3. Загальна характеристика окремих ланок фінансової системи.
3.1. Державний бюджет
Державний бюджет – провідна ланка фінансової системи й основна економічна категорія. Бюджет поєднує основні форми фінансування (податки, капіталовкладення, операційні видатки, кредити і дотації) у їх дії: через бюджет здійснюються постійна мобілізація та витрата ресурсів.
Державний бюджет є основним фінансовим планом держави на поточний рік, що має силу закону. Як документ затверджується законодавчими органами влади – парламентами.
За матеріальним змістом державний бюджет – це форма утворення та використання централізованого фонду коштів держави, а за соціально-економічною сутністю – основний інструмент перерозподілу національного доходу.
Державний бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такі основні функції:
- перерозподіл національного доходу;
- державне регулювання і стимулювання економіки;
- фінансове забезпечення соціальної політики;
- контроль над утворенням та використанням централізованого фонду коштів.
ЗАДАНИЕ ПРОАНАЛИЗИРОВАТЬ БЮДЖЕТ ПО 2-3 ФУНКЦИЯМ
В другій половині XX ст. відбулося одержавлення великої частки національного доходу, який різко зріс за абсолютною величиною. Через усі ланки фінансової системи країн в світі нині перерозподіляється до 50 % національного доходу, а через державний бюджет – до 35 %. Такий перерозподіл здійснюється на користь монополій та в інтересах широких прошарків населення. Монополістичні об'єднання одержують величезну частину коштів з державного бюджету у вигляді відсотків за державними позиками, субсидій на капітальні вкладення й інші цілі, тому що основними кредиторами держави виступають банківські монополії, страхові компанії, акціонерні товариства, великі індивідуальні власники позикового капіталу (виплати відсотків за державними позиками, наприклад, становлять 15% загальної суми витрат федерального бюджету США).
Досвід розвитку Швеції показує, що «розбухання» частки ВВП, який перерозподіляється через бюджет, призводить до стримування стимулів економічної активності, до депресивної економіки, що, у свою чергу, змусило уряд країни піти на здійснення реформ, спрямованих на велику лібералізацію економіки.
Тільки в результаті різкого зростання частки національного доходу в розпорядженні держави стало можливим державне регулювання економіки. Вперше воно було здійснено в роки Першої світової війни (1914-1918 рр.); знову введено в роки найглибшої економічної кризи «Великої депресії» (1929-1933 рр.), коли в США за рахунок державних коштів були створені такі організації, як Реконструктивна фінансова корпорація (РЕФІКО), Адміністрація по відновленню промисловості (НИРА), що надавали підприємствам, фірмам, банкам, які перебували на грані банкрутства, субсидії, кредити і рятували їх від краху; потім – під час Другої світової війни (1939-1945 рр.).
Правлячі кола західних країн широко використовували рекомендації англійського економіста Дж. М. Кейнса та його численних послідовників. Бюджет у більшості основних розвинутих країн став використовуватися для антициклічного регулювання сукупного попиту. У США це найбільш послідовно здійснювалося у 1961-1963 рр., коли адміністрація Джона Кеннеді приступила до масштабного бюджетного впливу на сукупний попит, намагаючись форсувати економічне зростання та скоротити безробіття. З початку 80-х рр. уряди багатьох промислово розвинутих країн, особливо США і Великої Британії, підтримуючі неоконсервативний економічний курс, поставили завдання зниження рівня державного втручання в економіку. Для бюджетної системи це означало зміну цілей та напрямків бюджетної політики держави, стабілізацію і спроби зниження витрат держбюджету, скорочення податків, а також перегляд їхнього обсягу та структури. У 90-і рр. ХХ століття ця тенденція збереглася, хоча в ряді країн бюджет став відігравати більш активну роль як інструмент макроекономічного регулювання. У сучасних умовах витрати по втручанню в економіку в країнах з розвинутими товарно-грошовими відносинами досягли 20-25 % загальної суми витрат державних бюджетів.
Важливе значення належить соціальній функції бюджету. Державний бюджет став великим джерелом коштів для відтворення робочої сили. Завдяки науково-технічному прогресу відтворення робочої сили дедалі більше залежить від витрат на освіту, охорону здоров'я, соціальне страхування і забезпечення.
В усіх зарубіжних країнах спостерігається значне зростання соціальних витрат та підвищення їх частки у ВВП і національному доході. Так, питома вага соціальних витрат у бюджетах західноєвропейських країн зросла у середньому з 18 % у середині 50-х рр. до 20 % у середині 60-х рр. та 30-35 % на зламі XX і XXI століть.
Частка соціальних витрат у бюджетах західноєвропейських країн
Безпосередньо об'єктом державного фінансового контролю є процеси формування та використання фондів фінансових ресурсів при створенні, розподілі і споживанні ВВП. При проведенні фінансового контролю використовуються вартісні показники, які визначають кінцевий результат господарського процесу. Відповідно до діючого законодавства в більшості країн світу сформовані і розвиваються три незалежні одна від одної галузі фінансового контролю, що містять усі необхідні їм елементи, а саме:
- державна сфера, у якій функціонує система державного фінансового контролю;
- муніципальна сфера, де діє система фінансового контролю місцевого самоврядування;
- сфера цивільного суспільства з незалежною системою фінансового контролю.
Контроль за своєю економічною сутністю – це функція управління. Фінансове управління державними ресурсами здійснюють національні казначейства. Міжнародний досвід показує, що органи, які називаються однаково – казначейство, виконують у різних країнах різні функції щодо керування державними фінансами.