2.4. Функція засобу платежу, її суть, сфера використання, еволюція. Види грошових платежів

Засіб платежу – це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Ця функція відображає особливості купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою платежу.

У процесі розвитку товарного обігу часто трапляється, що продаж товарів і одержання грошей не збігаються в часі. У цьому випадку товари продаються в кредит з відстрочкою оплати, а гроші виконують функцію засобу платежу.

Товар приходить до покупця раніше, ніж гроші до продавця. Продавець стає кредитором, а покупець – боржником. Боржник отримує товар, дає взамін кредитору письмове боргове зобов’язання (вексель) про сплату грошей у визначений строк.

У цьому випадку засобом обігу виступають не гроші, а виражені у грошах боргові зобов’язання:

Купівля-продаж товару в кредит

З-Т

Т-Г

Г-З

,

де З – боргове зобов’язання.

Гроші у цій функції – засіб погашення боргу.

Причини взяття кредиту різні, але найголовніша з них – сезонність виробництва, коли понесені затрати не співпадають у часі з одержаними доходами.

Кредит дозволяє прискорити товарний обіг, своєчасно забезпечити виробництво необхідними предметами. Якщо за час користування кредитом гроші знецінюються, то кредитор не поверне позиченої ним вартості й понесе збитки, оскільки він не зможе купити за повернуту суму попередню кількість товарів у зв’язку з їх подорожчанням. Боржник же на цьому матиме виграш. Щоб уникнути цього, доводиться корегувати процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впливає на стан кредитних відносин в економіці.

Як платіжний засіб гроші використовуються і поза товарним обігом. Наприклад, під час виплати заробітної плати, податків, оренди землі, видачі та погашення банківських позик.

Якщо товаровиробник, який одержав кредит, не в змозі своєчасно сплатити борг, то це зумовлює банкрутство.

ГРОШІ ЯК ЗАСІБ ОБІГУ

ГРОШІ ЯК ЗАСІБ ПЛАТЕЖУ

відрізняються

ТИМ, ЩО ЛИШЕ ЗАВЕРШУЮТЬ КУПІВЛЮ - ПРОДАЖ , А НЕ Є ПОСЕРЕДНИКОМ ПРИ КУПІВЛІ - ПРОДАЖУ.

Цю функцію можуть виконувати лише реальні і стійкі гроші. Роль грошей у цій функції – забезпечення процесу виробництва, прискорення обігу товарів, сприяння економії грошових коштів.

2.5. Функція засобу нагромадження і збереження вартості, її суть, сфера використання і прояв у сучасних умовах

Засіб нагромадження – це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній формі у процесі розширеного відтворення.

Виникнення цієї функції стало можливим тоді, коли продавець після реалізації товару не витрачає одержаних грошей на придбання потрібних йому благ, а відкладає їх на майбутнє, зберігає. Гроші починають відігравати роль засобу створення скарбів. Вони нагромаджуються як багатство. Цю функцію, як правило, виконують золоті монети і зливки золота. На ранніх етапах розвитку товарного виробництва золотий метал нерідко вилучався з обігу і перетворювався на скарб.

Згодом сформувалася ще одна мета нагромадження скарбу – створення резерву платіжних засобів. В умовах золотомонетного стандарту скарб регулював грошовий обіг. Якщо масштаби розширилися, монети зі скарбу надходили на ринок для купівлі товарів (функція засобу обігу). Якщо виробництво скорочувалось, то частина грошей перетворювалась на скарб.

З часом товаровиробники давали свої скарби в борг, розміщували в банках на вкладах, вкладали в цінні папери, що давало їм прибуток у вигляді процентів і дивідендів. Відтак скарб перетворився у нагромадження грошей (функція нагромадження вартості).

З розвитком цієї функції зникла потреба зберігати гроші у вигляді запасу золота чи срібла. Їхню нову роль стали виконувати – паперові, депозитні, електронні. Цю функцію виконують лише реальні та стійкі гроші.

• Питання для самоконтролю

1. Основні функції грошей.

2. Що таке ціна та від чого вона залежить?

3. Які гроші необхідні для виконання функції засобу обігу?

4. Чим відрізняються гроші як засіб платежу від грошей як засобу обігу?

5. Особливості прояву функцій грошей в сучасних умовах.

Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

1. Кількісна теорія грошей і монетаризм

1.1.Класична кількісна теорія грошей.

1.2. Внесок Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

1.3. Сучасний монетаризм як напрямок кількісної теорії.

 Прочитайте

Л – 2, с. 15...19; Л – 4, с. 39...53; Л – 10, с. 293...303.

1.1. Класична кількісна теорія грошей

Перші спроби пояснити суть грошей та їх роль у суспільстві були зроблені античними мислителями Ксенофонтом, Платоном і Арістотелем. Саме з аналізу грошових відносин починає свій розвиток економічна наука. Зміни економічних та політичних умов розвитку суспільства спричинили появу різних теорій грошових відносин. І досі не сформульовано цілісно визначену теорію грошей. Так в процесі розвитку економічної думки виникли такі її напрями: металістична, номіналістична та кількісна.

Металістична теорія порівнює грошовий обіг з товарним обміном і стверджує, що золото і срібло вже за своєю природою є грішми. Вважає гроші простим засобом обміну.

Номіналістична теорія полягає в тому, що гроші виникають як продукт погодження між людьми з метою поліпшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду. Представники цієї теорії заперечують функцію грошей як міри вартості й порівнюють гроші із засобом обігу.

Кількісна теорія грошей виникла в ХVI – ХVII ст.

Ключовим у ній є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються зміною кількості грошей: чим більше їх в обігу – тим вищі ціни, а вартість грошей нижча і навпаки.

У ХVI – ХVII ст. у Європі відбулося швидке зростання товарних цін і виникла необхідність з’ясувати причини цього явища. Найбільшою причиною було помітне збільшення припливу золота і срібла в Європу з Америки, після відкриття континенту в ХVІ ст. Це було підтвердженням того, що вартість навіть золотих грошей, а отже, й товарні ціни, залежать від їх кількості.

Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Ж.Боден. У своїй праці він зробив висновок, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості золота і срібла.

Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський економіст Дж.Локк. Він вважав, що вирішальним фактором, який регулює і визначає вартість грошей, є їх кількість. Цей висновок Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватись. Вони вважали, що нагромадження золота і срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження буде знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їхню думку, справжнє багатство нації міститься не в мертвих запасах золота і срібла, а в створенні мануфактур, у використанні живої праці.

У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії найчіткіше сформулював англійський філософ Д.Юм. У праці "Про гроші" (1750) він висунув і обгрунтував принцип, який у сучасній літературі називався "принципом однорідності": подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня цін.

Кількісна теорія ігнорувала роль функції грошей як засобу нагромадження.

На початку ХХ ст. суперечки довкола кількісної теорії розпочалися з новою силою. У структурі кількісної теорії сформувалось два різновиди: трансакційний варіант І.Фішера та кембріджський варіант (автори-економісти А.Маршалл, А.Пігу). Новітній варіант кількісної теорії грошей – монетаризм.