні).

Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття : зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні.

Кожний із цих різновидів відчуття має певний орган (аналізатор), певні закономірності виникнення й перебігу.

Сприймання – це психічний процес відображення в мозку людини предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі властивості предметів, сприймання завжди цілісне і предметне, воно об’єднує відчуття, що йдуть від кількох аналізаторів. Разом із процесами відчуття, сприймання забезпечує чуттєву орієнтацію в оточуючому світі.